УДК 340.5

Гайченко Андрій Віталійович,

аспірант Науково-дослідного інституту публічного права

[email protected]

Анотація

В даній науковій статті розкрито зміст поняття, сутність та особливості теоретичних категорій «державний орган» та «апарат держави». Акцентовано увагу на штучному розмежуванні понять «державний орган» та «орган держави». Відповідно наведено теоретичні позиції щодо їх синонімізації.

Доведено, що розмежування понять «державний орган» та «орган держави» є штучним, яке зумовлене самим терміном «орган державної влади», який не має змістових особливостей порівняно з терміном «державний орган».

На основі аналізу теоретичних точок зору щодо змісту понять «державний орган» автором запропоновано авторське визначення, де «державний орган» – це елемент апарату держави, який включено до механізму державної влади, виступає від імені держави, наділений державною владою, в межах встановленої нормативними актами компетенції, фінансуємий за рахунок державного бюджету, має складну внутрішню будову, діяльність якого направлена на задоволення публічного інтересу та виконання публічних зобов'язань відповідно до пробільності роботи.

Визначено, що державний апарат є структурованою категорією. Структура державного апарату знаходить свій вияв через його внутрішню будову, а також через порядок взаємодії та співвідношення складових його елементів.

Узагальнено, що до ознак апарату держави теоретики права відносять: а) його основний інституційний характер у державі, обтяженість державною владою, яку він уповноважений практично здійснювати; б) формування на основі єдиних принципів організації і діяльності, що забезпечує його системний характер; в) ускладненість системою органів; г) забезпечення його функціонування професійно підготовленими кадрами - державними службовцями; д) його функціонування в певних правових формах; е) необхідність забезпечення певними матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами; є) можливість застосування державного примусу; ж) здійснення управління суспільством від імені народу України на всій території держави за допомогою державного апарату, видання та доведення до реалізації загальнообов'язкових правових норм та представляє державу у зовнішніх відносинах.

Ключові слова: держава, державний орган, державна влада, державний примус, апарат держави.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Конституція України : Закон України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96- ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
2. Поняття органу держави. URL: https://osvita.ua/vnz/reports/politolog/15253/
3. Теорія держави і права: [навч. посіб.] / Бостан С. К., Гусарєв С. Д., Пархоменко Л. М. та ін. К. : Видавничий центр «Академія», 2013, 348 с.
4. Теория государства и права / В. Н. Хропанюк; под ред. В. Г. Стрекозова. 2-е изд., доп., испр. М. : Дабахов, Ткачев, Димов, 1995. 377 с.
5. Теорія держави і права / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков, В. П. Пастухов, В. О. Сумін, О. Д. Тихомиров; за заг. ред. В. В. Копєйчикова. К. : Юрінформ, 1995. 192 с.
6. Теория государства и права: учебник для вузов по спец. «Правоведение» / А. И. Денисов, В. Д. Зорькин, А. А. Кененов и др.; под ред. А. И. Денисова. М. : Юрид. лит., 1980. 316 с.
7. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права. Академічний курс Підручник. К.: Юрінком Інтер, 2006. 317 с.
8. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Одеса : Юридична література, 2002. 264 с.
9. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права. Москва, 1998. 472 с.
10. Державне управління та державна служба : словник-довідник / [уклад. О.Ю. Оболенський]. К. : КНЕУ, 2005. 480 с.
11. Жилин А.А. Учебник государственного права (Пособие к лекциям). Пг. : Тип. Б.М. Вольфа, 1916. Ч. 1. Общее учение о государстве в связи с основными началами иностранного государственного права. 429 с.
12. Кинг У Стратегическое планирование и хозяйственная політика ї: пер. с англ. / Кинг У, Клиланд Д.; общ. ред. и предисл. Г. Б. Кочеткова. М. : Прогресе, 1982. 399 с.
13. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства : учебник для вузов. Москва : НОРМА, 2004. 813 с.
14. Василевич Г.А. Конституционное право Республики Беларусь : учебник. Минск : УП «Кн. Дом» : ООО «Интерпрессервис». 832 с.
15. Ткач І. В. Поняття органу державної влади у контексті статей 1173–1175 Цивільного кодексу України. Вісник Академії адвокатури України. 2(27). С. 18-23.
16. Наливайко Л.Р. Державний лад України: теоретико-правова модель. Харків : Право, 2009. 596 с.
17. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / [за заг. ред. В.Б.Авер’янова]. К. : Факт, 2003. 384 с.
18. Сухорукова А. Трансформація сучасного поняття «державні органи влади». Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. Київ ; Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. Вип. 13. 302 с. URL: http://lib.chdu.edu.ua/pdf/ukrpolituk/3/29.pdf
19. Скакун О.Ф. Теорія держави і права : підручник. К. : Алерта, 2012. 524 с.
20. Кравченко В.В. Конституційне право України : навч. посіб. К. : Атіка, 2008. 590 с.
21. Протасов В. Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства: вопросы и ответы. М. : Новый Юрист, 1999. С. 118.
22. Чехович Т. В. Проблемні питання державної влади в Україні URL: http://vuzliv.com/content/ view/117/112.
23. Байтин М. И. Государство и политическая власть . Саратов : СГУ, 1972. С. 139-144.
24. Чиркин В.Е. Государственное и муниципальное управление: Учебник. М. : Юристь, 2003. 342 с.
25. Гринь О.Д. Орган державної влади як складова державного апарату. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 11 том 1. С. 11-13.
26. Правознавство: навчальний посібник / В.І. Кунченко-Харченко, В.Г. Печерський, Ю.Ю. Трубін. Київ: Кондор, 2011. 472 с. URL: https://pidru4niki.com/11750204/pravo/pravoznavstvo
27. Лялюк О.Ю. Державний апарат як елемент механізму реалізації публічної влади. Державне будівництво та місцеве самоврядування. № 23. С. 81-92.
28. Проблемы общей теории права и государства / под ред. В. С. Нерсесянца. М. : Норма, 2004. С. 565.
29. Загальна теорія держави і права / за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. Х. : Право, 2002. 432 с.
30. Словарь терминов по теории государства и права: учеб. пособие / Н. И. Панов. Х. : Основа, 1997.

