Назарук Сергій Леонідович
аспірант кафедри державно-правових дисциплін та адміністративного права
Центральноукраїнського державного
педагогічного університету імені Володимира Винниченка,
заступник начальника відділу нагляду
за додержанням законів територіальними органами поліції
при провадженні досудового розслідування
та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду
у кримінальному провадженні
прокуратури Кіровоградської області
[email protected]
Анотація
Стаття присвячена проблематиці розвитку та становлення органів прокуратури України. У ній обґрунтовано актуальність цього питання, як в площині наукового так і практичного значення.
На сьогоднішній день проблема розвитку та становлення органів прокуратури України є досить складною, багатоаспектною та незважаючи на свою актуальність, недостатньо дослідженою.
Пройшовши складний період свого розвитку, а історія становлення прокуратури на території України починає свій відлік ще у XVII сторіччі, діяльність вказаного правоохоронного органу у наші дні набуває зовсім нового значення.
На теперішній час органами влади здійснено певні кроки на шляху до реформування та осучаснення даного відомства, зокрема 14 жовтня 2014 року прийнято Закон України «Про прокуратуру», окремі положення якого спрямовані на покращення стану адміністративно – правового забезпечення діяльності прокуратури, а також створено відповідну теоретико – методологічну базу для розв’язання завдань на даному напрямку.
Зважаючи на реалії сьогодення, започатковано реформи прокуратури, які здійснюються із урахуванням досвіду кращих зразків європейських країн та обґрунтовані насамперед необхідністю зміни формату зазначеного органу у відповідності до європейських стандартів.
У свою чергу, Верховна Рада України постійно обговорює десятки варіантів законопроектів щодо реформування централізованої системи органів прокуратури і приведення останньої до стандартів європейської спільноти.
Однак, незважаючи на значні зміни, проблематика цих змін та подальший розвиток діяльності органів прокуратури України все ще залишається мало дослідженими, як вченими в цілому так і науковцями сьогодення зокрема.
Разом з тим, комплексне вивчення розвитку органів прокуратури України до цього часу залишається недостатньо дослідженим.
Таким чином, зазначена проблема до цього часу не дістала достатнього наукового вирішення.
Ключові слова: Прокуратура, розвиток, становлення, реформування, правоохоронні органи
Список використаних джерел:
1. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления : курс лекций М.: Юрид. лит., 1997. 400 с.
2. Басараб Р. І. Правовий статус керівника системи прокуратури у країнах Європейського Союзу. Митна справа. 2014. № 3(2). С. 251–255.
3. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред.акад.НАН України Ю.С.Щемшученка. 2-ге вид.переробл.і доповн. К.: «Юридична думка», 2012. 1020 с.
4. Воронов М. П. Історія становлення та розвитку прокуратури в Україні. Сучасні питання економіки і права. 2013. Вип. 1. С. 90–97.
5. Ігонін Р. В. Поняття адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції. Адвокат. 2011. № 1. С. 36–40.
6. Ієрусалімова І. О. Механізм адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина: дис. …к-та юрид. наук: 12.00.07 / Інституту законодавства Верховної Ради України. Київ. 2006. 205 c.
7. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. Дата оновлення: 30.09.2016. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.
8. Кравчук В. М. Інституційно-правовий аспект функціонування прокуратури України як органу державної влади : монографія. Тернопіль: ТзОВ «Тернограф», 2013. 272 с.
9. Литвак О., Шумський П. Проблеми впровадження Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року. Вісник Національної академії прокуратури України. 2015. № 1. С. 5–10.
10. Мычко Н. И. Прокуратура Украины: роль и место в системе государственной. Донецк : Донеччина, 1999. 256 с.
11. Наулік Н.C. Прокуратура України як інститут системи захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства та держави: історія розвитку. Актуальні проблеми правознавства. 2016. Вип. 1. С. 166–170.
12. Свербигуз В. Старосвітське панство. Варшава, 1999. с. 16.
