УДК 342.95

Шеметенко Людмила Петрівна,

суддя П’ятого апеляційного
адміністративного суду

Анотація

Досліджуються наукові підходи до визначення системи суб’єктів адміністративної юрисдикції. Зауважується на множинність уповноважених органів (посадових осіб), які призначені розглядати відповідні публічно-правові спори. До таких суб’єктів дослідники відносять: органи держави та їх посадові особи, органи місцевого самоврядування та їх внутрішні, колегіальні, організаційні структури (адміністративні комісії). Щодо визначення як суб’єктів адміністративної юстиції адміністративні комісії, в юридичній науці йде дискусія. Окремі вчені підкреслюють керівну роль у здійсненні адміністративної юрисдикції суду. З різних позицій наводиться класифікація суб’єктів адміністративної юриспруденції. Класифікація суб’єктів адміністративної юрисдикції здійснюється за правовою природою утворення органів адміністративної юрисдикції, за їхніми цілями та безпосередньою компетенцією, окрім того за способом прийняття рішення, за загальною, спеціальною, галузевою компетенцією. Йде наукова дискусія щодо реформування та скорочення суб’єктів адміністративної юрисдикції. Зміст правового статусу суб’єктів адміністративної юрисдикції визначається як загальний та спеціальний, до його структури включають: функціональну, предметну, територіальну, процесуальну компетенцію, організаційний блок і відповідальність. Зазначено про сукупність суб’єктів адміністративної юрисдикції як відповідну систему, яка складається із множинності елементів – судів, органів, посадових осіб, на яких законом покладено здійснення адміністративної юрисдикції; наявним є взаємозв’язок її складових; всіма її ланками здійснюється однотипна функція – адміністративна юрисдикція. З метою удосконалення системи суб’єктів адміністративної юрисдикції пропонується: уніфікувати повноваження таких органів, встановити критерії їх співвідношення на законодавчому рівні та конкретне компетенції.

Ключові слова: адміністративна юрисдикція, суб’єкти адміністративної юрисдикції, уповноважений державний орган, суд, публічно-правовий спір, адміністративна комісія. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Корепина А.В. Место института административной юрисдикции в системе отрасли административного права. Административное право и практика администрирования. 2015. №6. С. 38-43.
2. Банчук О.А. Адміністративне деліктне законодавство: зарубіжний досвід та пропозиції реформування в Україні / [авт.-упор. О.А.Банчук] ; Центр політико-правових реформ. К. : [Центр політико-правових реформ], 2007. 912 с.
3. Бердник С. Місце адміністративних комісій у системі органів адміністративної юрисдикції. Право і суспільство. 2012. №2. С.146-150.
4. Бердник С. Юрисдикційна діяльність адміністративних комісій за адміністративно-деліктним законодавством України. Публічне право. 2012. № 3 (7). С. 391-395.
5. Анохіна Л. С. Суб’єкти адміністративної юрисдикції в України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. Харків, 2001. 21 с.
6. Гулягин А.Ю. Субъекты административной юрисдикции: структура и содержание: автореф. диссертации на соиск. науч. степ. докт юрид. наук: 12.00.11. Москва, 2011. 32 с.
7. Фиалковская И.Д. Правовой статус государственных органов, осуществляющих административную юрисдикцию. Вестник Нижегородского университета им. Н.И. Лобачевского. Серия: Право. 2001. № 1. С. 301-307.
8. Демський Е. Ф. Адміністративне процесуальне право України : навч. посіб. К. : Юрінком Iнтер, 2008. 496 с.
9. Соколов Е.С., Пекер И.Ю. Понятие, виды, классификации и систем субъектов административной юрисдикции. Международный журнал гуманитарных и естественных наук. 2017. 11. С. 254-257.
10. Остапенко Т.А. Суб’єкти адміністративного судочинства України. Сучасний стан та перспективи розвитку української правової системи: Всеукраїнська конференція, м. Львів, 16 липня 2011 р. Львів: Західноукраїнська організація «Центр правничих ініціатив», 2011. Т. ІІ. URL: https://ks.arbitr.gov.ua/sud5024/8/8/733
11. Михайлов О.В. Суб’єкти адміністративного процесу (судочинства): підходи до класифікації. Юридичний науковий електронний журнал. 2014. №6. С.131-138.
12. Петрухин А.А. Субъекты административной юрисдикции: автореф. диссертации на соиск. науч. степ. канд. юрид. наук: 12.00.14. М., 2005. 24 с.
13. Горбунова О.Ю. Адміністративно-юрисдикційна діяльність Національної поліції України. Міжнародний науковий журнал "Інтернаука". Серія : Юридичні науки. 2017. № 1. С. 24-27. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/mnjiu_2017_1_7
14. Осипова О.В. Субъекты административной юрисдикции: автореф. диссертации на соиск. науч. степ. канд. юрид. наук: 12.00.14. М., 2004. 28 с.
15. Шлапко Т.В., Глущенко Ю.С. Правові аспекти функціонування та тенденції розвитку системи суб’єктів адміністративної юрисдикції в Україні. Тенденції розвитку юридичної науки в інформаційному суспільстві: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Одеса, 29-30 грудня 2017 року) / за ред. Г.О. Ульянової; уклад.: О.В. Дикий, Ю.Д. Батан. Одеса : Гельветика, 2017. С. 183–185.
16. Василів С.С. Суб’єкти, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення: поняття та види. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Серія : Юридичні науки. 2016. № 845. С. 40-45.

