УМОВИ ВИКОРИСТАННЯ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНИХ ЗАВДАНЬ В ІНКЛЮЗИВНОМУ КЛАСІ НА ЗАСАДАХ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Любов Мовчан

(студентка II курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – канд. пед. наук І. Г. Баранюк

Анотація. У статті розкривається поняття «інклюзивне навчання». На основі праць В. О. Сухомлинського визначено основні умови, щодо використання диференційованих завдань в інклюзивному класі.

Ключові слова: диференціація, диференційоване викладання, інклюзія, діти з особливими освітніми потребами.

Постановка проблеми. Приєднавшись до основних міжнародних договорів у сфері прав людини (Декларації ООН про права людини, Конвенцій ООН про права інвалідів, про права дитини), Україна взяла на себе зобов’язання щодо дотримання загальнолюдських прав, зокрема, щодо забезпечення права на освіту дітей з особливими освітніми потребами.

Відповідно до Конституції України та законодавства у галузі освіти, реабілітації, соціального захисту держава має забезпечити доступність до якісної освіти відповідного рівня дітям з особливими освітніми потребами з урахуванням здібностей, можливостей, бажань та інтересів кожної дитини шляхом запровадження інклюзивної освіти.

Нині відповідно до Закону «Про освіту» повинні бути створенні належні умови для здобуття освіти дітьми з особливими освітніми потребами з урахуванням їхніх індивідуальних потреб в умовах інклюзивного навчання. Тому вчителю необхідно враховувати специфіку роботи в таких класах і використовувати – диференційовані завдання, за допомогою яких враховується рівень підготовки кожного учня та його індивідуальні особливості.

Досвід українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського доводить, що правильна та відповідно до розвитку дитини робота ‒ запорука їх благополучного майбутнього життя. Тому ідеї Василя Олександровича, щодо проблем роботи з дітьми з різним рівнем розвитку є актуальною й сьогодні.

Аналіз досліджень і публікацій. Cеред дослідників педагогічної спадщини видатного українського педагога варто назвати: М. Антонця, І. Беха, М. Мухіну, О. Савченко, І. А. Зязюна, О. Сараєву, О. Сухомлинську та багато ін.

Праці В. Бондаря, Л. Гречко, А. Колупаєвої, М. Матвєєвої, С. Миронової, Н. Назарової, В. Синьова присвячено проблема щодо роботи з дітьми в умовах інклюзивного класу.

Мета статті полягає в тому, щоб окреслити умови застосування диференційованого навчання в інклюзивному класі на засадах ідей В. О. Сухомлинського.

Виклад основного матеріалу. Нині у центрі уваги школи мають стояти інтереси дитини та її індивідуальні здібності і свобода навчання. Тому учень повинен мати свободу засвоювати знання з оптимальною для нього швидкістю, відповідно до його здібностей. Для надання учням такої можливості вчителям слід використовувати диференційований підхід у навчанні школярів.

Думку про необхідність диференційованого підходу до навчальної діяльності школярів не раз висловлював у своїх працях В. О. Сухомлинський, (хоча термін «диференційоване навчання» не використовував) : « До кожного учня треба підійти, побачити його труднощі, кожному необхідно дати тільки для нього призначене завдання» [3, 92].

Головною умовою забезпечення індивідуального підходу до кожного учня вчений вважав всебічне їх вивчення, знання кожної дитини усіма вчителями школи. Він зауважував, що педагогічний колектив стає виховною силою тільки за тієї умови, коли кожна дитина відчуває на собі вплив багатьох учителів, які знають середовище, в якому формувалася особистість дитини до вступу у школу і формується зараз; знають особливості її мислення, пізнання навколишньої дійсності, розумової праці; знають індивідуальні риси її характеру; знають сили, здібності, інтереси, захоплення, труднощі, радості і прикрощі [3, 56].

Загалом погляди дослідників зводяться до необхідності диференціації освітнього середовища, найперше – стандартизованого курикулуму, що містить обсяг навчального матеріалу, який мають опанувати учні. У стандартизованому курикулумі виділяють три взаємопов‘язані складові: зміст – перелік знань, умінь і навичок конкретної навчальної дисципліни; успішність – рівні володіння навчальним матеріалом; організація навчального процесу – комплекс матеріалів, методів, прийомів і форм роботи та організаційних заходів необхідних для успішного навчання.

