УДК 342.9

Піскунова Ольга Борисівна,

здобувач Науково-дослідного інституту
публічного права
e-mail: [email protected]

Анотація

В статті здійснено науковий аналіз наукових праць щодо системи суб’єктів, яких держава уповноважує вживати заходи із запобігання та протидії корупції. Під системою суб’єктів запобігання та виявлення корупції запропоновано розуміти відповідну ієрархію самостійних у підпорядкуванні органів, підрозділів та уповноважених осіб, які відповідно до норм діючого законодавства, реалізують єдину мету та наділені відповідною компетенцією щодо запобігання, протидії та виявлення корупції в Україні, а також застосування превентивних антикорупційних механізмів.

Зазначено, що система суб’єктів запобігання та виявлення корупції представлена розгалуженою системою органів публічної влади, які наділені різною за змістом компетенцією у сфері запобігання та виявлення корупції, але об’єднанні єдиною метою виявлення та недопущення проявам корупції в діяльності посадових і службових осіб публічної влади.

В цілому, уповноважені підрозділи (уповноважені особи) з питань запобігання та виявлення корупції займають особливе місце системі суб’єктів запобігання та виявлення корупції, діяльність яких врегульована нормами діючого законодавства, мають відповідну специфіку діяльності та реалізують заходи щодо запобігання корупційним правопорушенням та правопорушенням, пов’язаним з корупцією.

Ключові слова: система, суб’єкт, запобігання, протидія, виявлення, корупція, антикорупційна політика, антикорупційне законодавство, запобігання корупційним правопорушенням, уповноважені підрозділи (уповноважені особи) з питань запобігання та виявлення корупції. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про Національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки : Указ Президента України від 21.10.2011 № 1001/2011 URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/1001/2011.
2. Воронін Я.Г. Дозвільна діяльність у нафтогазовому комплексі України: адміністративно-правові аспекти: дис. ... доктора юрид. наук: 12.00.07. Х., 2016. 486 с.
3. Джафарова О. В. Дозвільна діяльність органів публічної адміністрації в Україні: адміністративно-правові засади : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.07. Харків, 2015. 572 с.
4. Про Національну програму боротьби з корупцією : Указ Президента України від 10.04.1997 № 319/97 URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/319/97.
5. Корупція – найбільша загроза національній безпеці України (опитування). URL : https://www.radiosvoboda.org/a/27400902.html.
6. Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.2003 № 964-IV URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/964-15.
7. Шатрава С.О. Адміністративно-правові засади запобігання корупції в органах Національної поліції України : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.07. Харків, 2017. 439 с.
8. Про запобігання корупції : Закон України від 14.10.2014 № 1700-VII. URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/1700-18.
9. Шатрава С. О. Місце та особливості функціонування органів Національної поліції України в системі суб’єктів протидії корупції. Visegrad Journal on Human Rights. 2016. № 4/1. С. 222-226.
10. Клеменчіч Г., Стусек Я., Гайка І. Спеціалізовані інституції з боротьби проти корупції :огляд моделей URL :https://www.oecd.org/corruption/acn/39972270.pdf.
11. Гвоздецький В.Д. Адміністративно-правові та організаційні засади запобігання і протидії корупції в Україні: дис. ... д-ра. юрид. наук: 12.00.07. Київ. 2014. 587 с.
12. Бездольний М. Ю. Адміністративно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо протидії корупції : автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.07. Харків, 2009. 20 с.
13. Ростовська К.В. Адміністративно-правові основи державної антикорупційної політики в Україні : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.07. Дніпро, 2019. 504 с.
14. Ростовська К.В. Суб’єкти державної антикорупційної політики: поняття та підходи до класифікації. Право і суспільство. 2018. № 6. С. 165–169.
15. Про затвердження Положення про апарат Національного агентства з питань запобігання корупції та положень про самостійні структурні підрозділи апарату Національного агентства з питань запобігання корупції : рішення НА запобігання корупції 19.05.2016 № 1 URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/v0001884-16.
16. Питання запобігання та виявлення корупції : Постанова Кабінету Міністрів України від 04.09.2013 № 706 URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/706-2013-%D0%BF.

