УДК 342.9
Іщенко Іван Володимирович,
кандидат юридичних наук,
начальник ГУНП у Вінницькій області
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-0873-5207
Анотація
В науковій статті наголошується, що превентивна функція держави відображає головне призначення права, яке полягає в забезпеченні та дотриманні основних прав та свобод людини та громадянина. Через призму реалізації превентивної функції держави уповноважені органи публічної адміністрації беруть на себе головну роль у здійсненні заходів щодо недопущення порушень основоположних прав та свобод людини та громадянина. Встановлюючи у суспільстві відповідний превентивний механізм тим самим держава бере на себе зобов’язання у визначенні та закріпленні юридичних засобів, спрямованих на запобігання соціальним конфліктам та порушенням прав людини. Саме система юридичних засобів забезпечується уповноваженими учасниками суспільних відносин і включає в себе логічно узгоджені, динамічні способи та процедури. З метою з’ясування превентивної функції держави як об’єкт адміністративно-правового дослідження здійснено з’ясування семантику термінів «функція», «функція держави», «превентивна функція держави», що сприяло досягненню поставленої мета даної наукової праці в контексті діяльності органів публічної влади щодо охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, забезпечення публічної безпеки і порядку, а також недопущення вчинення правопорушень на відповідній адміністративній території тощо.
Ключові слова: функція, функція держави, превентивна функція, превентивна діяльність, профілактика,
запобігання, органи публічної адміністрації.
Повний текст статті:
Список використаних джерел:
1. Могил С.К. Сучасна держава в екстремальних ситуаціях: нормативи, органи, функції : дис. …канд. юрид. наук : 12.00.01. О., 2003. 190 с.
2. Про Національну поліцію : Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII. URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/580-19.
3. Теорія держави та права України: підручник для курсантів та студентів вищих навч. закл. / О. М. Бандурка, М. Ю. Бурдін, О. М. Головко та ін. Харків: Майдан, 2018. 436 с.
4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укладач і гол. ред. В.Т. Бусел. К., Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. 1440 с.
5. Теорія держави та права : навч. посіб. / [Є. В. Білозьоров, В. П. Власенко, О. Б. Горова, А. М. Завальний, Н. В. Заяць та ін.] ; за заг. ред. С. Д. Гусарєва, О. Д. Тихомирова. Київ : НАВС, Освіта України, 2017. 320 с.
6. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави та права: підручник. Київ : Кондор, 2005. 609 с.
7. Джураєва О.О. Функції сучасної держави : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01. О., 2006. 190 с.
8. Про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні : Указ Президента України від 26 лютого 2016 № 68/2016. URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/68/2016.
9. Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1 - 212-24) від 07 грудян 1984 № 8073-X. URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/80731-10.
10. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року «Про Стратегію національної безпеки України» : Указ Президента України від 14 вересня 2020 № 392/2020. URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/392/2020
11. Крижна В.В. Окремі аспекти дослідження генезису правоохоронної функції держави. Правоохоронна функція держави: теоретико-методологічні та історико-правові проблеми : тези доп. учасників міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 17 трав. 2019 р.). Харків : ХНУВС, 2019. С. 110-111.
12. Парханов Г. Р. Адміністративно-правові засади превентивної діяльності Національної поліції України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07. Київ, 2019. 238 с.
13. Медведєва О.В. Поняття превентивної функції цивільного права в контексті запобігання злочинності. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/50594396.pdf.
14. Батан Ю. Д. Вплив превентивного механізму права на неправомірну поведінку. Правовий вплив на неправомірну поведінку: актуальні грані : монографія / за ред. О. В. Козаченка, Є. Л. Стрельцова. Миколаїв : Іліон, 2016. С. 625-6421. Могил С.К. Сучасна держава в екстремальних ситуаціях: нормативи, органи, функції : дис. …
канд. юрид. наук : 12.00.01. О., 2003. 190 с.
2. Про Національну поліцію : Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII. URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/580-19.
