УДК 342.951:796 (477)

Моргунов Олександр Анатолійович,

доктор юридичних наук, доцент,

декан факультету № 3 Харківського національного

університету внутрішніх справ

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0003-2259-3620

Анотація

У статті звернута увагу на перспективних напрямках адміністративно-правового регулювання сфери фізичної культури і спорту із врахуванням європейських стандартів прав людини. Наголошено на необхідності забезпечення прозорості та відкритості діяльності суб’єктів публічного адміністрування сфер фізичної культури та спорту через подальше впровадження електронного врядування, цифровізації адміністрування. 

Встановлено, що недосконалість адміністративно-правового регулювання сфери фізичної культури і спорту проявляється у певних проблемах: не систематизованість актів вказаних сфер; відсутність єдиної концепції розвитку сфер фізичної культури та спорту, визначення чіткої стратегії розвитку сфер; наявність прогалин правового регулювання питань, які повинні бути вирішені; доцільність зміни чинного законодавства з урахуванням тих принципів, які названі основними для розвитку сфер фізичної культури та спорту в Україні.

Ключові слова: адміністративно-правове регулювання, європейські стандарти прав людини, фізична культура та спорт, публічне адміністрування, органи публічного адміністрування.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Ажиппо О. Ю. Теоретико-методичні засади підготовки майбутніх учителів фізичної культури до професійної діяльності у загальноосвітніх навчальних закладах : автореф. дис. … д-ра пед. наук : 13.00.04. Харків, 2013. 39 с.
2. Гасюк І. Л. Теоретичне обґрунтування складових моделі організаційної структури державного управління фізичною культурою та спортом. Університетські наукові записки. 2010. № 4. С. 276–281.
3. Мельниченко О. А. Державне регулювання розвитку фізичної культури та спорту: аналіз проведених досліджень і виокремлення перспективних напрямів. Актуальні проблеми державного управління. 2016. № 1. С. 32–36.
4. Бояринцева М. А. Принципи адміністративного права щодо діяльності публічної адміністрації в країнах Європейського Союзу та Україні. Право і суспільство. 2015. № 6.2(2). С. 115-120.
5. Довгенько Ю. І. Матеріально-технічна база олімпійського спорту як об’єкт державного управління. Теорія і методика фізичного виховання і спорту. 2004. № 1. С. 139–141.
6. Моргун В. П. Адміністративно-правове регулювання діяльності спортивних федерацій в Україні. Форум права: електрон. наук. фахове вид. 2017. № 3. С. 130–133. URL: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2017_3_24.pdf
7. Некрасова Л. А., Попенко С. О. Формування кластеру, як напрямку інноваційного розвитку економіки. Економіка: реалії часу. № 2. С. 132–138.
8. Балабан С.М. Сучасний стан нормативно-правового забезпечення сфери фізичної культури та спорту в Україні. Порівняльно-аналітичне право. №2. 2016. С. 109-112.
9. Балабан С. М. Норми міжнародного права як джерела регулювання правовідносин у сфері фізичної культури та спорту. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. № 3. С. 93-100.
10. Балабан С.Н. Сфера фізичної культури і спорту як об’єкт публічного адміністрування. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. № 1. С. 179-186.
11. Моргунов О. А. Правове забезпечення публічного адміністрування сфер фізичної культури і спорту в Україні. Прикарпатський юридичний вісник. 2019. № 3. С. 144–148.
12. Балабан С.М. Значення публічного адміністрування сферою фізичної культури та спорту в Україні. Адміністративне право і процес: історія, сучасність, перспективи розвитку: Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Кривий Ріг, 24 березня 2017 року). Кривий Ріг: Донецький юридичний інститут МВС України, 2017. С. 20-22.
13. Довгенько Ю. І. Показники стану матеріально-технічної бази олімпійського, паралімпійського та дефлімпійського спорту в системі управління її розвитком. Молода спортивна наука України: Зб. наук. пр. з галузі фізичної культури та спорту. Л.: НВФ «Українські технології», 2005. Т. 3. С. 318–323.

УДК 343.3

Никитченко Наталія Валеріївна,

доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри приватного

права Державного податкового університету

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0001-9545-1434

Анотація

Статтю присвячено проблемам протиправного заволодіння майном суб’єктів господарювання. Дано кримінально-правову характеристику такому економіко-правовому феномену як рейдерство. Проаналізовано практику розслідування «рейдерських атак» та встановлено, що усі правопорушення виникають саме в економічній сфері. Предметом злочинного посягання, як правило, є майно суб’єкта господарювання, точніше незаконне переведення його у чужу власність як для встановлення управлінського контролю так і без нього. Рейдерство також не носить випадковий характер, дії рейдерів заздалегідь сплановані.

