УДК 340.130.5:347.1

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.6

 Панченко Сергій Володимирович,

аспірант кафедри цивільного права та процесу

Хмельницького університету управління та права

імені Леоніда Юзькова

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0001-8257-0661

Анотація

Стаття присвячена визначенню поняття, ознак та значення звичаю в правовому регулюванні договірних відносин. Проаналізовано звичай як джерело правового регулювання суспільних відносин на різних етапах історичного розвитку.

Вивчено доктринальні підходи до розуміння категорії “звичай” в межах різних наукових інтересів (теорії права, філософії права, окремих галузей права). З’ясовано основні ознаки звичаю що виділяються в літературі. Вищезазначений перелік ознак звичаю доповнено такими ознаками: 1) невизначеність моменту виникнення; 2) відображає моральні, духовні цінності.

Проаналізовано співвідношення понять “традиція” і “звичай”. З’ясовано, що поняття “традиція” є ширшим ніж поняття “звичай”. Окрім цього застосування звичаю може забезпечуватись державним примусом, а дотримання традицій підтримується, як правило, думкою громадськості.

Проаналізовано правовий звичай, з’ясовано, що спеціальними ознаками правового звичаю є санкціонування державою та застосування заходів державного примусу у випадку його порушення.

При дослідженні звичаю ділового обороту як різновиду звичаю з’ясовано що його часто ототожнюють з поняттям торговельних звичаїв, що є невірним. Адже звичай ділового обороту здійснює правове регулювання не лише торгівельних, а поширюється на інші сфери договірних відносин.

Акцентовано увагу, що звичай ділового обороту має також багато спільних ознак з диспозитивною нормою, але водночас між ними існує суттєва відмінність, яка полягає у тому, що диспозитивна норма сама містить запасний варіант регулювання відносин між сторонами, а звичай ділового обороту такого варіанту не містить.

Зауважується, що звичай ділового обороту застосовується лише за наявності договірних і нормативних прогалин і виступає засобом їх усунення. Такий звичай є засобом саморегулювання діяльності суб’єктів у певних галузях і застосовується за наявності досягнення згоди між сторонами про його застосування.

З’ясовано, що звичаєвими правилами укладалися цивільні договори за стародавніх часів. Автором визначено ознаки звичаю як джерела цивільного договірного права та визначено його поняття.

Проаналізовано міжнародний звичай як джерело правового регулювання міжнародних договірних відносин. На підставі аналізу міжнародних документів визначено його загальні та спеціальні ознаки.