УДК  342.565:95 (477)

Буравльов Сергій Іванович,

суддя Північного апеляційного господарського суду

e-mail: buravlyov_SI @ukr.net

https://orcid.org/0000-0002-9222-9579

Анотація

Стаття присвячена визначенню категорійно-понятійної сутності адміністративно-правових засад діяльності господарських судів в Україні. Актуалізація представленої до аналізу проблематики обумовлена відсутністю її доктринального опису в межах вітчизняної юридичної науки, що зумовлено декількома чинниками: по-перше, вітчизняні вчені вивчаючи адміністративно-правові засади акцентують увагу на розкритті їх особливостей, а не понятійно-категоріальної сутності; по-друге, адміністративно-правові засади діяльності господарських судів в Україні хоч і розглядались окремими вченими-адміністративістами, однак їх наукові праці були присвячені зовсім іншим об’єктно-предметним дослідженням.

Автор стверджує, що адміністративно-правові засади діяльності господарських судів в Україні є факторами, від яких залежить належна їх діяльність. Однак, слід розуміти, що такими факторами є лиш ті, які залежить від держави та її уповноважених органів, що зобов’язані у межах законодавчих актів надати господарському суду для його функціонування внутрішньо-організаційні та зовнішньо-забезпечувальні нормативні, матеріальні (фінансові та технічні), інформаційні, методологічні та інші основи та блага без безпосереднього втручання у їх процесуальну діяльність (суддівську діяльність).

У структурі адміністративно-правових засад діяльності господарських судів в Україні виокремлено: норми-засади (правові приписи, закріплені актами законодавства, щодо: здійснення судом господарської юрисдикції своїх повноважень у рамках чинного законодавства; публічного адміністрування (у більшій мірі саме адміністративно-правового регулювання та забезпечення діяльності господарських судів в Україні тощо), засади принципи (відправні ідеї та вихідні начала на яких ґрунтується організація та здійснення діяльності господарських судів в Україні) та засади процедури (певний порядок, закріплений актами законодавства, що стосується як реалізації аналізованої діяльності, так і основ її організації). Визначено, що для кожного напряму діяльності господарського суду в Україні характерні всі три блокові елементи досліджуваних засад.

Ключові слова: адміністративно-правові засади, господарські суди, незалежність, організаційне забезпечення, публічне адміністрування, самоорганізація, фінансове забезпечення.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Стеценко С. Г. Сучасний погляд на предмет адміністративного права. Публічне право. 2016. № 1. С. 20-26.
2.  Werner F. Verwaltungsrecht als konkretisiertes Verfassungsrecht. DVBI. 1959. S. 527.
3. Мельник Р. С. Новели сучасної концепції українського адміністративного права. Lex portus. 2017. № 5. С. 5-16.
4. Легенький М. І. Категоріально-змістові передумови дослідження адміністративно-правових засад формування і реалізації державної політики у сфері освіти. Міжнародний науковий журнал «Інтернаука». Серія : Юридичні науки. 2018. № 3. С. 25-31.
5. Боняк В. О. "Конституційно-правові засади", "конституційно-правові основи" та "конституційно-правові принципи": співвідношення понять. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2015. № 2. С. 64-76.
6. Заброда Д.Г. Адміністративно-правові засади: сутність та зміст. Загальне адміністративне право: Адміністративне право і процес. № 2(4). 2013. С. 45–51.