УДК 342.95

Шеметенко Людмила Петрівна,

суддя П’ятого апеляційного
адміністративного суду

Анотація

Розглядаються наукові підходи до визначення понять «юрисдикція» та «адміністративна юрисдикція» у словниковому та доктринальному тлумаченні. Відмічено, що поняття «юрисдикція» є одним із основних у правовій науці, зокрема, теорії права, судочинстві, адміністративному, цивільному, господарському, податковому праві, що зумовлено появою та формуванням відповідних та інших видів юрисдикції.

Загальним у дослідженні цих понять є їх виведення із суті категорії «юрисдикція». Аналіз словникових визначень дає підставу вказати на таку основну рису юрисдикції, як віднесення її, насамперед, до судової, про що не завжди прямо зауважується у наукових публікаціях. Розмежовано поняття «юрисдикція» та «юрисдикційна діяльність».
Досліджено, що розуміння поняття «адміністративна юрисдикція» дослідниками є різноплановим, що зумовлено відсутністю законодавчого визначення, появою нових форм суспільних відносин та органів публічної влади, що впливає на його трактування, складністю прояву на практиці.

Адміністративна юрисдикція розглядається у вузькому (більшістю авторів) та широкому розумінні. У вузькому трактуванні адміністративна юрисдикція визначається як врегульована законом діяльність уповноваженого органу (його посадової особи) щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення та застосування заходів адміністративної відповідальності – адміністративних стягнень. До широкого визначення адміністративної юрисдикції науковці включають адміністративний процес, адміністративні процедури, її охоронну, виховну, регулятивну функції, критерії, види.

Підтримуємо погляд дослідників, які пропонують відмову від «вузького-широкого» розуміння адміністративної юрисдикції і розширення її суб’єктного складу шляхом визнання судів в якості суб’єктів адміністративної юрисдикції.

