АФОРИЗМИ ЯК СПОСІБ ТВОРЕННЯ ПІДТЕКСТУ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ (НА МАТЕРІАЛІ ПОВІСТІ-КАЗКИ «МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ» А. ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ)

20 лютого 2019 Останнє оновлення: 20 лютого 2019

Марія Фока

(м. Кропивницький, Україна)

З активним розвитком теорії підтексту в літературознавстві (І. Арнольд, І. Баженова, О. Брудний, О. Вейзе, І. Гальперін, Л. Голякова, К. Долинін, Є. Єрмакова, Л. Ісаєва, Л. Кайда, О. Камчатнов, Є. Квятковський, В. Кикоть, Г. Колшанський, Н. Копистянська, З. Кулікова, В. Кухаренко, Є. Леліс, Е. Магазанік, А. Матчук, В. Миркін, Н. Муравйова, Т. Сільман, І. Солоділова, Н. Тимків, Д. Урнов, K. Rayan та ін.) виакцентовується потреба в детальному вивченні, узагальненні та систематизації окремих питань, пов’язаних з прихованим смислом художнього твору. Одним з таких актуальних питань є афоризми як спосіб творення підтексту, розгляд якого становить мету доповіді.

Смислове поле афоризму набагато ширше за сказане, воно потребує від читача інтелектуальної напруги: додумування, аналізу, переосмислення, а розкодування закладеної інформації породжує момент «радості відкриття», тобто, вивільнення естетичної енергії. Таким чином афоризми безпосередньо пов’язані з підтекстом, адже стають способом творення імпліцитного плану висловлювання.

Літературні афоризми як самостійний жанр виникли з народних прислів’їв і приказок, першими їхніми зразками вважають «Афоризми» Гіппократа. Надзвичайного поширення афоризми набули в епоху Відродження, а їх інтенсивний розвиток припадає на добу класицизму (Б. Паскаль, М. Монтень, Ф. Ларошфуко та ін.). До того ж афористичні висловлювання також вкраплюються в тексти інших жанрів, значно поглиблюючи їх змістове наповнення, і яскравим прикладом цього явища слугує повість-казка «Маленький принц» А. де Сент-Екзюпері.

Особливої змістової глибини твору «Маленький принц» надає багатство авторських афоризмів. У лаконічній формі А. де Сент-Екзюпері формулює свої думки стосовно того чи того життєвого явища. Ці висловлювання складають філософію життя автора та впливають не стільки на емоції й почуття читача, скільки на його свідомість. Фактично кожен розділ повісті концентрує художню думку-імпульс, що підштовхує реципієнта до роздумів. Один зі способів такого згущення смислу полягає у створенні коротких і містких у змістовому плані висловлювань, які згодом увиразнюються та набувають узагальненості.

Деякі афористичні висловлювання мають прозору семантику, тому не потребують спеціального коментаря. Це насамперед зрозумілі сентенції: «Від кожного слід вимагати того, що він може виконати» [1, с. 36], «Ніколи не знаєш, що може трапитися…» [1, с. 45], «Серед людей теж самотньо…» [1, с. 54], «Треба бути терплячим…» [1, с. 63], «Нікому ніколи не подобається його теперішнє місце…» [1, с. 67], «Набагато тяжче судити себе, ніж ближнього. Якщо ти здатний судити себе, тоді ти справжній мудрець» [1, с. 37] і т. д.

Інші ж висловлювання для осягнення закладеного в них змісту вимагають інтелектуальної напруги: замислення, осмислення, часто й переосмислення. Наприклад, у повісті є ціла низка афоризмів, що об’єднуються навколо опозиції дорослі – діти. В образі дитини уособлюється «Я» будь-якої дорослої людини, тобто дитяча здатність бачити та відчувати істинне (згадаймо відомий вислів «Вустами дитини говорить істина»). Водночас дорослі часто забувають про справжні цінності, перестають щиро й відкрито сприймати світ, а отже, утрачають найважливіше: «Усі дорослі спершу були дітьми. (Але мало хто з них пам’ятає про це)» [1, с. 5]. Люди концентруються навколо матеріального та меркантильного, забуваючи про духовне й моральне: «…Дорослі люблять цифри» [1, с. 16] і «Дорослі обожнюють цифри…» [1, с. 53]; та штучно надають собі великого значення: «Вони [дорослі. – М.Ф.] вважають, ніби займають багато місця» [1, с. 53].

У пізнанні істинного перевага надається саме дитині, що бачить справжнє й непідробне: «Тільки діти знають, чого шукають» [1, с. 68]. І лише дорослий, який зумів зберегти в собі дитину, може пізнати істинне. Ця органічна єдність постає у висловлюванні: «Дорослі, коли самі, ніколи нічого не розуміють…» [1, с. 7].

Осібно стоять афоризми, пов’язані зі стосунками близьких людей. Крилатим став вислів: «За тих, кого приручив, ти відповідаєш довіку» [1, с. 66], – головний смисл якого полягає в тому, що ми відповідаємо за близьких людей, тож маємо оберігати їх, піклуватися про них, бути завжди поруч з ними. Тільки тоді, коли ми відкриваємо серце близьким людям, коли вони починають довіряти нам, можемо справді пізнати їх, відкрити для себе їх справжнє «Я»: «Не приручиш – не зрозумієш…» [1, с. 63]. З другого боку, якщо ми дозволили себе полюбити та самі полюбили, відкрили своє серце й душу, треба бути готовим до найгіршого, бо життя непередбачуване: «Якщо дав себе приручити, є ризик, що доведеться плакати…» [1, с. 75].

Важливо пам’ятати, що істинне не є очевидним, у його виявленні не можна керуватися раціональним. Ця думка звучить в афоризмі: «…Бачать насправді тільки серцем. Очі головного не бачать» [1, с. 66]. Життєву мудрість концентрують слова: «Шукати треба серцем» [1, с. 74].

Тему взаємовідносин між близькими людьми доповнюють також інші висловлювання філософського характеру. В афоризмі: «Саме час, який ти змарнував на свою троянду, надає їй такого великого значення» [1, с. 66] –приховано думку, що насправді люди цінують тільки тих, у кого багато вклали, з ким провели життя та розділили радощі й незгоди.

Інший відомий вислів афористичного характеру – «Мова – джерело непорозумінь» [1, с. 63] – можна інтерпретувати як із суто лінгвістичних позицій, маючи на увазі труднощі при передаванні словом найтонших нюансів думки, так і пов’язати з прагненням свідомо завуалювати свої думки. У зв’язку з цим письменник наголошує: маємо пам’ятати, що оцінювати людину маємо не за словами, а за вчинками («Я мав би судити про квітку з її дій, а не слів» [1, с. 30]).

Отже, афоризми стають одним зі способів творення підтексту художнього твору, прикладом чого слугує повість-казка «Маленький принц» А. де Сент-Екзюпері. Насиченість твору великою кількістю афористичних висловлювань надає йому особливої змістової глибини, увиразнює його імпліцитний план, потребуючи від читача занурення в несказане, де криється істина.

Список літератури: