ПРОБЛЕМА МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Митошоп Наталія

(магістрантка VIІ курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

м. Кропивницький

Науковий керівник – д. пед. н., професор О. С. Радул

Анотація. У статті розглянуто проблему морального виховання дітей молодшого шкільного віку. Особлива увага приділяється виховній діяльності як творчому процесу, розкривається оригінальність та ґрунтовність підходу видатного педагога до морального виховання дітей.

Ключові слова: моральне виховання, гармонійний розвиток, особистість, колектив.

Важливим складником всебічного розвитку особистості є моральне виховання, яке спирається на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення до доброти, правди і краси. Результатом морального виховання має бути формування моральної свідомості, на її основі – моральної культури, прищеплення навичок і звичок гідної поведінки. І тепер, в умовах сучасного суспільства проблема морального виховання є особливо актуальною. Розв’язання цієї проблеми, як підтверджує вітчизняний і світовий досвід, можливе за умови оптимізації управління процесом виховання за допомогою гуманізації освіти, що має забезпечити утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей у суспільстві.

І саме тому, особливого значення набуває творча спадщина В. О. Сухомлинського. Адже педагогіка В. О. Сухомлинського не дає готових рецептів, але вчить нас тому, як бережливо слід підходити до дитини, щоб провести її через дитинство до справжнього людського життя. Основою його концепції є повага й довіра до дитини, визнання її унікальності та права на власний моральний вибір.

Метою статті є розкрити погляди видатного вітчизняного педагога Василя Олександровича Сухомлинського на виховання та розвиток моральних якостей у молодших школярів.

Аналіз основних досліджень та публікацій. Питання морального виховання наявні у працях педагогів­класиків А. С. Макаренка, С. Ф. Русової, К. Д. Ушинського. Багатогранна педагогічна спадщина В. Сухомлинського стала предметом дисертаційних досліджень, життєвий шлях та педагогічна діяльність якого всебічно відображена зокрема в дослідженнях таких науковців: Є. Андреєва, М. Антонець, І. Бех, Л. Бондар, А. Борисовський, Л. Петрук, Т. Паніманська, О. Савченко, О. Сухомлинська, М. Ярмаченко.

Виклад основного матеріалу. Процес морального виховання дітей В. Сухомлинський розглянув системно у взаємодії всіх інших складових – інтелектуального, фізичного, естетичного, трудового, – поставивши при цьому на перше місце моральне виховання. Він зазначав: «…дбаючи про досконалість кожної грані, сторони, риси людини, вихователь одночасно ніколи не випускає з поля зору ту обставину, що гармонія всіх людських граней, сторін, рис визначається чимось провідним, основним… Провідним, визначальним компонентом у цій гармонії є моральність» [2, 72]. Його головним аргументом було переконання, що абсолютно кожна дитина може за умов відповідного виховання піднятися на найвищу вершину моральності, тоді як в інтелектуальному і фізичному аспекті для неї є певні перепони й обмеження: «Тут жодній людині не закрита дорога до вершин, тут справжня і безмежна рівність, тут кожний може бути великим і неповторним» [2, 73].

Вчителі в молодших класах виступають у ролi безпосереднiх органiзаторiв, i саме вони в процесi повсякденного життя i дiяльностi пiдводять дiтей до розумiння норм i правил поведiнки. Адже, чим менший вiк дитини, тим безпосереднiшим має бути моральне виховання, її необхiдно не навчати, а привчати до добрих вчинкiв, нахилiв, манер, навичок i звичок культурної поведiнки. «Майстернiсть i мистецтво морального виховання особистостi полягають у тому, щоб моральнi цiнностi розкривалися перед юними серцями в яскравих образах, якi захоплюють думку i хвилюють душу, пробуджують прагнення до iдеалу» [3, 27].

Моральне виховання Сухомлинський забезпечував організаційно-педагогічними чинниками, до яких він зараховував: навчальний процес у школі, різноманітну діяльність у позакласній і позаурочній роботі, а також, що безумовно було на той час новим, – навколишнє середовище, тобто те середовище, яке безпосередньо оточує дитину (батьки, товариші, вулиця, село), вдосконалюючи його, використовуючи природні ситуації, а також створюючи їх штучно для демонстрації тих чи інших морально-етичних колізій. Велике місце в цьому процесі Сухомлинський відводив учителю, як взірцю, провіднику і носію моральних цінностей, а також батькам і громадській думці. Особливо багато уваги В. Сухомлинський приділяв навчально-методичному забезпеченню процесу морального виховання, тобто формам, засобам і методам, серед яких досить багато інноваційних рішень і знахідок. Це і «Уроки мислення», які він проводив серед природи, спонукаючи до спілкування, діалогічності, комунікації (духовна єдність, взаємна допомога, відверта доброзичливість); розвиток дитячого мислення через написання казок, оповідань на морально-етичні теми; розвиток шкільних традицій морально-етичного наповнення («Свято Букваря», «Свято Матері», «Свято Першого урожаю» тощо), які докладно описані у його творах та наявні у планах роботи керованої ним школи. Особливе місце тут посідає педагогічна етика як стрижень, навколо якого формується не лише моральна проблематика, а й шкільний навчально-виховний процес. В. Сухомлинський стверджував: «Виховання полягає в тому, щоб уміло, розумно, мудро, тонко, сердечно торкнутися до кожної із тисячі граней, знайти ту, яка, якщо її як алмаз шліфувати, засяє неповторним сяйвом людського таланту, а це сяйво принесе людині особисте щастя. Відкрити в кожній людині її, тільки її неповторну грань – у цьому полягає мистецтво виховання» [2, 17].