УДК: 342.95 (477)

Невядовський Владислав Олегович,

кандидат юридичних наук,
заступник декана з навчально-методичної роботи
факультету № 1 Харківського національного
університету внутрішніх справ
https://orcid.org/0000-0002-3107-1464
e-mail: [email protected]

Анотація

Встановлено, що державний контроль – це спеціальна, нормативно-встановлена діяльність відповідних суб’єктів владно-управлінських відносин, які мають спеціальні владні повноваження на реалізацію особливих форм та методів контролю у певній сфері. В досліджуваному контексті державний контроль за якістю вищої освіти виражено в окремих формах та методах, право та можливості застосовувати які концентрують в своїй діяльності Міністерство освіти і науки України, Національне агентство із забезпечення якості освіти, а також інші суб’єкти владних повноважень та організації державного сектору.

Констатовано, що державний контроль за якістю вищої освіти – це нормативно-визначена діяльність, яка полягає у реалізації ліцензійного, акредитаційного та інших методів владно-управлінського типу, що реалізуються Міністерством освіти і науки України, Національним агентством із забезпечення якості освіти, а також належними до його складу державними організаціями. Згідно з наведеним визначенням, виділено два ключові різновиди державного контролю за якістю вищої освіти, а саме: державний контроль, що здійснюється Міністерством освіти і науки України в межах наданих йому повноважень та реалізації освітньої політики в державі, а також державний контроль за якістю вищої освіти, який реалізується Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти та підпорядкованими йому організаціями.

Ключові слова: контроль, державний контроль, якість вищої освіти, заклад вищої освіти. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Краснокутський С.В. Юридична природа недержавної правоохоронної діяльності в Україні (теоретико-правовий аспект): дис. … канд.юрид. наук: 12.00.07. К., 2004. 21 с.
2. Назаров І.В. Правовий статус Вищої ради юстиції: дисертація. Харків: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. 2005. 200 с.
3. Гетманець О.П. Правове регулювання бюджетного контролю в Україні: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ. 2009. 427 с.
4. Андрійко О. Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади : дис. …д-ра юрид. наук : 12.00.07. К., 1999. 390 с.
5. Про ліцензування видів господарської діяльності: закон від 02.03.2015 №222-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2015. №23. ст.1234.
6. Про вищу освіту: Закон України від 01.07.2014 №1556-VIІ. Відомості Верховної Ради України. 2014. №37-38.
7. Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності: постанова від 30.12.2015 №1187. Офіційний вісник України. 2016. №7. ст.345.
8. Павленко М.В. Правові засади банківського контролю в Україні: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. 2010. 244 с.
9. Про затвердження Положення про акредитацію освітніх програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти: наказ від 11.07.2019 №977. Офіційний вісник України. 2019. №65. ст.2245.
10. Положення про спеціалізовану вчену раду: наказ від 14.09.2011 №1059. Офіційний вісник України. 2011. №78. ст.2895.
11. Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів: постанова від 24.07.2013 №567. Офіційний вісник України. 2013. №64. –ст. 2328. 

УДК 342.98(477)

Василенко Віктор,

заступник декана факультету № 5
Харківського національного університету
внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

У статті наведено наукові підходи щодо визначення поняття «правозахисні організації». Проаналізовано положення норм законодавства, що регламентують діяльність правозахисних громадських організацій. Констатовано недосконалість чинного законодавства про діяльність Національної поліції, зокрема в частині відсутності положення про участь правозахисних організацій в заходах громадського контролю за діяльністю поліції. Обґрунтовано доцільність внесення змін та доповнень до положень Закону України «Про Національну поліцію» в розрізі удосконалення правового статусу правозахисних організацій, як суб’єктів громадського контролю за роботою Національної поліції України.