Вивчаючи зарубіжний досвід, встановлено, що у світовій практиці рейдерству надавалося особливий кримінальний статус, визначений кримінальним кодексом певної країни, або правовий статус злиттів і поглинань, що відбуваються в усьому світі. Як правило, рейдером зазвичай називають зловмисника в процесах злиття та поглинання. При цьому самі операції не мають кримінального характеру, як і сам термін «рейдерство». «Чорний рейдерство» як схема заволодіння майном майже не використовується.

Слід також зазначити, що тема корпоративних воєн та ворожих поглинань характерна для країн з перехідною економікою, де з мінімальними зусиллями можна миттєво стати власником суб’єкта господарювання, приватизувати стратегічне підприємство за безцінь чи привласнити собі власне підприємство. акції цілої галузі. Отже, недосконалість законодавства в частині кримінальної відповідальності за незаконне посягання на власність та органи управління суб’єктів господарювання несе реальну небезпеку для розвитку корпоративного сектору вітчизняної економіки та збереження його конкурентних позицій на внутрішньому та світовому ринках.

Варто зазначити, що універсальної чи загальноприйнятої схеми рейдерства не існує, оскільки вихідні умови поглинання конкретного суб’єкта господарювання в кожному конкретному випадку індивідуальні. Тому розробка рейдерських схем поглинання підприємств передбачає залучення висококваліфікованих спеціалістів у галузі права та економіки, здатних творчо мислити та створювати унікальні продукти. Такі спеціалісти оцінюють ситуацію та залежно від обставин визначають конкретні механізми встановлення контролю над суб’єктом господарювання.

Ключові слова: рейдерство, корпоративні права, державна реєстрація, підробка документів, протиправне заволодіння майном, корпоративний сектор.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Шелухин Н.Л. Экономическая безопасность субъектов хозяйствования: теория и практика: сборник научних трудов. Донецьк: Изд-во «Ноулидж» (донецкое отделение). 2014. 412 с.
2. Варналій З.С., Мазур І.І. Рейдерство в Україні: передумови та шляхи подолання. Стратегічні пріоритети. № 2 (3). С. 129-136.
3. Молодецький С.С. Рейдерство як загроза економічній безпеці України. Науковий вісник Херсонського державного університету. Випуск 5. Частина 2. С. 184-187.
4. Туркот О.А. Правовий захист акціонерних товариств від посягань на їх майно та органи управління: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.04. Кривий Ріг, 2015. 240 с.

Титульна сторінка

УДК 340.12:342.7:303:1

Гураленко Наталія Анатоліївна,

доктор юридичних наук, доцент кафедри людських прав
Чернівецького національного університету
імені Юрія Федьковича (м. Чернівці, Україна)
https://orcid.org/0000-0003-0884-215X

Миронюк Ольга Іванівна,

кандидат юридичних наук, асистент афедри людських прав
Чернівецького національного університету
імені Юрія Федьковича (м. Чернівці, Україна)
https://orcid.org/0000-0003-0827-3719

Анотація

У публікації актуалізовано проблему універсальності прав людини у розумінні прав, якими володіє кожна людина незалежно від часово-просторових умов, національної чи регіональної специфіки, різноманітних історичних, культурних, релігійних особливостей, політичного режиму, форм державного устрою та правління, міжнародного статусу держави в якій проживає людина. Встановлено, що універсальність прав людини – це юридично зафіксований стандарт цивілізованості, що досяг всепланетного визнання.

У статті проблема універсальності прав людини висвітлюється з позиції формально-інституційної, етико-ціннісної та культурно-релятивістської гносеологічних моделей. Встановлено, що відсутність у науковій літературі єдиної позиції стосовно визначення правової природи та рольового значення ідеї універсальності прав людини викликала чималу кількість досліджень, сфера яких поширюється від культурно-релятивістских підходів, тобто констатації об’єктивної неминучості культурних відмінностей регіональних цивілізацій до етико-ціннісних точок зору згідно якими універсальність прав людини – базовий елемент єдності різних цивілізацій.

Зауважено, що якщо в межах формально-інституційного та етико-ціннісного підходів розуміння ідеї універсальності прав людини зберігає свою буттєвість через визнання мінімуму загальнолюдських вимог до правового і соціального статусу людини, то відповідно до культурно-релятивістського підходу розуміння ідеї універсальності прав людини зумовлена залежністю особливостями тієї чи іншої культури.

Осягнення суті проблеми універсалізації прав людини з використанням виключно з позиції одного із досліджених концептуальних підходів призводить лише до виокремлення та розкриття окремих пластів цього складного явища, а отримані узагальнення не можуть вважатись повними й комплексними. Зважаючи на значну амплітуду світоглядних позицій цілком припустимим і доцільним є багатовекторне пізнання цієї проблеми, при орієнтації на діалогічну взаємну адаптацію різних позицій. Відповідно до неї як не ідеалізується риторика формально-інституційного, етико-ціннісного та культурно-релятивістського підходів ідеї універсальності прав людини, так й некритично не спростовується теза про неподолану фундаментальність кожного із них.

