УДК 347.661.7

Ковальчук Альбіна Миколаївна,

суддя Хмельницького окружного адміністративного суду

e-mail: [email protected]

Анотація

Представлене автором дослідження окреслює основні ознаки та особливості правової природи права на обов’язкову частку у спадщині. У досліджені визначено місце права на обов’язкову частку в системі спадкового права та відокремлено це право від спадкування за заповітом та за законом. Автор робить висновок про те, що досліджуване право наділене особливостями обох видів спадкування і потребує виокремлення в окрему главу в межах ЦК України.

Приділено окрему увагу визначенню поняття та ознак права на обов’язкову частку у спадщині. Серед іншого, автор визначає такі ознаки: є обмеженням свободи заповіту; виступає гарантіє прав та законних інтересів осіб, що знаходились на утримання спадкодавця; обмежене виключним переліком суб’єктів; здійснюється лише у випадку прийняття спадщини; усі суб’єкти, наділені цим правом, володіють ним рівною мірою (крім випадків, коли встановлюється зменшення розміру обов’язкової частки у спадщині).

Автор визначає право на обов’язкову частку як переважне право спадкоємця, вказуючи на те, що ним наділені не всі спадкоємці, а лише ті, що перебували на утриманні спадкодавця. Крім того у статті автор наголошує, що право на обов’язкову частку майна у спадщині спрямоване не лише на захист прав та інтересів спадкоємців, але й померлої особи (спадкодавця), коли мова йде про випадки усунення від спадкування

На підставі аналізу судової практики автор аналізує підстави та наслідки усунення від спадкування обов’язкової частки. Серед таких підстав автор визначає ухилення від виконання обов’язків по утримання спадкодавця. Автор робить висновок про те, що під ухиленням від обов’язків необхідно розуміти не лише пряму відмову від сплати коштів на утримання спадкодавця, а й неодноразову зміну місця проживання, приховування його, ухилення від трудової діяльності з метою уникнення стягнення аліментів. Тому у випадках усунення спадкоємця від спадщини необхідно не лише встановити факт непрацездатності спадкодавця, а й факт безпорадного стану спадкодавця, потребу його в допомозі і факт ухилення спадкоємця від надання такої допомоги.

Ключові слова: право на обов’язкову частку, спадкування, заповіт, усунення від спадкування, спадкоємці.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р. Офіційний вісник України. 2003. № Ст.461.
2. Сураєва В. Право на обов’язкову частку у спадщині. URL: http://nasledstvo.at.ua/publ/nasledstvennoe_pravo/pravo_na_obov_jazkovu_chastku_u_spadshhini/6-1-0-144 (дата звернення : 15.06.2019).
3. Закиров Р.Ю. Наследование по завещанию по российскому гражданскому праву: дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.03. Барнаул, 2004. 205 c.
4. Шилохвост О. Ю. Наследование по закону в российском гражданском праве. М. : Норма,2006. 272 с.
5. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області у справі № 307/507/13-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/31751577 (дата звернення : 15.06.2019)
6. Бутовский А.Н. Право преимущественной покупки по действующим законам и по проекту Гражданского Уложения. Вестник права. 1905. № 6. С. 141-191.
7. Скловский К., Смирнова М. Институт преимущественной покупки в российском и зарубежном праве. Хозяйство и право. 2003. № 11. С. 103-108.
8. Занковский С.С. Предпринимательские договоры. М.: Волтерс Клувер, 2004. 304 с.
9. Белов В.А. Гражданское право: Общая и Особенная часть : учебник. М. : Центр ЮрИнфоР, 2003. 960 с.
10. Леонова Л.Ю. Преимущественное право покупки: история возникновения, осуществление и защита. Законодательство. 2002. № 9. С. 18-26.
11. Джапаридзе С.А. Наследование по закону в советском гражданском праве : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. : 12.00.03. Тбилиси, 1956. 31 с.
12. Спадкове право: Нотаріат. Адвокатура. Суд: Наук.-практ. посіб. / С.Я. Фурса, Є.І. Фурса, О.М. Клименко, С.Я. Рабовська, Л.О. Кармаза та ін.; За заг. ред. С.Я. Фурси. К.: Видавець Фурса С.Я. : КНТ, 2007. 1216 с.
13. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 року. Відомості Верховної Ради України. 2002. № 21-22. Ст. 135.
14. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України : науково-практичний коментар. К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. 532 с.
15. Рішення Дніпропетровського районного суду у справі № 2-6799/11. URL : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36360837 (дата звернення : 15.06.2019).
16. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Спадкове право. Теорія та практика : навчальний посібник. К. : Атіка, 2002. 496 с.
17. Жилінкова І.В. Актуальні питання спадкового права України : матеріали до семінару. Х. : Ксилон, 2009. 340 с.