Ключові слова: джерело права, звичай, правовий звичай, правове регулювання, звичай ділового обороту, міжнародний звичай, звичай як джерело цивільного договірного права.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Левин Д. Б. Дипломатический иммунитет. М.-Л. : Издво Акад. наук СССР, 1949. 414 с.
2. Дмитриева Г. К. Международное частное право. Учебник. 3-е издание. М. : "Проспект", 2013. 656 с.
3. Титарчук О.А. Звичай і право (питання взаємозв'язку і взаємодії) : автореф. дис на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.01. Х., 1995. 19 с.
4. Жовтобрюх М. М. Звичаєве право: сутність, генеза, чинність: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.12. К., 2002. 19 с.
5. Великий тлумачний словник сучасної української мови : 250000 / уклад. та голов. ред. В.Т.Бусел. К. Ірпінь: Перун, 2005. 1728 с.
6. Правовий звичай як джерело українського права (IX—XIX ст.). за ред. І. Б. Усенка. К. : Наукова думка, 2006. 280 с.
7. Фуллер Л. Анатомія права. К.: Сфера, 1999. 144 с.
8. Майданик Р. Правовий звичай як джерело цивільного права. URL: http://www.actio.com.ua/ru/publ-katc/pravovii-zvichai-iak-dzherelo-tciv-lnogoprava.
9. Кушинська Л. А. Еволюція звичаєвого права східних слов'ян VІ - ХІ ст. : автореф. дис на здобуття нак.ступеня канд. іст. наук : 07.00.01. К., 2001. 18 c.
10. Жовтобрюх М. М. Звичаєве прав: сутність, ґенеза, чинність: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.12. Національна академія внутрішніх справ України. Київ, 2002. 206 с.
11. Хвостов В. М. Общая теория права: элементарный очерк. М., 1905. 211 с.
12. Великий тлумачний словник сучасної української мови. уклад. та голов. ред. В. Т. Бусел. К. : Ірпінь: Перун, 2001. 1440 с.
13. Культурологія : словник-довідник. Упор. : А.Л. Сокульський. Запоріжжя : ГУ “ЗІДМУ”, 2006. 292 с.
14. Оборотов Ю. М. Традиції та новації в правовому розвитку: загальнотеоретичні аспекти : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.01. Одеська національна юридична академія. О., 2003. 379 с.
15. Толкачова Н. Є. Деякі аспекти співвідношення звичаю, традиції та права. Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Юридичні науки. 2002. Вип.45/48. С. 23–30.
16. Суханов И. В. Обычаи, традиции в преемственности поколений. М. : Политиздат, 1976. 215 с.
17. Озель В. Звичай у системі права України. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 6. С. 201–205.
18. Хропанюк В. Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений. Под ред. В. Г. Стрекозова. М.: Изд-во «Дабахов, Ткачев, Димов», 1995. 384 c.
19. Румянцев О. Г., Додонов В. Н. Юридический энциклопедический словар. М.: ИНФРА. М, 1997. 377 c.
20. Комаров С. А. Общая теория государства и права: курс лекций. Изд. 2-е. М.: Манускрипт, 1996. 312 c.
21. Головченко В. В., Ковальский В. С. Юридична термінологія. Довідник. К.: Юрінком Інтер, 1998. 219 c.
22. Толкачева Н. Є. Правовий звичай, узвичаєність, звичай ділового обороту – форми права сучасної України: проблеми застосування. Соціологія права. № 2. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39603 (дата звернення: 5.10.2010).
23. Кузнецова Н. Коментар до Глави 1. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т. ; за ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.) ; 3-є вид., переробл. і допов. Київ : Юрінком Інтер, 2008. Т. 1. 832 с.
24. Беляневич О. А. Господарське договірне право України. Теоретичні аспекти: монографія. К. : Юрінком Інтер, 2006. 592 с.
25. Goncharenko O. Vydy samoreguljuvannja gospodars'koi' dijal'nosti. Pidpryjemnyctvo, gospodarstvo i pravo. 2016. № 11. S. 68–72.
26. Гончаренко О. Звичай ділового обороту: засіб саморегулювання господарської діяльності. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. 2017. №5. С. 47 – 55.
27. Хвостов В. М. История римского права : пособия к лекціям. М., 1908. 143 с.

УДК 343.533.2

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.5

                                                                                 Дімітров Михайло Михайлович,

                                                 кандидат юридичних наук,

старший викладач Придунайської філії МАУП

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-1156-3447

Анотація

Проведений аналіз еволюції появи та становлення комерційних найменувань свідчить, що: в стародавні часи (в Римській імперії та Стародавній Греції) клеймо залишається єдиним засобом індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг, поєднуючи в собі знак для товарів і послуг, фірмове найменування та кваліфіковане зазначення походження товару. 

Застосування клейма на виробах, насамперед, переслідувало такі цілі: а) засвідчення якості товару конкретного ремісника та виробника; б) підтвердження права власності ремісників та виробників на свої товари; в) сприяння продажу великої кількості товарів торговим посередникам, які цінували рівень якості роботи окремих ремісників і виробників.

В Київській Русі для відмінності своїх товарів від чужих використовувався спеціальний знак – тамга, і лише значно пізніше: клеймо. Застосування клейма на виробах засвідчувало якість товару та підтверджувало права власності ремісників та виробників на свої товари.

В період середньовіччя розвиток  торгових товариств сприяв  появі особливого найменування учасників обороту – фірма та до необхідності вибору особливого імені для її позначення. З цього часу, поряд з товарним знаком, почав формуватися новий відособлений засіб індивідуалізації – фірмове найменування. Найбільш поширеними вони були в Англії, Німеччині, Франції, вони ідентифікували власника, підтверджували якість та стабільність надання ним послуг.

