УДК 342.9

Брусакова Оксана Валеріївна,

кандидат філософських наук,

Харківський національний

університет внутрішніх справ, декан факультет № 6

https://orcid.org/0000-0001-6522-8020

e-mail: [email protected]

Анотація

У результаті визначення кола осіб, що належать до авіаційного персоналу, та вивчення наукових підходів до розуміння категорій «правовий статус» та «адміністративно-правовий статус» сформульовано узагальнене визначення поняття «адміністративно-правовий статус авіаційного персоналу». Аргументовано, що зміст адміністративно-правового статусу авіаційного персоналу буде видозмінюватись в залежності від категорій: штурмани, бортінженери, бортрадисти, бортоператори, льотчики-наглядачі, диспетчери управління повітряним рухом, диспетчери із забезпечення польотів, члени випробувального екіпажу, члени екіпажу пасажирського салону (бортпровідники), персонал з технічного обслуговування повітряних суден, екзаменатори з льотної діяльності

Під час з’ясування особливостей адміністративно-правового статусу окремих категорій авіаційного персоналу: а) виокремлено кваліфікаційні вимоги за професійною ознакою, яким мають відповідати особи, що належать до категорії авіаційного персоналу; б) окреслено коло прав та обов’язків, якими наділені різні категорії авіаційного персоналу; в) охарактеризовано гарантії діяльності авіаційного персоналу (зокрема в частині забезпечення його безпеки під час надзвичайних ситуацій, створення безпечних умов для належного виконання покладених на такий персонал обов’язків, усунення факторів, що шкідливо впливають на здоров’я, попередження та зниження захворюваності, інвалідності й смертності, вжиття заходів страхування, пенсійного забезпечення); г) з’ясовано особливості притягнення авіаційного персоналу до адміністративної та дисциплінарної відповідальності. Зроблено висновок про наявність відповідних обмежень та доповнень, які пов’язані з наділенням особи адміністративно-правовим статусом авіаційного персоналу.

Особливу увагу приділено підготовці різних категорій авіаційного персоналу. На прикладі Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ розкрито особливості підготовки фахівців з авіаційного транспорту, льотної експлуатації літальних апаратів, технічного обслуговування і ремонту повітряних суден та авіадвигунів, технологічного обладнання аеропортів, операторів безпілотних літальних апаратів. Сформульовано пропозиції щодо підвищення якості такої підготовки та збільшення обсягів державного фінансування закладу.

Ключові слова: авіаційний персонал, адміністративно-правовий статус, правові засади, правове регулювання, нормативно-правове регулювання.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про затвердження Стратегічного плану розвитку авіаційного транспорту на період до 2020 року: наказ Міністерства інфраструктури від 21.12.2015 № 546 Офіційний сайт Міністерства інфраструктури України. URL: https://mtu.gov.ua/files/Стратегічний%20план%20Наказ%20546.pdf.
2. Великий енциклопедичний юридичний словник / [за ред. Ю. С. Шемшученка]. К.: Юрид. думка, 2007. 992 с.
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та СD) / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел.]. К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2009. 1736 с.
4. Стеценко С. Г. Адміністративне право України: навчальний посібник. К.: Атіка, 2007. 624 с.
5. Пчелін В. Б. Сутність та ознаки суб’єктів адміністративних процесуальних правовідносин. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Юридичні науки. 2015. Вип. 6-2. С. 178–180.
6. Конституція України: закон України від 28.06.1996 № 254к/96 ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
7. Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 р.: Міжнародний документ від 07.12.1944. Офіційний вісник України. 2004. № 40. Ст. 2667.
8. Повітряний кодекс України: закон України від 19.05.2011 № 3393-VI. Відомості Верховної Ради України. 2011. № 48-49. Ст. 536.
9. Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації: Закон України від 21.03.2017 р. № 1965-VIIІ. Відомості Верховної Ради України. 2017. № 16. Ст. 199.
10. Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус: Закон України від 20.11.2012 № 5492-VІ. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 51. Ст. 716.
11. Про страхування: закон України від 07.03.1996 № 85/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 18. Ст. 78.
12. Про пенсійне забезпечення: Закон України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 3. Ст. 10.
13. Про загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення: Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 49-50. Ст. 376.
14. Про охорону праці: Закон України від 14.10.1992 № 2694-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 49. Ст. 668.
15. Про День авіації України: Указ Президента України від 16.08.1993 № 305/93. Голос України. 1993. № 156.
16. Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу: Постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 № 418. Зібрання постанов Уряду України. 1992. № 9. Ст. 209.
17. Про порядок обчислення заробітку для призначення пенсій особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації: Постанова Кабінету Міністрів України від 10.02.2000 № 264. Офіційний вісник України. 2000. № 6. Ст. 227.
18. Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів повітряним транспортом: Постанова Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 134. Офіційний вісник України. 2017. № 24. Ст. 678.
19. Про затвердження Порядку проведення обов’язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів і переліку медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 № 1465. Офіційний вісник України. 2000. № 39. Ст. 1656.
20. Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення посвідчення члена екіпажу: Постанова Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 № 622. Офіційний вісник України. 2014. № 93. Ст. 2682.
21. Про затвердження Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні: Наказ Міністерства транспорту України від 07.12.1998 № 486. Офіційний вісник України. 1999. № 2. Ст. 78.
22. Про затвердження Правил сертифікації аеропортів: наказ Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 13.06.2006 № 407. Офіційний вісник України. 2006. № 26. Ст. 1918.