УДК 342.9
Павловська Наталія Володимирівна,
кандидат юридичних наук, доцент
доцент кафедри теорії та історії права
ДВНЗ «Київського національного економічного університету
імені Вадима Гетьмана»
https://orcid.org/0000-0003-3311-0364
Анотація
У даній статті розкрито поняття та особливості реєстраційних інструментів публічного адміністрування ветеринарної справи в Україні. Відзначено, що процеси реєстрації ветеринарних препаратів регулюються Департаментом ветеринарної медицини, який, на основі висновків Державної фармакологічної комісії та експертизи проведеної Агентством ветеринарних препаратів та кормових добавок або Агентством ветеринарних імунобіологічних препаратів, приймає остаточне рішення щодо реєстрації чи відмови у реєстрації. Реєстраційний процес передбачає не лише первинну реєстрацію, але й можливість повторної реєстрації ветеринарних препаратів, що гарантує постійний контроль за їхньою якістю та безпечністю на протязі всього часу їх використання. Окрім того, існують процедури спрощеної реєстрації для препаратів, які вже довели свою ефективність і безпечність у інших країнах або для препаратів, аналогічних вже зареєстрованим в Україні. У контексті державного контролю, особлива увага приділяється імпорту ветеринарних препаратів, які не зареєстровані в Україні, забезпечуючи, що такі препарати використовуються виключно для цілей, що не суперечать національним інтересам у сфері здоров'я та безпеки. Таким чином, система реєстрації ветеринарних препаратів утворює комплексний механізм контролю, який забезпечує високий рівень захисту здоров'я тварин та людей, підтримуючи при цьому стандарти якості та безпеки ветеринарних препаратів. Застосування тимчасових спрощених процедур має на меті забезпечити оперативне реагування на виклики, з якими стикається галузь, та допомогти в відновленні господарської діяльності. Потреба у спрощенні процесу отримання дозвільних документів стає особливо актуальною, щоб допомогти бізнесу швидше адаптуватися до складних військових умов і сприяти швидкому відновленню ветеринарної безпеки та контролю за здоров'ям тварин. Також важливо підкреслити необхідність покращення міжвідомчої взаємодії та інформаційного обміну між усіма залученими структурами для ефективнішого впровадження нововведень у ветеринарній сфері. При цьому важливо врахувати потреби постраждалих від війни господарств та вжити заходів для їх підтримки та допомоги у відновленні. Спрощення процедур має бути збалансовано з необхідністю забезпечення ветеринарної та санітарної безпеки, щоб не допустити поширення захворювань серед тварин, які можуть мати серйозні наслідки для здоров'я людей і економіки в цілому.
Ключові слова: ветеринарна медицина, ветеринарна справа, дозвільна система, дозвільне провадження,
свідоцтво в галузі ветеринарної медицини.
Повний текст статті:
Список використаних джерел:
- Дубцов Г. Г. Товарознавство харчових продуктів. К. : Майстерність: ВШ, 2001. 264 с.
- Сибірна Р.І., Сибірний А.В., Хомів О.В. Особливості проведення ветеринарно-санітарних
експертиз. URL: https://science.lpnu.ua/sites/default/files/journal-paper/2017/aug/5782/vnulpurn201685082.pdf - Судова ветеринарно-санітарна експертиза / А. А. Кунаків, І. Г. Серьогін, Г. А. Таланов. К. : Колос, 2007. 216 с.
- Експертиза товарів / І. В. Ємченко, А. П. Батутіна. К. : ЦУЛ, 2013. 278 с.