Ключові слова: права людини, універсальність прав людини, інституціоналізація прав людини, глобалізація, правова культура, формально-інституційна гносеологічна модель розуміння універсальності прав людини, етико-ціннісна гносеологічна модель розуміння універсальності прав людини, культурно-релятивістська гносеологічна модель розуміння універсальності прав людини. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Антонович М. М. Універсальність прав людини: проблема визначення і тлумачення. Часопис Київського університету права. 2004. № 4. С. 46–51.
2. Байтива М. В. Нормативные идеи прав и свобод человека в современном обществе. Актуальные проблемы экономики и права. 2007. № 1. С. 108–112.
3. Васечко В. О. Еволюція прав людини під впливом процесів глобалізації. Форум права. 2010. № 4. С. 121–126.
4. Гудима Д. А. Права людини: антрополого-методологічні засади дослідження : монографія. Львів : Край, 2009. 292 с.
5. Добрянський С. Права людини з позицій універсалізму та релятивізму. Вісник Львівського державного університету. Серія: Юридичні науки. Вип. 40. Л. : ЛДУ, 2004. С. 3–5
6. Запащикова Л. А. Права человека: феноменологическая характеристика в контексте правовых культур современности. Вестник ЮУрГУ. Серия : Право. 2013. Т. 13. № 1. С. 14–16.
7. Калмикова О. С. Концепція універсалізації прав людини. Юридичний науковий електронний журнал. 2015. № 6. С. 224–226.
8. Ковбасюк С. В. Сучасна інтерпретація поняття «інституціоналізація». Актуальні проблеми держави і права. 2009. Вип. 40. С. 175–179.
9. Колесніченко Н. М. Універсальність прав людини: сучасні підходи до проблеми. Наукові праці Чорноморського державного університету ім. П. Могили. Серія: Політологія. 2012. Т. 178. Вип. 166. С. 31–35.
10. Кучук А. Універсальність – регіональність прав людини: правовий дискурс. Visegrad Journal on Human Rights. 2016. № 1/1. С. 127–131.
11. Лубська М. В. Культурно-антропологічне обґрунтування природи права. Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Серія : Філософія. Політологія. 2010. № 100. С. 23–26.
12. Максимов С. І. Права людини: універсальність і культурна різноманітність. Право України. 2010. № 2. С. 36–43.
13. Мережко О. Культурний релятивізм і природа фундаментальних прав людини. Український часопис прав людини. 1996. № 1. С. 54–58.
14. Честнов И. Л., Исаев Н. А. Социокультурная антропология права : монография. СПб. : Алеф-Пресс, 2015. 840 с. 

УДК 347.9

Рудниченко Світлана Миколаївна,

доцент кафедри адміністративного права
та адміністративного процесу
Херсонського факультету Одеського
державного університету внутрішніх справ,
кандидат юридичних наук
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0001-5259-9682 

Анотація

Сучасне вітчизняне суспільство корінним чином відрізняється від попередніх епох, оскількни основноню цінністню визнає саме Людину, її життя, здоров’я, честь, гідністнь, недоторнканність та інші права, свободи й законні інтересни невладнних фізичнинх і юридичнних осіб. З початком реформування правоохоронних органів ключовим є забезпечення ефективності діяльності національної поліції та захист прав людини і громадянина. Цей факт є важливинм кроком в будівнинцтві правовонї держави, адже правоохноронна діяльнінсть держави є провіднною гарантінєю забезпенчення принципну верховеннства права і здійснюнється через систему правоохноронних органів, на які безпосенредньо покладенно функції забезпенчення прав і свобод людини та громадяннина від найбільнших видів небезпенки, охорони громадснького порядку; попереднження, виявленння, розкритнтя та припиненння правопонрушень; надання адмініснтративних послуг. Кожен поліцейський щодня під час несення служби змушений бачити недоопрацювання в законодавчих актах. Які через швидку зміну соціальних та суспільних змін не встигає своєчасно адаптувати законодавчий органи України. Та всеодно через ряд перешкод поліцейський виконує свої службові обов'язки та служить народу України.

Ключові слова: поліція, адміністративна діяльність, права людини, закон, націонанльна поліція. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про Національну поліцію: Закон України від 5.07.2015 № 580-VIII URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19#Text
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text
3. Захаров Є. Реформування органів внутрішніх справ та права людини URL . httр://khрg.оrg/іndеx.рhр?іd=1488907079.
4. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.
5. Юшкевич О. Г. Особливості реформування поліції в Україні на шляху європейської інтеграції. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2019. № 3. С. 33-37.