Протягом кінця XVII – XVIIІ ст. низку нормативно-правових актів, які врегульовували питання правової охорони засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг, було прийнято в Російській імперії.

Фактично водночас із російським законодавством щодо засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг розвивалося європейське (Німеччина, Франція, Англія) законодавство, яке насамперед базувалося на судових прецедентах.

Ключові слова: історія становлення, комерційні позначення, знак для товарів та послуг, товарний знак, засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Соболева Т.А. Товарные знаки: монография. М.: Наука, 1986. 176 с.
2. Нефедова Л.Д. Товарные знаки и их роль в управлении качеством продукции: монография. М.: Поиск, 1982. 60 с.
3. Городов О.А. Право на средства индивидуализации: товарные знаки, знаки обслуживания, наименование мест происхождения товаров, фирменные наименования, коммерческие обозначения: монография. М.: Волтерс Клувер, 2006. 448 с.
4. Быкодорова А.Ф. Уголовно-правовое значение незаконного использования товарного знака: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. Ставрополь, 2000. 152 c.
5. Ласточкина М.С. Уголовно-правовая защита средств индивидуализации участников гражданского оборота и производимой ими продукции: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. М., 2010. 201 c.
6. Загальна теорія держави і права: підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / [за ред. М.В.Цвіка, О.В.Петришина]. Харків: Право, 2009.  584 с.
7. Головизнина И.А. Незаконное использование товарного знака: проблемы квалификации и правоприменения: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. М., 2008. 198 c.
8. Никитина Л.К. Уголовно-правовая охрана прав на средства индивидуализации юридических лиц, товаров, работ, услуг и предприятий: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. Краснодар, 2010. 177 c.
9. Les métiers et corporations de la ville de Paris / ХIII siècle. P.: Le livre des métiers, publ. par R. de Lespinasse et Fr. Bonnardot, 1879. 421 p.
10. Памятники русского права: памятники права периода создания абсолютной монархии / под ред. Л.В. Черепнина. М.: Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1963. Вып. 7. 511 с.
11. Панкова М.Н. Эволюция и развитие законодательства о средствах индивидуализации в России. Вестник Военного университета. 2011.  № 3 (27).  С. 156-163.
12. Блинников В.И. Патент: от идеи до прибыли / В.И. Блинников, В.В.Дубровская, В.В. Сергиевский. М.: Мир, 2002. 333 c.
13. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона; в 86 т. Т. 65. СПб.: Семеновская Типолитография (И.А. Ефрона), 1901. 498 с.

УДК 34(3/9) «19»

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.4

Чернік Світлана Дмитрівна,

кандидат історичних наук, доцент,

доцент кафедри державно-правових дисциплін

та адміністративного права

Центральноукраїнського державного педагогічного університету

імені Володимира Винниченка,

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0003-3290-1797

Анотація

У статті проаналізовано основні нормативно-правові акти Російської імперії, які діяли на території українських губерній у 60-х рр. ХІХ ст. та регламентували діяльність цензурних органів державної влади. Особливу увагу приділено змінам у законодавстві, які започаткували суттєві зрушення у бік пом’якшення цензури. Метою дослідження стало вивчення нормативно-правих актів Російської імперії щодо цензури, які були прийняті у досліджуваний період, зокрема, укази імператора Олександра ІІ, «Тимчасові правила з цензури» 1862 р., «Тимчасові правила про цензуру та друк» 1865 р. та інші. Встановлено, що запровадження відомчої цензури імператорським указом «Про порядок цензурування творів та статей, які відносяться до предметів різних урядових місць та установ» від 23 січня 1858 р. негативно позначилося на видавничій справі, оскільки призначення довірених осіб від міністерств та відомств посилювало контроль за друкованими матеріалами. Доведено, що імператорський указ «Про перетворення цензурного управління та ліквідацію Канцелярії Міністра народної просвіти» від 10 березня 1862 р. розподілив повноваження у галузі цензури між Міністерством народної просвіти та Міністерством внутрішніх справ й посилив роль останнього. «Тимчасовими правилами з цензури» 1862 р. регулювалося питання змісту статей та творів, визначалися теми, висвітлення яких потрапило під заборону у періодичних виданнях. Здійснено аналіз статей «Тимчасових правил про цензуру та друк» 1865 р. Зокрема, досліджено структуру органів цензури та їх повноваження, перелік видів друкованих видань, що підлягали перевірці або звільнялися від неї, підстави притягнення до юридичної відповідальності за порушення цензурного законодавства. У результаті проведеного аналізу зроблено висновок, що цензурне законодавство Російської імперії 60-х рр. ХІХ ст., яке діяло на території українських губерній, залишало контроль Міністерства внутрішніх справ за видавничою справою, а позитивні зрушення нівелювалися подальшими нормативно-правовими актами.

