УДК 327 (430+477) “19”

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.31

Hilmar Jörg Tristan Brunner

Hochschule des Bundes für öffentliche Verwaltung - Fachbereich Bundeswehrverwaltung, Mannheim, Germany

Professor for Administrative Law

Dipl.-Jur. Univ.; 1. und 2. Staatsexamen in Rechtswissenschaften (first and second state examination in law);
Projekt-Betriebswirt (VWA)

Prof. Dr. Dr. Dr. h.c. mult.

DIE DEUTSCH-UKRAINISCHEN BEZIEHUNGEN NACH DEN BEIDEN WELTKRIEGEN

Mit dem Erscheinen als unabhängiger Staat auf der politischen Bühne erobert die Ukraine in den 90er Jahren des vergngenen Jahrhunderts wie zu Zeiten des Kiewer Staates den Platz eines selbständigen politischen Faktors in den Augen der deutschen Öffentlichkeit. Dank ihrer geopolitischen Lage ist die Ukraine berufen, Deutschlands Partner in Osteuropa zu sein, wie immer die Konstellation dort auch aussehen mag. So trägt Deutschland wesentlich dazu bei, die Beziehungen der EU mit Kiew zu entwickeln. Beide Staaten haben auch Gemeinsamkeiten: 1990/91 betraten beide „nahezu zeitgleich als Staatswesen von neuer Gestalt die europäische Bühne“.

Deutschland unterstützt die Ukraine bei ihrer Rückkehr nach Europa. Es hatte sich auch für einen Assoziierungsvertrag der EU mit der Ukraine stark gemacht. Allerdings gehen die deutsch-ukrainischen Beziehungen - wenn man in die Vergangenhiet blickt - schon bis an den Anfang des 9. Jahrhunderts zurück.

Full text:

УДК 343.3

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.30

 Мошняга Любов Володимирівна,

кандидат юридичних наук, доцент

кафедри правознавства

 Центральноукраїнського інституту ПрАТ «ВНЗ «МАУП»

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-5523-6878

 Леонідова Олена Олексіївна,

кандидат юридичних наук, доцент

кафедри правознавства

 Центральноукраїнського інституту ПрАТ «ВНЗ «МАУП»

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-4423-6862

 Анотація

Автори статті детально досліджують об’єкт злочину, що передбачений статті 112 Кримінального кодексу України. При цьому визначають категорію «державний діяч», аналізують суб'єктивні та об'єктивні ознаки посягання та з’ясовують її антиконституційну спрямованість. Значну увагу було приділено юридичним властивостям всіх персоналій, які визначені в диспозиції  статті кримінального закону. Автори поставили перед собою мету: проаналізувати положення ст. 112 Кримінального кодексу України  та дослідити ознаки посягання на життя тих осіб, які уособлюють конституційний лад та державну владу України. Даними особами є Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем’єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Голова чи суддя Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генеральний прокурор України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Рахункової палати, Голова Національного банку України, керівник політичної партії. Автором в межах статті запропоновано бачення даної проблематики вітчизняними науковцями, а саме щодо об’єкту злочину передбаченого у статті 112 Кримінального кодексу України. Акцентовано увагу на наявності недоліків чинного кримінального законодавства та зокрема встановлено невідповідність важливому принципу криміналізації діянь як принципу системно-правової несуперечливості. Разом з тим, стаття передбачає комплексне, системне дослідження посягання на життя громадського чи державного діяча як злочину проти конституційних основ національної безпеки України та вдосконалення кримінального закону на підставі встановлення ознак вказаного злочину.