УДК 342.951:336 (477)
Дмитренко Сергій Олександрович,
Прокурор Офісу Генерального прокурора,
ORCID ID: 0000-0002-1668-8896
Анотація
У статті встановлено, що правоохоронна функція, як і всі інші функції, має свій механізм реалізації, основу якого становлять сукупність правових, організаційних, економічних та матеріальних елементів. Система таких елементів має відповідати завданням, що ставляться перед країною на сучасному етапі державотворення. Обґрунтовано, що адміністративно-правове забезпечення реалізації правоохоронної функції держави у сфері оподаткування є специфічним видом правового впливу адміністративно-правових форм та засобів, які у своїй сукупності становлять механізм адміністративно-правового регулювання реалізації правоохоронної функції держави у сфері оподаткування, на діяльність відповідних суб’єктів з метою забезпечення їх нормального функціонування та ефективного виконання покладених на них обов’язків у сфері підтримання законності та правопорядку, охорони та захисту прав і свобод громадян, протидії правопорушенням під час застосування податкового законодавства. З’ясовано, що норми законодавства забезпечують взаємодію між органами виконавчої влади та громадянами в усіх сферах суспільного життя, зокрема у правоохоронній сфері та сфері оподаткування, що за сучасних умов визначають основний критерій оцінювання якості державної політики. Розкрито сутність адаптації національного законодавства. Доведено, що в Україні існує достатньо розвинена нормативно-правова база, яка регламентує основні моменти адаптації вітчизняного законодавства до законодавства Європейського Союзу (зокрема, у сфері реалізації правоохоронної функції держави у сфері оподаткування). Визначено основні кроки в напрямі забезпечення ефективного функціонування адміністративно-правового механізму забезпечення реалізації правоохоронної функції держави у сфері оподаткування. Запропоновано внести зміни до методології та процесу планування робіт з адаптації чинного національного законодавства у сфері оподаткування.
Ключові слова: адміністративно-правове забезпечення, правоохоронна функція, правовідносини у сфері оподаткування, контролюючі органи, адаптація законодавства.
Повний текст статті:
Список використаних джерел:
- Безпалова О. І. Адміністративно-правовий механізм реалізації правоохоронної функції держави: монографія. Х.: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2014. 544 с.
- Теремецький В. І. Поняття адміністративно-правового регулювання у сфері оподаткування. Держава та регіони. Серія «Право». 2012. № 1 (35). С. 50–54.
- Теремецький В. І. До питання про проблеми розмежування податкових та інших правовідносин. Наше право. 2012. № 2. Ч. 3. С. 115–120.
- Теремецкий В. И., Байрачная Т. А. Европейский опыт организации контроля за деятельностью правоохранительных органов и возможность его использования в Украине. Форум права. 2017. № 4. С. 262–267.
- Скакун О. Ф. Теория государства и права: учебник. Х.: Консум, 2000. 704 с.
- Катеринчук І. П. Організаційно-правові засади співробітництва України та Європейського Союзу в правоохоронній сфері: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. Київ, 2010. 18 с.
- Гетьман І. В. Правова герменевтика і адаптація законодавства України в умовах становлення європейського правового простору. Вісник Академії правових наук України. 2012. № 4 (71). С. 43–51.
- Заєць А. П. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС як пріоритет реалізації державної політики інтеграції України до Європейського Союзу. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2003. № 1. С. 93–100.
- Гетьман І. В. Герменевтичний підхід до праворозуміння: витоки, зміст, практичне призначення. Проблеми законності. Вип. 97. 2008. С. 13–14.
- Білозерська Т. О. Адміністративно-правові засади співробітництва України та Європейського Союзу в сучасних умовах: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. Київ, 2008. С. 113–114.
- Пархоменко Н. М. Гармонізація податкового законодавства України з європейським та міжнародним правом: методи, етапи, види. Часопис Київського університету права. 2012. № 1. С. 338–342.