УДК  336.1:352

Манжула Андрій Анатолійович,

професор кафедри галузевого права

та правоохоронної діяльності, доктор юридичних наук

Центральноукраїнського державного

педагогічного університету імені Володимира Винниченка

e-mail: [email protected]

Анотація

Стаття присвячена актуальній проблематиці інформаційного забезпечення фінансової децентралізації в Україні. Автором досліджено доктринальні погляди зарубіжних та вітчизняних науковців щодо поняття фінансової (фіскальної) децентралізації. Запропоноване авторське визначення поняття фінансової (фіскальної) децентралізації як передачі від центральних органів виконавчої влади до органів місцевого самоврядування повноважень (шляхом розширення можливості управління доходами та видатками), відповідальності за формування фінансової політики та відповідних ресурсів з метою розширення участі населення для підвищення ефективності використання фінансів кожної окремої об’єднаних територіальних громад. Автором зауважено необхідність запровадження максимального рівня прозорості використання бюджетних коштів органами місцевого самоврядування як основного принципу трансформації управлінської моделі в Україні, що забезпечує можливість реалізації волевиявлення народу у сфері фінансів. У статті встановлено, що з погляду на специфіку місцевих бюджетів об’єднаних територіальних громад особлива увага має бути приділена належній організації бухгалтерського обліку для інформаційного забезпечення управління доходами. Автор підкреслює, що реалізація принципу відкритості як інструменту практичного здійснення фінансової децентралізації влади базується на трьох показниках: публічної контрольованості функціонування органів, доступності для населення інформації стосовно їх діяльності та чутливості до ідей, що виникають у громаді. У статті проаналізовано підходи дослідників у сфері фінансової децентралізації. Автором зауважено, що інформаційне забезпечення цього процесу можливо реалізувати шляхом встановлення власних обов’язкових процедур публічності і  прозорості витрачання бюджетних коштів, що обумовлять цілеспрямованість витрачання бюджетних коштів на місцях.

