УДК 342.9

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.11

Манжула Андрій Анатолійович,

доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри галузевого права

та правоохоронної діяльності

Центральноукраїнського державного педагогічного університету

імені Володимира Винниченка

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0003-4662-9376

Анотація

У статті проведено аналіз наукових поглядів правників на питання відповідальності. З урахуванням провідних науковців під відповідальністю науково-дослідних установ запропоновано розуміти засоби державного впливу примусового характеру на протиправні прояви діяльності науково-дослідних установ з метою недопущення порушення останніми принципу законності, а в разі такого порушення – заради припинення протиправних діянь, поновлення порушених прав і законних інтересів громадянина та людини.

Зазначено, що науково-дослідні установи є юридичними особами різної організаційно-правової форми та форми власності. Спільним між ними є спрямування їх діяльності, тобто проведення науково-дослідних робіт заради одержання наукового результату. Відповідно ці установи, як суб’єкти права, можуть у своїй діяльності порушувати усталені норми функціонування тих чи інших суспільних інституцій. Таким чином, якщо ці порушення посягають на встановлені нормами права порядки, то вони тягнуть за собою настання адекватної відповідальності.

Зосереджено увагу на тому, що згідно з Положенням про Державний реєстр наукових установ, яким надається підтримка держави, науково-дослідні установи, які отримують підтримку з боку держави та діяльність яких має важливе значення для розвитку науки, економіки і виробництва, включаються до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. Науково-дослідні установи, включені до названого реєстру, повинні дотримуватися певних вимог, закріплених законом «Про наукову і науково-технічну діяльність» та Положенням про Державний реєстр наукових установ, яким надається підтримка держави. У разі порушення цих вимог до вказаних науково-дослідних установ можуть застосовуватися санкції у вигляді їх виключення з Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. Таким чином, у ході дослідження наголошено, що законодавець не наводить вичерпного переліку вимог, порушення яких тягне до виключення науково-дослідної установи з Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. До того ж не визначається вид відповідальності. У відповідності виникає ряд не вирішених на законодавчому рівні питань.

У цьому контексті, акцентовано увагу на відсутності єдиного нормативно-правового акта, який б визначав характерну їм відповідальність. Таким чином, окремого нормативно-правового акта, який б визначав імовірні правопорушення науково-дослідних установ та характерну їм відповідальність немає. У відповідності  така ситуація ускладнює механізм притягнення науково-дослідної установи до відповідальності. Тому, за необхідним запропоновано заповнити вказану прогалину в законодавчій регламентації питання відповідальності науково-дослідних установ України.  Як варіант – це може бути прийняття закону «Про науково-дослідні установи», в якому окремий розділ був би присвячений питанням їх відповідальності (видам, санкціям, процедурам притягнення, суб’єктам, уповноваженим притягувати до відповідальності тощо).

Окреслено коло проблем вдосконалення відповідальності науково-дослідних установ. Основною проблемою в частині регулювання питання відповідальності науково-дослідних установ є низька їх нормативно-правова розробленість.

Ключові слова: науково-дослідна установа, відповідальність, вдосконалення, проблема, види юридичної відповідальності.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : енциклопедичний курс. 2-е видання, перероблене і доповнене. Харків : Еспада, 2009. 752 с.
2. Комзюк А. Т. Адміністративна відповідальність в Україні : навч. посіб. 3-тє вид., доопр. Харків : Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2007. 80 с.
3. Будько З. М. Фінансово-правова відповідальність за вчинення податкових правопорушень : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.07. Запоріжжя, 2005. 258 с.
4. Басін К. В. Юридична відповідальність : природа, форми реалізації та права людини : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.01. Київ, 2006. 214 с.
5. Зелена О. В. Сутність юридичної відповідальності та роль правоохоронних органів у її забезпеченні : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.01. Київ, 200. 215 с.
6. Юридична енциклопедія : / Редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. К. : Вид-во «Юрид. думка», 2011. 656 с.
7. Про наукову і науково-технічну діяльність : Закон України від 26.11.2015 № 848-VIII. Дата оновлення : 11.10.2017. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/848-19/ed20171011 (дата звернення: 8.10.2019).
8. Кодекс України про адміністративні правопорушення : Закон України від 07.12.1984 № 8073-Х. Відомості Верховної Ради Української РСР. Додаток до № 51. Ст. 1122.
9. Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ. Відомості Верховної Ради України. № 25-26. Ст. 131.
10. Цивільний кодекс України : Закон України від 16.01.2003 № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. № № 40-44. Ст. 356.
11. Про затвердження Положення про Державний реєстр наукових установ, яким надається підтримка держави : Постанова Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 380. Офіційний вісник України. 2001. № 17. Стор. 140.
12. Фінансове право : підручник / М. П. Кучерявенко, Д. О. Білінський, О. О. Дмитрик та ін. ; за ред. д-ра юрид. наук, проф. М. П. Кучерявенка.  Х. : Право, 2013. 400 с.
13. Кодекс законів про працю України : Закон України від 10.12.1971 № 322-VIII. Відомості Верховної Ради УРСР. 1971. Додаток до № 50.

