ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СИСТЕМІ В. СУХОМЛИНСЬКОГО

Руслана Степаненко

(студентка 4 курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор О. М. Ткаченко

Анотація. У статті висвітлено ідеї формування культури спілкування учнів початкових класів у педагогічній системі В. Сухомлинського, які педагог впроваджував у Павлиській школі; описано педагогічні умови формування культури спілкування молодших школярів та зміст педагогічної діяльності, спрямованої на розв’язання зазначеної проблеми.

Ключові слова: культура спілкування, педагогічне спілкування, педагогічна система В. Сухомлинського, формування культури спілкування у молодших школярів, В. Сухомлинський про формування культури спілкування в молодших школярів.

В умовах відродження інтелектуального та духовного потенціалу громадян України, розширення сфер функціонування української мови як державної особливої ваги набуває формування культури спілкування. Проблема спілкування пронизує всю життєдіяльність людини, тому вона вивчається у філософії, психології, лінгвістиці, естетиці, соціології та педагогіці. Вагомий педагогічний внесок у вирішення питань становлення мовної культури та культури спілкування особистості зробив В. Сухомлинський, який наголошував на важливості формування цього виду культури у молодших школярів.

Проблема формування культури спілкування учнів початкової ланки освіти знайшла відображення у низці праць відомих науковців. Так, О. Денисенко, М. Пентилюк вивчали поняття і зміст культури спілкування; теоретичні засади успішного формування мовленнєвої культури розкривали М. Вашуленко, З. Курлянд; В. Бадер, Г. Васянович, Н. Головань звертали увагу на педагогічне спілкування у контексті проблеми формування окремих аспектів культури спілкування у дітей молодшого шкільного віку. У даному контексті важливим стає звернення до прогресивних ідей, практичного досвіду минулого, зокрема, унікальної педагогічної спадщини В. Сухомлинського. Саме тому метою пропонованої статті є висвітлення особливостей формування культури спілкування молодших школярів у педагогічній системі В. Сухомлинського.

Спілкування виступає багатоплановим процесом, який передбачає обмін інформацією сприймання та розуміння суб’єктами один одного. Для встановлення оптимальних взаємин між людьми велике значення має культура спілкування. М. Пентилюк зазначає, що розвиток культури суспільства має різні напрями: з одного – боку засвоєння елементів минулих культур, які регулюють деякі види діяльності; з іншого – використання феноменів, що забезпечують відтворення наявних форм соціального життя [3, 119].

Виховувати культуру спілкування потрібно розпочинати з раннього дитинства. Провідна роль у цьому належить найближчому оточенню дитини – сім’ї, вихователю, вчителю. На важливості формування мовленнєвої культури спілкування у школярів наголошував М. Вашуленко. Науковець переконує, що школа – це середовище, в якому дитині передається соціальний досвід народу, багатство духовної культури, національна ментальність.

Доцільно підкреслити, що від знань учителя теоретичних положень мовленнєвого онтогенезу школярів залежить ефективність керівництва процесом формування культури спілкування. Н. Головань у цьому сенсі зазначає: «Молодші школярі використовують велику кількість рухів та жестів під час спілкування. У них погано виходить точно побудувати свою розповідь. Діти часто переходять з однієї теми на іншу» [2, 61]. Вчена наголошує, що в цьому віці у дітей ще немає навичок самоконтролю, проте розмовляючи з однолітками вони почувають себе досить впевнено. Разом з тим розширюється тематика розмови один з одним, вони починають обговорювати навчальну діяльність, ігри, свої улюблені іграшки та домашніх тварин.

Не менш важливим є спілкування з учителем, оскільки він стає новим значущим дорослим, замінником батьків в умовах перебування дитини в школі. Для того, щоб ефективно формувати комунікативні уміння вихованців, на думку В. Сухомлинського, учитель повинен плекати високу культуру мовлення, дбати про те, щоб кожна дитина вільно висловлювала свої думки в будь-якій навчальній чи життєвій ситуації, вміло використовувала такі засоби техніки мовлення, як інтонація, паузи, темп, висота, сила голосу. Педагог має бути пов’язаний зі своїми вихованцями десятками ниточок, які йдуть від серця до серця і є джерелом натхнення в учительській праці.

У сучасній науці таке педагогічне спілкування називають діалогічним. З. Курлянд підтримує думку, що діалогічне педагогічне спілкування є типом професійного спілкування, яке відповідає критеріям діалогу, забезпечує суб’єкт-суб’єктний принцип взаємодії педагога та учнів. Головними ознаками спілкування як діалогу є встановлення особливих відносин, які, за словами В. Сухомлинського, можна визначити як духовну спільність, довіру, відвертість, доброзичливість. Діалог з вихованцями передбачає спільне бачення, обговорення ситуацій, душевний контакт – пошук рішення спільних проблем [5, 228]. На нашу думку, щоб викликати в дитини бажану мовленнєву реакцію на проблему, педагог має індивідуалізувати своє спілкування.

