ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ГРИ В НАВЧАННІ ТА ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Дарина Янчевська
(студентка 4 курсу факультету педагогіки та психології)
Центральноукраїнський державний педагогічний
університет імені Володимира Винниченка,
м. Кропивницький

Науковий керівник − д-р пед. наук, професор О. М. Ткаченко

Анотація. У статті висвітлено погляди В. Сухомлинського на роль гри у формуванні особистості молодшого школяра, окремі аспекти застосування гри в навчально-виховному процесі початкової школи.
Ключові слова: гра, застосування гри у виховному процесі, В. Сухомлинський про використання гри в початковій школі.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Одним із основних завдань загальноосвітньої школи є виховання школяра як життєво і соціально компетентної особи, здатної здійснювати самостійний вибір і приймати адекватні рішення у різноманітних життєвих ситуаціях. Досягти цієї мети шляхом використання лише традиційних форм та методів організації навчальної діяльності неможливо. Вирішенню цієї проблеми значною мірою сприяє впровадження у навчально-виховний процес початкової школи активних методів навчання, зокрема методу гри. Прибічником цієї позиції був В. Сухомлинський, який стверджував, що без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку учнів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Поняття гри вивчали П. Блонський, О. Газман; не залишали поза увагою проблему використання ігор у навчально-виховному процесі педагоги Ш. Амонашвілі, С. Лисенкова, А. Макаренко, В. Сухомлинський, С. Шацький; проблемі використання дидактичних ігор як засобу творчого розвитку особистості школяра присвятили свої праці Д. Богоявленська, Л. Виготський, В. Моляко, Я. Паномарьов та інші. Специфіка застосування видатним педагогом В. Сухомлинським гри у навчанні та вихованні молодших школярів не знайшла належного висвітлення в науковій літературі, що й зумовило вибір теми та визначення мети цієї статті.

Мета статті. Мета нашої статті полягає в узагальненні поглядів В. Сухомлинського на особливості застосування гри в процесі навчання і виховання дітей молодшого шкільного віку.

Виклад основного матеріалу. Гра вважається одним з різновидів розумової праці, у процесі якого розвиваються певні навички та здібності. Дитина у грі збагачує пізнання про навколишній світ, розвиває мовлення, у колективних іграх дитина вчиться спілкуванню. Не випадково ще Я. Коменський вважав гру природною формою діяльності дитини, що відповідає її потребам.

У своїй праці С. Гончаренко визначає поняття гри як «форми вільного самовияву людини, яка передбачає реальну відкритість світові можливого й розгортається або у вигляді змагання, або у вигляді зображення (виконання, репрезентації) якихось ситуацій, смислів, станів» [1, 73]. Гра має структуру, що відрізняє її від інших видів діяльності. Це єдина система впливів, спрямована на пробудження інтересу в дитини до знань та формування пізнавальних навичок і вмінь.

Високу оцінку грі як засобу навчання та виховання дає В. Сухомлинський. Він пише: «Гра – це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлючий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що засвічує вогник допитливості» [2, 181].

Думки В. Сухомлинського перегукуються з поглядами Г. Волкова, який розглядає гру як засіб навчання та виховання. Він акцентує увагу на тому, що у процесі гри навіть діти раннього віку залучаються до самовиховання. «Це перша школа для дитини, – пише науковець. − Не випадково сьогодні представники старшого покоління – бабусі й дідусі, які мають великий життєвий досвід, застерігають дуже суворих батьків: «Не заважайте дітям гратись» [3, 61]. Вчені наголошують, що у грі тісно пов’язані слово, музика і дія, тому у грі відбувається як фізичне, трудове, так і моральне, естетичне виховання. «Важлива роль дитячих ігор, − наголошує В. Сухомлинський, – у розвитку спритності, вправності дітей; через гру у дитини формується повага до наявного порядку, народних звичаїв, звичка дотримуватися правил поведінки; ігри готують дітей до праці, до дорослого життя. Гра виявляється і засобом самореалізації дитини» [2, 25].

Саме у процесі гри, за переконаннями В. Сухомлинського, розвиваються не тільки психічні процеси: мислення, мова, пам’ять, увага, − а й такі важливі якості особистості, як наполегливість, зосередженість, ініціативність, а також вдосконалюються уміння дотримуватися певних правил. Отже, завдяки грі навколишній світ, усвідомлений дитиною, значно розширюється. До нього входять не тільки предмети і явища найближчого оточення, а й значно ширше коло предметів, з якими діють дорослі, і які ще не доступні дитині. Відповідно, очевидним є те, що вчителі і вихователі у формуванні дитини як особистості повинні використовувати гру як один із провідних методів виховання та дотримуватися педагогічного правила, так сформульованого В. Сухомлинським: «Дитина має справжнє емоційне й інтелектуальне життя тільки тоді, коли вона живе у світі ігор, казки, музики, фантазії і творчості. Без цього вона не краща за здавлену квітку» [2, 179].

Гра у сучасній педагогіці розглядається як досить важливий метод виховання, який повинен використовувати кожен учитель, працюючи з дітьми молодшого шкільного віку, що знаходить відображення і в Концепції нової української школи. Це положення зумовлено виховною цінністю гри. За словами Н. Крупської, ігри для дітей «мають виняткове значення: гра для них – навчання, гра для них – праця, гра для них – серйозна форма виховання» [4, 18].

Виховний потенціал гри закладений в правилах гри та в її естетичному аспекті. Вони визначають весь хід гри, регулюють дії й поведінку дітей, їхні взаємини, сприяють формуванню волі, тобто вони забезпечують умови, у межах яких дитина не може не виявити естетичні якості, які у неї виховують. На думку В. Сухомлинського, поєднує гру з іншими видами діяльності дитини саме естетичне. Якість використання ігор, як підкреслює педагог, залежить від фантазії і уяви самого вчителя, від того, наскільки творчо він підійде до організації педагогічного процесу, враховуючи інтелектуальні можливості учнів свого класу. Реалізація цих ідей простежується й у практиці роботи Павлиської школи.

Висновки і перспективи дослідження. Отже, у своїх працях Василь Сухомлинський наголошує на тому, що гра має посідати значне місце у навчанні та вихованні молодших школярів. Гра для дитини, як підкреслює педагог, є важливою і найдоступнішою формою діяльності, засобом самовираження. Ігри утворюють фундамент для розвитку естетичних почуттів дитини, її свідомості й подальшого прояву їх у творчій діяльності. Гра забезпечує пізнавальну та творчу активність дитини в процесі навчання, сприяє формуванню низки якостей особистості, важливих для життя дитини в суспільстві.

Подальшого вивчення потребує проблема використання В. Сухомлинським у навчанні та вихованні дітей молодшого шкільного віку різних видів народної гри.

Бібліографія

1. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / Семен Устимович Гончаренко. − К.: Либідь, 1997. − 376 c.

2. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: у 5-ти т. – Т. 3. – К.: Рад. школа, 1977. – 670 с.

3. Хайруддінов М. Народна гра як засіб національного виховання / М. Хайруддінов // Початкова школа. − 2003. − №8. − С. 61-62.

4. Щербань П. Дидактичні ігри у навчально-виховному процесі / П. Щербань // Початкова школа − 1997. − № 9. − С.18.