УДК 342.7

Бащук Олег Романович,

ад’юнкт кафедри поліцейського права

Національної академії внутрішніх справ

Анотація

Метою статті є визначення та розкриття теоретико-правового розуміння сутності та змісту дискримінації з урахуванням сучасної вітчизняної правової доктрини та міжнародних стандартів захисту прав людини і громадянина. У статті здійснено правовий аналіз наявних у міжнародних, вітчизняних нормативно-правових актах і юридичній літературі визначень поняття «дискримінація». Під цією юридичною категорією запропоновано розуміти спосіб деформації рівноправності суб’єктів правовідносин або рівності їхнього юридичного статусу шляхом зміни взаємозв’язків прав і обов’язків, їхньої забезпеченості, обсягу й сфер реалізації з метою встановлення об’єктивно обґрунтованих або суб’єктивно мотивованих параметрів справедливості й волі в соціумі. Обгрунтовано, що дискримінаційне суб’єктивне право вказує на міру можливої поведінки, адже воно встановлює тільки для однієї зі сторін правовідносин. Дискримінаційний юридичний обов’язок означає таку форму необхідної поведінки, що об’єктивно не здійснена з боку зобов’язаного суб’єкта; не підкріплена мірами забезпечення; вступає в протиріччя, порушує суб’єктивне право громадянина. Наголошено, що для виконання юридичних обов’язків повинні бути передбачені реальні можливості. Формально юридичні обов’язки можуть містити в собі вимоги, виконання яких є об’єктивно неможливими. Наголошено, що дискримінація відбувається як у формі без-діяльності, так і шляхом активних дій у правотворчості й правозастосуванні, методами виключень, обмежень або переваг. Визначено, що для дискримінації притаманні такі ознаки: 1) неправовий характер, що полягає у порушенні вимог нормативно-правових актів; 2) відмінне ставлення до певних осіб чи груп, яке виражається у наданні різного обсягу прав і свобод або різних можливостей їх реалізації, що спричиняє неоднаковий фактичний стан людей; 3) різне ставлення, засноване на певних ознаках. Такі ознаки можна поділити на біологічні й соціальні; 4) необґрунтований характер різного ставлення, тобто відмінність у ставленні не виправдана легітимною метою; 5) негативний характер різного ставлення, метою або наслідком якого є посягання на рівність, зміна правового статусу одних осіб щодо інших у бік погіршення.

Ключові слова: дискримінація; порушення рівності; права і свободи людини та громадянина; суб’єктивні права; юридичні обов’язки.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Загальна декларація прав людини, 1948 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015#Text.
2. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, 1965 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_105 #Text.
3. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, 1979 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 995_207#Text.
4. Конвенція про права осіб із інвалідністю, 2006 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_g71#Text.
5. Конституція України, 1996 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/254к/96-вр#Text.
6. Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні : Закон України від 06.09.2012 № 5207-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 5207-17#Text.
7. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків : Закон України від 08.09.2005 № 2866-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2866-15#Text.
8. Пономарьов С.Ю., Федорович І.Ю. Запобігання та протидія дискримінації в Україні : посібник для працівників органів державної влади та місцевого самоврядування. Київ : Міжнародна організація з міграції, Представництво в Україні, 2014. 74 с.
9. Равлінко З. П. Заборона дискримінації: загальнотеоретичне дослідження : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Національний університет «Львівська політехніка». Львів, 2016. 201 с.
10. Питання заборони та протидії дискримінації : методичні рекомендації для юристів / упорядник : Г.Христова. Київ, 2015. 112 с.
11. Христова Г. О. Позитивні обов’язки держави у сфері протидії дискримінації. Вісник Національної академії правових наук України. 2013. № 4 (75). С. 11-20.

