УДК 343.98

Федоренко Ігор Люсикович,

адвокат
https://orcid.org/0000-0002-1512-7835

Анотація

У статті підкреслено, що важливе криміналістичне значення відіграє такий елемент криміналістичної характеристики провокації підкупу як типові способи. Вказано, що, з точки зору криміналістики, способи протиправного діяння, в тому числі провокації підкупу, включають в себе не тільки дії (бездіяльність), що необхідні та достатні для їх кримінальної кваліфікації, а всі дії, які відображають процес прийняття рішення про вчинення правопорушення, підготовки до нього та здійснення заходів, спрямованих на реалізацію поставлених завдань, а також указують на ставлення особи до вчинених діянь упродовж усього процесу їх скоєння. Проаналізовано наукові підходи до визначення поняття та змісту способів учинення кримінального правопорушення. Запропоновано під типовими способами провокації підкупу розуміти сукупність, об’єднаних спільним задумом і зумовлених статусом особи злочинця, повноваженнями та можливостями службової особи та її мотивацією, дій з підготовки, безпосереднього вчинення підбурювання на пропонування (прийняття пропозиції), обіцянку чи надання (одержання) неправомірної вигоди та викриття особи, а також приховування вказаних діянь. З’ясовано, що предмет посягання (неправомірна вигода) є засобом учинення провокації підкупу, що вказує на його зв’язок зі способами вчинення.

Ключові слова: провокація підкупу, способи вчинення, способи підготовки, способи приховування, криміналістична методика, криміналістична характеристика, механізм кримінального правопорушення.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Казанська Л.М. Криміналістична характеристика злочинів, пов’язаних із корупцією. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014. № 10-2. Том 2. С. 169–172.
2. Падалка А.М. Теоретико-методологічні засади розслідування організованої злочинної діяльності у сфері оподаткування: монографія. Ірпінь, 2020. 368 с.
3. Наголова І.Ю. Встановлення способу вчинення кримінального правопорушення під час досудового розслідування. Науково-інформаційний вісник. ПРАВО. 2016. № 1 (13). С. 247–252.
4. Войчишена М.В. Криміналістична характеристика як наукова категорія методики розслідування кримінальних правопорушень. Правовий часопис Донбасу. 2018. № 3 (64). С. 146–152. DOI:10.32366/2523-4269-2018-64-3-146-152.
5. Даньшин М.В. Класифікація способів приховування злочинів у криміналістиці: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Х., 2000. 210 с.
6. Пясковський В.В. Спосіб учинення злочину як елемент криміналістичної характеристики насильницьких злочинів проти статевої недоторканності неповнолітніх. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2016. № 1 (98). С. 36–46.
7. Пчеліна О.В. Поняття та характеристика злочинних технологій у сфері службової діяльності. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. 2018. Вип. 2 (82). С. 290–297.
8. Еникеев М.И. Юридическая психология: учебник. Москва: НОРМА, 2001. 624 с.
9. Халиков А.Н. Должностные преступления: характеристика, расследование, предупреждение (криминалистический аспект): монография / под. ред. заслуженного юриста Российской Федерации, докт. юрид. наук, проф. В.И. Комиссарова. М.: Юрлитинформ, 2012. 312 с.
10. Дубно Т.В. Співвідношення способу вчинення злочину та злочинної дії. Форум права. 2011. № 4. С. 224–228. URL: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/e-journals/FP/2011-4/11dtvtzd.pdf.
11. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления: монография. М.: Госюриздат, 1960. 244 с.
12. Васильев А.Н., Мудьюгин Г.Н., Якубович Н.А. Планирование расследования преступления / под ред. А.С. Голунского. М.: Госюриздат, 1957. 199 с.
13. Криминалитсика: учебник / под ред. Н.П. Яблокова. 4-е изд., перераб. и доп. М.: Норма: ИНФРА-М, 2013. 752 с.
14. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая: в 2-х т. М.: Наука, 1994. Т. 1. 380 с.
15. Фріс П.Л. Вибрані праці. Івано-Франківськ: Фоліант, 2014. 652 с.
16. Дудоров О.О. Кримінально-правові аспекти провокації підкупу. Юридичний науковий електронний журнал. 2016. № 1. С. 79–85.
17. Ус О.В. Провокація підкупу: аналіз складу злочину й питання кваліфікації. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2015. № 16. Том 2. С. 66–70.
18. Ханько А.В. Методика расследования преступлений, совершаемых с использованием должностнм лицом своих служебных полномочий в условиях информационной неопределенности: автореф. дисс. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.09. Иркутск, 2006. 23 с.
19. Пчеліна О.В. Теоретичні засади формування та реалізації методики розслідування злочинів у сфері службової діяльності: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09. Харків, 2017. 571 с.
20. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. В 3 томах: пособие для преподавателей, адъюнктов, соискателей и слушателей учебных заведений МВД СССР. М.: Изд-во Акад. МВД СССР, 1977. Т. 3: Криминалистические средства, приемы и рекомендации. 1979. 407 с.