УДК 340.115.7
Кравцова Тетяна Миколаївна,
доктор юридичних наук,
професор кафедри правосуддя
Сумського національного аграрного університету
e-mail: [email protected]
Анотація
У статті здійснюється дослідження окремих теоретичних питань методології сучасного правознавства. У статті розглянуто різні підходи щодо поняття методології, його сутності та значення для розвитку науки, зокрема, юридичної. Встановлено, що з одного боку, методологічне дослідження в галузі науки направлене, насамперед, на сам процес наукового пізнання. А з іншого боку, прийшли до висновку, що методологію можна розподілити на суттєві складові елементи. Перший пов'язаний з науковим пізнанням, другий – з практичною науковою діяльністю, а третій з організацією наукової діяльності. Спільність цих компонентів методології є те, що вони поєднані для слугування реалізації означеної мети науковця, дослідника, тощо. На основі аналізу плюралізму думок вчених, встановлено, що методологія правознавства являє собою вчення про структуру, логічну послідовну організацію, принципи, методи, способи та форми теоретико-практичної наукової діяльності дослідника під час процесу пізнання правових явищ, що досліджуються.
Зазначено, що глобалізація та інтеграція є впливаючими факторами на формування методології сучасного правознавства. Вплив глобалізації позначається на інтенсифікації досліджень не тільки національних правових систем , як об’єкту дослідження, а й правових сімей - типів (сімей) правових систем, їх груп та підгруп, що застосовуються в порівняльному правознавстві.
Ключові слова: методологія, методологія правознавства, право, правознавство, пізнання, діяльність, організація, глобалізація, інтеграція, наукове дослідження, правова наука.
Повний текст статті:
Список використаних джерел:
- Філософський енциклопедичний словник. Київ: Абрис, 2002. 742 с.
- Философский словарь. М.: Политиздат, 1986. 518 с.
- Кельман М. Методологія сучасного правознавства: становлення та основні напрями розвитку. Психологія і суспільство. 2015. № 4. С. 33-46.
- Новиков А.М., Новиков Д.А. Методология научного исследования. М.: Либроком. 2010. 280 с.
- Хридочкин А. В., Макушев П. В. Методология современного правоведения : учебное пособие. Днепр: Издательский дом «Гельветика», 2017. 392 с.
- Козюбра М.І. Методологія правознавства і методологія права: співвідношення понять та їх особливості. Право України. 2014. № 1. С. 22-32.
- Кузьмин В. П. Место системного подхода в современном научном познании и марксистской методологии. Статья вторая. Принцип системности в методологии диалектического и исторического материализма. Вопросы философии. 1980. № 2. С. 50.
- Керимов Д.А. Методология права. Предмет, функции, проблемы философии права. 2-е изд. М.: Аванта, 2001. 559 с.
- Рабінович П. Методологія вітчизняного загальнотеоретичного праводержавознавства: деякі сучасні тенденції. Право України. 2014. №1. С. 11-21.
- Саїдов А. Методологічні проблеми антропології права. Право України. 2014. №1. С. 156-165.
- Оборотов Ю. Аспекти розгортання методології юриспруденції. Право України. 2014. №1. С. 11-21.
УДК 342.9
Бінько Ігор Ігорович
здобувач Науково-дослідного інституту публічного права
Анотація
Особливістю суб’єктів публічного адміністрування охорони права власності є їх широка система, що складається з владно підпорядкованих учасників, які в межах повноважень, здійснюють публічне адміністрування охорони прав власності.
Визначено, що органами публічного адміністрування охорони права власності в Україні є: органи загальної компетенції (усі органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які опосередковано займаються охороною права власності); органи юстиції, як провідні суб’єкти публічного адміністрування; спеціалізовані органи адміністративно-правової охорони права власності (Національна поліція, антикорупційні органи тощо); інші суб’єкти, які мають делеговані повноваження щодо публічного адміністрування охорони права власності (підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, громадські організації, міжнародні організації тощо).
Обстоюється думка, що суб’єкт публічного адміністрування охорони права власності - учасник адміністративно-правових відносин, наділений владними повноваженнями, в межах яких він проводить виконавчо-розпорядчу діяльність та надає адміністративні послуги в галузі охорони прав власності, при цьому виступає самостійним суб’єктом відповідальності, а його завдання та функції, спрямовані на захист права власності як суспільного блага.
Ключові слова: юрисдикційна діяльність, орган виконавчої влади, охорона прав власності.