УДК 347.2 (477)

Книш Зоряна Ігорівна,

юрисконсульт ТзОВ «Західелектромонтаж»,

[email protected]

https://orcid.org/0000-0002-6548-3301

Анотація

На основі проаналізованих наукових праць та нормативних актів автор статті сформулював власне визначення поняття внутрішньо переміщених осіб; запропонував принципи цивільно-правового захисту права власності внутрішньо переміщених осіб.

Встановлено, що внутрішньо переміщеною особою є особа, яка законно проживала на окупованій території та території операції Об'єднаних сил, була змушена залишити місце постійного проживання, самостійно обрала місце внутрішнього пересування та де має постійне місце проживання. проживання.

З'ясовано, що українське законодавство не має принципів захисту права власності внутрішньо переміщених осіб. Така ситуація не відповідає міжнародним принципам захисту прав цих осіб і може призвести до звуження прав та інтересів цих осіб у відносинах власності. До принципів захисту права власності внутрішньо переміщених осіб належать: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільних прав та інтересів; справедливість, добросовісність та розумність. Було зазначено, що складність застосування принципу неприпустимості позбавлення права власності полягає в тому, що внутрішньо переміщені особи володіють майном як на окупованій території, так і в Україні. Було зазначено, що якщо майно внутрішньо переміщених осіб було залишено на окупованій території, держава Україна не може гарантувати, що майно цієї особи є доступним, а примусове позбавлення застосовується до цього майна, оскільки юрисдикція державних органів України фактично є обмежена на цих територіях. Зроблено висновок, що принцип судового захисту прав власності внутрішньо переміщених осіб може бути використаний у разі визнання, відновлення права власності на їх власність, включаючи право на спадкове майно, залишене на окупованій території. Такі принципи, як справедливість, добросовісність та розумність, можна трактувати ширше стосовно права власності внутрішньо переміщених осіб, оскільки широкий підхід максимально враховуватиме інтереси цих осіб.