УДК 341.9:330.322

Фомічов Костянтин Сергійович,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри

міжнародних економічних відносин

Центральноукраїнського національного

технічного університету

e-mail: [email protected]

 https://orcid.org/0000-0003-2062-6441

Анотація

Стаття присвячена розгляду питання про правове регулювання капіталовкладень іноземними інвесторами в рамках міжнародного права, а також співпраці держав в області розвитку міжнародних інвестиційних відносин та їх забезпечення. Підкреслено, що сформована система правового регулювання міжнародних інвестиційних відносин являє собою систему взаємодії та співвідношення національних правових систем і системи міжнародного права. Акцентується увага, що міжнародні інвестиційні відносини між державами являють собою особливий правовий зв'язок та потребують розробки відокремленого механізму, який би зміг забезпечити захист інвестицій, які надходять з-за кордону. Зазначено, що особливу роль двосторонніх договорів, укладених в рамках співпраці держав у сфері взаємного заохочення і захисту капіталовкладень, оскільки в основному, аспект правового регулювання взаємовідносин між державами інвестиційного характеру здійснюється в рамках двостороннього співробітництва. Зауважено, що економічне та політичне співробітництво держав в цій галузі відносин дозволило закріпити певні гарантії і недоторканність іноземних капіталовкладень, а саме забезпечити захист іноземних інвестицій необхідно від таких заходів, як експропріація, реквізиція та конфіскація. У статті розкриті основні положення Вашингтонської та Сеульської конвенцій. Вашингтонська конвенція досить чітко встановила міжнародний порядок вирішення інвестиційних спорів між державами, фізичними або юридичними особами інших держав шляхом створення спеціального механізму, Міжнародного центру по врегулюванню інвестиційних спорів. Механізм захисту прав іноземного інвестора закріплений в Сеульській конвенції про заснування Багатосторонньої агенції з гарантій інвестицій, що наділяє цю міжнародну організацію можливістю страхувати інвестиційні ризики.

Ключові слова: міжнародні інвестиції, міжнародно-правове регулювання іноземних інвестицій, інвестиційні спори, захист іноземних інвестицій.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Бартош О. Сучасні виклики валютного регулювання. Фінансовий простір. 2018, 2 (30). С. 14-15.
2. Віденська конвенція про право міжнародних договорів: Міжнародний документ від 23.05.1969 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_118#Text
3. Ковалев А.А. Международно-правовое регулирование иностранных инвестиций в России. Рецензия на монографию: Фархутдинова И.З. Иностранные инвестиции в России и международное право. 2003. № 2 (50). С. 294.
4. Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами: Міжнародний документ від 18.03.1965 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_060
5. Міжнародне приватне право. навч. посіб. / За ред. С. Г. Кузьменка. К.: Центр учбової літератури, 2010. 316 с. URL: http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/CUL/26_1-Mignar_privat_pravo-Kuzmenko.pdf
6. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. / за заг. ред. професора В. М. Гайворонського, професора В. П. Жушмана. К.: Юрінком Інтер, 2007. 367 с.
7. Офіційний сайт Багатосторонньої агенції з гарантій інвестицій. URL: https://www.miga.org/about-us
8. Сеульська конвенція: Міжнародний документ від 11.10.1985 URL: http://docs.cntd.ru/document/1900505
9. Тумакова М. С. Міжнародне інвестиційне право як галузь сучасного міжнародного права. Часопис Київського університету права. № 3. С. 257-262. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/22691/48-Tumakova.pdf?sequence=1
10. Фархутдинов И.З. Иностранные инвестиции в России и международное право. Уфа: Изд-во Башкир. гос. ун-та, 2001. 264 с.
11. Чубарєв В. Л. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. К.: Атака, 2006. 608 с.
12. Commentary on the Convention Establishing The Multilateral Investment Guarantee Agency. The Multilateral Investment Guarantee Agency. URL: https://www.miga.org/sites/default/files/archive/Documents/commentary_convention_november_2010.pdf

УДК 347.965.42

Токарєва К. С.

кандидат юридичних наук,

доцент кафедри конституційного і адміністративного права

Національного авіаційного університету

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0001-5705-5211

Анотація

Статтю присвячено науковому аналізу моделей медіації та перспектив їх впровадження до правової системи України. Проаналізовано поняття моделі медіації. Досліджено наукові погляди на критерії, за якими класифікують моделі медіації, серед яких роль медіатора, обсяг повноважень медіатора та рівень інтегрованості до судової системи. Наведено приклади більше двадцяти моделей медіації, найпоширенішим з яких – стимулятивній, трасформативній, оціночній та наративній, надано загальну характеристику. Обґрунтовано, що на етапі становлення медіації найголовнішим питанням для України є вибір моделі медіації за ступенем взаємозв’язку із судовим процесом. Відповідно до даного критерію медіація поділяється на позасудову, присудову та судову моделі медіації. Акцентовано увагу на особливостях кожної із трьох названих моделей. Проаналізовано позитивний досвід впровадження різних моделей медіації зарубіжними країнами. Визначено, що загальною концепцією є використання кількох моделей медіації одночасно. Виокремлено чинники, які впливають на закріплення та реалізацією тієї чи іншої конструкції медіації в Україні. Сформовано пропозиції щодо впровадження та подальшого вдосконалення сприятливих моделей медіації в сучасних умовах розбудови громадянського суспільства.

