ТРАДИЦІЙНІ Й НОВІТНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИМ МОВАМ

Світлана Амеліна,

(м. Київ, Україна)

Зі зміною вимог до викладання іноземних мов, що передбачає такий рівень володіння ними, щоб випускники були здатні використовувати набуті знання як в письмовій, так і усній формі, зокрема, й у процесі професійної комунікації, відповідним чином змінюються, адаптуються або трансформуються існуючі методи навчання іноземним мовам, а також з’являються нові.

Незважаючи на те, що останнім часом традиційні методи вивчення іноземних мов переважно критикуються, все ж не варто повністю відмовлятись від їх використання, якщо це виправдано. Скажімо, під час вивчення латинської мови, яка не є «живою», але входить до навчальних планів усіх фахівців гуманітарних спеціальностей, цілком доречним буде застосування граматико-перекладного методу. У контексті цього методу знання мови є важливішим, ніж мовні навички, адже використання латини пов’язане не з усним спілкуванням, а з читанням, розумінням і тлумаченням текстів (юриспруденція, філологія, історія тощо).

Так званий прямий метод навчання іноземним мовам, який, починаючи з другої половини 19 століття, став невід'ємною частиною опанування мов у сфері зарубіжної вищої освіти [1]. Акцент на вивченні «нових» або «живих» мов зумовив те, що на перший план вийшли аспекти розмовної мови. При цьому орієнтуючись на оволодіння природною мовою, практики надавали перевагу усному спілкуванню над вивченням граматичного матеріалу і перекладу. Важливим є також принцип одномовності, на якому ґрунтується прямий метод. Це означає уникнення використання рідної мови для пояснень чи представлення нового матеріалу. Доцільність використання зазначеного метода вбачаємо у випадку мультинаціональних груп, коли студентів не поєднує володіння однією мовою як рідною.

Аудіолінгвальний метод відносять, з одного боку, до відносно нових методів навчання, а, з іншого боку, він сам по собі не є новим, оскільки виник ще в 30-50 рр. минулого століття. В основу цього метода покладено розвиток здатності говорити, імітуючи та повторюючи мовленнєві шаблони. Методичні принципи цього метода базуються на пріоритетності усного говоріння перед письмовою комунікацією [3]. На наш погляд, аудіолінгвальний метод переживає свій «ренесанс» у наш час, коли популярним стало вивчення іноземних мов «за кермом». Серед студентів він теж набуває розповсюдження, адже слухати можна у будь-якому місці й у будь-який час. Щоправда, повторення за диктором у багатолюдних місцях є проблематичним, що все одно не знижує популярності цього метода. Засвоєння мовних моделей через імітацію і повторення з орієнтацією на повсякденні ситуації є, як свідчить практика, досить ефективним.

Метод посередництва коріниться у 1950-тих роках у Німеччині, де він був розроблений для викладання іноземних мов у середній школі. Однак, завдяки орієнтації на розвиток почуття мови цей метод дуже швидко розповсюдився і на вищу освіту. Традиційна мета поєднується з сучасними методами навчання, що передбачають активізацію того, хто вивчає мову. Значення нових слів подають у змістовому контексті [3]. Навчання є одномовним, однак, з певними винятками. Наприклад, для роз'яснення питань щодо граматичних, семантичних або стилістичних особливостей. Вивчення граматики відбувається в циклічній прогресії. Зважаючи на допуск використання рідної мови для деяких пояснень, доцільним є й часткова пропозиція вправ для перекладу. На нашу думку, метод посередництва може бути використаним у процесі вивчення іноземної мови для професійного спілкування майбутніми фахівцями різних спеціальностей. Зокрема, використання вправ на переклад сприяє досягненню адекватного співвіднесення термінології рідною й відповідною іноземною мовою, а відтак, і її адекватному засвоєнню.

Аудіовізуальний метод часто розглядають не як самостійний метод, а як різновид чи подальший розвиток аудіолінгвального методу. Основна увагу під час застосування цього методу концентрується на візуальних елементах, тобто спирається на принципі наочності і візуальної опори. Сучасні методисти вважають найбільш вдалим використання цього методу на початковому етапі вивчення мови. Однак, вважаємо, що застосування такого засобу, як візуальні медіа є ефективним на усіх етапах вивчення іноземної мови, адже, за свідченням, фізіологів, більшість людей є візуалами, тобто засвоєння нової інформації шляхом візуалізації є найбільш результативним. До того ж аудіовізуальний метод дозволяє здійснювати акцентування на автентичних мовних ситуаціях, що сприяє підготовці студентів до іншомовного спілкування у реальності й дозволяє їм легше здійснити перехід від штучно створеної навчальної комунікації до реальної.

Комунікативний метод, який набуває дедалі більшого значення і поширення, є, за своєю сутністю, міжкультурним. Він спрямований на того, хто вивчає мову, й сам процес її вивчення. Цей метод вивчення іноземних мов поєднує, на думку науковців, когнітивний і комунікативний процеси, які проходять з опорою на рідну мову. До загальних принципів цього методу належить трансформація ролі викладача, який стає консультантом і фасилітатором; активізація студентів; постановка завдань, які вимагають співпраці; переважання соціальних форм, альтернативних фронтальному навчанню; відкритий і гнучкий спосіб організації навчального матеріалу [2, с. 12-14].

Розвиток методів вивчення іноземних мов свідчить, що не існує єдиного, універсального, «найкращого» методу для всіх студентів. Вибір методу залежить від низки чинників (ситуація, викладач, група, мета вивчення тощо). Крім того, використання методів вивчення іноземних мов значною мірою залежить також від суспільства, що відображається, зокрема, у впливі нових інформаційно-комунікаційних технологій.

Отже, не тільки викладач повинен визначати, який метод може бути оптимальним у засвоєнні іноземної мови. Значною мірою це залежить від самих студентів, їхніх здібностей і нахилів. Їх теж можна залучати до вибору й обговорення методу як безпосередніх учасників освітнього процесу. Особливо важливою є думка тих, хто вивчає іноземну мову, для організації самостійної роботи.

Список літератури:

1. Рамкова Програма з німецької мови професійного спілкування для вищих навчальних закладів України / Л. С. Аззоліні, С. М. Амеліна, В. А. Гаманюк, Н. П. Жданова. – Київ: Ленвіт, 2014. – 136 с.

2. Neuner G., Hunfeld H. Methoden des fremdsprachlichen Deutschunterrichts: Eine Einführung. – Kassel: Universität Kassel, 1993.

3. Wiechmann, J. Zwölf Unterrichtsmethoden: Vielfalt für die Praxis. 5. Auflage. – Weinheim Basel: Beltz Verlag, 2010. – 195 S.