Ключові слова: внутрішньо переміщені особи, власність, принципи охорони, справедливість, розумність, добросовісність.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Кількість зареєстрованих ВПО станом на 09.12.2019. URL: https://www.msp.gov.ua/news/17989.html.
2. Соколов О. М. Юрисдикційний захист майнових прав внутрішньо переміщених осіб. Прикарпатський юридичний вісник. 2017. Вип. 6(1). С. 112–115.
3. Теремецький В. І., Соколов О. М. Способи захисту майнових прав внутрішньо переміщених осіб. Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Право. Зб. наук. пр. Маріуполь: МДУ, 2018. Вип. 16. С. 30–39.
4. Бовкун Е. М. Набуття, реалізація і припинення правового статусу внутрішньо переміщеної особи в Україні. Часопис Київського університету права. 2018. № 4. С. 66–69.
5. Хомишин І. Реалізація права на освіту внутрішньо переміщеними особами. Law. 2017. Вип. 884. № 1. С. 186–192. https://doi.org/https://doi.org/10.23939/law2017.884.186
6. Балуєва О. В., Аракелова І. О. Дискримінація внутрішньо переміщених осіб в Україні: архетипна природа. Публічне урядування. 2016. № 2. С. 48–58.
7. Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб: Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18#Text
8. Вашкович В.В. До питання визначення та характеристики внутрішньо переміщених осіб. Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Здійснення та захист прав внутрішньо переміщених осіб». 2018. Ужгород. С. 41–44.
9. Деякі питання оформлення спадкових прав на майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території України та на території проведення антитерористичної операції. Особливості відчуження нерухомого майна, що знаходиться на непідконтрольній Україні території: інформаційний лист Відділення Нотаріальної палати України м. Києва від 27.06.2017 р. URL: https://vnpu.kiev.ua/?p=2816
10. Керівні принципи з питань про переміщення осіб всередині країни 1998 р. URL: https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/internal_displacement_principles.shtml
11. Protecting Internally Displaced Persons. URL: https://rm.coe.int/handbook-costas-paraskeva-eng/168076087f
12. Справа «Ксенідес-Арестіс проти Туреччинни» від 22.12.2005. URL: https://rm.coe.int/CoERMPublicCommonSearchServices/DisplayDCTMContent?documentId=09000016806b592c
13. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text
14. Особливості застосування понять добросовісності, розумності та справедливості в цивільному праві. Юридична Україна. 2012. № 9. С. 41–46.
15. Гальчева А., Ткачёв И. Власти раскрыли количество принадлежащей украинцам земли в Крыму. URL: https://www.rbc.ru/economics/13/04/2020/5e9444249a79479816c0d64a

УДК 340.18

Коломієць Владислав Миколайович,

здобувач кафедри конституційного,

адміністративного та фінансового права

Тернопільського національного економічного університету

e-mail: [email protected]

Анотація

У статті представлені результати дослідження генези правоохоронних органів у Збройних Силах на території України від найдавніших часів до сучасності - формування Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Розглянуто приклади функціонування правоохоронних підрозділів в армії від Київської Русі до створення Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

Під час вивчення проблеми були застосовані як основні методи історико-правового, порівняльного, структурно-функціонального аналізу, порівняльно-правові, хронологічні методи.

На закінчення, пройшовши довгий шлях еволюції від князівських дружин Київської Русі через козацькі формування та до широкомасштабних реформ початку XIX століття, об’єктивні умови для створення та законодавчого регулювання спеціальних підрозділів армії в системі державної організації двох імперій, під владою яких українські землі - Російська та Австро-Угорська.

У козацький період з українських військ із структури армії почали виникати окремі установи з охорони правопорядку, які можна було вважати прототипом військово-правоохоронних органів. Традиції Запорізької Січі в правоохоронній системі військової організації загалом були прийняті Військом Запорізьким та Гетьманщиною, де система нагляду, контролю за дотриманням та накладенням покарань за невиконання закону була колегіальною. У ХІХ столітті у провідних державах Європи було проведено законодавче оформлення частини правоохоронних підрозділів у формі військ внутрішньої варти. У Російській та Австрійській (з 1967 р. Австро-Угорської) імперіях, незважаючи на наявність потужних армій та поліції з їхніми повноваженнями та функціями, з метою їх зміцнення окремо створена внутрішня жандармерія. У разі вчинення правопорушень військові частини жандармів карались відповідно до дисциплінарних приписів військового законодавства та підлягали військовому судочинству. Після втрати державності УНР у 1920-1921 рр. У міжвоєнний період на різних українських землях діяли військово-правотворчі одиниці СРСР, Співдружності Польщі, Чехословаччини та Румунії. У радянський період історії України військові начальники в гарнізонах займалися підтримкою правопорядку, боротьбою з правопорушеннями та злочинами військовослужбовців.

З розпадом Радянського Союзу ці та інші воєнізовані підрозділи лягли в основу розвитку Збройних Сил України. Їх формування відбувалося у складних умовах розбудови незалежної України. Лише в період незалежності в Україні вдалося створити окрему повноцінну спеціалізовану структуру, яка зосереджувалась на виконанні відповідних функцій, передбачених Законом України «Про військове забезпечення правопорядку у Збройних Силах України» у 2002 р. потенціал для перетворення на Військову поліцію.