Сухомлинський писав: «У виховній роботі було багато спеціально створених, передбачених, «побудованих» людських відносин, що мали своєю метою затвердити в душах вихованців повагу до людини як до вищої цінності, щоб з дитинства людина була другом, товаришем, братом для іншої людини» [1, с. 245].

У своїх педагогiчних творах «Проблеми виховання всебiчно розвиненої особистості», «Народження громадянина», «Павлиська середня школа» та ін. В. О. Сухомлинський виклав свої по гляди на проблему морального виховання дiтей. Пiд ним педагог розумiв цiлiсний процес розвитку особистостi, спрямований на формування «громадянських поглядiв, переконань, почуттiв, поведiнки, єдностi слова i діла».

В. Сухомлинський наводив багато прикладів умілого виховання поваги до скромних трудівників (комбайнер, металург, машиніст, робітник тощо), у своїй «Школі радості» він проводив так звані «Наші подорожі в світ праці» під час яких знайомив дітей з професіями [1, 59].

Так створюється єдність минулого й теперішнього як рушійна сила морально-духовного становлення особистості. З цією метою В. Сухомлинський створив спеціальну виховну програму: «Подорожі» в минуле рідного краю. Так він назвав екскурсії і походи в поле, в ліс, на берег річки, в сусідні села. Тут діти реально осягали, що пов’язує минуле і сьогочасне в духовному житті нашого народу. «Якщо вам вдалося досягти того, що дитині наодинці із собою стає соромно, соромно самій перед собою за свій осудливий вчинок, якщо дитина прагне стати кращою, ніж вона є, якщо в її свідомості не тільки живе, але і стає власним переконанням уявлення про те, що краще і що гірше, то це означає, що ви бачите наслідки своєї виховної роботи» У цьому зв’язку В. Сухомлинський вводить дещо незвичне, але надзвичайно змістовно-містке поняття «побачити самого себе» [4, 103].  

Важливо у ранньому віці прищепити дитині повагу до праці дорослих, виховати людину трудолюбиву, скромну, яка б намагалася приносити своєю працею користь людям, працювати на благо суспільства. Прогалина в трудовому вихованні дитини несприятливо впливає на формування моральних, вольових якостей, ставлення до навчання, інтерес до знань, а правильна його організація є надійною основою для гармонійного розвитку особистості [5, 26].

Висновки. Отже, вчитель повинен бути не тільки наставником, а й другом учнів, разом з ними переборювати труднощі, переживати, радіти і засмучуватися. Педагогічний колектив на чолі з В. О. Сухомлинським намагався організувати життя учнівського колективу так, щоб вихованці не розглядали моральну поведінку як своєрідну вправу, як навмисно організовані вчинки, потрібні вихователеві для здійснення його задуму.

У центрі гармонійного всебічного розвитку стоїть висока моральність[2, 276]. Життя, праця, навчання, взаємовідносини в колективі – усе це В. О. Сухомлинський та його колеги прагнули одухотворити високими моральними ідеалами. Вони прагнули до того, щоб у житті шкільного колективу якнайповніше розкривався принцип: людина людині друг, товариш і брат.

Бібліографія

1. Сухомлинский В.А. Серце отдаю детям (избранные произведения) / В.А.Сухомлинский // – К.: Радянська школа. – 1988. – 272 с.

2. Сухомлинський В. О. Духовний світ школяра / Сухомлинський В. О. // Вибрані твори: В 5 т. – Т. 1. – К.: Рад. шк. – 1976. – 390 с.

3. Сухомлинський В.О. Вибрані твори у 5 т. / В.О.Сухмлинський // К: Рад. шк. –1976. – т.1. – 121 с.

4. Українська педагогіка в персоналіях: у 2 кн / За ред. О.В.Сухомлинської // К.: Либідь, 2005. – Кн. 2. – 552 с.

5. Чекальна. Ідеї В. О. Сухомлинського про працю в роботі дитячого будинку (стаття) / Т. Чекаліна // Дошкільне виховання. – 1974. – № 12. – С.23-26.