УДК 343.131(477)

Сіроткіна Марія Вячеславівна,

кандидат юридичних наук,

докторант кафедри правосуддя

 Київського національного університету

 імені Тараса Шевченка

Анотація

Стаття присвячена дослідженню поняття та видів кримінально-процесуального конфлікту. На підставі дослідження доктринальних поглядів зроблено висновок, що до основних ознак кримінально-процесуального конфлікту відносяться: 1) виникнення і розвиток його в рамках кримінально-процесуальних відносин; 2) виникнення кримінально-процесуального конфлікту між суб’єктами кримінально-процесуальних відносин; 3) можливість їх виникнення і розвитку як у вигляді дій, так і бездіяльності; 4) прогнозованість, керованість, можливість їх вирішення із використанням владних повноважень; 5) виникнення при наявності протилежних та/або несумісних процесуально значущих інтересів учасників; 6) правовою формою є правовідносини з юридично значимими наслідками; 7) закріпленість законодавством основних процедурних моментів вирішення; 8) виникнення у зв’язку із невиконанням процесуальних обов’язків або прав.

Аналізуючи кожен із запропонованих різновидів кримінально-процесуальних конфліктів, зроблено висновок, що передумовою для досягнення компромісу необхідним, як правило, є виникнення психологічного, загального, тривалого, бурхливого, міжособистісного, міжособистісно-групового, суб’єктивного, горизонтального, вертикального, позитивного та відкритого конфліктів. 

За результатами дослідження зроблено також висновок стосовно поняття кримінально-процесуального конфлікту як різновиду правового конфлікту у сфері кримінального судочинства, який виникає між його учасниками у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності особи, що вчинила кримінальне правопорушення, та який підлягає вирішенню у примусовому порядку шляхом ухвалення і виконання судового рішення або досягнення компромісу під час застосування примирювальних процедур.

Ключові слова: інтерес, кримінальний конфлікт, кримінально-процесуальний конфлікт, компроміс, кримінальне судочинство, види конфліктів, учасники кримінального судочинства.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Калиновский К.Б. Уголовное судопроизводство как сфера использования положений конфликтологии. Юридическая мысль. № 1. С. 111-119.
2. Юридическая конфликтология / отв. ред. В.Н. Кудрявцев. Москва: Изд-во ИГиП РАН, 1995. 316 c.
3. Юридический конфликт: сферы и механизмы. Ч. 2 / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. Москва: Изд-во РАН, 1994. 172 c.
4. Кириллова Н.П. Процессуальные функции профессиональных участников состязательного судебного разбирательства уголовных дел в суде первой инстанции: автореф. дис. …д-ра юрид. наук: 12.00.09. Санкт-Петербург; Санкт-Петербургский государственный университет, 2008. 50 с.
5. Лебедев Н.Ю. Концептуальные основы криминалистической теории преодоления конфликтов, возникающих в ходе предварительного расследования: дис. ... доктор. юрид. наук: 12.00.09. Барнаул; Алтайский государственный университет, 2017. 406 с.
6. Францифоров Ю. В. Противоречия уголовного судопроизводства: автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.09; Нижний Новгород, 2007. 80 с.
7. Крівцова В.М. Юридичний конфлікт як феномен правової дійсності: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.12. Харків; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 2005. 214 с.
8. Горохов С.В. Понятие и классификация конфликтов в деятельности судьи при разбирательстве уголовных дел. Вестник Воронежского гос. ун-та. Серия: Право. 2010. №2. С. 311-321.
9. Іванов В. М. Юридична конфліктологія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. М. Іванов, О.В.Іванова. Київ: МАУП, 2004. 224 с.
10. Лебедев Н.Ю. Уголовно-процессуальные конфликты, возникающие в ходе расследования преступления: характеристика, функции, виды. Вестник Томского гос. ун-та. № 306. С. 84-88.

УДК 342.9: 352 (477)

