ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО У СУЧАСНИХ ПРАЦЯХ ВІТЧИЗНЯНИХ УЧЕНИХ

Катерина Андрєєнко
(студентка 5  курсу Інституту психолого-педагогічної освіти і мистецтв)
Бердянський державний педагогічний університет
м. Бердянськ
доктор педагогічних наук, професор Алла Крамаренко

Протягом останніх десятиріч Українська держава розвивається в умовах постійних змін та новоутворень, що охоплює всі сфери суспільного життя: економіку, культуру, ідеологію, науку. Це стосується безпосередньо й педагогіки та її складової – історії педагогіки: триває процес нагромадження історико-педагогічних знань, розширюється джерельна база, повертаються забуті імена, формуються нові напрями досліджень. Особливе місце серед досліджень педагогічних персоналій посідають праці, присвячені вивченню окремих складових педагогічної системи Василя Сухомлинського, вона є постійним об’єктом уваги науковців не тільки в Україні, а й за кордоном. Ще за життя педагога в періодичних виданнях з’являлися публікації, в яких аналізувалися його здобутки. Одні вчені високо оцінювали ці досягнення (О.Губко, Ф.Кузнєцов, Є.Лебедєва, А.Левшин, С.Соловейчик тощо), інші – висловлювали критичні зауваження (В.Кумарін, Б.Лихачов та ін.) [1, 104-107].

У 90-ті роки ХХ ст., за визначенням академіка О.Савченко, сформувався напрям в історії педагогіки – “сухомлиністика”, який, спираючись на творчий доробок В.Сухомлинського, досліджує і поширює його спадщину, підтримує досвід реалізації й розвиток його ідей в Україні та за її межами. Він об’єднав передусім педагогів з України, а також з Росії, Вірменії, Греції, Китаю, Німеччини та інших країн. Розгортання предметного поля педагогічної науки зумовило необхідність систематизації, а також проведення педагогічного аналізу, що сприятиме визначенню місця цих досліджень у сухомлиністиці, встановленню напрямів подальшого вивчення спадщини В.Сухомлинського.

Аналіз наукових праць вітчизняних педагогів, присвячених вивченню педагогічної системи В.Сухомлинського, дозволяє простежити загальні тенденції розгляду педагогічних поглядів В.Сухомлинського та його внеску у вітчизняну і світову педагогічну скарбницю.

            Метою дослідження є здійснення цілісного історико-педагогічного аналізу праць педагога й вітчизняних учених, присвячених педагогічній системі В.Сухомлинського задля виявлення напрямів і тенденцій розвитку його ідей, її зв’язків з історико-педагогічним процесом у контексті розгляду актуальних питань виховання й освіти дітей та молоді.

            Слід зазначити, що загальнотеоретичні положення, визначення особливостей функціонування та структури педагогічних систем вивчали Г.Александров, К.Баханов, В.Беспалько, Н.Кузьміна, Л.Новикова та ін. Історіографічний аналіз наукового доробку В.Сухомлинського в контексті вивчення проблеми педагогічних персоналій в історико-педагогічній науці зробив Н.Гупан, а порівняльний аналіз систем В.Сухомлинського та А.Макаренка в англомовних дослідженнях здійснила Н.Дічек.

Свою педагогічну систему В.Сухомлинський реалізував у керованій ним школі. Впродовж 1948-1970 рр. тут були втілені його погляди на управління школою, навчання і виховання дітей, вироблені з урахуванням актуальних на той час наукових надбань та вітчизняного (А.Макаренко) й зарубіжного (Я.Корчак) педагогічного досвіду.

Ефективність системи, за В.Сухомлинським, залежить від органічного поєднання впливу особи педагога з самовихованням учнів. Її основу складають: індивідуальний підхід до дитини, духовне багатство вчителя, педагогічна культура, такт учителя.

