УДК 342.8:347.994

Чудик Наталія Олегівна,

кандидат юридичних наук, доцент,
доцент кафедри конституційного, адміністративного та
фінансового права,
Західноукраїнського національного Університету
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-0649-2715

Анотація

Стаття присвячена аналізу механізму судового захисту учасників виборчого процесу як гарантії дотримання їх прав.

Аргументовано, що демократичні вибори неможливі не тільки без дотримання певних основоположних принципів для демократичної держави, в якій діє верховенство права, а й без існування дієвих процесуальних гарантій, чільне місце в системі яких посідає належна організація роботи судових інстанцій, уповноважених розглядати виборчі спори, та їх розгляд адміністративними судами.

Встановлено, що адміністративні суди виступають дієвим гарантом дотримання конституційних прав учасників виборчого процесу.

Здійснено класифікацію виборчих спорів за різноманітними критеріями.

Доведено адміністративно-правову природу виборчих спорів під час державотворчих трансформаційних процесів в Україні, проведення правових реформ в контексті гармонізації національного законодавства із міжнародними стандартами та триваючою демократизацією. Аргументовано, що захист виборчих прав громадян України є формою виявлення реальної волі народу щодо вільного вибору влади, власних делегатів. Віддаючи свій голос на виборах чи референдумах, громадяни реалізують власне волевиявлення, формують органи державної влади.

З’ясовано, що адміністративно-правову природу виборчих спорів підтверджують наявні специфічні характеристики: 1) виборчий спір виникає із адміністративно-правових відносин публічно-правового конфлікту у сфері публічного адміністрування, що забезпечує право на захист виборчих прав; 2) виборчі спори є динамічними і виникають, змінюються та припиняються під час реалізації виборчого законодавства України у межах конкретного виборчого процесу; 3) виборчі спори є обмеженими у часі, протягом якого відбувається певний виборчий процес; 4) предмет спору перебуває у межах об’єкта виборчих правовідносин; 5) відносини адміністративних зобов’язань публічної адміністрації; 6) публічно-правовий характер виборчого спору визначається змістом протилежних правових інтересів, носіями яких є не тільки сторони конфлікту, але можуть бути інші громадяни України; 7) сторони виборчого спору можуть мати різний статус – як суб’єкти виборчого процесу та виборчих правовідносин, так і учасники юрисдикційного порядку їх врегулювання; 8) правовий режим розгляду виборчих спорів здійснюється як в судовому, так і в адміністративному порядку.

Ключові слова: виборчий процес, гарантії виборчих прав, виборчі спори, виборче право, судовий захист.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Смокович М. І. Правове регулювання розгляду виборчих спорів: теоретичний та практичний аспекти: монографія. К.: Юрінком Інтер, 2014. 576с.
2. Циверенко Г. П. Адміністративно-правове забезпечення здійснення народного волевиявлення в Україні: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.07. Класич. приват. ун-т. Запоріжжя, 2011. 220 с.
3. Тимошенко І.В. Сутність виборчих прав громадян України та їх місце в загальній системі прав і свобод. Публічне право. 2011. № 4. С. 49-56.
4. Ключковський Ю.Б. Гарантії виборчих прав громадян та механізми їх реалізації. Гарантії виборчих прав громадян та демократичного характеру управління виборчим процесом: зб. матеріалів наук.-практ. конф. (м. Київ, 24 червня 2003 р.). Київ: Міленіум, 2003. С. 13-17.
5. Смокович М.І. Теоретичні засади правового регулювання розгляду адміністративними судами виборчих спорів: автореф. дис. … докт. юрид. наук: 12.00.07. Київ, 2015. 37 с.

УДК 347.77.01

Лебедєва Ганна Володимирівна,

аспірантка кафедри цивільного права
НУ «Одеська юридична академія»

Анотація

Стаття присвячена розв’язанню наукової проблеми, що полягає у визначенні особливостей таких новітніх об’єктів права інтелектуальної власності, як комп’ютерні програми, бази даних (компіляції даних), доменне ім’я, веб-сайти, на етапі розвитку інформаційного суспільства з формулюванням відповідних теоретичних та практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення цивільного законодавства України та практики його застосування.