Ключові слова: цензура, укази імператора, Тимчасові правила про цензуру та друк, Головне управління у справах друку, друковані видання.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Лемке М. Эпоха цензурных реформ 1859 – 1865 годов. Санкт-Петербург, 1904. 515 с.
2. Жирков Г.В. История цензуры в России ХІХ – ХХ вв. М. : Аспект Пресс, 2002. 368 с.
3. Савчинський В. Цензурна політика російського самодержавства в «українському питанні» (друга половина ХІХ ст.): автореферат... канд. іст. наук; Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького, 2011. 20 с.
4. Савчинський В. Періодична преса: цензурна політика російського уряду (друга половина ХІХ ст.). Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 6. Історичні науки. Вип. 7. С.45 – 50.
5. Щербак Н. М. «Полное собрание законов Российской империи» як джерело дослідження діяльності цензурних установ в Україні (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Історія». Випуск 93 – 94. С. 134 – 137.
6. Щербак Н. М. Цензура і влада в умовах реформування Російської імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Публічне право. № 3. С. 295-301.
7. Арсеньев К. К. Законодательство о печати. С.-Петербург, типолитография Ф. Вайсберга и П. Гершунина, 1903. 150 с.
8. О порядке цензирования сочинений и статей, относящихся к предметам разных правительственных мест и учреждений: выписка из Высочайше утвержденной в заседании Совета министров резолюции по делу о цензуре. 23 января 1858 г. № 32712. Полное собрание законов Российской империи. СПб.: Тип. II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1860. Собрание II. Т. XXXIII. С.64.
9. Кирієнко О. Ю. Загальна та військова цензура в Російській імперії (ХVІІІ- початок ХХ ст.). Український історичний журнал. 2010 №4. С.83–98.
10. О преобразовании цензурного управления и упразднении Канцелярии министра народного просвещения: Именной указ, данный Сенату, № 38040, 10 марта 1862 г. Полное собрание законов Российской империи. СПб. : Тип. II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, Собрание II. Т. XXXVII. С.182-183.
11. О передаче цензурных комитетов и отдельных цензоров из Министерства народного просвещения в Министерство внутренних дел: Именной указ, данный Сенату, № 39162, 14 января 1863 г. Полное собрание законов Российской империи. СПб. : Тип. II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, Собрание II. Т. XXXVIII. С.61-62.
12. Чернуха В. Правительственная политика в области печати: 60-70-е годы ХІХ века. Л. : Наука, 1989. 205 с.
13. О некоторых переменах и дополнениях в действующих ныне цензурных постоновлениях: выписка из Высочайше утвержденной в заседании Совета министров резолюции по делу о цензуре. 6 квітня 1865 г. №41990. Полное собрание законов Российской империи. СПб.: Тип. II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1867. Собрание II. Т. XL. С.397-406.
14. Ткаченко В.В., Кирієнко О. Ю. Кримінальна та адміністративно-правова відповідальність за порушення норм цензури в Російській імперії. Наука і правоохорона. №4. С.146-155.