Оксінь Віталій Юрійович,

кандидат юридичних наук,

заступник директора

Науково-дослідного інституту публічного права

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0001-6080-7752

Анотація

В статті доведено, що спеціальні принципи публічного адміністрування місцевого розвитку в Україні є частиною комплексної системи принципів публічного адміністрування місцевого розвитку та формують особливі, специфічні засади, концепційні ідеї функціонування широкого кола суб’єктів публічного адміністрування (органів виконавчої влади, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, суб’єктів громадянського суспільства), репрезентуючи необхідні умови для організації місцевого розвитку як ціннісного об’єкту публічного адміністрування. З’ясовано, що спеціальні принципи публічного адміністрування місцевого розвитку в Україні повинні мати нормативно-регламентоване закріплення у чинному законодавстві, оскільки їх чітка регламентація дозволяє перемістити принципи, як теоретичну категорії, в практичну реалізацію, активно розвиваючи публічне адміністрування. Визначено, що спеціальні принципи публічного адміністрування місцевого розвитку в Україні є невід’ємними правовими елементами загального механізму публічного адміністрування. Розкрито, що новітнє публічне адміністрування місцевого розвитку в Україні має формуватися та функціонувати з дотримання таких спеціальних принципів: належного врядування; ієрархічної підзвітності органів державної влади територіальним громадам; пріоритетності інтересів суб’єктів громадянського суспільства; партнерської взаємодії; високої якості та доступності надання публічних послуг; посилення демократії та суспільної довіри на місцевому рівні; спроможності територіальних громад; стратегічного планування пріоритетів місцевого розвитку; зміщення акцентів з економічних аспектів на соціальне благополуччя населення; соціальної стабільності територіальних громад; пропорційного співвідношення між кількісно-якісними показниками ефективності місцевого розвитку; самостійності органів місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого значення; гарантування органам місцевого самоврядування власних самоврядних повноважень; легітимності органів місцевого самоврядування певної адміністративно-територіальної одиниці; охорони територіальних кордонів.

Ключові слова: місцева демократія, місцеве самоврядування, нормативно-правові акти, обов’язки, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, повноваження, принципи, публічне адміністрування.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Батанов О. В. Принципи місцевого самоврядування як ціннісний вимір сучасного муніципалізму. Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія : Право. 2012. Вип. 1. С. 24–32.
2. Євсюкова О. В. Система принципів організації діяльності органів місцевого самоврядування в Україні: конституційно-правова необхідність. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2014. № 5.
3. Замрій О. М. Застосування принципів публічного адміністрування в роботі органів місцевої влади. Науковий вісник НЛТУ України. 2017. № 27(2). С. 58–61.
4. Молдован В. В., Чулінда Л. І. Правознавство. 2-ге вид. навч. посіб. Київ: Центр учбової літератури, 2010. 184 с.
5. Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні: розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2014 р. № 333-р. Верховна Рада України: офіційний веб-сайт. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-%D1%80#Text
6. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: підручник. Харків: Консум, 2001. 656 с.
7. Федоренко В. Принципи місцевого самоврядування в Україні: поняття, зміст і система. Історико-правовий часопис. 2017. № 2. С. 43-49.
8. Чернов С. І. Текст лекцій з дисципліни «Публічне адміністрування» (для студентів всіх форм навчання). Харк. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О.М. Бекетова. Харків: ХНУМГ, 2014. 97 с.

УДК 349.6(477)

Кожура Людмила Олександрівна,

кандидат юридичних наук, доцент,

професор кафедри теорії та історії права

ЮІ ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

e-mail: [email protected]

Анотація

В даній науковій статті визначено особливості права осіб з інвалідністю на охорону здоров’я. Актуалізовано на тому, що право особи з інвалідністю на охорону здоров’я пов’язане зі значною кількістю конституційних прав і свобод людини й громадянина в Україні та багато в чому забезпечує можливість належної їх реалізації. Система охорони здоров’я в основному спрямована на лікування пацієнтів, а не на профілактику захворювань та їх раннє виявлення, що призводить, у тому числі, до зростання первинної інвалідизації.

Встановлені особливості права особи з інвалідністю на охорону здоров’я, серед яких можна назвати наступні: недискримінація зазначеної категорії осіб, що передбачає обов’язок держави гарантувати, що економічні, соціальні та культурні права здійснюються без будь-якого утиску за ознаками раси, кольору шкіри, мови, віросповідання тощо; вільний доступ до медичного обслуговування; доступність інформації для особи з інвалідністю; можливість комунікативного зв’язку з медичними працівниками, які надають медичні чи інші спеціальні послуги; реалізація права на охорону здоров’я осіб з інвалідністю в рамках права на освіту та працю і зайнятість; абілітація та реабілітація.