Зроблено висновок, що такі об’єкти авторського права як комп’ютерні програми та нетворчі бази даних потребують перегляду концептуальних підходів до їх правового регулювання.

Зазначено, що комп'ютерна програма може одночасно охоронятися як нормами авторського права, так і патентного права за наявності умов патентоздатності. Враховуючи комплексний характер комп'ютерних програм як об’єктів права інтелектуальної власності запропоновано вести зміни до ч. 4 ст. 433 ЦК України наступного змісту: «Комп’ютерні програми охороняються як літературні твори, за винятком випадків, коли вони за умовами патентоздатності є винаходами (корисними моделями)».

Вказується, що в умовах активного використання методів автоматичного обігу та обробки даних, глобальних інформаційно-комунікаційні систем, виникла необхідність захисту як комерційної таємниці нетворчих баз даних (клієнтські бази, інформація про попередні запити користувача електронної мережі тощо).

Зазначається, що перепони для визнання доменного ім’я об’єктом авторського права відсутні. Доменне ім’я є об’єктом авторського права, оскільки вибір позначення для реєстрації доменного імені, яке добре запам’ятовується, відображає специфіку продукту, що пропонується у мережі Інтернет, є творчим процесом та потребує чималих інтелектуальних зусиль. У охороноздатності доменного імені визначальною є його адресна складова, як буквено-цифрове позначення IP-адреси комп’ютера, що має визнаватися об’єктом охорони авторським правом.

Веб-сайт є комплексним об’єктом права інтелектуальної власності та поєднує в собі різні об’єкти, а саме об’єкти авторського права і суміжних прав, об’єкти патентного права (об’єкти технологій, які вирішують певну технічну задачу, а відтак є винаходом або корисною моделлю), засоби індивідуалізації суб’єктів господарювання (комерційне найменування, зображення знака для товарів і послуг).

У дослідженні запропоновано на законодавчому рівні запровадити обов’язкову реєстрацію всіх видів об’єктів інтелектуальної власності, у тому числі, реєстрацію об’єктів авторського права та суміжних прав. Запровадження єдиного реєстру об’єктів права інтелектуальної власності усуває проблему доведення вини порушника прав інтелектуальної власності, оскільки за наявності реєстру презюмується, що порушник знав або повинен був знати, що його дії можуть порушувати права інтелектуальної власності на зазначені у реєстрі об’єкти.