13. Сірий М. Не «око государеве», а захисник публічного інтересу. Сучасні перспективи реформи прокуратури. Дзеркало тижня. 2009. № 18 (746). 22 – 29 травня
14. Слабунова Ю. В. Поняття та види форм адміністративно-правового забезпечення прав громадян органами прокуратури. Право і суспільство. 2013. № 4. С. 100–106.
15. Сопільник Р. Л. Прокуратура і суд в євроінтеграційній парадигмі. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. 2014. № 12. С. 133–137.
16. Про прокуратуру: Закон України від 14 жовтня 2014 р. № 1697-VII. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 2–3. Ст. 12.
17. Юсупов В. А. Шляхи вдосконалення нормативно-правового, організаційного та кадрового забезпечення органів прокуратури України. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія : Юриспруденція. 2014. Вип. 11(2). С. 49–52.
Нагнибіда Тетяна Анатоліївна
аспірант кафедри державно-правових
дисциплін та адміністративного права
Центральноукраїнського державного
педагогічного університету
імені Володимира Винниченка
[email protected]
Анотація
У статті досліджено історичні етапи становлення міграційної політики в Україні. Проаналізовано послідовність нормативно-правового закріплення міграційної політики на законодавчому рівні. Зазначено, що формування міграційної політики України почалося після здобуття країною незалежності в складних умовах перехідного періоду та за відсутності досвіду, кадрів, ресурсів. Гарантії прав на свободу пересування та вибір місця проживання, вільний виїзд та повернення до країни, захист громадян з боку держави під час їхнього тимчасового перебування за кордоном, а також недискримінація іноземців, можливість в рамках закону набути притулок в Україні були закріплені в Конституції. Процедури реалізації цих прав деталізовані в низці законів. Визначено,що перший період державотворення, коли міграційна політика формувалася в рамках загального курсу на демократизацію суспільного життя її цілі були ясні й зрозумілі. Коли на рубежі віків їх було в основному досягнуто, постало питання щодо стратегічного напряму подальшого розвитку політики держави в сфері міграції.
Ключові слова: міграційна політика, міграційні питання, громадяни біженці, іноземці, міграційні процеси
Список використаних джерел:
1. Конституція України. К.: Парламаментське вид-во, 2006. 160 с.
2. Лібанова Е.М. Міграційні трансферти, бідність і нерівність в Україні. Соціально-економічні та
етнокультурні наслідки міграції для України: зб. матеріалів наук.-практ. конф. (Київ, 27 вересня 2011 р.) / упоряд. О. А. Малиновська. К. : НІСД, 2011. С. 15-25.
3. Малиновська О.А. Міграція та міграційна політики.: Навч. Посіб. К.: Центр учбової літератури, 2010. 304 с.
4. Малиновська О.А. Статистика міграції в контексті формування міграційної політики держави. Стратегічна панорама. 2008. № 1. С. 145-155.
5. Міграційна політика України: стан і перспективи розвитку. К.:НІСД, 2010. 32 с.
6. Міграційні процеси в Україні: сучасний стан і перспективи. / За ред. О.В. Позняка. Умань, 2007. 276 с.
7. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2012 № 870-р «Про схвалення Концепції створення єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами» URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/870-2012.
8. Указ Президента України «Про Концепцію державної міграційної політики» від 30 травня 2011 р. № 622/2011 URL: http://www.president.gov.ua/documents/13642.html.
9. Про оптимизацію системи центральних органів виконавчої влади. Указ Президента України від 10 грудня 2010 р. № 1085/2010 URL: http://www.president.gov.ua/ru/documents/12584.html 3
10. Про Концепцію Державної міграційної політики. Указ Президента України № 622/2011 від 30.05.2011 URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/622/2011 4
Мозговий Олександр Олександрович
здобувач Науково-дослідного
інститут публічного права
[email protected]
Анотація
В статті приділено увагу з’ясуванню основних завдань та функцій сервісних центрів МВС України через реалізацію публічно-сервісної діяльності. Доведено, що основне призначення публічно-сервісної діяльності сервісних центрів МВС України спрямовано на надання якісних публічних послуг та дотримання основних прав та свобод суб’єктів звернення, що є основною правової держави. Виокремлено основні шляхи спрямовані на досягнення високої якості та доступності послуг в діяльності сервісних центрів МВС України.