УДК 340.12

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.3

 Супрун Володимир Миколайович,

кандидат юридичних наук

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-5290-3493

Анотація

Стаття присвячена аналізу загального розуміння теорій походження держави.Актуальність чіткого розуміння витоків державно організованого суспільства не втрачає свій сенс вже протягом двох з половиною тисяч років. За період наукового пошуку закономірностей виникнення держави та права напрацьовано значну кількість різноманітних теорій та підходів. Для з’ясування сутності запропонованої нами концепції у рамках статті зроблено акценти на двох блоках. По-перше це сам аналіз існуючих теорій походження держави через системні фактори впливу; по-друге, вияв спектру нормативних визначень сучасної України іншої складової – поняття «корупція». Відповідний аналіз означених питань дав змогу порівняти їх у постійній взаємодії. З’ясовано, що національне законодавство містить широкий спектр визначень базового поняття, що у свою чергу свідчить про перспективи його наукового дослідження. В умовах кардинальних суспільно-політичних змін, які відбуваються у сучасному світі, здійснено перший крок у пошуку альтернативного підходу до розуміння корупційних передумов та чинників становлення держави. Для отримання нестандартних результатів застосовано міжпредметний зв’язок з такими науками як філософія, логіка, біологія та вірусологія. Базуючись на розумінні держави, як інституції, що динамічно розвивається, використано онтологію еволюції систем, з характерними для них факторами.

Спроектовано результати висновків різних наук у сфері державно-правової еволюції. У ході експерименту обґрунтовано, що корупція (неправомірна вигода) могла і продовжує виступати потужним чинником еволюції держави та її форм. Поява двох таких інституцій, як держава та гроші, стали потужним середовищем розвитку корупційної складової. Широке застосування методів логіки дало змогу виокремити корупційну складову з числа чинників становлення держави у загальному вимірі, та дійти висновку про виключність, й певною мірою унікальність її впливу на суспільні та державні процеси.

На нашу думку, є всі підстави говорити про розширення знань щодо теорії походження держави через таку складову, як «корупція» (неправомірна вигода), тобто корупційну теорію походження держави.

Ключові слова: корупція, теорія, концепція, теорія походження держави, суспільство, посадова особа.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. ВЕЛИКА УКРАЇНСЬКА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ. ТЕМАТИЧНИЙ РЕЄСТР ГАСЕЛ з напряму «Юридичні науки» / Укладачі: Бабка В. Л., Шумило М. М.; за ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. К: Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2017. 152 с.
2. Про Концепцію боротьби з корупцією на 1998-2005 роки: Указ Президента України від 24.04.1998 № 367/98 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/367/98/ed19980424/find?text=%CA%EE%F0%F3%EF%F6%B3%FF. (дата звернення: 10.10.2019).
3. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05.10.1995 № 356/95-ВР https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/356/95-%D0%B2%D1%80/ed20110101/find?text=%EA%EE%F0%F3%EF%F6%B3%BA%FE. (дата звернення: 10.10.2019).
4. Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією: Конвенція Ради Європи від 04.11.1999 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_102/ed20050316/find?text=%CA%EE%F0%F3%EF%F6%B3%FF. (дата звернення: 10.10.2019).
5. Стандартні положення та умови Європейського банку реконструкції та розвитку: Положення ЄБРР від 01.02.1999 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/985_001/ed19990201/find?text=%CA%EE%F0%F0%F3%EF%F6%E8%FF. (дата звернення: 10.10.2019).
6. Модельний закон «Основи законодавства про антикорупційну політику»: Закон СНД від 15.11.2003. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_944/ed20031115/find?text=%CA%EE%F0%F0%F3%EF%F6%E8%FF. (дата звернення: 10.10.2019).
7. Про засади запобігання та протидії корупції: Закон України від 11.06.2009 № 1506-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1506-17/ed20110105/find?text=%CA%EE%F0%F3%EF%F6%B3%FF; Про запобігання корупції :Закон України від 14.10.2014 № 1700-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18/ed20141014#n12. (дата звернення: 10.10.2019).
8. Вірус. Стаття з Вікіпедії. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D1%80%D1%83%D1%81. (дата звернення: 10.10.2019).
9. Соболь В.І. Біологія. Довідник+тести. Кам’янецьк-Подільський, «Абетка». 2017. 796 с.
10. Розпутенко І. Корупція як системна проблема. URL: https://matrix-info.com/2017/04/23/koruptsiya-yak-systemna-problema/ (дата звернення: 10.10.2019).