Ключові слова: правоохоронні органи, Збройні сили України, історія, військові правоохоронні органи, військова поліція.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Аркуша О.Г., Бородін Є.І., Віднянський С.В. та ін. Нариси історії державної служби в Україні; редкол.: С. В. Кульчицький (кер. авт. кол.) та ін.]. Київ: Ніка-Центр, 2009. 536 с.
2. Бандурка О. М. Оперативно-розшукова діяльність. Частина 1. Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. 244 с.
3. Банчук-Петросова О.В. Аналіз стратегічних пріоритетів реалізації кадрової політики у військових формуваннях колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Економiка та держава. 2014. № 1. С. 111-114.
4. Боняк В. О. Становлення та розвиток правоохоронних органів України: історико-правовий аспект. Матеріали міжкафедрального круглого столу «Правоохоронна функція держави: теоретико-методологічні та історико-правові підходи дослідження» (Харків, 23 жовтня 2012 р.). Харків: ХНУВСУ, 2012. С. 53-56.
5. Глызин С.В.Войска называются внутренними: учебник; 2-е изд., перераб. и доп.Москва: Русское слово, 2007. 201 с.
6. Гриценко В.Г. Адміністративно-правові засади оптимізації правохоронної системи в Україні: монографія. Кіровоград: Полімед-Сервіс, 2014. 427 с.
7. Закревський А.Є. Правовий статус спеціалізованих підрозділів поліції у Галичині в складі Австрії та Австро-Угорщини (1772–1918 рр.). Форум права. 2011. №4. С. 272-276.
8. Іванов С.Ю. Формування правоохоронних органів за доби Української Центральної Ради. Право і безпека. 1999. С. 17-23.
9. Пономарев П.А. О создании военно-полицейских формирований Российской империи в начале ХIХ в. и особенностях их функционирования в Восточной Сибири (на примере института внутренней стражи). Труды Академии управления МВД России. 2019. № 3(51). С. 79-87.
10. Сідак B.C. Національні спецслужби в період Української революції 1917-1921рр. Київ: Альтернативи, 1998. 320 с.
11. Фомин О.Е. Корпус внутренней стражи в правоохранительной системе Российской империи (1811–1864 гг.): дис. ... канд. юрид. наук. Москва, 1999. 209 с.
12. Хамула П. Особливості становлення та розвитку правоохоронних органів на території України: історичний аспект. Віче. № 4. С. 28-31.
13. Яцик Т.П., Тесляр М.В. Генезис становлення та розвитку правоохоронних органів, що здійснюють досудове розслідування злочинів у сфері оподаткування. Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика). 2017. Вип. 4-5 (8-9). С. 208-214.

УДК 340.12:274

Чернік Світлана Дмитрівна,

кандидат історичних наук, доцент,

доцент кафедри державно-правових дисциплін

та адміністративного права

Центральноукраїнського державного педагогічного

університету імені Володимира Винниченка

[email protected]

Поляк Юлія Володимирівна,

студентка третього курсу факультету історії та права

Центральноукраїнського державного педагогічного

 університету імені Володимира Винниченка

[email protected]

Анотація

Стаття присвячена аналізу ідей протестантизму, які заклали ідеологічну основу суспільно-політичних, економічних та культурних перетворень в країнах Європи та світу. Розглянуто історію поширення протестантизму на північноамериканські колонії Англії у ХVІІ ст. Досліджено ключові положення протестантизму, які сприяли формуванню національного характеру американців, зокрема, свобода особистості, заохочення до праці, сумлінне виконання своїх обов’язків, чесність, дисциплінованість тощо. Визначено їхнє значення у боротьбі колоністів із метрополією за свою незалежність та у побудові власної держави США на засадах демократії.  