Ключові слова: державний діяч, посадові особи, юридичні властивості, конституційний лад, державна влада, антиконституційна спрямованість.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Уголовное законодательство Украинской ССР / под ред. В.В. Сташиса. М. : Юрид. лит., 1971. 544 с.
2. Государственные преступления / [В.А. Владимиров, П.Ф. Гришанин, Н.И. Загородников и др.] ; под ред. М.И. Якубовича, В.А. Владимирова. М. : ВШ МООП РСФСР, 1961. 228 с.
3. Турецкий М.В. Особо опасные государственные преступления. М. : МГУ, 1965. 94 с.
4. Уголовное право УССР : Особенная часть : учебник / под ред. М.И. Бажанова и др. К. : Вища школа, 1989. 503 с.
5. Смирнов Е.А. Особо опасные государственные преступления (вопросы квалификации в связи с применением уголовно-правовой нормы) : учеб. пособие. К. : изд-во КВШ, 1974. 180 с.
6. Про Президента Української РСР : Закон УРСР від 24 лютого 1994 р. № 3998-ХІІ. Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. № 33. Ст. 446.
7. Про статус народного депутата України : Закон України від 21 листопада 1992 р. № 2810-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 3. Ст. 17.
8. Конституція України : станом на 21 лютого 2019 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-ВР (дата звернення: 25.08.2019).
9. Про Конституційний Суд України : Закон України від 16 жовтня 1996 р. № 422/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 49. Ст. 272.
10. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 р. № 2453-VІІ. Відомості Верховної Ради України. 2010. № 41–42 ; № 43 ; № 44–45. Ст. 529.
11. Про прокуратуру : Закон України від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1991. № 53. Ст. 793.
12. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини : Закон України від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1998. № 20. Ст. 99.
13. Про Рахункову палату : Закон України від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 43. Ст. 212.
14. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. Ростов : изд-во Ростовского университета, 1977. 216 с.
15. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. 2-е вид., перераб. та доп. К. : Дакар, 2008. 1428 с.
16. Кримінальне право України : Особлива частина : підручник / за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. Є.Л. Стрельцова. Х. : Одіссей, 2009. 469 с.
17. Кримінальне право України : Особлива частина : підручник / Ю.А. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін. ; за заг. ред. М.І. Мельник, В.А. Клименко. 2-е вид., перероб. і доп. К. : Атіка, 2008. 712 с.

УДК 342.2/.7:179.7

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.29

Драгоненко Анна Олександрівна,

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри галузевого права та правоохоронної діяльності

 Центральноукраїнського державного педагогічного університету

імені Володимира Винниченка

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0001-8353-2341

Анотація

Стаття присвячена сучасній проблемі легалізації інституту евтаназії.

Вказана процедура позбавлення життя стала предметом широкого обговорення не тільки в філософів, медиків, але й юристів. Причиною такої цікавості та поширеності пояснюється складною природою цього явища, де тісно переплелися питання життя і смерті, свободи та вибору людини на смерть або продовження життя при наявності невиліковного захворювання і нестерпних страждань. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), понад 70% людей вмирає не раптово, а поступово, відчуваючи часом нестерпні болі, жорстокі страждання. Щорічно близько 400 тисяч осіб гинуть в добровільному порядку, спроб суїциду налічується близько 7 мільйонів. Потребує уточнення той момент, що евтаназія – не просто безболісна смерть, а смерть, яка відповідає волі особи, яка цього бажає. Законодавці всього світу шукають найбільш оптимальні способи правового регулювання та форми контролю процесів, пов’язаних з евтаназією.

У статті проводиться аналіз процесу формування законодавства про евтаназію, практика реалізації, а також правове регулювання евтаназії в країнах Європи. В даний час пасивна евтаназія законодавчо дозволена більш ніж в 40 державах світу. Однією з європейських країн де, за суворого дотримання певних умов, декриміналізована активна евтаназія, є Королівство Нідерландів (Голландія). В більшості європейських країнах активна евтаназія заборонена під загрозою кримінальної відповідальності. Зроблено висновок, що однозначного погляду на проблему легалізації евтаназії європейська громадськість ще не виробила, проте аналіз зарубіжного досвіду дає можливість вибрати прийнятні шляхи вирішення даної проблеми в нашій країні з урахуванням національних традицій моральних і етичних норм.