УДК 351.74:342.922

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.10

Легеза Євген Олександрович,

доктор юридичних наук, доцент

кафедри адміністративного та митного права

Університету митної справи та фінансів

е-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0001-9134-8499

Анотація

У статті висвітлено зарубіжний досвід Республіки Молдова та прибалтійських держав (Естонської Республіки, Литовської Республіки) щодо надання публічних послуг та шляхи імплементації його у вітчизняне законодавство. Розкриті нормативно-правові акти надання публічних послуг в країнах Республіки Молдова, Естонської Республіки та Литовської Республіки. Запропоновано напрями удосконалення законодавства України про надання публічних послуг з урахуванням зарубіжного досвіду, а саме: цілодобовий зручний доступ для всіх користувачів, особливо осіб з обмеженими можливостями або тих, які працюють чи навчаються за кордоном, зі збереженням конфіденційності; використання різних дистанційних каналів комунікації, що, в свою чергу, призводить до зниження вартості такої послуги та до прискорення строку надання різних  видів публічних послуг споживачам і, як наслідок, покращення екологічної ситуації (зменшуються викиди палива; витрати паперу тощо); надання публічних послуг  в одному місці («єдиний офіс», «єдино вікно» тощо), що дає змогу в повному обсязі задовольнити потреби споживачів.

Охарактеризовано досвід прибалтійських країн (Латвійської республіки, Естонської республіки), можемо визначити такі позитивні аспекти надання публічних послуг в електронній формі: цілодобовий зручний доступ для всіх користувачів, особливо осіб з обмеженими можливостями або тих, які працюють чи навчаються за кордоном, зі збереженням конфіденційності; використання різних дистанційних каналів комунікації, що, в свою чергу, призводить до зниження вартості такої послуги та до прискорення строку надання різних  видів публічних послуг споживачам і, як наслідок, покращення екологічної ситуації (зменшуються викиди палива; витрати паперу тощо); надання публічних послуг  в одному місці («єдиний офіс», «єдино вікно» тощо), що дає змогу в повному обсязі задовольнити потреби споживачів; зменшення адміністративного навантаження на систему органів влади: як приклад, електронні рахунки-фактури та документи завжди є доступними в особистому порталі споживача, де зберігаються всі фінансові документи тощо; спрощена форма заповнення заяв, бланків тощо, що, у свою чергу, усуває можливість припуститися технічних помилок. Усе це загалом зменшує корупційні ризики і підвищує рівень довіри до органів публічної адміністрації.