Ключові слова: юрисдикція, адміністративна юрисдикція, уповноважений орган, судова гілка влади, публічно-правовий спір. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Большой юридический словар / Под ред. А.Я.Сухарева, В.Д.Зорькина, В.Е.Крутских / М.: Инфра-М. 1999. 790 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови. / Уклад. і голвний редактор В.Т.Бусел / К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004.1440 с.
3. Словарь иностранных слов. 16-е узд., испр. М. М.: Рус.яз., 1988. 624 с.
4. Чернышов Д.В. Особенности института юрисдикции в административном праве и процессе. Понятие и признаки. Вестник Нижегородского университета им. Н.И.Лобачевского. 2015. №1. С.214-220.
5. Административная юрисдикция: учебник. Оренбург: ООО ИПК «Университет», 2015. 271 с.
6. Колпаков В.К., Гордєєв В.В. Юрисдикція адміністративних судів. Монографія. В 2-х книгах. Книга 1. Х.: Харків юридичний, 2011. 352 с.
7. Головко В. В. Понятие и признаки административной юрисдикции. Научный вестник Омской академии МВД России. 2014. № 4 (55). С.60-63. 
8. Горовенко С.В., Изюмова Е.С. Административная юрисдикція органов государственного управления в сфере игорного бизнеса. Вестник Челябинского государственного университета. 2015. № 25 (380). Право. Вып. 45. С. 67–75.
9. Логвиненко А.О. Процесуальна форма реалізації компетенції органу публічної адміністрації: сутність і систематизація. Право і суспільство. 2019. №4. С.205-210.
10. Коміссаров С. Сутність адміністративно-юрисдикційної діяльності. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2015. № 3. С. 100–107.
11. Сідей Я.Я. Розмежування адміністративної юрисдикції з іншими видами юрисдикції у сфері судової компетенції. Підприємництво, господарство і право. 2018. №6. С. 196-200.
12. Адміністративно-юрисдикційна діяльність Національної поліції України: Навч. посібник / За заг. ред. заслуженого юриста України В.А.Глуховері. Дніпро: Дніпроп. держ. унт внутр. справ, 2016. 264 с.
13. Вовк П.В. Поняття адміністративної юрисдикції в парадигмі правової держави. Юридичний науковий електронний журнал. 2020. № 2. С. 517 – 519.
14. Бевзенко В.М. Критерії адміністративної юрисдикції. Судебно-юридическая газета. 2020. 29 травня URL: https://sud.ua/ru/news/blog/169927-kriteriyi-administrativnoyi-yurisdiktsiyi
15. Романяк М.М. Сутність адміністративної юрисдикції та процесуальних форм її реалізації: окремі питання визначення. Держава та регіони. Серія Право. 2017. №1 (55). С.93-97.
16. Безпалова В.І. Загальна характеристика адміністративно-юрисдикційної діяльності поліції. Bulletin of the Penitentiary Association of Ukraine. 2019. № 3(9). С.139-146.
17. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text
18. Салищева Н.Г. Административная юрисдикция // Большая российская энцикопедия. 2004. URL: https://slovaronline.com/browse/d4c36259-6adb-3b48-b325-
19. Рябченко О.П. Юрисдикція як процесуальний інститут забезпечення законності у сфері державної митної справи: загальна характеристика. Юридичний науковий електронний журнал. 2016. №4. С. 147-150.
20. Панкова О.В. Современная концепция административной юрисдикции: опыт критического переосмысления. Lex russica. № 2 (147) февраль 2019. С.57-68. 

УДК 347.78

Стременовський Сергій Миколайович,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри правознавства
Міжнародного приватного університету імені Пилипа Орлика

Анотація

Досліджуються різнобічні аспекти правової регламентації авторства та співавторства. Увага акцентується на таких упущеннях законодавчого характеру, як декларативне зазначення угоди про співавторство, відсутність визначення умов її виникнення, тощо. Розглянуті проблеми реалізації співавторства під час написання колективного твору науки, створення музикального твору, твору образотворчого мистецтва, інтерв’ю.

Автор прийшов до висновку, що співавторство широко поширено у багатьох наукових, літературних, образотворчих жанрах. Розподіл майнових і особистих немайнових прав співавторів залежить від виду співавторства - роздільного чи нероздільного. Співавторство в музичних творах може бути виділене лише в разі залишення при цьому цілістності твору, а в творах образотворчого мистецтва – його естетичної цінності. Право на авторство в інтерв’ю залежить від творчого внеску інтерв’юйованого та особи, яка позує в фотографічному творі.