Ключові слова: громадські організації, правозахисні організації, громадський контроль, Національна поліція. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 №254к/96-ВР. Офіційний вісник України. 2010. № 72/1. ст. 2598.
2. Про громадські об’єднання: Закон України від 22.03.2012 №4572-VI. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 1. ст. 1.
3. Погорельський А.В. Міжнародний правозахисний рух: історія і сучасність. Воронеж: Наукова книга. 2009.
4. Шалаєва А.А., Альохина И.С. Правозащитные организации: понятие и проблемы классификации. Управленческое консультирование. 2018. №5. С. 53-58.
5. Грицай І.О. Неурядові правозахисні організації як інститут громадянського суспільства. Право і суспільство. 2011. № 5. С. 26-30.
6. Рибіцький С.Б. Громадські правозахисні організації як суб’єкти захисту прав і свобод громадян. Право і суспільство. 2013. № 3. С. 78-82.
7. Захаров Є. Про деякі нові риси правозахисного руху в Україні. Харківська правозахисна група. Інформаційний портал «Права людини в Україні» URL: https://khpg.org/1196251282
8. Про Національну поліцію: закон від 02.07.2015 №580-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2015. №40-41. ст.379.
9. Про затвердження Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських: наказ від 17.11.2015 №1465/ Офіційний вісник України. 2015. № 90. ст. 3073. 

УДК 342.9

Хайдер Саід Джіхад Аль-Саеді,

адвокат,
Місан, Республіка Ірак

Анотація

В даній науковій статті досліджено види дисциплінарної відповідальності державних службовців в Україні. Дисциплінарна відповідальність є родовим поняттям. Її видовою категорією є дисциплінарна відповідальність державних службовців, яка теж на нашу думку, в більшій мірі виражається через позитивний аспект. Тобто позитивна дисциплінарна відповідальність державних службовців полягає в особливому стані державного службовця, що характеризується високим рівнем його правосвідомості та правової культури, розумінням важливості та значення інтересів суспільства і держави, високорезультативним виконанням покладеним на нього державою завдань та обов’язків в сфері публічно-правових відносин.

В розрізі здійснюваного нами дослідження та враховуючи особливості правового становища державного службовця в Республіці Ірак, ми притримуємося точки зору про позитивну дисциплінарну відповідальність державних службовців, яка на нашу думку, являє собою відзначення державою в особі компетентного суб’єкта результатів правової поведінки державного службовця.

Узагальнюючи концептуальні підходи до визначення позитивної дисциплінарної відповідальності державних службовців відзначено, що: 1. проявляється у сумлінному виконанні взяти на себе завдань та функцій держави; 2. виражає позитивний правовий вплив на поведінку державного службовця через застосування заходів заохочення та стимулювання; 3. невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, що спричинене безвідповідальною поведінкою державного службовця передбачає застосування до суб’єкта громадського осуду його негативної поведінки та зневаги; 4. застосування позитивної дисциплінарної відповідальності державних службовців можливе лише щодо цивільних службовців державної служби, тоді як при притягненні до дисциплінарної відповідальності державних службовців, які виконують особливі завдання від імені держави мова йде про спеціальну дисциплінарну відповідальність державних службовців.

Запропоновано залежно від правового статусу суб’єкта дисциплінарної відповідальності виокремлювати два види дисциплінарної відповідальності державних службовців: а) військова дисциплінарна відповідальність – суб’єктом є особа, яка за вчинення дисциплінарного проступку відповідає згідно статутів; б) цивільна дисциплінарна відповідальність – суб’єктом є державний службовець, який виконує завдання та функції від імені держави, які не носять особливого характеру, а настання позитивної юридичної відповідальності передбачено законодавством про державну службу.

Ключові слова: державний службовець, дисциплінарна відповідальність, дисциплінарний проступок, дисциплінарне стягнення, інститут адміністративного права.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Морозова Л.А. Теория государства и права: Учебник. М.: Юристъ, 2002. 414 с.
2. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Правомірна поведінка, правопорушення та юридична відповідальність. К.: Вид-во економ. ун-ту, 1996. 183 с
3. Теорія держави і права / Упоряд. Л.М. Шестопалова. К.: Прецедент, 2004. 224 с.
4. Нижник Н., Плахотнюк Н. Відповідальність – інструмент управління. Віче. 2001. № 5. 75 с.
5. Недбайло П.Е. Система юридических гарантий применения правовых норм. Правоведение. 1971. № 3. С.50-51.
6. Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. Харьков: Консум, 1996. 136 с.
7. Теория государства и права / Под ред. В.К. Бабаева. М.: Юристъ, 1999. 550 с.
8. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношениях. М.: Юрид. лит., 1974. 351 с.
9. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность (очерк теории). М.: Юрид. лит., 1976. 216 с.
10. Рыбаков В.А. Позитивная ответственность (воспитательные аспекты). Лекция. Рязань: РВШ МВД СССР, 1988.
11. Скобелкин В. Н. Дисциплинарная ответственность рабочих и служащих. Воронеж: Центр.-Чернозем. кн. изд-во, 1985. 94 c.
12. Гавриленко Д. А. Государственная дисциплина: сущность, функции, значение; под ред. А. П. Шергина. Минск: Наука и техника, 1988. 328 c.
13. Корнута. Л. M. Дисциплінарна відповідальність державного службовця в Україні: теоретичний та практичний аспекти. Актуальні проблеми держави та права. 2013. С. 84–90. URL: www.apdp.in.ua/v62/13.pdf 