Ключові слова: «єдине вікно», «єдиний офіс», електронний доступ, імплементація, послуга, публічна послуга.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Буханевич О. М. Теоретико-правові та праксеологічні засади надання адміністративних послуг в Україні : дис. … докт. юрид. наук : спец. 12.00.07. К., 2016. 455 с.
2. Легеза Є.О. Концепція публічних послуг: адміністративно-правовий аспект: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.07. Запоріжжя: ЗНУ, 2017. 511 c.
3. Национальная стратегия создания информационного общества "Электронная Молдова". Кишинэу, 2005. 80 с.
4. Сводный отчет об информатизации и оснащенности вычислительной техникой, 2010 г. URL : http://www.mtic.gov.md/img/news/2011/08/raport_1_ inf_2010.pdf (дата звернення: 18.10.2019).
5. Грищук-Бучка С.Ф. Центр электронного управления (e-government) и его роль в правовой информатизации Республики Молдова URL : pravo.by/Conf2012/reports/Grisciuc-Bucica.doc (дата звернення: 18.10.2019).
6. Васильєва Н. В. Інструменти реформування системи надання державних і муніципальних послуг в Білорусі та Молдові. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2013. №10. URL: http:// www.dy.nayka.com.ua (дата звернення: 18.10.2019).
7. Национальная стратегия создания информационного общества «Электронная Молдова». Кишинэу, 2005. 80 с.
8. Об утверждении Стратегической программы технологической модернизации управления (электронное преобразование) : Постановление Правительства Республики Молдова от 20 сент. 2011 г. № 710 / Monitorul Oficial № 156-159. Ст. 780.
9. Васильєва Н. В. Досвід Естонії в наданні електронних послуг населенню. Державне управління: удосконалення та розвиток. № 11. URL: http://www.dy.nayka.com.ua (дата звернення: 18.10.2019).
10. Э-Эстония - страна, где живет интернет : буклет URL : itl.ee/?dl=536 (дата звернення: 18.10.2019).
11. Портал латвійських державних і муніципальних послуг URL: www.latvija.lv (дата звернення: 18.10.2019).
12. Виконавча влада і адміністративне право / за заг. ред. В. Б. Авер'янова. К. : Видав. дім ІнЮре, 2002. 668 с.
13. Кишонас В. Развитие электронной инфраструктуры и электронных услуг в Литве: вклад публичного сектора. Informacines visuomenes pletros komitetas Prie susisiekimo ministerijos. (дата звернення: 8.10.2019).

УДК  342.95:69

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.9

 Гаран (Стукаленко) Ольга Володимирівна,

доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри адміністративного та господарського права

Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова

email: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-6757-6309

Анотація

Стаття присвячена дослідженню окремих питань міжнародного досвіду  щодо підвищення енергоефективності  у сфері будівництва на прикладі Німеччини, Австрії. Наголошено, що одним із революційних напрямків розвитку будівельної діяльності є енергозбереження  та енергоефективність.

Дана теза узгоджується із Стратегією «Європа-2020». В Стратегії енергоефективність визначена як головний елемент забезпечення сталості використання енергоресурсів.

Зазначено, що енергоефективність – це складний правовий феномен, який  має багато рівнів та складових. До основних складових зазначеного правового явища можливо віднести: механізми енергозбереження та енергоефективності в галузях промисловості, в тому числі і містобудівної; механізми побутового енергозбереження та енергоефективності;    механізми  дотримання стандартів енергоефективності під час створення будівель (споруд); механізми дотримання стандартів енергозбереження й енергоефективності  в організаціях, які відповідають за експлуатацію будівель; механізми реалізації освітніх програм по вдосконаленню навичок реалізації програм з підвищення енергоефективності та інші.  Висвітлено основні пріоритети розвитку будівельної діяльності у площині енергоефективності й енергозбереження, які позитивно себе зарекомендували  і які придатні для застосування  в Україні.

Констатовано, що однією зі складових при підвищенні енергоефективності є використання енергозберігаючих технологій у містобудівної діяльності. Аналізуючи міжнародний  досвід щодо використання  енергозберігаючих технологій у сфері будівельної діяльності, виокремлено три основні домінуючи сучасні міжнародні концепції, які з успіхом  реалізуються на практиці: «Пасивний Будинок»; «концепція трьох нулів» або «концепція Активного Будинку»; «Зелена оренда » та розкрита  їх  сутність. «Пасивний Будинок» – це будівельний стандарт, який є енергоефективним, створює комфортні умови для проживання, водночас є економічним і спричиняє мінімальний негативний вплив на навколишнє середовище. Концепція «Активного Будинку» передбачає  поєднання трьох складових: а) використання відновлюваних природних джерел енергії (сонця, вітру, припливів/відливів та п. т.); б) застосування енергозберігаючих технологій; в) будівництво будівлі здійснюється  виключно з екологічних матеріалів, які потім можна буде відправити на вторинну переробку. «Зелена оренда» - це договори оренди, в яких орендарі зобов'язуються або отримують заохочення, беручи участь у збереженні води / енергії, зменшенні відходів та їх переробці, використанні небезпечних продуктів очищення та т.п

Зазначено, що використання найкращих міжнародних напрацювань із урахуванням українських реалій – це праксеологічний інструмент  успішного  розвитку будівельної галузі України.