Ключові слова: авторство, співавторство, законодавство, критерії визначення, особливості розділу авторських прав, роздільне та нероздільне співавторство, музикальний твір, твір образотворчого мистецтва, інтерв’ю. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 року № 3792 – ХІІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/stru2
2. Котляр А.О. Співавтори як первісні суб’єкти авторського права: окремі проблеми правової регламентації. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2012. №11 (133). С.93-99.
3. Жарко О.Г. Щодо критеріїв визначення подільного і неподільного співавторства. Право і суспільство. №3-2, частина 3, 2015, с.56-58.
4. Яворська О. Презумція авторства та її застосування в судовій практиці. Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2016. Випуск 62. С. 99–106.
5. Мазуренко С. Проблемні аспекти визначення співавторства в цивільному законодавстві України. Актуальні проблеми держави та права. 2008. Вип.43.С.66-70.
6. Дюкарєва К.Ю. Договір між співавторами творів науки: правова природа, поняття й ознаки. Науковий вісник Херсонського державного університету. Випуск 4. Т.1.2016. С.53-59.
7. Яркіна Н. Спільні права інтелектуальної власності: їх виникнення та здійснення. Вісник Академії правових наук України. 2010. №4. С.145-155.
8. Соавторство. URL: http://lawinweb.ru/soavtorstvo/
9. Сичивиця О. Авторство і псевдоавторство в науці, Стаття перша, Критерії авторства і проблеми співавторства. Соціологічні проблеми людини. 2016. №2. С.47-54.
10. Ульянова Г.О. Привласнення авторства і примусу до співавторства як порушення авторських прав. Молодий вчений. 2015. Лютий. № 2 (17). С.874-877.
11. Ренн О.М. Колективна публікація в академічному виданні: проблемні аспекти у площині творчості та етики. Наука України у світовому інформаційному просторі. Вип. 8. К.: Академперіодика, 2013. С. 107-115.
12. Шикова Л.В., Баженов В.А. Проблеми співавторства на музичні твори. Вісник Приазовського державного технічного університету. Серія : Економічні науки. 2016. Вип. 31 (1). С.206-210.
13. Авторське право в міжнародно-правовому аспекті. Навчально-методичний посібник. Уклад. А.М. Євков. Х., 2010. 126 с.
14. Николаенко А. 11 главных вопросов об авторском праве в сфере искусства. URL: https://mind.ua/ru/openmind/20179534-11-glavnyh-voprosov-ob-avtorskom-prave-v-sfere-iskusstva
15. Чурпіта Г.В. Авторське право на твори образотворчого мистецтва: автореф. дис ... канд. юрид. наук: 12.00.03. Харків. 2003. 20 с.
16. Тимофеев А.А. Авторское право на интервью. Электронный научный журнал «Медископ». 2009. Выпуск №2. URL: https://goo.su/DlC
17. Улітіна О. Особливості розподілу авторського права на фотографічний твір, що створений за участю моделі. Теорія і практика інтелектуальної власності. 2019. №1. С.17-21.
18. Вязанкина Н.А. Проблемы авторского права на фотографические произведения. Збірник тез наукових робіт учасників III Міжнародної цивілістичної наукової конференції студентів та аспірантів 4-5 квітня 2008 р. О., 2008. С. 45-46. 

УДК 342.8

Чудик Наталія Олегівна,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри
конституційного, адміністративного та фінансового права,
Тернопільського національного економічного університету
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-0649-2715

Анотація

Стаття присвячена аналізу інформаційного забезпечення виборчого процесу в Україні.

Доведено, що інформаційне забезпечення виборчого процесу є одним із найважливіших інститутів забезпечення демократії. На відміну від передвиборної агітації, інформаційне забезпечення виборів покликане забезпечувати доведення до виборців неупередженої, збалансованої, достовірної та повної інформації про вибори. Доступ до такої інформації є передумовою вільного формування волі виборця.

З’ясовано, що інформування виборців передбачає застосування різних методів та способів правового регулювання, зумовлених відмінностями правового статусу суб’єктів інформаційної, адміністративно-управлінської, договірної діяльності, що ведеться в цьому процесі.

Розглянуто зміст інформаційного забезпечення через встановлення принципів та основних засад інформування виборців, регламентування нормативного порядку діяльності суб’єктів інформування виборців, заходи охорони інтересів виборців та суб'єктів виборчого процесу. Принципи інформаційного забезпечення виборів засновуються на загальних принципах виборчого права, принципах інформаційної діяльності у виборчий період та принципах реалізації права на інформацію учасниками правовідносин, що пов’язані із виборчим процесом.

Досліджено сутність поняття «забезпечення» як напрямку інформаційної діяльності в межах виборчого процесу. Встановлено, що цей інститут є комплексним правовим механізмом врегулювання суспільних відносин у сфері інформації про вибори, про суб’єктів висування на виборах та про перебіг виборчого процесу.

Аргументовано, що на сучасному етапі розвитку інформаційних відносин у виборчій сфері посилилась потреба у механізмах забезпечення вільного волевиявлення, захищеного від спроб маніпулятивного впливу на суспільну думку. Цей напрямок правотворчої та правозастосовчої діяльності є одним із перспективних напрямків розвитку виборчого законодавства. Наприклад, врегулювання потребують такі аспекти виборчого інформування як: поширення інформації про кандидатів та перебіг виборчого процесу мережевими та звичайними засобами масової інформації; гарантії свободи слова у виборчий період; доступність біографічних даних кандидатів на виборах, тощо.