Ключові слова: база даних (компіляція даних), веб-сайт, доменне ім’я, комп’ютерна програма, об’єкти права інтелектуальної власності, інформаційне суспільство.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Цивільний кодекс України від 16 серпня 2020 р. № 40–44. Відомості Верховної Ради України. 2003. Ст. 356.
2. Магазинер Я.М. Советское хозяйственное право. Ленинград: Изд-во кассы взаимопомощи студентов Лгр. Инст. Нар. Хозяйства им. Ф. Энгельса, 1928. 489 с.
3. Алексеев С. С. Общая теория права. В 2 т. Москва: Юридическая литература, 1982. Т. 2.
4. Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву. В 2 т. Москва: АО "Центр ЮрИнфоР", 2002. Т.1.
5. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории "хозяйственного права". Москва: Статут, 2020.
6. Селіванов М.В. Захист права на комп'ютерну програму (авторсько-правовий аспект): автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 Харків, 2002.16 с.
7. Атаманова Ю. Є. Господарсько-правове забезпечення інноваційної політики держави: монографія. Х.: Фінн, 2008. 421 с.
8. Дмитришин В.С. Набуття та передання авторських прав на комп’ютерні програмиавтореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. К., 2008. 21 с.
9. Кохановська О. В. Цивільно-правові аспекти регулювання відносин у сфері використання інформаційних систем : автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. К., 1998. 19 с.
10. Брижко В.М. Правовий механізм захисту персональних даних: моногр. / за заг. ред. М. Я. Швець, Р. А. Калюжного. К.: Парламентське вид-во, 2013. 120 с.
11. Єфіменко М.Ю. База даних як об’єкт інформаційних правовідносин. Право і безпека. 2015. № 4 (59). С. 27–31.
12. Маліновська І.М. Охорона прав на базу даних у цивільному праві України: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. Харків. 2013. 20 с.
13. Коваленко Т. Кіберсквотинг, ринок купівлі та продажу доменів. http://www.ndiiv.org.ua/Files2/2013_6/6.pdf
14. Некіт К.Г. Доменне ім'я як об'єкт цивільних. Часопис цивілістики. 2017. Вип. 23. С. 40-44.
15. Бонтлаб В.В. Цивільно-правове регулювання доменних імен: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. Київ. 2006. 15 с.
16. Бойко Д.В. Правова природа доменних імен Інтернет: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. Xарків. 2005. 19 с.
17. Гура М.В. Цивільно-правова охорона Інтернет-сайту в Україні: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. К., 2006. 20 с.
18. Макарова Е.М. Проблемы правового регулирования использования Интернета в предпринимательской деятельности: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. М, 2007. 22 с.
19. Кондрашов М. Защита интеллектуальной собственности при использовании файлообменных сетей. Хоз-во и право. 2010. № 9. С. 49–56.
20. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 р. Відомості Верховної Ради України. 1994 р. № 13. Ст. 64.
21. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів: Конвенція Всесвітньої організації інтелектуальної власності від 24.07.1971р. Офіційний вісник України. 2007. № 75. С. 173. Ст. 2809.
22. Стовба О. Компьютерні програми та їх реєстраціїї: бути чи не бути? URL: https://biz.ligazakon.net/analitycs/195871_kompyutern-programi-ta-kh-restrats-buti-chi-ne-butiрні програми та їх реєстрації: бути чи не бути?
23. Рішення по справі AT&T Knowledge Ventures’ Application and CVON Innovations Ltd’s Application [2009] FSR 19. URL: https://www.casemine.com/judgement/uk/5a8ff7bb60d03e7f57eb19bb
24. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15.12.1993 № 3687-XII. Відомості Верховної Ради України. 1994 р. № 7. Ст. 32.
25. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності: Міжнародний документ СОТ. Офіційний вісник України. 2010 р. № 84, С. 503. Ст.2989.
26. Ламанов С.А. Базы данных как объекты авторских и смежных прав: критерии разграничения. Вестник Уральского института экономики, управления и права. Серия: Право. 2011. № 3 (16). С. 22–26.
27. Директива 96/9/ЄС Європейського Парламенту та Ради "Про правовий захист баз даних" від 11.03.96 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_241#Text
28. Литвин С.Й. Право sui generis на неоригінальні бази даних: проблемні питання визначення змісту. Часопис Київського університету права. 2009. № 2. С. 142–145.
29. Петренко А. Признаки базы данных как объекта авторского права. http://www.inprojournal.org/wp-content/uploads/2018/6_2018/14.pdf
30. Попцов А.В. Правовое регулирование доменного имени в Российской Федерации: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. Москва. 2009. 36 с.
31. Бойко Д.В. Правова природа доменних імен Інтернет: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. Xарків. 2005. 19 с.
32. Булат Н.М. Співвідношення доменних імен і літературних творів. Economic and law paradigm of modern society. 2019. Issue 3. P. 33–40.
33. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15.12.93 р. № 3689-XII. Відомості Верховної Ради України. 1994. № 7. Ст. 36.
34. Про телекомунікації: Закон України від 18.11.2003р. № 1280-IV. Відомості Верховної Ради України. 2004. № 12. Ст. 155.
35. Рузакова О.А. Право интеллектуальной собственности. URL: http://uristinfo.net/avtorskoe-pravo/53-oa-ruzakova-pravo-intellektualnoj-sobstvennosti/1022-tema-6-prava-na-netraditsionnye-obektyintellektualnoj-sobstvennosti.html?start=3+
36. Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: Протокол Ради Європи від 20.03.1952р. Офіційний вісник України. 2006. № 32. С. 453. Ст. 2372.
37. Огляд судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах про захист гідності, честі та ділової репутації. URL: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/Ogljad_KCS.pdf
38. Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав №7539 від 01.02.2018. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63399
39. Рішення Європейського суд уз прав людини від 18.12.2012 р. у справі «Ахмет Юлдірім проти Туреччини» (Ahmet Yıldırım v.Turkey). URL: https://mmdc.ru/praktika_evropejskogo_suda/praktika_po_st10_evropejskoj_konvencii/akhmet-yyldyrym-protiv-turtsii-ahmet-yildirim-v-turkey/
40. Позиція Інституту Медіа-Права щодо законопроекту про захист авторських прав в Інтернеті. URL: http://www.medialaw.kiev.ua/news/organization/2454