Ключові слова: право, соціальний захист населення, особи з інвалідністю, охорона здоров’я, права та свободи особи.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. ООН. Комітет з економічних, соціальних і культурних прав. Зауваження загального порядку № 14: Право на найвищий досяжний рівень здоров’я, E/C.12/2000/4 (11 серпня 2000 р.). http://www2.ohchr.org/english/bodies/cescr/comments.htm
2. Конвенція про права осіб з інвалідністю (Конвенція про права інвалідів) від 13.12.2006. URL. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_g71
3. Генеральна Асамблея ООН. Конвенція про права інвалідів, A/РЕЗ/61/106, ст. 25 (а) (2006). http://www.ohchr.org/EN/HRBodies/CRPD/Pages/ConventionRightsPersonsWithDisabilities.aspx
4. ВООЗ. Доповідь про інвалідність (2011). http://whqlibdoc.who.int/publications/2011/9789240685215_eng.pdf
5. Томлінсон M. Охорона здоров’я і ООН Конвенції з прав інвалідів. Ланцет, 374, (28 листопада 2009 р.).
6. Пресс-служба Департаменту містобудування та архітектури м. Івано-Франківськ. URL. http://www.mvk.if.ua/news/24651
7. ВООЗ. Міжнародний звіт з інвалідності (2011). http://whqlibdoc.who.int/publications/2011/9789240685215_eng.pdf
8. Шекспір T., Лецонні Л., Гросе Н.Е. «Інвалідність та тренінги для медичних працівників». Ланцет 374, № 9704 (28 листопада 2009 р.).
9. Рада з прав людини ООН. Звіт верховного комісара ООН з прав людини: Тематичне дослідження роботи та занятості осіб з інвалідністю, A/HRC/22/25 (17 грудня 2012 р.). http://www.ohchr.org/EN/Issues/Disability/Pages/UNStudiesAndReports.aspx

УДК 349.6(477)

Воронятніков Олександр Олександрович,

кандидат юридичних наук,

докторант Університету сучасних знань

Анотація

У даній науковій статті досліджено розвиток сфери санітарного та епідемічного благополуччя населення починаючи з ХІХ ст. до теперішнього часу.

На підставі викладеного матеріалу перший етап становлення та розвитку публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення можна визначити як: «Пошуків сталого розвитку системних санітарно-епідемічних заходів» він починається початку ХІХ ст. та завершується у кінці ХІХ ст. Основними його ознаками є: масовість та різноплановість епідемій, що провокувалися голодом, війнами та антисанітарними умовами; пошуки держави ефективних заходів протидії епідеміям; утворення державних установ по боротьбі з епідеміями; запровадження системи покарань з невиконання протиепідемічних заходів; вакцинація; запровадження санітарних лікарів;  запровадження дезінфекції, карантинних та обмежувальних заходів комплексного та системного характеру; підвищення зацікавленості у наукових дослідженнях гігієнічно-санітарного, епідемічного напрямку; запровадження в навчальний процес для студентів -лікарів гігієнічно-санітарного курсу.

Наступний етап становлення та розвитку публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення починається на початку ХХ ст. і закінчується на кінці ХХ ст. Має назву «Розвитку санітарно-гігієнічної галузі». Визначено, що основними ознаками періоду «Розвитку санітарно-гігієнічної галузі» є: створення єдиної державно-управлінської системи санітарно-епідемічного благополуччя населення; створення державної санітарно-епідемічної служби з розгалуженою ієрархічною системою державних установ; створена система стабільного законодавства, яким урегульовано систему санітарно-епідемічного благополуччя населення; системна загальної вакцинації; контрольно-наглядова діяльність щодо санітарно-епідемічного благополуччя населення; розроблення науково-теоретичної бази щодо санітарно-епідемічного благополуччя населення; окремий напрямок підготовки спеціалістів в навчальних закладах; профілактика щодо забруднення води, повітря, навколишнього середовища тощо; система примусу за порушення норм щодо санітарно-епідемічного благополуччя населення тощо.

Стверджується, що на сьогодні санітарно-епідемічна галузь не має окремої, самостійної санітарно-епідемічної служби, але потреба в її існуванні є безумовною. Зазначений період становлення та розвитку публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення почався з кінця ХХ ст. і діє по сьогодні, має умовну назву «Сучасного становлення української санітарно-епідемічної сфери». Основною ознакою зазначеного періоду є пошук вдалої стратегі реформування публічного адміністрування санітарно-епідемічної сфери.