Ключові слова: місцеве самоврядування, фінансова (фіскальна) децентралізація, інформаційне забезпечення, місцевий бюджет, реформа децентралізації, публічність та прозорість

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Баранов С. М. Проблемні питання процесу бюджетної децентралізації в Україні. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 3. С. 115-120. URL: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2020/3/20.pdf
2. Бикадорова Н. О. Податкові доходи у фінансовій децентралізації місцевого самоврядування. Економічні науки. Cерія: Облік і фінанси. 2010. Вип. 7(1). С. 74-83. URL: http://nbuv.gov.ua/jpdf/ecnof_2010_7(1)__10.pdf
3. Васильєва Н. В., Гринчук Н. М., Дерун Т. М., Куйбіда В. С., Ткачук А. Ф. Місцевий бюджет і фінансове забезпечення об’єднаної територіальної громади: навч. посіб. Київ. 2017. 119 с.
4. Маркович Г. Публічність та прозорість бюджетного процесу – ознака демократичного розвитку країни. URL: https://decentralization.gov.ua/news/4992
5. Мельтюхова Н. Реалізація принципу відкритості як інструмент практичного здійснення децентралізації влади. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. Вип. 1. С. 165-174. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnadu_2011_1_24
6. Мізіна І. В. Фінансова децентралізація та її вплив на систему місцевих фінансів України. Аспекти публічного управління. 2016. № 6-7. С. 41-48. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/aplup_2016_6-7_7
7. Овчаренко Т., Бочі А., Поворозник В. Особливості формування та виконання бюджету об’єднаних територіальних громад. Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД). 2017. URL: http://icps. com. ua/assets/uploads/images/images/eu/t_ormuvan nya_vikon_budjet_final.pdf
8. Раделецький Ю. О. Місцеві бюджети в контексті фінансової децентралізації в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня док. ек. наук за спец. 08.00.08 – гроші, фінанси і кредит. Львів. 2019. 40 c. URL: https://www.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/04/aref_radelytskyy.pdf
9. Суліменко Л. А., Вітер С. А. Інформаційне забезпечення управління доходами об’єднаних територіальних громад. Наукові горизонти, 2019, № 3 (76). C. 48-56.
10. Bahl R. Implementation Rules for Fiscal Decentralisation. International Studies Program Working Paper Series. GSU paper 9901. 1999. Atlanta: Andrew Young School of Policy Studies, Georgia State University. URL: http://siteresources.worldbank.org/INTDSRE/Resources/3p.pdf
11. Bird R. , Vaillancourt, F. Fiscal Decentralization in Developing Countries. Cambridge: Cambridge University Press. 1999. URL: https://assets.cambridge.org/97805216/41432/frontmatter/9780521641432_frontmatter.pdf
12. Coady D. Fiscal Decentralization: Objectives, Principles and Challenges. WHO Sympozium of Health Financing. 2017. URL: https://www.who.int/health_financing/events/D3S1-Coady-Fiscal-Decentralization-Objectives-Principles-and-Challenges.pdf
13. Litvack J., Seddon J. Decentralization Briefing Notes. WBI Working Papers. World Bank, Washington DC. 1999. URL: http://info.worldbank.org/etools/docs/library/8680/Decentralization%20Briefing%20Notes.pdf

УДК 349.6

Гриценко Володимир Григорович,

доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри галузевого права та правоохоронної діяльності

Центральноукраїнського державного педагогічного університету

імені Володимира Винниченка,

заслужений юрист України

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0003-4813-6153

Анотація

У статті досліджено поняття та визначено критерії класифікації екологічного контролю. Наведено авторське бачення поняття «екологічного контролю». Визначено повноваження органів державної влади щодо здійснення екологічного контролю. Зазначено, що основною задачею екологічної діяльності органів державної влади є створення надійного та дієвого контролю, здатного забезпечити збалансоване вирішення екологічних задач і проблем збереження навколишнього природного середовища для задоволення життєвих потреб населення. 

Звернуто увагу на сутність екологічного контролю та на шляхи їх вирішення. Зауважено, що одним з актуальних питань здійснення та підвищення ефективності екологічного контролю є проблема правового регулювання його видів та класифікація. Визначено види екологічного контролю та надано їх характеристику.