Ключові слова: міжнародна практика, енергоефективність, енергозбереження, будівельний стандарт,будівельна діяльність.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Фонд енергоефективності презентував програму модернізації житлового фонду України URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/news/fond-energoefektivnosti-prezentuvav-programu-modernizaciyi-zhitlovogo-fondu-ukrayini. (дата звернення: 18.10.2019).
2. Про енергоефективність: Директива 2012/27/ЄС від 25 жовтня 2012 р. URL: http://enref.org/docs/dyrektyva-2012-27es-pro-enerhoefektyvnist/. (дата звернення: 18.10.2019).
3. Дробишинець С.Я., Романюк Н.Г. Закордонний досвід в галузі енергозбереження та енергоефективності. Сучасні технології та методи розрахунків у будівництві. Вип. 4. С. 48-55.
4. План імплементації Директиви 2006/32/ЄС Європейського Парламенту і Ради про ефективність кінцевого використання енергії та енергетичні послуги, а також про скасування Директиви Ради 93/76/ЄЕС. URL: http://enref.org/docs/dyrektyva-2012-27es-pro-enerhoefektyvnist/ (дата звернення: 18.10.2019).
5. Пасивний Будинок. URL: http://passivehouse-igua.com/passive-house (дата звернення: 18.10.2019).
6. Стандарт Пасивного Будинку. URL: http://passivehouse-igua.com/passive-house/passive-house-standard/ (дата звернення: 18.10.2019).
7. 10 міфів щодо Пасивних Будинків. URL: http://passivehouse-igua.com/passive-house/passive-house-fag/ (дата звернення: 19.10.2019).
8. Міжнародний досвід використання енергозберігаючих технологій в будівництві   Міжнародний досвід використання енергозберігаючих технологій в будівництві URL: https: //energox.com.ua/2018/05/03/mizhnarodnyj-dosvid-vykorystannya-energozberigayuchyh-tehnologij-v-budivnytstvi-2/ (дата звернення: 18.10.2019).
9. Європейців зобов’яжуть будувати «активні» будинки. URL: https://ecotown.com.ua/news/YEvropeytsiv-zobov-yazhut-buduvaty-aktyvni-budynky/ (дата звернення: 17.10.2019).
10. Перегуда Є.В., Стойко О.М., Деревінський В.Ф., Семко В.Л., Мамонтов І.О., Місержи С.Д. Політика енергоефективності та енергозбереження як чинник національної консолідації : проблеми формування та реалізації: Монографія. Київ-Тернопіль : «Економічна думка», 2018. 202 с.
11. Green Leasing. URL: https://www.go-gba.org/resources/green-building-methods/green-leasing/ (дата звернення: 18.10.2019).

УДК 351.74 (477)