Ключові слова: публічно-сервісна діяльність, публічні послуги, адміністративні послуги, сервісні центри, МВС України, завдання, функції
Список використаних джерел:
1. Джафарова О. В. Щодо розуміння категорії «публічно-сервісна діяльність» Національної поліції. Безпека дорожнього руху : правові та організаційні аспекти : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Кривий Ріг, 22 лист. 2016 р.). Кривий Ріг : ДЮІ МВС України, 2016. С. 55-58.
2. Сквірський І. О. Теорія і практика громадського контролю у публічному управлінні : адміністративно-правове дослідження : моногр. Х. : Диса плюс, 2013. 428 с.
3. Щербань В.Д. Адміністративно-правові засади публічно-сервісної діяльності органів виконавчої влади в Україні: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. К., 2017. 210 с.
4. Про утворення територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ : постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 889 URL: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/889-2015-%D0%BF.
5. Про затвердження Положення про Головний сервісний центр МВС : наказ МВС України від 07.11.2015 № 1393 (у редакції наказу МВС від 19.05.2017 № 401) URL: http://hsc.gov.ua/wp-content/uploads/2017/06/Plzh-GSTS-19-05-2017-ilovepdf-compressed-4.pdf.
6. Стратегія розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України до 2020 року URL: http://mvs.gov.ua/ua/pages/strategiya_2020.htm.
7. Адміністративне право України. Академічний курс: підруч.: у 2 т. Т. 1.: Загальна частина / ред. кол. В.Б.Авер’янов (голова). К.: Юрид. думка, 2007. 592 с.
8. Шатіло В. А. Співідношення функцій державного апарату та механізму державної влади. Вісник Академії адвокатури України. 2013. 2 (27). С. 5-11.
9. Чернецька О. В. Концептуальні основи співвідношення функцій та компетенції представницьких органів місцевого самоврядування. Часопис Київського університету права. 2011. № 2. С. 93–96.
10. Рябченко О. П. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин / за заг. ред. О. М. Бандурки. Х.: УВС, 1999. 326 с.
11. Троян В. А. Завдання та функції Національної поліції України як складова реалізації її публічно-сервісної діяльності. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2016. № 4 (75). С. 12-18.
12. Джафарова О. В. Дозвільна діяльність органів публічної адміністрації в Україні : питання теорії та практики : моногр. Х. : Диса плюс, 2015. 688 с.
13. Мозговий О. О. Завдання та функції сервісних центрів МВС України: сучасний стан та перспективи. Актуальні проблеми національного законодавства: збірник матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. (м. Кропивницький, 19 квітня 2018 р.). Кропивницький: ПОЛІМЕД-Сервіс, 2018. С. 124-127.
Косенкова Анастасія Геннадіївна
аспірант 1 року навчання
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
[email protected]
Анотація
У статті проаналізовано поняття бенефіціарного власника, як правової категорії, її визначення у роботах вітчизняних та закордонних науковців, а також у практиці міжнародного та українського оподаткування. Крім того, досліджено розвиток співробітництва держав у цій сфері – основні напрями, особливості і форми міжнародної співпраці.
Ключові слова: бенефіціарний власник, модельна конвенція, міжнародне співробітництво, оподаткування
Список використаних джерел:
1. Бундгаард Ж., Вінтер-Соренсен Н. Бенефіціарна власність у міжнародних фінансових структурах. Tax Notes International. 2008. Травень 19. С. 587-611.
2. Гідірім В.О. Концепція бенефіціарної власності у міжнародному оподаткуванні URL: http://enotabene.ru/wl/article_10812. html#1
3. URL:: https://www.gestion-law.com/manual/faq/kto-takoy-benefitsiar-benefitsiarnyy-sobstvennik/
4. Колліер Р., Непрозорість та бенефіціарна власність. British Tax Review. 2011. N 6. C. 684-704.