Важливим у педагогічному доробку В. Сухомлинського у контексті сучасних поглядів на культуру спілкування є теза про те, що виховання любові до рідного слова починається зі спілкування дитини з природою. Під час екскурсій і прогулянок учитель відкривав перед учнями багатство почуттів, переживань і думок, що їх вклав народ у кожне слово і дбайливо передавав його з покоління в покоління [5, 145]. Не випадково відомий педагог закликав учителів постійно дбати про те, щоб в умовах шкільної життєдіяльності учнів підтримувалася атмосфера вшанування традицій народної педагогіки. Організація традиційних свят, відродження народних ремесел, проведення краєзнавчої, екологічної робіт, на думку Василя Олександровича, дає змогу учням відчути свою причетність і взаємозв’язок з довкіллям, органічно увійти в систему стосунків, усвідомити відповідальність за збереження історії і культурного багатства краю [4, 359]. Організація таких форм позакласної роботи, як виступи художньої самодіяльності, виставки дитячого малюнка, спільні творчі зустрічі, свята родинних захоплень підвищує комунікативну компетентність учнів.

Заслуга В. Сухомлинського і в тому, що він створив систему засобів спілкування дитини з книгою, що забезпечувало оптимальний рівень духовного розвитку особистості молодшого школяра. Він добивався, щоб уже в 1 класі спілкування з книжкою було духовною потребою дитини, щоб воно не зводилося до вправ, які мають на меті виробити техніку сприйняття і вимови слова. Педагог ретельно відбирав літературу для читання з урахуванням вікових особливостей дитини, більше того, багато сам написав дитячих книжок. «Читання, слухання художнього твору – своєрідний творчий процес, – писав він, – учень, який читає літературний твір, наповнює його пристрастю свого серця …» [4, 245]. Розвиває ідеї відомого педагога В. Бадер, який детально характеризує використання художнього слова як засобу стимулювання мовленнєвої активності дітей. Він радить під час навчання використовувати такі жанри усної народної творчості, як казка, загадка, пісня, прислів’я [1, 60].

Надзвичайного значення В. Сухомлинський надавав мовленню вчителя, що має слугувати зразком для дітей, а також художньому слову, зокрема творам письменників-класиків, народній творчості. Слово вчителя, на думку видатного педагога, має бути доброзичливим, лагідним, викликати в душі дитини позитивні емоції й почуття. «В руках вихователя слово – такий же могутній засіб, як музичний інструмент в руках музиканта, як фарби в руках живописця, як різець і мармур в руках скульптура», – переконує В. Сухомлинський [5, 160]. Вивчення досвіду В. Сухомлинського привело Г. Васяновича до думки про те, що вчителі повинні майстерно володіти усіма компонентами мовлення: звуком, словом, тоном, розвивати словесну творчість дітей, активізувати мислення, збагачувати словниковий запас учнів, вчити дітей високій культурі мовлення, привчати їх говорити чистою українською мовою виразно, емоційно, красиво.

Отже, питання формування культури спілкування школярів у контексті поглядів В. Сухомлинського набуває особливого значення в сучасному суспільстві, де спостерігаються трансформаційні процеси в осмисленні світоглядних позицій з огляду на глобальність інформації. Педагогічна система В. Сухомлинського націлює на інтенсивне формування культури спілкування в умовах створення на уроці атмосфери взаєморозуміння і довіри, зацікавлення учнів діалогічним спілкуванням, формування комунікативного досвіду школярів в активній взаємодії. Процес формування культури спілкування учнів початкової школи передбачає ефективну організацію роботи дитини з книгою, спілкування її з природою, вшанування традицій народної педагогіки.

Оскільки особливий акцент у згаданому процесі надається педагогічному діалогу, перспективою вивчення проблеми є розробка та експериментальна перевірка комплексу педагогічних умов підготовки майбутніх вчителів початкових класів до формування культури спілкування у молодших школярів.

Бібліографія

1. Бадер В. Розвиток зв’язного мовлення школярів / В. Бадер // Рідна школа. – 1999. – №11. – С. 60-62.

2. Головань Н. Особливості спілкування і відособлення у першокласників / Н. Головань // Психологія. – 1991. – № 37. – С. 61–68.

3. Пентилюк М. І. Ділове спілкування та культура мовлення / М. І. Пентилюк, І. І. Марунич, І. В. Гайдаєнко. – К.: Центр навчальної літератури, 2010. – 224 с.

4. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: у 5-ти т. – К.: Рад. шк., 1976. – Т. 3. –301 с.

5. Сухомлинський В. О. Сто порад  учителеві / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: у 5-ти т. – К.: Рад. шк., 1976. – Т. 2. – 670 c.