УДК 340.12

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.2

Зеленко Інна Павлівна,

кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри державно-правових дисциплін

та адміністративного права

Центральноукраїнського державного педагогічного університету

імені Володимира Винниченка

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0003-0226-7481

Анотація

У статті висвітлено питання функціонального призначення оцінних понять у праві. Відмічено подальше зростання обсягів норм оцінного характеру, тому необхідний комплексний підхід до їх формулювання. Виявлено, що функціональний підхід до розуміння будь-якої проблематики є одним із найдієвіших, тому розуміння категорії функції оцінних понять потребує належної уваги. Відображено, що у правовій літературі існує плюралізм визначень функцій оцінного поняття. Встановлено, що ті або інші автори акцентують увагу на окремих функціях оцінних понять: регулятивна, прогностична, охоронна тощо. Продемонстровано, що при наявності плюралізму визначень можна спостерігати єдність підходів до розуміння функцій оцінних понять як напрямків впливу на суспільні відносини з метою розкриття їх завдань та змісту. Зроблено висновок, що функції оцінних понять – це цілеспрямовані напрямки впливу оцінних понять на врегульовані за допомогою норм права суспільні відносини, що здійснюються через абстрактно виражені явища і предмети для виконання завдань правозастосування, законодавчої економії, формування правової культури правозастосувачів, виступають потужним чинником еволюції правової системи, відображають динамічний характер права та виконують прогностичну роль. Представлено різноманітні класифікації функцій оцінних понять. В залежності від галузевого критерію, а також масштабу й інтенсивності вираження кожної функції у відповідних сферах їх реалізації функції оцінних понять можна розмежувати на загальні та галузеві. В залежності від масштабу дії функції оцінних понять поділяють на загальні, міжгалузеві та галузеві. Запропоновано розширити вищезазначену класифікацію, додавши до неї такий вид функцій оцінних понять як функції оцінних понять інститутів права. Звернуто увагу на відмінність галузевих функцій оцінних понять в матеріальних і процесуальних галузях права. В матеріальних галузях права основними функціями є функції оцінних ознак складів правопорушень; закріплення у змісті оцінних понять способів індивідуалізації та диференційованості відповідальності. Процесуальні галузі права передбачають наявність таких функцій оцінних понять як забезпечення правової регламентації оцінки доказів; надання правозастосовним органам дискреційних повноважень.

Ключові слова: функції оцінних понять, класифікація, підстави класифікації, правотворчість, правозастосування.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Законы вавилонского царя Хаммурапи. URL: http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/hammurap.htm (дата звернення: 12.01.2019).
2. Агеева Г. Е. Оценочные понятия процесуального права: дис... канд. юрид. наук: 12.00.01. Самара, 2014. 197 с.
3. Турчин-Кукаріна І. Цивільно-процесуальні оціночні поняття права як ознака лібералізації цивільного судочинства. Юридична наука. 2011. № 7. С. 47–51.
4. Левина Д. Н. Теоретические проблемы толкования и применения оценочных понятий: автореф. дисс. канд. юрид. наук: 12.00.01. Нижний Новгород, 2007. 36 с.
5. Коломоєць Т. О., Біленко В. А. Оціночні поняття в адміністративно-деліктному праві України: деякі аспекти їх функціонального призначення. Вісник Запорізького національного університету. 2010. № 4. С.80–84.
6. Турчин-Кукаріна І. В. Характеристика змісту, обсягу, форми та функцій цивільно-процесуальних оціночних понять. Юридична наука. № 2. С. 73–79.
7. Рясина А. С. Оценочные категории: общетеоретический и нравственно-правовой аспекты: автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01. Саратов, 2013. 30 с.
8. Веренкіотова О. В. Оціночні поняття у правових актах: теорія та практика реалізації : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01. Київ, 2013. 192 с.
9. Опалев Р. О. Оценочные понятия в арбитражном и гражданском процессуальном праве. Москва, 2008. 248 с.
10. Богданович С. П. О функціях оценочных понятий в вещном и обязательственном праве. Власть закона. 2013. № 2 (14). С. 129–42.
11. Черноус С. М. Оціночні поняття у трудовому праві України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.05. Харків., 2008. 212 с.
12. Тітко І. А. Оцінні поняття у кримінально-процесуальному праві України: монографія. Х. : Право, 2010. 216 с.