В. О.СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО ВИХОВАННЯ КОЛЕКТИВІЗМУ В МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
Анна Сокур
(студентка 3 курсу факультету педагогіки та психології)
Центральноукраїнський державний педагогічний
Університет імені Володимира Винниченка,
м. Кропивницький
Науковий керівник – кандидат пед. наук, доцент Т. О. Прибора
Анотація: В даній статті розкривається проблема формування колективізму в молодших школярів у спадщині В. О. Сухомлинського. З’ясовується як колектив впливає на розвиток особистості, а особистість впливає на колектив.
Ключові слова: В. О. Сухомлинський, молодший школяр, колектив, стосунки.
Мета даної статті є дослідження особливостей виховання колективізму у спадщині В.О. Сухомлинського.
Видатний гуманіст В. О. Сухомлинський наголошував, що шкільний колектив являє собою не тільки учнів школи. Невід’ємною його складовою виступає також педагогічний персонал. Педагогічний та учнівський колективи, то є окремі об’єднання, організації, що мають своє життя, кожен з яких має свої закономірності, порядок розвитку і становлення. Між цими колективами не реально провести остаточний рубіж, вони не можуть бути відокремленими один від одного, в поєднанні, вони становлять сумісний шкільний колектив, але в жодному разі, в єдине ціле вони не з’єднуються [9,180].
У працях В. Сухомлинського, піднялось питання про різноманітність колективів. Він вважав, що без різноманітності колективів, до яких належить особистість, неможлива активність вихованців. Якщо життя вихованця замикається в межах одного первинного колективу, він знесилюється [10,74].
Основними складовими колективу виступають єдині суспільно значимі цілі, згуртованість, специфічні норми співіснування, високий рівень міжособистісного спілкування і звичайно ж, внутрішня дисципліна. Колектив є зв’язним мостом між особистістю та соціумом. Але в жодному разі колектив не має права карати, або ж милувати[1,5].
Саме в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного розвитку особистості, але поза межами колективу, значно ускладнюється розвиток індивіда. Виховні завдання колективу, є наступні: потреби, а також духовні якості особистості; виявлення й розвиток творчих здібностей; залучення учнів до суспільної, духовної, матеріальної, фізичної культури тощо [5, 42].
На думку педагога-новатора, та людина, що з повагою ставиться до себе, так само відноситься до інших людей, зокрема колективу чи суспільства загалом. Якщо такий пунктик відсутній, тоді не може існувати свобода особистості, розуміння нею прав та обов’язку, особистого щастя й праці в ім’я добробуту для інших людей. Гуманістичні взаємини, що мають визначити стосунки між особою та колективом, Василь Олександрович розглядав також на рівні структури людського світосприйняття, в якій в першу чергу має бути гуманістичний компонент[3, 9].
В процесі спілкування здійснюється обмін еталонами і цінностями, думками, тощо, інформація відправляється в різні сторони. Навзаєм починають збагачуватись потреби та прагнення, передаються та засвоюються звички, манери. Більшу частину інформації, що доступна учню, він здобуває у спілкуванні з товаришами. Ця інформація виконує неабиякий вплив на засвоєння тієї інформації, що отримується з інших джерел, до яких належать художня література, кіномистецтво, телебачення, радіо, архітектура, перетворюючи її зміст. Якщо педагог знехтує цим фактом, то йому не вдасться уникнути помилок. Не можна не погодитись з тим, що у процесі спілкування з близьким оточенням, учень поглинає більшість моральних норм. І зрештою, процес спілкування дає неабиякі різноманітні знання [2, 98].
Вплив на духовний свій учня, – як вважає педагог, – здійснюється завдяки інтелектуальному життю учнівського колективу. Глибоке духовне збагачення відбуватиметься лише тоді, коли духовне життя буде різнобарвним. Тому педагог має цікавитись проблемами, хвилюваннями учнів тим, що їх цікавить. Наставник може раз від разу організовувати колективні обговорення на тему важливих явищ навколишнього середовища, а також, обов’язково допомогти учням зрозуміти та пізнати ту лепту, яку вносить кожен учень в колектив, і що отримує натомість [2, 99].
Василь Олександрович був переконаний, що без мудрого педагога не може бути дитячого колективу. Майстерний вчитель уникає дріб’язкової опіки.