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.8

Безпалова Ольга Ігорівна,

доктор юридичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України,

завідувач кафедри поліцейської діяльності

та публічного адміністрування факультету № 3

Харківського національного університету внутрішніх справ

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0003-2886-695X

Іванов Сергій Володимирович,

доктор юридичних наук,

доцент кафедри правоохоронної діяльності

та поліціїстики факультету № 6

Харківського національного університету внутрішніх справ

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-8575-974X

Анотація

Розкрито зміст та основні ознаки матеріально-технічного забезпечення реалізації державної митної політики, а також етапи його організації. Узагальнено групи ресурсів, з яких складається система матеріально-технічного забезпечення реалізації державної митної політики (митна інфраструктура). Деталізовано питання функціонування інформаційних систем та центрів оброблення інформації в рамках реалізації державної митної політики в Україні. Встановлено взаємозв’язок матеріально-технічного та фінансового забезпечення реалізації державної митної політики. Встановлено джерела фінансування матеріально-технічного забезпечення реалізації державної митної політики, а також розвитку інфраструктури відповідних суб’єктів її реалізації. Розкрито особливості участі Державної фіскальної служби України, як основного суб’єкта реалізації державної митної політики, у міжнародних інфраструктурних проектах, орієнтованих на модернізацію та реконструкцію пунктів пропуску через державний кордон, створення функціональних модулів «Фільтр пункту пропуску». Акцентовано увагу на основних перспективних аспектах удосконалення державної митної політики. Зокрема, окреслено необхідні передумови функціонування ефективного механізму управління матеріально-технічним забезпеченням реалізації державної митної політики. Визначено перспективні напрями оптимізації наявного матеріально-технічного забезпечення реалізації державної митної політики України та шляхи удосконалення існуючого механізму публічних закупівель матеріально-технічних ресурсів. Запропоновано врегулювання порядку планування, замовлення та придбання суб’єктами реалізації державної митної політики матеріально-технічних ресурсів шляхом прийняття відповідного документу – «Порядку планування, замовлення та придбання Державною фіскальною службою України та її територіальними підрозділами матеріально-технічних ресурсів».

Ключові слова: митна політика, адміністративно-правовий механізм, адміністративне законодавство, матеріально-технічне забезпечення, реалізація, суб’єкти, форми, методи, ефективність, оптимізація.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Приймаченко Д. В. Митна політика держави та її реалізація митними органами: моногр. / Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2006. 332 с.
2. Основы менеджмента: учеб. / [Д. Д. Вачугов, Т. Е. Берёзкина, Н. А. Кислякова и др.]; под ред. Д. Д. Вачугова. Москва: Высш. шк. 2003. 376 с.
3. Про Концепцiю iнтегрування системоутворюючих компонентiв технiчних та спецiальних засобiв митного контролю з автоматизованою системою митного оформлення Держмитслужби України: наказ Державної митної служби України від 28.03.2012 № 191. URL: http://sfs.gov.ua/baneryi/mitne-oformlennya/subektam-zed/elektronna-mitnitsya/62601.html. (дата звернення: 3.10.2010).
4. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III. URL: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2768-14. (дата звернення: 3.10.2010).
5. Фетодов О. П. Концепція здійснення посередницької діяльності у сфері державної митної справи. Наукові праці НУ ОЮА. С. 285–298.
6. Мельник О. Г., Мукан О. В., Кабан Х. В. Система управління митною діяльністю в Україні: сутність та структурна декомпозиція. Вісник Національного університету «Львівська політехніка»: Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. № 776. С. 39–47.
7. Митний Кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4495-17. (дата звернення: 3.10.2010).
8. Стан реалізації міжнародних інфраструктурних проектів за участі ДФС. URL: http://sfs.gov.ua/media-tsentr/novini/305410.html. (дата звернення: 3.10.2010).
9. Безпалова О. І. Адміністративно-правовий механізм реалізації правоохоронної функції держави : монографія. Х. : НікаНова, 2014. 544 с.
10. Іванов С.В. Адміністративно-правовий механізм реалізації державної митної політики в Україні: монографія. Харків: Константа, 2018. 532 с.