Ключові слова: евтаназія, пасивна евтаназія, активна евтаназія, смерть, кримінальна відповідальність.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Загальна декларація прав людини ООН від 10.12.1848 р. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_015 (дата звернення: 14.09.2019).
2. “Их жизнь закончена». Нидерланды хотят узаконить эвтаназию здоровых людей” URL: http://www.aif.ru/society/law/ih_zhizn_zakonchena_niderlandy_hotyat_uzakonit_evtanaziyu_zd orovyh_lyudey (дата звернення: 14.09.2019).
3. Чернышева Ю.А. Причинение смерти лицу по его просьбе: уголовно-правовое, уголовно-политическое, криминологическое и социально-правовое исследование: монография. М., 2011. 176 с.
4. Правовая система Нидерландов / под ред. В.В. Бойцовой. М.: «Зерцало». 1998. С. 45.
5. Легітимація і легалізація евтаназії в країнах ЄС URL http://www.sbsnews.eu/ru/geopolitika/item/365-legitimatsiya-i-legalizatsiya-evtanazii- v-stranakh-es (дата звернення: 19.09.2019).
6. Допомогти померти: де евтаназія є законною. URL: http://www.bbc.com/russian/society/2015/09/150911_euthanasia_countries_legal (дата звернення: 17.09.2019).
7. В Бельгии впервые применили эвтаназию к ребёнку URL: https://rg.ru/2016/09/17/v-belgii-vpervye-primenili-evtanaziiu-k-rebenku.html (дата звернення: 14.09.2019).
8. У Франції прийнятий закон про часткову евтаназію. URL: http://www.kaliningrad.kp.ru/daily/26356/3238361/ (дата звернення: 14.09.2019).
9. Новий Кримінальний кодекс Іспанії. URL: http://vtorrevieje.com/category-transfer/1291-black-agent-deceived-the-british-and-went-to- jail.html (дата звернення: 14.09.2019).
10. Крылова Н. Е. Эвтаназия: уголовно-правовой аспект. Вестник Московского университета. Сер. 11. Право. 2000. No 2. С. 19–20.
11. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації: монографія. К. : Юрисконсульт, 2006. 1048 с.
12. Золотарева Е.А. Правовое регулирование эвтаназии в зарубежных странах. Вестник Таганрогского института имени А.П. Чехова. 2009. No1с. С. 54-55.

УДК 342.951

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.28

Яценко Ірина Іванівна,

аспірант Харківського науково-дослідного інституту

судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса

email: і[email protected]

https://orcid.org/0000-0003-4023-8470

Анотація

Дослідження присвячено адміністративно-правовим аспектам спрямованим на забезпечення міжнародного співробітництва в галузі судової експертизи. У результаті аналізу нормативних документів і літератури, обґрунтовано актуальність розвитку судово-експертної справи в Україні та розглянута роль міжнародного співробітництва в її розбудові.

Базуючись на ретельному вивчені чинної нормативно-правової бази, що є підґрунтям здійснення судової експертизи в Україні, та спираючись на аналіз змісту законопроектів, які пропонувались для розбудови сфери судової експертизи, в досліджені освітлені важливі проблеми галузі, а також погляди на шляхи їх вирішення. Увага приділена принципу незалежності судових експертиз та його значенню для забезпечення максимального захисту прав і свобод громадян. Охарактеризовано сутність впливу, який забезпечує поєднання державних та недержавних форм суб’єктів експертної діяльності, на стан якості судово-експертних послуг в Україні.

На основі аналізу змісту міжнародних угод в сфері судової експертизи, виділено основні напрямки співробітництва. А також окреслені форми і методи міжнародної співпраці.Зроблено висновок про доцільність розвитку міжнародного співробітництва та висвітлено нормативно-правову основу для розбудови і поглиблення співпраці. А також досліджена структура органів і установ, яка реалізує судово-експертну діяльність в Україні, порівняна їх побудова із подібними організаціями у світовій практиці. Проаналізовано та класифіковано сукупність міжнародних договорів про співробітництво в судово-експертній діяльності за суб’єктами, якими вони укладалися. Зроблено висновок про можливість міжнародної співпраці на декількох організаційних рівнях.