Педагогічна система В.Сухомлинського включає:

• складові (педагогічну концепцію, педагогічну систему, авторську школу);
• суб’єкти (вчитель, учень, родина);
• мету (формування всебічно розвиненої особистості);
• принципи (гуманізму, унікальності дитини, природовідповідності, культуровідповідності, опори на позитивне в дитині, створення ситуації успіху, одухотворення знання, радості пізнання, створення “інтелектуального фону” школи, формування культури почуттів);
• напрями виховання всебічно розвиненої особистості (розумове, моральне, громадянське, трудове, фізичне, естетичне, патріотичне, ідейно-політичне виховання);
• форми і засоби навчання (розвивальне навчання, інтелектуальний та емоційний фон школи, створення радості пізнання, школа мислення, школа радості, уроки в зелених класах, уроки розвитку мовлення, “Книга природи”, дві програми навчання: обов’язкова і розширена тощо);
• засади внутрішкільного управління [2, 371]

В. О. Сухомлинський першим заговорив про провідну роль виховання у формуванні духовно багатої особистості, про те, що без духовності не може бути соціально-економічного прогресу.

У цьому зв'язку В. О. Сухомлинський справедливо стверджував, що педагогіка повинна стати наукою для всіх. Багато уваги приділяв він організації педагогічної освіти. У Павлиській середній школі організував батьківський університет, куди батьки записувалися за два роки до вступу їхньої дитини до школи і займалися регулярно аж до закінчення школи дітьми. Курс навчання в університеті розрахований на 250 годин. Програма охоплює всі основні розділи теорії виховання та педагогічної психології. Особлива увага приділяється характеристиці шкільних віків, теорії особистості, фізичному, розумовому, моральному, естетичному і трудовому вихованню дітей. Цей університет відвідували 98% батьків, і він грав істотну роль у підвищенні рівня культури сімейного виховання.

Сухомлинський зазначав, що педагог зобов'язаний цей світ знати, бо процес виховання виражається в єдності їхніх ідеалів, інтересів, думок, переживань. Ідеал виховання Сухомлинський бачить в гармонійної морально чистої особистості. І тому він звертає серйозну увагу на гармонію педагогічних впливів. Немає нічого в світі складніше людини, і впливати на нього одиничним засобом неможливо.

Характерною особливістю педагогічної системи В.Сухомлинського, що відрізняє її від інших, які діяли в той час, є включення сім’ї й навколишнього середовища до педагогічного процесу Павлиської середньої школи. Учений стверджував, що саме сім’я, як носій самобутньої національної культури, має брати повноцінну участь у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи [3].

Періоди становлення сухомлиністики мають певні особливості, пов’язані з розвитком школи, освіти, науки в конкретний історичний етап нашої країни. Розподіляють їх так:

1. 1948 – 1990 – радянський період;
2. 1991 – 2000 – пострадянський період;
3. 2001 – 2005 – сучасний.

У процесі дослідження встановлено, що основною метою звернення радянських науковців до творчого доробку В.Сухомлинського було прагнення осмислити сам феномен ученого-педагога, окремі напрями його творчої спадщини, виробити практично орієнтовані рекомендації щодо розв’язання освітніх завдань, поставлених перед школою. Дослідники зосереджували свою увагу переважно на таких проблемах: постать В.Сухомлинського, досвід В.Сухомлинського у розв’язанні проблем, пов’язаних із навчанням і вихованням; етико-моральний контекст поглядів педагога, ідейно-політичне підґрунтя в діяльності колективу Павлиської школи.

У 1970 – 1990 рр. радянські науковці продовжували аналізувати педагогічний доробок В.Сухомлинського з позицій класового підходу.

Метою звернення більшості авторів до вивчення різних аспектів педагогічної системи В.Сухомлинського був пошук шляхів для розв’язання проблем, поставлених тогочасними реаліями: поступовий перехід до навчання дітей із шестирічного віку, підвищення уваги до профорієнтації, комплексний підхід до розв’язання освітньо-виховних проблем, увага до формування світоглядних позицій учнів, активне впровадження в навчально-виховний процес індивідуального підходу, врахування інтересів, здібностей учнів та створення умов для їх розвитку.

Наступний етап – пострадянський (1991-2000 рр.). Дослідження показало, що в цей період науковці шукають у спадщині В.Сухомлинського відповіді на актуальні питання організації та функціонування освіти.