УДК 349.2

Соцький Артур Михайлович

кандидат юридичних наук, доцент,
в.о. завідувача кафедрою юриспруденції
Чернівецького інституту Міжнародного гуманітарного університету

Анотація

У статті досліджується сучасна система колективних трудових правовідносин у сфері праці. Розкривається сутність та зміст елементів структури колективних трудових правовідносин. Аналізуються норми чинних нормативно-правових актів у сфері регулювання колективних трудових правовідносин, а саме законодавство України, яке регулює діяльність профспілок, організацій роботодавців, ведення колективних переговорів, укладення колективних договорів і угод, вирішення колективних трудових спорів. Також зазначено думки багатьох вчених-науковців щодо виокремлення основних ознак даних відносин, безпосередньо про об’єкти та суб’єкти колективних трудових правовідносин.

Зазначено, що об’єктом колективних трудових правовідносин є колективні інтереси суб’єктів зазначених правовідносин, оскільки саме з приводу цих інтересів суб’єкти (як правило, колективні) вступають у правовідносини, здійснюють свої суб’єктивні права і виконують кореспондуючі ним обов’язки. Також у статті виокремлена низка їх видів, наприклад, участь працівників, їх представників в управлінні підприємством, установою, організацією, ведення колективних переговорів з укладення колективних угод і колективних договорів.

Детально проаналізовано положення чинних нормативно-правових актів щодо вивчення суб’єктів колективних трудових правовідносин та зроблені підсумовуючі висновки. У також статті визначається суб'ктний склад колективних трудових правовідносин. На підставі аналізу актів чинного трудового законодавства України дається характеристика правового статусу профспілок як суб'єктів колективних трудових правовідносин. Вносяться пропозиції щодо його закріплення у проекті Трудового кодексу України.

Виначено, що на локальному рівні суб’єктами колективних трудових правовідносин із ведення переговорів і укладення колективних договорів є первинні профспілкові організації, а у разі їх відсутності - представники (представник) працівників. Викликає заперечення позиція розробників проекту Трудового кодексу України щодо не включення до його змісту норм, які пов’язані із правовим статусом профспілок, їх об’єднань.

Ключові слова: трудові відносини, трудове право, форма трудового права, індивідуальні трудові правовідносини, трудовий договір. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Щотова Ю.М. Професійні спілки як особливий суб’єкт трудового права України: монографія. К.: «Генеза», 2013. 360 с.
2. Костюк В.Л. Правосуб’єктність у трудовому праві: проблеми теорії та практики: Монографія. К.: Видавепь. монографія. К.: «Генеза», 2013. 360 с.
3. Мельник К.Ю. Трудове право України: підручник. Харків: Діса плюс, 2014. 480 с
4. Общетеоретическая юриспруденция: учебник / под ред. Ю.Н. Оборотова. О.: Феникс, 2011. 245 с.
5. Порядок оцінки відповідності критеріям репрезентативності та підтвердження репрезентативності суб'єктів сторін профспілок та організацій роботодавців: Наказ Національної служби посередництва і примирення затверджено. Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. 2011 р. № 7. № 7-8.
6. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15 вересня 1999 року. Відомості Верховної Ради України. 1999 р. № 45. Ст. 397.
7. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави та права. К., 1996. 231 с.
8. Слободян І.Ю. Роль профспілки як суб’єкта колективних трудових правовідносин. Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького. Серія Право. №4(16), 2017. С. 130-134.
9. Циганчук Н.А. Професійні спілки як суб’єкт трудового права: автореф. дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.05. X., 2004. 18 с.