Ключові слова: ґенеза, санітарне благополуччя, періодизація, гігієна, санітарія, інфекційні захворювання.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Михель Д. Важнейшие эпидемии в истории человечества URL: https://www.kommersant.ru/doc/4316514
2. Історія розвитку гігієни і санітарії в Україні URL: http://oblses.zp.ua/index.php?149
3. Ігумнов С.М. Нарис розвитку земської медицини на Україні // Матеріали до історії розвитку охорони здоров’я на Україні / [під ред. К.Ф. Дупленко]. Київ, 1957. 387 с
4. История отечественной гигиены и эпидемиологии в ХХ веке : лекции / Г. Н. Чистенко, Е.Г. Эльяшевич. Минск : БГМУ, 2011. 91 с.
5. Об организации во всех союзных республиках государственной инспекции по санитарному надзору. Постановление Центрального исполнительнительного комитета и Совета народных комиссаров Союза ССР от 23 декабря 1933 г. № 85/2740. Известие ЦИК Союза ССР и ВЦИК в № 311 от 24 декабря 1933 г. URL: http://istmat.info/node/38386
6. Вакула Н.С. Червонохресному руху на Закарпатті – 130 років. Сторінки історії. Науковий вісник Ужгородського університету, серія «Медицина». 2012. № 1 (43). С. 207-215.
7. Струнников Г. ССР: хроника эпидемий. История массовых заболеваний в тоталитарной стране URL: https://urokiistorii.ru/article/56759
8. Егоров Б. Как СССР создал лучшую в мире санитарно-эпидемиологическую службу. URL: https://ru.rbth.com/read/794-sanepid-service-ussr

УДК 347.675.8

Босий Вадим Петрович,

докторант Науково-дослідного інституту публічного права,

кандидат юридичних наук

Анотація

В статті наголошено, що адміністративно-правовий статус біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту є спеціальним та передбачає сукупність взаємопов’язаних між собою елементів (прав та обов’язків, свобод та законних інтересів, відповідальності), які визначають роль та місце біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту у системі адміністративно-правових відносин, та які врегульовані нормами адміністративного права.

З’ясовано, що адміністративно-правовий статус біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту є комплексною правовою категорією, що визначає роль та місце вказаної категорії осіб у взаємовідносинах із органами державної влади в Україні та громадянами України.

До складу адміністративно-правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту ми відносимо такі елементи як: права та обов’язки, свободи, відповідальність та порядок набуття такого статусу.

Наголошено, що адміністративно-правовий статус біженця та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту визначається законодавством держави теперішнього перебування та виокремлює його в самостійну правову категорію вказаних суб’єктів.

Ключові слова: біженці, особи, які потребують додаткового або тимчасового захисту, правовий статус, склад адміністративно-правового статусу, порядок набуття статусу, права, обв’язки, правові гарантії.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.
2. Звіт: Забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб в Україні. URL: https://ua.odfoundation.eu/a/6740,zvit-zabezpechennja-prav-vnutrishno-peremishchenyh-osib-v-ukrayini/.
3. Кількість переселенців з окупованих Криму й Донбасу перевищила 1 мільйон 374 тисячі // Суспільство / Укрінформ: мультимедійна платформа іномовлення України. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2687417-kilkist-pereselenciv-z-okupovanih-krimu-j-donbasu-perevisila-1-miljon-374-tisaci.html.
4. Динаміка міграції в Україні: де зареєстрована найбільша кількість переселенців // Суспільство / Слово і діло: аналітичний портал : URL: https://ru.slovoidilo.ua/2019/10/31/infografika/obshhestvo/dinamika-migracii-ukraine-gde-zaregistrirovano-bolshe-vsego-pereselencev.
5. Волинка К. Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 2000. 16 с.
6. Ковалишин І. Г. Правовий статус біженців в Україні як вид правового статусу іноземців. Право України. № 2. С. 38-42.
7. Права человека. Учебник для вузов / отв. ред. докт. юрид. наук Е.А. Лукашева. М.: НОРМА–ИНФРА М, 1999. 573 с.
8. Гіда Є. О. Поняття і загальна характеристика прав, свобод і обов'язків громадян України. Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС. 2005. Вип. 2. С. 22-30.
9. Малько А.В. Теория государства и права в вопросах и ответах. М.: Юристъ, 1997. 197 с.
10. Скакун О.Ф. Теория государства и права : учебник. Х.: Консум, 2000. 704 с.
11. Комаров С.А. Общая теория государства и права : курс лекцій. М. : Манускрипт. 1996. 312 с.
12. Комаров С.А., Малько А.В. Теория государства и права. Учебно-методическое пособие. Краткий учебник для вузов. М., 1999. 448 с.
13. Общая теория права и государства: учебник / под ред. В.В. Лазарева. М.: Юристъ, 1996. 472 с.
14. Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности. К.: Наук. думка, 1985. 175 с.
15. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави : навчальний посібник. Львів : Край, 2008. 224 с.
16. Микитенко Є. В. Щодо особливостей правового регулювання статусу біженців. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. 2015. Вип. 14(1). С. 38-40.
17. Котляр О. І. Співвідношення міжнародного права біженців та міжнародного права прав людини. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2014. Вип. 120 (1). С. 200-208.
18. Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту : Закон України від 08.07.2011 № 3671-VI // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#Text.