Визначаючи питання, які можна обговорювати в колективі, директор Павлиської школи, зауважив, що неприпустимо обговорювати в колективі поведінку учня, якщо вчинок дитини пов’язаний з неблагополуччям у сім`ї: поганими вчинками батьків, сварками чи скандалами, протестом учня проти грубості чи свавілля батьків або когось з дорослих, зокрема і педагогів, помилками педагогів чи необ’єктивністю оцінювання знань тощо [10, 75].
В. Сухомлинський жодного разу не заперечував про важливу роль колективу, при цьому він робив акцент на тому, що колектив – це всього на всього один із засобів виховного впливу на індивіда, хоча і надзвичайно сильний, через що ним слід користуватися з обережністю. Але у той же час простодушна віра в силу колективу часто приводить до розчарувань [8, 406].
Педагог-гуманіст даний елемент механізму впливу висловлює ясно і зрозуміло: «Від того, що думає про людину колектив, залежить її думка про себе, рівень вимогливості до себе» [8, 502]. Проте чим багатогранніша особистість, тим менше вона залежить від цієї закономірності, але жодному не вдасться її уникнути [6, 581].
Ні для кого не секрет, що адекватна самооцінка дає право індивіду побачити себе з тієї сторони, з якої вона є в дійсності, і це сприяє її покращенню власних якостей. Заниження або завищення самооцінки викривлює для дитини розуміння своїх позитивних і негативних рис і, це може призвести до пихи, знехтування інших або до невпевненості, розгубленості, стагнації. Мова йде про процес взаємодії оцінки колективу і самооцінки особистості, що виступає одним з край важливіших внутрішніх механізмів впливу на неї [4, 8].
Від того, з якими труднощами дитина вливається в колектив, залежить вплив колективу на неї, її самооцінка. В усьому є взаємність, як дитина відноситься до колективу, так і колектив ставиться до неї. Ні для кого не секрет, що дитина педантично ставиться до своїх успіхів чи неуспіхів в колективі, серед товаришів, близьких та знайомих. Від того, з яким наміром вона увійде в колектив, залежить її характер, самопочуття, настрій [8, 55].
Якщо особистість в колективі сприймають неохоче, то в неї виробляються негативні якості, що можуть призвести до тяжких наслідків. Якщо ж дитину сприймають позитивно, то в неї зароджуються багато гарних якостей – здатність до емпатії, готовність до співпраці, повага, любов, вдячність до інших.
Отже, без сумніву можна сказати, що колектив є рушійною силою в розвитку особистості, що було доведено у працях видатного педагога.
Бібліографія
1. Антонець М. Я. Особистість і колектив: спадщина В. О. Сухомлинського / М. Я. Антонець // Педагогічні науки. – 2005. С. 41–44.
2. Бучківська Г. В. В. О. Сухомлинський про вплив дитячого колективу на особистість / Г. В. Бучківська // Педагогічний дискурс. – 2013. – № 15. – С. 97–101.
3. Калініченко Н. А. Провідні ідеї методики виховання шкільного колективу в педагогіці В.О. Сухомлинського / Н. А. Калініченко // Педагогічний альманах. – 2013. – Вип. 13. – С. 22–25.
4. Калмиков Г. В. Підходи В. Сухомлинського до виховання взаємин між особою і колективом / Г. В. Калмиков // Початкова школа. – 1997. – № 9. –С. 39–40.
5. Коваль О. І. Взаємозв’язок колективу та особистості в досвіді В. Сухомлинського / О. І. Коваль, Л. І. Ярошенко // Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського: історія та сучасність. – 2013. – С. 41–46.
6. Сметанський М. І. Проблема виховання особистості у колективі в теоретичній спадщині В. О. Сухомлинського / М. Сметанський, В. Галузяк // Рідна школа. – 2002. – № 8-9. – С. 16–18.
7. Сухомлинський В. О. Методика виховання колективу // В. О. Сухомлинський. Вибр. тв. в п’яти томах. – Т. 1. – К.: Рад. шк., 1976. – С. 403–637.
8. Сухомлинський В.О. Мудра влада колективу. – К.: Рад. школа, 1981.– С. 55–59.
9. Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В. Сухомлинський // Вибр. твори: в 5-ти т. – К.: Рад. школа, 1976. – Т. 1. – С. 2–206.
10. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // В. О. Сухомлинський. Вибр. тв. в п’яти томах. –К.: Рад. шк., 1976.– Т. 2. – С.101–110.