УДК 349.3

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.7

 Поляруш Світлана Іванівна,

кандидат історичних наук, доцент,

 доцент кафедри державно-правових

 дисциплін та адміністративного права

Центральноукраїнського державного педагогічного університету

імені Володимира Винниченка

                                                         e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-1157-3248

Анотація

Стаття присвячена проблемі боротьби з дитячою безпритульністю і бездоглядністю в Україні. Охарактеризовано чотири періоди масової дитячої безпритульності та бездоглядності на українських землях протягом ХХ–ХХІ ст. на предмет кількості безпритульних, причин виникнення масового явища і державної політики у цій сфері. На основі узагальнення представлено особливості нормативно-правового врегулювання подолання вказаної проблеми у різні історичні періоди. Надано оцінку ступеню залучення  громадськості до співпраці з державними закладами та установами для вилучення дітей з вулиць. Зосереджено увагу на розгляді досліджуваної проблеми у юридичному аспекті. Усі діючі на сьогодні нормативно-правові акти щодо боротьби з явищем дитячої безпритульності і бездоглядності було синтезовано у чотири групи: міжнародні, регіональні та українські акти-стандарти рівня життя дітей; акти по зміцненню інституту сімʼї і фактичного попередження появи «дітей вулиці»; акти, що встановлюють способи захисту дітей, що потрапили у складні життєві обставини; акти по регулюванню діяльності та взаємодії різноманітних установ відповідного гатунку. Спираючись на дослідження ЮНІСЕФ та Державного інституту сімейної та молодіжної політики, наведено класифікацію «дітей вулиці» за різними критеріями, зокрема, систематичним звʼязком із сімʼєю та часом перебування їх за межами останньої. Розкрито рівень представлення термінів «дитяча безпритульність» та «дитяча бездоглядність» у законодавчих актах України. Акцентовано увагу на достатньо повному визначенні поняття дитячої бездоглядності у науковій літературі. Запропоновано державним органам і установам для успішного подолання дитячої безпритульності і бездоглядності активно залучати волонтерів і благодійні організації. Рекомендовано заохочувати останніх як до відшукання, обліку та влаштування «дітей вулиці», так і до заходів з попередження дитячої безпритульності і бездоглядності. З метою реалізації вказаної пропозиції, аргументовано необхідність внесення змін і уточнень до Законів України «Про благодійну діяльність і благодійні організації», «Про волонтерську діяльність», «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».

Ключові слова: дитяча безпритульність, дитяча бездоглядність, діти вулиці, захист дітей, державна політика.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Мунтян І.В. Дитяча безпритульність як субкультура в сучасному українському суспільстві: дис. … канд. соціол. наук: 22.00.44. Одеса, 2017. 237с.
2. Фролов Ю.М.Загальна характеристика безпритульності та бездоглядності дітей як антисоціальних явищ. Науковий вісник Академії муніципального управління: Серія «Право». Вип. 2. С. 165–169.
3. Паращевіна О.С. Дитяча безпритульність як віддзеркалення історичних процесів України на початку 20-х років. URL: http://eadnurt.diit.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/2668/1/Paraschevina%202.pdf (дата звернення: 14.09.2019).
4. Діптан І.І. Проблеми дитячої безпритульності на Україні (1919-1932 рр.). Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Вип. 2. С. 52–60.
5. Остроушко Ю.Р., Мартинчук І.І. Дитяча безпритульність як соціальне явище в радянській Україні у 20-30-х рр. ХХ ст. URL: http://jvestnik-sss.donnu.edu.ua/article/download/1388/1417. (дата звернення: 14.09.2019).
6. Тупальська О.А., Сапицька О.М. Дитяча безпритульність в Україні (1917-1930-ті рр.). Історичні записки: Збірник наукових праць. 2012. Вип. 33. С. 195–200.
7. Андурхів О.І. Причини формування дитячої безпритульності та бездоглядності в радянський період і боротьба з ними у західноукраїнських областях. Порівняльно-аналітичне право. 2017. № 2. С. 12–15. URL: http://www.pap.in.ua/2_2017/3.pdf (дата звернення: 14.09.2019).
8. Чебан О.М. Протидія злочинності та безпритульності неповнолітніх на транспортних магістралях: історичний генезис. Економіка і управління на транспорті. Вип. 2. С. 246–254.
9. Андрухів О.І. Правові засади подолання дитячої безпритульності й бездоглядності у 1940-1950-х роках. URL: http://pravoisuspilstvo.org.ua/archive/2017/3_2017/part_1/3.pdf (дата звернення: 14.09.2019).
10. Овод Ю.В. До проблеми дитячої бездоглядності в Україні. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: «Педагогіка. Соціальна робота». 2017. Вип. 1 (40). С. 190–192.
11. Клименко О.Ю. Особливості інституціоналізації соціального захисту дітей у кризових ситуаціях в сучасному українському суспільстві: дис. … д-ра соціологічних наук: 22.00.04. Харків, 2016. 416 с.
12. Прібиткова Н.О. Соціальне сирітство в Україні: сутність, причини появи та профілактика. Актуальні проблеми сучасної науки, м. Харків, 17 травня 2017 р. Х.: ХНУВС, 2017. С. 141–146.
13. Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей: Закон України від 06.2005 р. № 2623-ІУ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2623-15 (дата звернення: 14.09.2019).
14. Пустовий О.О. Кримінологічні засади запобігання злочинам, що вчиняються безпритульними та бездоглядними дітьми в Україні: дис. … канд. юрид. наук 12.00.08. К., 2019. 284 с.