Перед педагогами ставиться завдання адаптувати навчальний процес так, щоб усі діти мали змогу набути знання, вміння і навички відповідно до стандартизованого курикулуму. На думку дослідників (J. J. Hoover, J. R. Patton), визначені складові курикулуму, які підлягають диференціюванню та доповнюються ще й підходами до організації різних форм роботи; формування навичок поведінки. Таким чином, диференціація в інклюзивному середовищі поширюється на всі складові стандартизованого курикулуму; включає визначення конкретних освітніх цілей, адаптацію/модифікацію стандартної навчальної програми, з наступним її втілення в індивідуальній навчальній програмі учня з особливими освітніми потребами [2, 215].

На думку В. Сухомлинського, немає жодної бездарної дитини. Потрібно вивчати її здібності, щоб вона навчалася не нижче від своїх можливостей. В. Сухомлинський практично випробував і теоретично обґрунтував диференційований підхід як принцип реалізації індивідуального підходу до організації навчального процесу. Він полягав у тому, що клас ділився на кілька груп залежно від розумової підготовки учнів, учитель давав  їм диференційовані завдання (одним – легші, іншим – складніші) і з метою постійного розвитку здібностей школярів; учень міг виявити схильність до певного предмета. Василь Олександрович довів безсумнівні переваги диференціації навчання: розвиток розумових здібностей школярів; сприяння підвищенню інтелектуального рівня учнівського колективу; досягнення необхідних результатів «слабкими» учнями на певному етапі хоча б з одного предмета. Він наголошував, що не можна оцінювати всіх школярів «по середньому учню», бо це гальмує їхній розвиток. Завдання вчителя полягає в правильному визначенні задатків, нахилів, можливостей кожної дитини, сфери розумового життя й творчої праці, в якій вона може найповніше розкрити себе. Отже, «успіх» у навчанні – це,образно кажучи,стежка, що веде до того куточка дитячого серця, в якому горить вогник бажання бути гарним»  [4,  438]. В. Сухомлинський зазначав, що під час роботи зі «слабкими» дітьми потрібно використовувати особливі заходи, застосовувати тонкий і делікатний індивідуальний підхід.

Відомо, що основне призначення диференційованого навчання – забезпечити для кожного учня оптимальну пізнавальну діяльність у процесі навчальної роботи на всіх етапах уроку. Але для того, щоб використовувати на уроках диференційовані завдання педагог повинен знати основні принципи і умови до здійснення даного підходу в інклюзивному класі.

О. Савченко вважає необхідними такі умови, яких повинні дотримуватися вчителі при використанні диференційованих завдань:

• систематичне застосування диференційованих завдань на уроках. Але не можна перетворювати всі завдання у стандарт. Для цього неодмінно треба враховувати мету уроку, готовність учнів до роботи;

• проведення перспективного аналізу для чого плануються завдання, чому їх необхідно використовувати саме на даному етапі уроку, як продовжити цю роботу на наступних уроках;

• використання диференційованих завдань індивідуальних та групових;

• вміння передбачати труднощі, що виникають під час розв'язування завдання;

• організація обов'язкової перевірки виконаних завдань;

• складання таких диференційованих завдань, які б давали можливість створити однакові умови для всіх учнів, тобто, щоб і слабкий міг перейти до складнішого завдання [1].

На основі поданих умов щодо використання диференційованих завдань ми вивели власну систему умов, які потрібні для ефективного використання диференціації в інклюзивному класі:

1. Визначення завдань та мети уроку.

2. Встановлення пізнавальних можливостей кожного учня, правильний розподіл за групами.

3. Раціональне використання навчального часу.

4. Обов’язкова перевірка виконаних завдань.

5. Застосування систематично диференційованих завдань у початковій школі.

6. Використання різних способів диференціації та на різних етапах уроку.

7. Правильний підбір матеріалу відповідно до способу використання диференційованих завдань

Отже, диференційоване навчання на уроці потребує ґрунтовної теоретичної підготовки педагога, а також певних умінь. Необхідно будувати процес навчання таким чином, щоб усі без винятку учні оволоділи обов’язковим рівнем знань, умінь і навичок, які визначені навчальною освітньою програмою.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи: підруч. для студ. пед. фак. [ текст] / О. Я. Савченко. – К. : Генеза, 2002. – 368 с.

2. Сак Т. В. «Диференційований підхід до навчання учнів з особливими освітніми потребами» [Електронний ресурс] / Т. В. Сак // Науковий часопис. Корекційна педагогіка . – 2014. – Режим доступу до статті: http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/123456789/7718/1/Sak.pdf

3. Сухомлинський В. О. Вибрані твори. В 5-ти т. Т. 4 — К: «Рад. Школа».— 1977.— 640 с.

4. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: в 5 т. – Київ : Рад. шк., 1976. –Т. 2. – С. 334 – 654.