Ключові слова: екологія, контроль, нагляд, екологічна діяльність, органи державної влади, довкілля, екологічна безпека.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Алехин А.П. Адміністративне право / А.П. Алехин, А.А. Кармолицкий, Ю.М. Козлов. М., 1997. 672 с.
2. Андрейцев В.І. Екологічне право : навч. посібник. К.: Вентурі, 1996. 186 с.
3. Бринчук М.М. Производственный контроль как мера охраны природы. Экологическое право. 2007. №3. С. 14-15.
4. Екологічне право України. Академічний курс : підручник за заг. ред. Ю.С. Шемшученка. 2-ге вид. К.: ТОВ «Видавництво Юридична думка», 2008. 720 с.
5. Екологічне право України : навч. посібник / В.К. Попов, М.В. Шульга, В.О. Чуйков та ін. Харків: Юридична академія, 1995.
6. Екологічне право України : підручник за ред. А.П. Гетьмана і М.В. Шульги та ін. Харків: Право, 2005. 384 с.
7. Здоровко Л.М. Правові питання регіонального екологічного контролю в Україні : автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.16. Харків, 2003. 20 с.
8. Рябець К.А. Адміністративно-правове регулювання екологічної діяльності : автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.07. Київ, 2007.

УДК 349.2

Лях Інна Олександрівна,

доцент кафедри управління та

адміністрування Навчально-наукового

інституту «Каразінська школа бізнесу»

Харківського національного університету

імені В.Н. Каразіна

Анотація

У статті, на основі аналізу наукових поглядів вчених з приводу тлумачення понять «процедура» та «правова процедура», запропоновано авторське визначення поняття «процедура медіації̈ при вирішенні трудових спорів в Україні». Обґрунтовано, що ключова особливість будь-якої процедури полягає у її етапності. До таких етапів, зокрема, віднесено: 1) підготовчий етап; 2) етап розгляду трудового спору (зустріч та вислуховування сторін конфлікту); 3) спільний пошук шляхів урегулювання спору; 4) складання угоди про вирішення трудового спору.

Ключові слова: процедура, правова процедура, спір, трудовий спір, вирішення спору, медіація, етап.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Медіація, як один із ефективних альтернативних способів вирішення конфліктів / Офіційний веб-сайт Регіональна торгово-промислової палати Миколаївської області URL: https://rtpp.com.ua/news/mediatsiya-instrument/
2. Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: монографія. К.: Атіка, 2005. 352 с.
3. Касьяненко Л. М. Юридичний процес і правова процедура у фінансовому праві. Публічне право. 2014. № 1. С. 54-59.
4. Малиновський В. Я. Державне управління: Навчальний посібник. Вид. 2-ге, доп. та перероб. К.: Атіка, 2003. 576 с.
5. Протасов В. Н. Юридическая процедура. М. : Юрид. лит., 1991. 79 с.
6. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. К.: "Укр. енцикл." 1998. С. 185-186.
7. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. К.: Укр. енцикл., 2003. Т. 5: П - С. 736 с.
8. Лагода О. С. Адміністративна процедура: теорія і практика застосування : дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07. Ірпінь, 2007. 187 с.
9. Галіцина Н. В. Адміністративно-правові засади процедури створення та функціонування товариств з обмеженою відповідальністю в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07. Запоріжжя, 2010. 248 с.
10. Николина К. Належна юридична процедура: теоретичні аспекти визначення. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Вип. 94. С. 44-46.
11. Басов А.В. До питання про визначення поняття «юридична процедура». Вісник Академії митної служби України. Серія «Право». № 2. С. 17–22.
12. Грищенко Р.С. Щодо проблеми визначення поняття «процедура притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності» URL: http://www.lsej.org.ua/6_2019/43.pdf
13. Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства: Вопросы и ответы М.: Новый Юрист, 1999. 240 с. URL: http://bibliograph.com.ua/teoria-gosudarstva-i-prava-4/13.htm
14. Административное право и административный процесс: старые и новые проблемы (по материалам «Лазаревских чтений»). Государство и право. 1998. № 8. С. 5-32.
15. Толстой Ю.К. Еще раз о правоотношении. Правоведение. № 1. С.32-36
16. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підруч. / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. Харків : Консум, 2001. 656 с.
17. Шумова К.А. Принципы медиации: диссертация кандидата на соискание ученой степени кандидата юридических наук: 12.00.15. Саратов, 2016. 196 с.
18. Медіація у професійній діяльності юриста: підручник / авт. кол.: Т. Білик, Р. Гаврилюк, І. Городиський та ін. Одеса : Екологія, 2019. 456 с.