УДК 658.012.12:004

Манжула Андрій Анатолійович,

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри
галузевого права та правоохоронної діяльності
Центральноукраїнського державного педагогічного
університету імені Володимира Винниченка
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-4662-9376

Борисенко Владислав Дмитрович,

e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0002-3122-1709

Анотація

Стаття присвячена дослідженню теоретико-правових основ інформаційного забезпечення публічного-управління у господарсько-торгівельній сфері. У ході дослідження вивчено підходи до розуміння інформаційного забезпечення публічного-управління у господарсько-торгівельній сфері. Встановлено, що суперечливі підходи щодо термінологічного апарату у контексті тематики дослідження обґрунтовують доцільність виключення хибних ототожнень та узагальнень. Запропоновано авторське визначення поняття інформаційного забезпечення публічного-управління у господарсько-торгівельній сфері як як сукупність заходів органів публічного управління всіх рівнів та всебічних дій суб’єктів інформаційної діяльності з метою створення (формування), використання і захисту в інформаційному просторі держави необхідних інформаційних ресурсів та їх своєчасне надання для реалізації функцій управління органів публічної влади. Виокремлено наступні його загальні ознаки: 1) метою являється задоволення інформаційних потреб і забезпечення реалізації інформаційних прав органів публічної влади; 2) ресурсом являється інформація, вид, якість, обсяг, структура, форма, термін і носії використання, якого визначаються інформаційними потребами та правами органів публічної влади; 3) змістом являється безперервний процес, що складається з різних видів інформаційної діяльності в системі органів публічної влади; 4) до методів відносять створення, використання, дослідження, зберігання, захист, передача, обробка, знищення інформації в діяльності системі органів публічної влади; 5) фінансові інвестиції забезпечують органи публічної влади інформаційними системами, мережами, ресурсами та інформаційними технологіями, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки; 6) заходи з реалізації інформаційного забезпечення складаються з комплексу нормативно-правових, організаційно-управлінських, науково-технічних та інших заходів. Підкреслено, що інформаційне забезпечення публічного управління у господарсько-тогівельній сфері відіграє важливу роль у забезпеченні ефективної діяльності підприємств і організацій шляхом інформаційно-аналітичної, методологічної та інструментальної підтримки менеджменту, а отже, посідає одне з перших місць в управлінні у господарсько-тогівельній сфері.