Дослідження завершене висновками про актуальний стан міжнародного співробітництва в галузі судової експертизи. Окрема увага приділена пропозиціям щодо векторів подальшого вдосконалення правового поля судово-експертної діяльності в Україні.

Ключові слова: експертиза, судова експертиза, судовий експерт, судово-експертна діяльність, судово-експертна організація.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Веб-портал Міністерства юстиції України «Реєстр атестованих судових експертів». URL: http://rase.minjust.gov.ua/page/797 (дата звернення: 01.11.2019).
2. Про судову експертизу : Закон України від 25.02.1994 р. № 4038-XII. Дата оновлення: 17.10.2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 4038-12 (дата звернення: 01.11.2019).
3. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про судово-експертну діяльність в Україні» від 30.03.2017р. № 6264. URL: http://search>.ua/l_doc2.nsf/link1/GH4U000A.html (дата звернення: 01.11.2019).
4. Олійник О.О., Галунько В.В., Єщук О.М. Адміністративно-правове регулювання судово-експертної діяльності. Херсон: Грінь Д.С., 224с. URL: http://sipl.com.ua/wp-content/uploads/2015/07/Адміністративно-правове-регулювання-судово-експертної-діяльності.pdf (дата звернення: 01.11.2019).
5. Веб-портал Міністерства юстиції України «Суб’єкти судово-експертної діяльності, їх статус та повноваження». URL: https://minjust.gov.ua /m/str_46804 (дата звернення: 01.11.2019).
6. Про затвердження Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів : Наказ Міністерства юстиції України від 03.03.2015 р. № 301/5. Дата оновлення: 08.02.2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0249-15 (дата звернення: 01.11.2019).
7. Лопата О.А. Міжнародне співробітництво експертної служби МВС України. Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика). 2017. № 2-3 (6-7) 2017. C.259–264 URL: http://nbuv>. gov.ua/UJRN/muvnudp_2017_2-3_51 (дата звернення: 01.11.2019).
8. Договір про співробітництво між Міністерством юстиції України та Міністерством юстиції Грузії в галузі судової експертизи від 04.11.1996 р. ідентифікатор № 268_037. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/268_037 (дата звернення: 01.11.2019).
9. Угода про співробітництво між Міністерством юстиції України та Міністерством юстиції Азербайджанської Республіки в галузі судової експертизи від 24.03.1997 р. ідентифікатор № 031_019. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/ru/031_019 (дата звернення: 01.11.2019).
10. Угода між Міністерством юстиції України та Міністерством юстиції Республіки Узбекистан про співробітництво в галузі судової експертизи від 12.10.2000 р. ідентифікатор № 860_032. URL: https://zakon>. rada.gov.ua/laws/show/860_032 (дата звернення: 01.11.2019).
11. Угода між Міністерством юстиції України та Міністерством юстиції Республіки Білорусь про співробітництво в галузі судової експертизи від 23.01.2009 р. ідентифікатор № 112_140. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/112_140 (дата звернення: 01.11.2019).
12. Міжнародне співробітництво Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. URL: https://kndise.gov.ua/news/news-view/c-22 (дата звернення: 01.11.2019).

УДК 34.07:349.414

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2019.7.27

Чорна Марина Василівна,

аспірантка кафедри державно-правових дисциплін

та адміністративного права

Центральноукраїнського державного педагогічного університету

імені Володимира Винниченка,

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-3679-6130

Анотація

Автором статті зазначено, що сьогодні не створена єдина система нормативно-правових актів, яка б чітко визначала повноваження органів публічної адміністрації щодо здійснення їх діяльності у сфері стандартизації та нормування сфери охорони земель. Також, вказано, що в законодавстві України дане питання розкрито поверхнево та хаотично.