УДК 347.91/.95

Лабань Олена Олексіївна,

головний спеціаліст відділу розгляду

звернень та надання публічної інформації секретаріату

Касаційного адміністративного суду апарату Верховного Суду

e-mail: [email protected]

Анотація

У дослідженні визначаються особливості спростування як основного засобу захисту відповідача проти позову. Автор визначає спростування як необґрунтовану доказами незгоду відповідача з визначеними у позовній заяві позивачем вимогами, доказами, поясненнями, наданими позивачем та/або іншими учасниками цивільного процесу. Спростування правових доводів може стосуватися посилань позивача на нормативні правові акти, їх зміст, значення та застосування в конкретному випадку. Специфіка спростування проявляється у тому, що як у випадку, коли відповідач не спростовує позовні вимоги, так і у випадку, коли він повідомляє таке спростування, досить часто воно не підкріплюється жодними мотивованими поясненнями і може лише виражати особисте ставлення відповідача до заявленого позову.

Автор зауважує, що судова практика свідчить про те, що використання спростування може носити як теоретичний, так і практичний характер, оскільки його застосування може сприяти поданню доказів. Автор наголошує, що відповідач може застосовувати з різних міркувань: недостатність знань про можливості захисту своїх прав та інтересів в суді, неможливість отримання доказів, непідготовленість до процесу.

В ході дослідження автор виокремлює такі основні напрямки дослідження спростування як засобу захисту відповідача проти позову: віднесення спростування до матеріально-правової складової заперечення проти позову; заперечення доцільності виокремлення спростування як засобу захисту відповідача; визначення спростування самостійним засобом захисту відповідача.

Автор наголошує, що спростування доцільно вважати первісною реакцією відповідача, який не погоджується із заявленими позивачем вимогами або ж доказами, наданими іншими учасниками процесу. В майбутньому така реакція може посилюватись поданням доказів, що призводить до трансформації спростування в заперечення, зустрічний позов, або може призвести до задоволення обґрунтованих вимог позивача.

Ключові слова: відповідач, цивільний процес, захист, позивач, судовий розгляд, засоби захисту, спростування, заперечення.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Елистратова А.Н. Теоретические и практические аспекты защиты ответчика против иска : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.15. Саратов, 2014. 197 с.
2. Добровольский А.А. Исковая форма защиты права. Основные вопросы учения об иске. М., 1965. 190 с.
3. Арапов Н.Т. Встречный иск в советском гражданском процессуальном праве : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.15. Саратов, 1964. 197 с.
4. Клейнман А.Ф. Советский гражданский процесс. М., 1954. 407 с.
5. Авдюков М.Г. Судебное решение. М., 1959. 192 с.
6. Воложанин В.П. Защита субъективных прав участниками гражданского процесса. Российский юридический журнал. 2006. № 1. С. 142-144.
7. Трашкова Н.М. Защита ответчика в гражданском процессе : дис. … канд. юрид. наук: 12.00.15. М., 2009. 198 с.
8. Елистратова А.Н. Теоретические и практические аспекты защиты ответчика против иска : дис. … канд. юрид. наук: 12.00.15. Саратов, 2014. 197 с.
9. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18.03.2004 р. № 1618-IV. URL : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 (дата звернення : 12.10.2019).
10. Хесин Д. А. Средства защиты интересов ответчика в гражданском и арбитражном судопроизводствах. Арбитражный и гражданский процесс. 2004. № 1. С. 8-12.
11. Добровольский А. А., Иванова С. А. Основные проблемы исковой формы защиты права. М., 1979. 159 с.
12. Малышев К.И. Курс гражданского судопроизводства. СПб. : Тип. М.М. Стасюлевича, Т. 1. 454 с.
13. Васильева Г.Д. Защита ответчика против иска в гражданском судопроизводстве. Красноярск, 1982. 108 с.