Ключові слова: інформаційне забезпечення, господарсько-торгівельна сфера, господарська діяльність, інформація, інформатизація.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Балабанова Л.В., Алачева Т.И. Информационное обеспечение обоснование управленческих решений в условиях маркетинговой ориентации предприятия: монография. Донецк: ДонГУЭТ им. М. Туган-Барановского. 2003. 143 с.
2. Брижко В.М. е-боротьба в інформаційних війнах та інформаційне право : монографія. К. : НДЦПІ АПрН України, 2007. 234 с.
3. Воскресенский Г.М. Теория и практика информационного обеспечения управления в органах внутренних дел : учебное пособие. Москва : Акад. МВД СССР. 1985. 121 с
4. Князєв В.М., Бакуменко В.Д. Державне управління: словник-довідник. К. : УАДУ, 2002. 228 с
5. Коренев А.П. Административная деятельность органов внутренних дел. Часть общая : учебник. Москва : Изд-во Моск. ун-та МВД России, 2002. 309 c.
6. Макушев П. Персональні дані як елемент системи інформаційного забезпечення державної виконавчої служби України. Форум права. 2013. № 2. С. 333—339.
7. Петренко С.М. Інформаційне забезпечення внутрішнього контролю господарських систем: монографія. Донецьк: ДонНУЕТ. 2007. 290 с.
8. Сніцаренко П.М. Роль та місце інформаційного забезпечення в системі державного управління. Державне управління: теорія та практика. 2016. № 1. С. 46-56. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Dutp_2016_1_6
9. Цимбалюк В.С. Вступ до інформаційної культури та інформаційного права. Ужгород : ІВА, 2003. 240 с.

УДК 343.98

Федоренко Ігор Люсикович,

адвокат
https://orcid.org/0000-0002-1512-7835

Анотація

У статті підкреслено, що при формуванні криміналістичної методики провокації підкупу необхідно досліджувати й використовувати в якості основи результати узагальнення досвіду розслідування вказаної категорії кримінальних правопорушень. Вказано, що в наукових працях відсутня єдність у тлумаченнях поняття криміналістичної характеристики, через що виникають певні труднощі як при формуванні, так і використанні відповідних криміналістичних характеристик у практичній діяльності з виявлення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень З’ясовано сутність і значення категорії «криміналістична характеристика кримінальних правопорушень» у структурі окремої криміналістичної методики. Визначено основні ознаки провокації підкупу, які зумовлюють змістовне наповнення криміналістичної характеристики вказаних протиправних діянь. Охарактеризовано значення криміналістичної характеристики провокації підкупу.

Ключові слова: провокація підкупу, криміналістична методика, досудове розслідування, кримінальне провадження, механізм кримінального правопорушення. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Слободян Я.І. Криміналістична методика на сучасному етапі та її роль у розслідуванні злочинів, учинених організованими злочинними угрупованнями. Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). 2012. № 2 (28). С. 64–70.
2. Пчеліна О.В. Теоретичні основи формування та реалізації методики розслідування злочинів у сфері службової діяльності: монографія. Харків: ТОВ «В справі», 2017. 524 с.
3. Пчеліна О.В. Теоретичні засади формування та реалізації методики розслідування злочинів у сфері службової діяльності: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09. Харків, 2017. 571 с.
4. Шавер Б.М. Об основных принципах частной методики. Социалистическая законность. 1938. № 1. С. 42–56.
5. Перлін В.С. Методика розслідування самовільного присвоєння владних повноважень або звання службової особи: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Х., 2018. 270 с.
6. Баев О.Я. Основы криминалистики: курс лекций. М.: Экзамен, 2001. 230 с.
7. Герасимов И.Ф. Криминалистическая характеристика преступлений в методике расследования. Методика расследования преступлений (общин положения). М., 1976. 96 с.
8. Драпкин Л.Я. Предмет доказывания и криминалистические характеристики преступлений. Криминалистические характеристики в методике расследования преступлений. Свердловск: Свердлов. юрид. ин-т, 1978. С. 11‒18.
9. Старушкевич А.В. Криміналістична характеристика злочинів: навчальний посібник. Київ: НВТ «Правник» – НАВСУ, 1997. 41 с.
10. Колесниченко А.Н., Коновалова В.Е. Криминалистическая характеристика преступлений: учеб. пособие. Х.: Юрид. ин-т, 1985. 92 с.
11. Кузьменко О.П. Щодо визначення поняття й змісту криміналістичної характеристики масових заворушень. Вісник кримінального судочинства. 2016. № 3. С. 159–164.
12. Весельський В. Криміналістична характеристика злочинів. Право України. 2001. № 5. С. 112–114.
13. Старченко О.В., Бубела М.І. Сутність і значення криміналістичної характеристики та її елементів у розкритті й розслідуванні злочинів. Форум права. 2010. № 4. С. 853–858. URL: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-4/10covirz.pdf.