Встановлено, що інформування виборців потребує застосування різних методів та способів правового регулювання, що зумовлено відмінностями у правосуб’єктності суб’єктів, які приймають участь у виборчому процесі. Визначення та розуміння мети та завдання правового регулювання інформаційного забезпечення виборів є забезпеченням реалізації суб’єктами власного активного та пасивного виборчого права і підвищення правової освіти та виховання правової культури громадян.

Ключові слова: інформаційне забезпечення виборчого процесу, виборче право, вибори, інформація.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Костецька Т.А. Інформаційне забезпечення як невід’ємна складова виборчого процесу: теоретико-правові аспекти. Часопис Київського університету права. 2015. № 3. С. 82-86.
2. Ставнійчук М. Вдосконалення законодавства про вибори. Держава і право. Юридичні і політичні науки. 2005. Вип. 41. С. 140-144. 
3. Владимиров В. М. Журналістика, особа, суспільство: проблема розуміння: монографія. Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка; Ін-т журналістики. Київ, 2003. 281 c.
4. Хромова Ю. О. Організаційно-правовий механізм державного регулювання виборчого процесу в Україні: автореф. дис. … канд. наук з держ. упр.: 25.00.02. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. Одеса, 2014. 20 с.
5. Про доступ до публічної інформації: Закон України вiд 13.01.2011 р. № 2939-VI. Офіційний вісник України. 2011. № 10. Ст. 446.

УДК 342.8:347.994 (477)

Чудик Наталія Олегівна,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри
конституційного, адміністративного та фінансового права
Західноукраїнського національного Університету
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-0649-2715

Анотація

Стаття присвячена аналізу механізму протидії зловживанню адміністративними ресурсами під час виборчого процесу.

Проаналізовано головні напрямки використання адміністративних ресурсів під час проведення виборів.

З’ясовано, що зловживання адміністративним ресурсом під час виборчого процесу – використання владних повноважень і державних ресурсів партіями або політиками у їх власних виборчих інтересах чи неправомірна вигода, отримана певними партіями або кандидатами шляхом використання їх повноважень або зв’язків із державними установами, щоб вплинути на результат виборів.

Встановлено, що зловживання адмінресурсом включає різноманітні прояви використання владних повноважень і державних ресурсів у виборчих інтересах кандидатів чи партій. Тому можна виокремити такі основні типи адміністративного ресурсу, як інституційний, бюджетний, силовий, регуляторний та медійний.

Доведено, щоб вибори були справді демократичними, вони повинні відповідати певним стандартам з багаторічного досвіду міжнародного співтовариства. На додаток до загальних принципів, таких як загальність, рівність, вільність та таємність голосування, а також регулярність проведення виборів, поняття справедливості також має важливу роль. Саме тому таким актуальним стає убезпечення від неналежного використання адміністративних ресурсів.

Розкрито механізм протидії зловживанню адміністративними ресурсами під час виборчого процесу. Доведено, що в результаті домовленості державні органи ухвалюють чи не ухвалюють певне рішення, використовують кадровий чи матеріально-технічний ресурс, бюджетні кошти, примус силових структур, державні чи комунальні ЗМІ на користь певного кандидата чи партії. Тобто, адміністративний ресурс, це використання майже будь-яких владних можливостей задля впливу на результати виборів.

Встановлено, що застосування адміністративного ресурсу здатне в межах декількох відсотків впливати на результати виборів, що в будь-якому випадку є неприпустимим, адже вирішується доля країни і людей на багато років вперед.

Ключові слова: виборчий процес, адміністративний ресурс, виборчі спори, виборче право, судовий захист. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1.  Звіт про зловживання адміністративним ресурсом під час виборчих процесів (CDLAD(2013)033) URL: https://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDL-AD(2013)033-e.
2. Кодекс належної практики у виборчих справах. Керівні принципи та пояснювальна доповідь, ухвалені Венеціанською комісією на 52–й сесії. Венеція, 18-19 жовтня 2002 року. (CDL-AD(2002)023rev2-cor-e). URL: https://www.venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL-AD(2002)023rev2-cor-e.
3. Постанова Центральної Виборчої комісії «Про Роз’яснення щодо застосування окремих положень Виборчого кодексу України стосовно висування кандидатів на місцевих виборах» № 249 від 11 вересня 2020 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0249359-20.
4. Постанова Верховної Ради України «Про призначення чергових місцевих виборів у 2020 році» 15 липня 2020 року № 795-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/795-20.
5. Постанова Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року № 807-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/807-20.