Ключові слова: Реформація, протестантизм, пуританство, північноамериканські колонії Англії, США.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Барабаш О. В. Протестантизм у розвитку загального права Англії та США. Вісник Академії правових наук України. №3(70). С. 78-86.
2. Барабаш О. Протестантизм у становленні західної традиції права. Вісник академії правових наук України. № 2. С. 53-61.
3. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. К. : Україна, 1999. 554 с.
4. Головко О. М. Природно-правова теорія і конституційне будівництво в США. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Право. вип. 22. С. 16-20.
5. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Под общ. ред. акад. РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. М.: Норма, 2004. 944 с.
6. Некрасов С.И., Некрасова Н.А., Платошина В.В. Американский мультикультурализм URL: http://www.monographies. ru/book/section?id=4140 (дата звернення: 28.03.2018).Питин А. В. Пуританизм и формирование идеологических предпосылок войны за независимость в США. Вестник Челябинского государственного университета. № 14. С. 17–21.
7. Романова О. К. Релігійний фактор у політичному просторі США. Політичний менеджмент. №5. С.107-113.
8. Хоружий Г. Ф. Протестантизм як результат європейської Реформації. Вісник КНТЕУ. 2017. №2. С.105- 119.

УДК. 342.951

Кондратенко Віталій Миколайович,

кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри галузевого права та правоохоронної діяльності

Центральноукраїнського державного педагогічного

університету імені Володимира Винниченка

[email protected]

Демченко Анна Валеріївна,

студентка IV курсу факультету історії та права

Центральноукраїнського державного педагогічного

університету імені Володимира Винниченка

[email protected]

Анотація

У статті розкрито зміст ключових понять, у тому числі «особи з інвалідністю», «права та свободи осіб з інвалідністю», «адміністративно-правові засоби забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю». З’ясовано сутність та основні риси правозахисної моделі інвалідності та людиноцентричного підходу в публічному адмініструванні. Обґрунтовується необхідність прийняття Закону України «Про забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю», який на суб’єкти публічної адміністрації покладає обов’язок щодо створення належних умов у соціальній сфері для цієї категорії громадян з урахуванням конкретних основоположних приписів.

Ключові слова: адміністративно-правові засоби, європейська інтеграція, людиноцентризм, права і свободи, правозахисна модель інвалідності, суб’єкти публічної адміністрації, особи з інвалідністю.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Комзюк  В. Т. Адміністративно-правові засоби здійснення митної справи: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. Х., 2003. 191 с.
2. Куций О. А. Адміністративно-правові засоби забезпечення прав фізичних осіб у податкових правовідносинах: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. О., 2004. 192 с.
3. Бєлкін  М. Л. Єдність принципів застосування адміністративно-правових засобів у сфері публічного адміністрування. Часопис Академії адвокатури України. 2012. № 2. С. 1–10.
4. Тімашов В. О. Адміністративно-правове забезпечення прав громадян України в умовах євроінтеграції: доктринальні положення: дис. …д-ра юрид. наук: 12.00.07. К. 2018. 669 с.
5. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014. Офіційний вісник України. 2014. № 75. Ст. 2125.
6. Про засади внутрішньої і зовнішньої політики: Закон України від 01.07.2010 № 2411-VI // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2411-17 (дата звернення: 20.12.2018).
7. Про схвалення Стратегії комунікації у сфері європейської інтеграції на 2018-2021 роки: розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.10.2017 № 779-р. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/250383204 (дата звернення: 20.12.2018).
8. Всемирный доклад об инвалидности: резюме. Всемирная организация здравоохранения, Всемирный банк, 2011. URL: https://www.who.int/disabilities/world_report/2011/ru/ (дата звернення: 20.12.2018).
9. Інвалідність та суспільство: навч.-метод. посіб. / за заг. ред. Байди Л. Ю., Красюкової-Еннс О.В. К., 2012. 216 с.
10. Нічого для нас без нас: посібн. з інклюзивного прийняття рішень для державних органів / упоряд.: В. О. Азін та ін. К.: Ленвіт, 2015. 102 с.