УДК 342.951

Запара Світлана Іванівна,

доктор юридичних наук, професор,
професор кафедри приватного та соціального права
Сумського національного аграрного університету
e-mail: [email protected]

Роговенко Олег Володимирович,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри адміністративного та інформаційного права
Сумського національного аграрного університету
e-mail: [email protected]

Анотація

У статті зосереджено увагу на дослідженні шляхів та напрямків удосконалення публічного адміністрування надання державної допомоги суб’єктам господарювання в умовах формування та розвитку інформаційного суспільства. Акцентовано увагу на особливостях публічного адміністрування надання державної допомоги за рахунок місцевих ресурсів надавачами державної допомоги – органами місцевого самоврядування. Виявлено проблемні питання публічного адміністрування державної допомоги, що полягають у відсутності прозорості інформування суспільства на місцевому рівні про надання державної допомоги за рахунок місцевих ресурсів органами місцевого самоврядування. В ході дослідження виявлено, що одним з основних елементів публічного адміністрування, важливим принципом його здійснення є «належне врядування», що реалізується шляхом впровадження інформаційно-комунікаційних технологій. Реалізація принципу відкритості та прозорості концепції належного врядування є також складовою формування інформаційного суспільства. Слідування даному принципу на практиці означає оперативне, своєчасне оприлюднення та надання повної, достовірної та об’єктивної інформації щодо державної допомоги органами місцевого самоврядування, застосовуючи інформаційно-комунікаційні технології.

У статті обґрунтовано, що надання, оприлюднення повної, достовірної та об’єктивної інформації щодо рішень органів місцевого самоврядування стосовно надання державної допомоги, дотримуючись прозорості прийняття рішень, відкритості напрямків та форм витрачання місцевих ресурсів, стане важливим напрямком удосконалення публічного адміністрування державної допомоги суб’єктам господарювання органами місцевого самоврядування, сприятиме підвищенню довіри населення.