Висвітлено особливості нормування і стандартизації як напрямку діяльності органів публічної адміністрації у сфері охорони земель. Для цього вивчено сутність стандартизації та нормування у сфері охорони земель, проаналізовано нормативне підґрунтя здійснення органами публічної адміністрації у сфері охорони земель функцій щодо стандартизації та нормування та запропоновано шляхи вдосконалення нормування і стандартизації як напрямку діяльності органів публічної адміністрації у сфері охорони земель.

Зроблено висновок, що стандартизація та нормування є різновидами правових форм охорони земель від забруднення та псування, оскільки на державному рівні закріплено перелік стандартів та нормативів у сфері охорони земель. Відмічено, що суб’єктами, які безпосередньо розробляють та затверджують такі стандарти та нормативи є саме органи публічної адміністрації.

Враховано, що нормування, особливо у сфері охорони земель, може розглядатися у широкому й вузькому значенні. У широкому значенні нормування – це встановлення землевпорядних та екологічних нормативів. Але у межах даної статті нормування вживається у вузькому значенні як окрема функція органів публічної адміністрації у сфері охорони земель. Наголошено на тому, що так нормування і стандартизація у сфері охорони земель розглядаються у Земельному кодексі України (2001 року) та Законі України та «Про охорону земель».

Зроблено висновок, що із функцією нормування у сфері охорони земель тісно зв’язана функція стандартизації, яка являє собою технічне регулювання сталого землекористування та природоохоронних заходів шляхом прийняття спеціальних нормативно‐технічних документів.

Акцентовано увагу на тому, що в ч. 2 ст. 29 Закону України «Про охорону земель» мета стандартизації у сфері охорони земель окреслена дуже вузько, адже законодавець визначає лише забруднення та псування як передумову необхідності здійснення такої охорони.

Також, зроблено висновок, що сьогодні існує розгалужена система органів публічної адміністрацій, які мають право встановлювати стандарти та нормативи у сфері охорони земель та як наслідок хаотичність та відсутність систематизації законодавства у сфері охорони земель.

Ключові слова: стандартизація у сфері охорони земель, нормування у сфері охорони земель, органи публічної адміністрації, охорона земель, адміністративна реформа.

Повний текст:

Список використаних джерел:

1. Концепція Єдиної системи нормативно‐правових актів у сфері державного земельного кадастру, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 12 грудня 2008 р. № 610 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/877-16 (дата звернення: 10.09.2019).
2. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2411-17 (дата звернення: 10.09.2019).
3. Про стандартизацію: Закон України від 5.06.2014 № 1315-VII III URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1315-18 (дата звернення: 10.09.2019).
4. Про охорону земель: Закон України від 19.06.2003 № 962-IV URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/962-15 (дата звернення: 10.09.2019).
5. Про державний контроль за використанням та охороною земель: Закон України від 19.06.2003 № 963-IV URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/963-15 (дата звернення: 10.09.2019).
6. Про екологічний аудит: Закон України від 24.06.2004 № 1862-IV URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1862-15 (дата звернення: 10.09.2019).
7. Мірошниченко А. М. Нормування як засіб правового регулювання земельних відносин : дис. канд. юр. наук : 12. 00. 06. Київ, 2004. 206 с.
8. Саприкін Л. Г. Завдяки земельній реформі сільські громади отримають додаткові живі кошти на розвиток інфраструктури. Реклама на село. Газета. 2011. № 49. С. 22-23.
9. Оверковська Т. К. Правові засади охорони земель від забруднення та псування в Україні: монографія; Вінниц. нац. аграр. ун-т. Вінниця: Едельвейс і К, 2010. 220 с.
10. Стандартизація та нормування у землеустрої : навч. посіб. / Третяк А.М., Другак В.М., Колганова І.Г. К. : «Агроосвіта», 2013. 224 с.
11. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 № 1264-XII URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1264-12 (дата звернення: 10.09.2019).
12. Соболь Є.Ю. Формування правової категорії «суб’єкт публічної адміністрації». Науковий збірник «Актуальні проблеми правознавства». 2018. №4. С. 86–93.