Ключові слова: медіація, модель медіації, приватна медіація, судова медіація, присудова медіація, правосуддя.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Турман Н. О. Моделі медіації у кримінальному процесі. Науковий вісник Херсонського державного університету. Сер.: Юридичні науки, 2017. №. 1 (2). С. 159-163.
2. Біцай А. В. Моделі медіації у світі та перспективи для України. Право і суспільство. 2013. №. 6. С. 85-89.
3. Чуприс А.С. Модели медиации в условиях образовательных учреждений. Вестник Балтийского федерального университета им. И. Канта. Сер.: Филология, педагогика, психология, 2016 № 2. С. 108-113.
4. Иванова Е. Н. Современные направления в медиации. Третейский суд. 2010. №. 3. С. 147-158.
5. Riskin L.L. Mediation orientations, strategies and techniques. Alternatives to high cost litig. 1994. P. 111-114.
6. Alexander N. The Mediation Meta Model: Understanding Practice Around the World. URL: http://www.asiapacificmediationforum.org/resources/2008/KEYNOTE_NADJA.pdf
7. Елисеев Д.Б. Роль медиации в разрешении правовых конфликтов: теоретико-правовой анализ: автореферат дис. … канд. юр. наук: 12.00.01. Москва, 2012. 30 с.
8. Калашникова С.И. Медиация в сфере гражданской юрисдикции: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.15. Екатеринбург, 2010. 26 с. 
9. Поліщук М. Я. Медіація як спосіб вирішення цивільно-правових спорів : дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2017. 225 с.
10. Гордийчук Н. В. Трансформативная медиация: основные понятия и установки. Психологическая наука и образование, 2014. № C. 41-48.
11. Кохан Г. Чи потрібна медіація Україні? Юридичний радник, 2014. № 2(74). URL: http://yurradnik.com.ua/stati/d1-87-d0-b8-d0-bf-d0-be-d1-82-d1-80-d1-96-d0-b1-d0-bd-d0-b0-d0-bc-d0- b5-d0-b4-d1-96-d0-b0-d1-86-d1-96-d1-8f-d1-83-d0-ba-d1-80- d0-b0-d1-97-d0-bd-d1-96/
12. Уинслэйд Дж., Монк Дж. Нарративная медиация: новый подход к разрешению конфликтов: Учебник. Москва: Центр «Судебно-правовая реформа», 2009. 356 с.
13. Ясиновський І. Г. Характеристика моделей медіації в розвинутих країнах. Юридичний вісник. Повітряне і космічне право, 2014. №. 4. С. 94-98.
14. Яковлєв В. В. Присудова та позасудова медіація: основні ознаки. Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Сер. : Право, 2017. Вип. 26. С. 139-151.
15. Цувіна Т. А. Впровадження інституту присудової медіації як перспективний напрямок реформування цивільного процесуального законодавства України. Україна на шляху до Європи: реформа цивільного процесуального законодавства, 2017. С. 195-200.
16. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів: Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII. Відомості Верховної Ради України, № 48, стор. 5, ст. 436.
17. Шелєхова Г., Рубаненко А. Які можливості дає сторонам урегулювання спору за участю судді. Газета Закон і Бізнес, 2018 URL: https://zib.com.ua/
18. Rosepashvili N., Tkebuchava M. Notary mediating in Georgia. Юридичний вісник. Повітряне і космічне право, 2017. №. 1. С. 110-114.
19. Ивановская Н. В. Медиация финансовых споров в Индии. Социально-политические науки, 2018. №. 5. С. 290-293.
20. Ковалева И. А. Медиация индивидуальных трудовых споров в некоторых зарубежных странах. Современные проблемы инновационного развития науки, 2016. С. 113-115.
21. Мазуров П. С. Судебная медиация в Австралии: на примере штата Новый Южный Уэльс. Социально-политические науки, 2013. №. 4. С. 51-53.