Ключові слова: державна допомога, публічне адміністрування, органи публічної влади, місцеве самоврядування, моніторинг, контроль, публічна адміністрація, публічний інтерес, місцеві ресурси, державні ресурси, інформаційне суспільство, інформація, інформаційно-комунікаційні технології, належне врядування, прозорість, відкритість, суб’єкт адміністративного права, Антимонопольний комітет України. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. Ратифіковано від 16.09.2014, № 1678-VII
2. Про державну допомогу суб’єктам господарювання: Закон України № 1555-VІІ від 1 липня 2014 року.
3. Бакалінська О.О. Тенденції правового регулювання державної допомоги суб’єктам господарювання. Платформа стратегічної та законотворчої аналітики. URL: https://coordynata.com.ua/tendencii-pravovogo-reguluvanna-derzavnoi-dopomogi-subektam-gospodaruvanna
4. Мельник Р.С., Бевзенко В.М. Загальне адміністративне право: Навчальний посібник. За заг. ред. Р.С. Мельника. К.: Ваіте, 2014. 376 с.
5. Public Administration in Building a Harmonious Society. Selected Proceedings from the Annual Conference of the Network of Asia-Pacific Schools and Institutes of Public Administration and Governance (NAPSIPAG). Edited by Raza Ahmad. 2005. 743 p.
6. Адміністративне право України. Повний курс : підручник / Галунько В., Діхтієвський П., Кузьменко О., Стеценко С. та ін. Херсон : ОЛДІ-ПЛЮС, 2018. 446 с.
7. Право в публічному управлінні: навч. посіб. / [Н. Г. Плахотнюк, В. І. Мельниченко, С. Д. Дубенко та ін.]. Київ : ПАДУ, 2018. 240с.
8. Бобровська О., Зєніна-Біліченко А. Змістовно-порівняльний аспект публічного адміністрування на місцевому рівні. Публічне адміністрування: теорія та практика. 2014. Вип. 2. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Patp_2014_2_22
9. Пришва Н. Ю. Правове регулювання публічних доходів. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. 2005. № 64–65. С. 71–73.
10. Zapara S., Rohovenko O. Participatory Budget as a Tool for Local Community Development in Ukraine [Electronic resource]. Finance and Management: Journal of the Faculty of Economic Sciences University of Warmia and Mazury in Olsztyn, Poland. - Olsztyn, 2017. - Volume 2(1). - P. 26-41.
11. Державна допомога. Річний звіт про надання державної допомоги суб’єктам господарювання в Україні за 2018 рік. URL: http://pdd.amc.gov.ua/portal/main/infographicsreport/reportdetails?reportId=125
12. Арістова І. В., Запара С.І. Органи місцевого самоврядування як суб’єкти реалізації національної політики розвитку інформаційного суспільства в Україні: цілі, завдання, функції, повноваження, напрями удосконалення. Науковий вісник Ужгородського Національного університету : серія: Право. 2017. Т. 2 Вип. 43. С.16-28.
13. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки : Закон України від 9 січня 2007 р. Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 12. – Ст. 102.
14. Irina V. Aristova, Svitlana I. Zapara, Dmytro M. Bielov, Svitlana V. Kaliuzhna, Tamara O. Chernadchuk. Legal Status of Local Self-government Authorities of Ukraine in the Conditions of Information Society. Development: Research Methodology. Journal of Advanced Research in Law and Economics. 2019. Vol. X, № 8(46). P. 2244 – 2252. DOI: https://journals.aserspublishing.eu/jarle/article/view/5270
15. Інструменти е-демократії у містах України. Інформаційно-аналітичний довідник. А. Ємельянова М. Довбенко, П. Завадська, Д. Хуткий, С. Лобойко, М. Наход; За ред. С. Лобойка, М. Находа, Д. Хуткого. К., 2017. 58 с.
16. Шаульська Г.М. Сучасні західні управлінські моделі. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2018. № 3. С. 111–116.

УДК 342.951

Павлюк Ірина Юріївна,

здобувач

Анотація

Встановлено, що організаційне забезпечення діяльності господарських судів формує необхідні умови для повноцінного функціонування всієї системи господарських судів. Визначено, що організаційне забезпечення діяльності судів, у тому числі і господарських, є важливою складовою, що прямо впливає на якість системи функціонування таких судів. На підставі норм чинного законодавства, ми прийшли до висновку, що поняття «організаційне забезпечення діяльності господарських судів» об’єднує в себе різноманітні заходи нормативно-правового, кадрового, інформаційно-аналітичного, матеріально-технічного, фінансового, а також заходи забезпечення організації робочого простору та часу суддів та забезпечення функціонування органів суддівського самоврядування та інших органів в судовій системі, які спрямовуються на створення повноцінних умов для діяльності органів судової влади.