В умовах незалежності держави, переосмислення надбань вітчизняної педагогіки, вивчення зарубіжного досвіду, коли реформується й модернізується освітній простір України, педагогічна наука і практика опановують цінності демократичного суспільства, триває процес гуманізації системи освіти, переосмислення ролі вчителя тощо. Відповідно, з 1991 р. до 2000 р. змінювалась і тематика наукових досліджень щодо спадщини В.Сухомлинського. У пострадянський період у вітчизняній сухомлиністиці не лише розширюється джерельна база, тематика, історіографія досліджень, а й здійснюються наміри оцінити доробок педагога з нових позицій, поза радянським дискурсом. Науковці розглядають підходи В.Сухомлинського, спрямовані на розв’язання проблем, що постають не лише перед сучасною шкільною практикою, а оцінюють систему В.Сухомлинського в загальноєвропейському та світовому контексті. В цей період у сухомлиністиці починають формуватися наукові школи: Київська, Уманська, Української асоціації Василя Сухомлинського і Уральської асоціації В.Сухомлинського.

Останній етап – сучасний (2001-2005 рр.) – якісно новий історичний період розвитку сухомлиністики. У сучасній сухомлиністиці за формою написання досліджень виділено:

•  ряд кандидатських дисертацій, серед них переважна більшість із проблем виховання (А.Аллагулов, Г.Бучківська, В.Кравцов, І.Наливайко, О.Тимофеєва), навчання (Л.Ткачук), виокремлюються дисертації компаративного характеру: В.Сухомлинський і С.Френе (І.Суржикова), В.Сухомлинський і Я.Корчак (В.Кушнір);
• статті в журналах та газетах, в яких розкрито педагогічну систему В.Сухомлинського (М.Головко, І.Прокопенко, О.Савченко, Є.Салтанов, О.Сухомлинська);
• навчальні посібники та методичні рекомендації (В.Кіндрат, О.Сухомлинська);
• монографії (В.Риндак) [3].

Сучасні сухомлиністи продовжують зосереджувати увагу на вивченні досвіду В.Сухомлинського у розв’язанні проблем, пов’язаних із навчанням, вихованням, управлінням в умовах сьогодення. З’являються й активно поширюються нові підходи до досліджень сухомлиністики в контексті всесвітнього та європейського освітнього середовища.

Системний і цілісний аналіз дозволив визначити загальносистемний підхід та педагогічні системи, що виступають предметом наукових досліджень і спираються на філософські, соціологічні, психологічні та суто педагогічні засади.

2001 – 2005 рр. – якісно новий період дослідження педагогічної системи В.Сухомлинського, що характеризується інтерпретацією ідей видатного педагога з культурологічних і компаративних підходів та з позицій філософії освіти. У радянський та пострадянський період вітчизняні вчені найбільшу увагу приділяли питанням виховання (Н.Базилевич, А.Бик, Л.Бондар, Т.Будняк, В.Кіндрат, Т.Когачевська, К.Кривошеєнко, В.Лоскутов, О.Попандопуло, А.Попова, І.Слюсаренко, О.Соколовська).

Отже, проаналізувавши вищевказане питання, зазначимо, що актуальним видається дослідження питань дидактики як системи, літературної спадщини як системної складової його педагогічної системи, а також аналіз розвідок учених зарубіжжя, щодо системи В.Сухомлинського.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Сараєва О. Вчитель у педагогічній системі В.О.Сухомлинського / О. Сараєва // Науковий вісник МДУ. Педагогічні науки. Зб. наук. праць. – Вип. 8. – Миколаїв. – 2004. – С.104-107.
2. Сараєва О. В.О.Сухомлинський про свободу і відповідальність у вихованні всебічно розвиненої особистості /О. Сараєва // Зб. наук. праць ПДПУ ім. В.Короленка. – Вип. 5 (44). – Полтава. – 2005. – С.371-377.
3. Сухомлинський В.О.: Бібліографія: 2001 – 2005 рр. / Уклад. В.Л.Федяєва, О.В.Сараєва. – Херсон, 2006. – 132 с. (зібрано наукові матеріали про В.Сухомлинського відповідно до тематичних розділів).
4. Федяєва В.Л. Педагогічна система В.Сухомлинського / Федяєва В.Л., Сараєва О.В.: навч.-метод. посіб. – Херсон, 2006. – 144 с.