Повний текст статті:
Список використаних джерел:
- Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96 ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254
- Плавич В. Проблеми входження України до європейського правового простору. Юридична Україна. 2003. № 5. С. 24-27.
- Авер’янов В. Б. Оновлення доктринальних засад українського адміністративного права у світлі євроінтеграційних вимог. Юридична Україна. 2010. № 3. С. 4-10.
- Мармазов В. Є. Україна в політико-правовому просторі Ради Європи: досвід і проблеми / Мармазов В. Є., Піляєв І. С. К.: Вентурі, 1999. 370 с.
- Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / Авер’янов В. Б., Дерець В. А., Школик А. М. та ін.; [за заг. ред. Авер’янова В. Б.]. К.: Юстініан, 2007. 288 с.
- Європейські принципи державного управління / [пер. Куленкова О. Ю.]. К.: Вид-во УАДУ, 2000. С. 5-16.
- Міхровська М. Державне управління та публічна адміністрація: шлях до демократії. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. № 88. С. 90-93.
- Санченко А. Є. Європейський адміністративний простір на захисті демократичних цінностей у сфері державного управління. Університетські наукові записки. 2005. № 4 (16). C. 203-211.
- Білозерська Т. О. Адміністративно-правові засади співробітництва України та Європейського Союзу в сучасних умовах : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.07. К., 2009. 283 с.
- Авер’янов В. Б. Реформування українського адміністративного права: ґрунтовний привід для теоретичної дискусії. Право України. 2003. № 5. C. 117-122.
- Білозерська Т. О. Реформування публічної адміністрації в Україні як крок до європейської інтеграції. Форум права. 2007. № 2. C. 11-19. // URL: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-2/07btodei.
- Кравцова Т. М. Поняття та принципи діяльності публічної адміністрації. Форум права. № 4. С. 522-525. URL: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-4/10ktmdpa.
- Свистович Р. С. Суб’єкти публічної адміністрації: сучасний вимір. Міжнародний науковий журнал «Інтернаука». Серія: Юридичні науки. 2017. № 3, с. 39-43.
- Сукманова О. В. Поняття та система суб’єктів публічного адміністрування охорони права власності в Україні. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: юриспруденція. 2018. Випуск 33. С. 102-105.
- Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії. Електронна стаття. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki.
- Шинкарук В. І., Озадовська Л. В., Поліщук Н. П. Філософський енциклопедичний словник. Київ : Абрис, 2002. 742 с.
- Скакун О. Ф. Теорія держави і права: підручник. Київ: Правова єдність, 2014. 524 с.
- Алексеев С. С. Самое святое, что есть у Бога на земле. Иммануил Кант и проблемы права в современную епоху. Москва: Норма, 1998. 409 с.
- Авер’янов В. Б. Адміністративне право України. Академічний курс: підручник у двох томах. Том 1: Загальна частина. Київ: Юридична думка, 2007. 592 с.
- Старилов Ю. Н. Курс общего административного права : учебник: в 2-х т. Т. 1: История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты. Москва: Норма, 2002. 728 с.
- Галунько В., Діхтієвський П., Кузьменко О., Стеценко С. та ін. Адміністративне право України. Повний курс: підручник. Херсон: Олді-плюс, 2018, 446 с.
- Єщук О. М. Адміністративно-правова охорона: теорія, практика та перспективи розвитку: дис. ... докт. юрид. наук : 12.00.07. Київ: Університет «Україна», 2017. 464 с.
- Максіменцева Н. О. Публічне адміністрування у галузі використання і охорони надр в Україні: дис ... докт. юрид. наук. 12.00.07. Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Харків, 2018. 608 с.
- Про Національний банк України. Закон України від 20.05.1999 № 679-XIV. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, № 29, ст.238.
- Про Службу безпеки України. Закон України від 25.03.1992 № 2229-XII. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 27, ст.382.
- Карабін Т. О. Проблеми визначення суб’єктного складу публічної адміністрації. Прикарпатський юридичний вісник. 2015. Вип. 3. С. 164-169.