Ключові слова: господарський суд, організаційне забезпечення, діяльність, фінансування судів, кадрова політика.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Бринцев В.Д. Стандарти правової держави: втілення у національну модель організаційного забезпечення судової влади: монографія. Х., 2010. С. 179— 180.
2. Крючко Ю. І. Система органів судової влади. Судова влада : монографія / І. Є. Марочкін, Л.М.Москвич, І. В. Назаров та ін. : за заг. ред. І. Є. Марочкіна. Харків : Право, 2015. 792 с.
3. Організація роботи суду : навч. посіб. / І. Є. Марочкін, Л. М. Москвич, О. М. Овчаренко та ін. ; за заг. ред. І. Є. Марочкіна. Харків : Право, 2012. 256 с.
4. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02.06.2016 № 1402- VIII URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#Text
5. Клочко А.М. Кадрове забезпечення органів внутрішніх справ України :організаційно-правові засади організації і функціонування: дис. … докт. юрид. наук: 12.00.07. Харків, 2012. 467 с.
6. Марочкін І.Є. Організація судових та правоохоронних органів: Підруч. для студ. юрид. спеціальностей вищих навч. закладів / За ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сібільової. Х., 2007.
7. Мандичев Д.В. Кадрове забезпечення в системі організаційного забезпечення господарських судів: новели адміністративного законодавства України. Науковий вісник публічного та приватного права. 2016. Вип.2. Ч. 1. С. 113-118.
8. Господарський процесуальний кодекс України від від 06.11.1991 № 1798-XII (в редакції Закону № 2457-VIII від 28.08.2018). Відомості Верховної Ради України. 1992. № 6. Ст. 56.
9. Зінченко О. В., Курій Н. М., Лічман Л. Г., Малєєв А. Ю., Панченко О. О., Шамрай О. В., Кравчук О. В. Навчально-методичний посібник для кандидатів на посаду судді та суддів «Управління часом у суддівській діяльності». К.: ТОВ «Фарбований лист», 2016. 53 с.
10. Правила внутрішнього трудового розпорядку Господарського суду Львівської області URL: https://lv.arbitr.gov.ua/sud5015/organizacia_roboty_sudu/pravyla
11. Правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників господарського суду Миколаївської області: Рішення зборів суддів господарського суду Миколаївської області від 24.02.2012 № 4. URL: http://mk.arbitr.gov.ua/sud5016/org/rules/.
12. Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 роки: Указ Президента України від 20.05.2015 року № 276/2015. Офіційний вісник Президента України. 2015. № 13. Ст. 864.
13. Про Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/231/2021#n10
14. Положення про автоматизовану систему документообігу суду: Рішення Ради суддів України 26.11.2010 № 30 URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/vr030414-10#n11
15. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення поетапного впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1416-IX#Text
16. Структура Господарського суду Житомирської області URL: https://zt.arbitr.gov.ua/sud5007/pro_sud/struck/
17. Венская декларация и Программа действий, принята на Всемирной конференции по правам человека 25 июня 1993 г. в Вене URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_504#Text
18. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text

УДК 342.9

Піскунова Ольга Борисівна,

здобувач Науково-дослідного інституту
публічного права
e-mail: [email protected]

Анотація

В статті здійснено аналіз наукових положень вчених, які досліджували основні форми взаємодії правоохоронних органів та громадських інституцій щодо запобігання, виявлення та протидії корупції.

В науковій праці запропоновано визначення взаємодії уповноважених підрозділів (уповноваженої особи) з питань запобігання та виявлення корупції з іншими суб’єктами у цій сфері та громадськими інституціями. Серед основних форми взаємодії уповноважених підрозділів (уповноваженої особи) з питань запобігання та виявлення корупції з іншими суб’єктами у цій сфері та громадськими інституціями названо: 1) спільне планування та здійснення заходів щодо оцінки корупційних ризиків у діяльності відповідного органу, підготовки заходів щодо їх усунення; 2) методична та консультаційна допомога з питань додержання законодавства щодо запобігання корупції; 3) обмін інформацією про факти порушення законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 4) проведення спільних конференцій, семінарів, навчань, консультацій і нарад з питань покращення організації запобігання, виявлення та протидії корупції; 5) здійснення спільних наукових, соціологічних досліджень з питань запобігання корупції; 6) спільне вироблення пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають у сфері запобігання корупції відповідним суб’єктам права законодавчої ініціативи;7) проведення інформаційно-просвітницьких кампаній, спрямованих на підвищення обізнаності громадян про основні засади антикорупційної політики держави та заходи спрямовані на викоренення корупції у суспільстві. 8) співробітництво з міжнародними та зарубіжними організаціями, що декларують антикорупційну спрямованість.

Здійснено класифікацію основних форм взаємодії уповноважених підрозділів (уповноваженої особи) з питань запобігання та виявлення корупції з іншими суб’єктами у цій сфері та громадськими інституціями.