УДК: 342.95 (477)

Кушнір Дар’я Михайлівна,

аспірант Навчально-наукового інституту права
Сумського державного університету.
https://orcid.org/0000-0002-9403-1064

Анотація

Констатовано, що суб’єктами надання адміністративних послуг в Україні є спеціально-уповноважені органи державної влади, органи місцевого самоврядування; державні адміністрації, а також інші державні інституції, які відповідно до норм чинного законодавства наділені повноваженнями із надання адміністративних послуг населенню. Дані суб’єкти діють самостійно та виконують властивий тільки їм перелік завдань та функцій. Разом із тим, в процесі своєї діяльності вони співпрацюють одне з одним, а тому у своїй єдності складають певну систему.

Доведено, що система суб’єктів надання адміністративних послуг – це сукупність взаємопов’язаних органів виконавчої влади, інших державних органів та їх посадових осіб, уповноважених відповідно до закону надавати адміністративні послуги. Важливою метою функціонування системи суб’єктів надання адміністративних послуг є отримання суб’єктом звернення (заявником) якісних адміністративних послуг, результатом яких є реалізація зазначеними інституціями владних повноважень, що виявляється у встановленні, зміні або припиненні прав та обов’язків особи-користувача послуг.

Відмічено, що система суб’єктів надання адміністративних послуг є достатньо розгалуженою, яка складається з сукупності органів виконавчої влади, інших державних інституцій та їх посадових осіб, уповноважених відповідно до закону надавати адміністративні послуги, що взаємодіють в процесі реалізації покладених на них функцій.

Узагальнено, що Центри надання адміністративних послуг мають свої особливості, до яких віднесено наступні: 1) виконують посередницьку роль між суб’єктами надання адміністративних послуг та суб’єктами звернення; 2) знаходяться у постійній взаємодії з іншими суб’єктами адміністративних правовідносин; 3) надають широкий перелік адміністративних послуг на відміну від окремих суб’єктів надання таких послуг; 4) перелік їх послуг затверджується Кабінетом Міністрів України; 5) вибір механізму надання послуг лишається за органом місцевого самоврядування, що утворив центр надання адміністративних послуг.

Ключові слова: адміністративні послуги, орган державної влади, суб’єкт, центр надання адміністративних послуг. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Реформа, децентралізація: прикладні аспекти реалізації: навч.-метод. посіб. / Ю.Б. Молодожен, О.В.Голинська, О.В. Гуненкова, О.Л. Ковінчук / за заг. ред. С. А. Попова. Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2015. 84 с.
2. Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 р. № 333-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-р#Text
3. Про затвердження Положення про Міністерство соціальної політики України: постанова, положення Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423. Офіційний вісник України від 07.07.2015 № № 51, стор. 52, стаття 1655,
4. Офіційний веб-сайт Міністерства соціальної політики України. URL: https://www.msp.gov.ua/documents/5970.html
5. Йосифович Д. Надання адміністративних послуг Міністерством внутрішніх справ України та Національною поліцією. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія: Юридичні науки: збірник наукових праць. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2017. № 876. С. 131 – 137. URL: http://science.lpnu.ua/sites/default/files/journal-paper/2018/jun/13175/131-137.pdf
6. Оніщик Ю. Органи місцевого самоврядування як суб’єкти надання адміністративних послуг. Вісник АПСВТ, 2018. № 1. С. 62 – 64. URL: https://www.socosvita.kiev.ua/sites/default/files/Visnyk_1_2018-62-64.pdf
7. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: Закон України від 01.07.2004 № 1952-IV
8. Про адміністративні послуги: Закон України від 06.09.2012 № 5203-VІ. Голос України від 06.10.2012 № 188.