Ключові слова: взаємодія, форми, корупція, уповноважений підрозділ (уповноважена особа) з питань запобігання та виявлення корупції.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про засади державної антикорупційної політики на 2020–2024 роки : Пояснювальна записка до Проекту Закону України URL : https://nazk.gov.ua/wp-content/uploads/2020/-Poyasn.-zapyska_0.docx.
2. Дем’янчук В. А. Адміністративно-правові засади реалізації антикорупційної політики в Україні : дис. .. доктора юрид. наук : 12.00.07. Дніпро, 2018. 489 с.
3. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції : Міжнародний документ від 31.10.2003 URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/995_c16.
4. Участь громадськості у заходах щодо запобігання корупції як запорука успішної антикорупційної політики : Роз’яснення Мін’юсту України від 26.08.2011 URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/n0059323-11.
5. Комарова Ю.М. Адміністративно-правовий статус Національного антикорупційного бюро України : дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2018. 229 с.
6. Ростовська К.В. Адміністративно-правові основи державної антикорупційної політики в Україні : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.07. Дніпро, 2019. 504 с.
7. Жуковьска Л.А. Адміністративно-правові засади діяльності спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції в Україні : автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.07. Київ, 2020. 18 с.
8. Про затвердження Положення про Головний сервісний центр МВС : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1393 URL : https://hsc.gov.ua/wp-content/uploads/2019/02/Polozhennya-GSTS.pdf.
9. Демків Д. М. Адміністративно-правове забезпечення взаємодії Спеціалізованої антикорупційної прокуратури з іншими правоохоронними органами : автореф. дис … канд. юрид. наук : 12.00.07. Тернопіль, 2019. 23 с.
10. Скомаров О.В. Адміністративно-правові основи діяльності Національного антикорупційного бюро України : автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.07. Тернопіль, 2017. 20 с.
11. Завгородній В.А. Адміністративно-правове регулювання взаємодії органів внутрішніх справ та громадських організацій у протидії корупції : автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.07. Дніпропетровськ, 2010. 22 с.
12. Про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні : Указ Президента України від 26.02.2016 № 68/2016 URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/68/2016.

УДК: 342.95 (477)

Мельниченко Андрій Михайлович,

здобувач Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

Анотація

Аргументовано, що оптимізація системи суб’єктів протидії організованій злочинності в Україні представляє собою діяльність організаційного, економічного, управлінського та правового характеру, яка спрямована на покращення функціонування відповідної системи органів державної влади у досліджуваному напрямку. Тобто у даному контексті оптимізація представляє собою процес приведення системи суб’єктів протидії організованій злочинності у такий стан, за якого при мінімальних витратах людських, фінансових, матеріально-технічних тощо, буде максимально ефективно та якісно досягнута мета їх діяльності у вказаному напрямку.

Наголошено, що на сьогоднішній день і на законодавчому, і на науковому рівнях робиться досить багато для вирішення проблем у сфері протидії організованій злочинності, а також розвитку системи суб’єктів, що уповноважені здійснювати свою діяльність у відповідному напрямку. Разом з тим, незважаючи на чималу кількість кроків, у вказаній сфері залишається чимала кількість проблем, які потребують свого негайного вирішення.

Обґрунтовано, що напрямками оптимізації системи суб’єктів протидії організованій злочинності в Україні є наступні: а) слід прискорити передачу ряду правоохоронних функцій держави (в тому числі і у сфері протидії організованій злочинності) від СБУ до органів Національної поліції України; б) покращення потребують організаційні та правові засади взаємодії між суб’єктами протидії організованій злочинності; в) варто посилити діяльність досліджуваних суб’єктів у напрямку протидії кіберзлочинності; г) доцільно покращити роботу з громадськістю, зокрема у напрямку посилення інформаційно-роз’яснювальної роботи з населенням; ґ) необхідним є посилення науково-дослідної роботи у відповідному напрямку. Зокрема, вбачається доцільним посилити роботу у напрямку дослідження зарубіжного досвіду протидії організованій злочинності.

Ключові слова: оптимізація, система, суб’єкт, протидія, організована злочинність, законодавство.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про Концепцію державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю: Указ Президента України від 21.10.2011 № 1000/2011 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1000/2011/conv#Text
2. Федосова О. В., Михайлова Ю.О. Шляхи вдосконалення державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю. Науковий вісник публічного та приватного права. 2016. Вип. 6, т.2. С. 190-195.
3. Стратегії кібербезпеки України: Указ Президента України від 15 березня 2016 року № 96/2016 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/96/2016/conv#Text
4. Бугайчук К.Л. Концептуальні засади здійснення державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю. Протидія злочинності: теорія та практика: матеріали VII Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Київ, 19 жовт. 2016 р.) / Ген. прокуратура України, Нац. акад. прокуратури України, НДІ вивчення проблем злочинності ім. акад. В.В. Сташиса, НАПрН України, Союз юристів України. Київ, 2016. C. 143-146.
5. Ткаченко М. Оптимізація системи правоохоронних органів як суб’єктів протидії корупційним правопорушенням. Вісник Пенітенціарної асоціації України. (3), 2019. С. 178-185 URL: https://doi.org/10.34015/2523-4552.2019.3.15