5. Вогель К. Клос Вогель про Конвенції про уникнення подвійного оподаткування, Третє видання. Лондон: Kluwer Law International, 1997. 1728 c.
6. Девід Ж., Олівер Б., Лібін Б. Жером. Бенефіціарна власність, Бюллетень IBFD, Липень 2000.
7. Еліфф С. Визначення поняття “Бенефіціарного власника” у Новій Зелландії URL:: http://ssrn.com/abstract=1512949
8. Бейкер Ф., Бенефіціарна власність, GITS Review, Лютий 2007. URL: http://www.taxbar.com/documents/Beneficial_Ownership_PB.pdf
9. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» - Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 50-51, ст.2057
10. Лист Національного банку України від 10.02.2017 р. № 25-0008/10883
11. Рішення Вищого адміністративного суду України від 24.03.2014 р. N К/800/52155/13
12. Податковий кодекс України - Відомості Верховної Ради України, 2011, № 13-14, № 15-16, № 17, ст.112
Колобишко Віталій Вікторович
аспірант кафедри державно-правових наук та адміністративного права
Центральноукраїнського державного
педагогічного університету імені Володимира Винниченка
викладач юридичних дисциплін
Кропивницького коледжу механізації сільського господарства
[email protected]
Анотація
Стаття акцентує увагу на особливостях правових засад адміністративної відповідальності в цілому та виокремлює в них правові основи адміністративної відповідальності за порушення прав і свобод осіб з інвалідністю. На підставі теоретико-емпіричних досліджень здійснено аналіз дефініції «правові засади як система принципів» та шляхом порівняння наукових визначень і аналізу діючого законодавства викладено авторську інтерпретацію терміну «правові засади адміністративної відповідальності за порушення прав і свобод осіб з інвалідністю». Досліджено керівний вплив правових засад на суспільні відносини, що виникають при вчиненні адміністративного проступку, який посягає на права та свободи осіб з інвалідністю.
Ключові слова: правові засади, принципи адміністративної відповідальності, верховенство права, підстави адміністративної відповідальності за порушення прав і свобод осіб з інвалідністю
Список використаних джерел:
1. Енциклопедичний словник з державного управління; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю.П.Сурміна. К.: НАДУ, 2010. 820 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / укл. і гол. ред. В.Т. Бусел. К. ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. 1728 с.
3. Скакун О. Ф. Теорія права і держави: Підручник. 3-те видання. К.: Алерта; ЦУП, 2011. 524 с.
4. Теорія держави та права: [підручник) / [за вимогами кредитно-модульної системи навчання] / Є.O. Гіда, Є.В. Білозьоров, A.M. Завальний та ін.: зазаг. ред. Є.O. Гіди. К.: ФОП О. С. Ліпкан, 2011. 576 с.
5. Машков А. Д. Теорія держави і права: підручник. К. : ВД "Дакор", 2015. 492 с.
6. Кириченко В.М. Теорія держави і права: модульний курс: Навч. посіб. К.: Центр учбової літератури, 2010. 264 с.
7. Курс адміністративного права України: підручник / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко, І. Д. Пастух, В. Д. Сущенко [та ін.] / за ред. В.В.Коваленка. К.: Юрінком Інтер, 2012. 808 с.
8. Адміністративне право України. Повний курс : підручник / Галунько В., Діхтієвський П., Кузьменко О., Стеценко С. та ін. Херсон : ОЛДІ-ПЛЮС, 2018. 446 с.
9. Адміністративне право : підручник / Ю. П. Битяк (кер. авт. кол.), В. М. Гаращук, В. В. Богуцький та ін.; за заг. ред. Ю. П. Битяка, В. М. Гаращука, В. В. Зуй. X. : Право, 2010. 624 с.
10. Адміністративна відповідальність та провадження в справах про адміністративні правопорушення: навч. посіб. [О. В. Кузьменко, М. В. Плугатар, І. Д. Пастух та ін.] ; за заг. ред. О. В. Кузьменко. К. : «Центр учбової літератури», 2016. 388 с.
11. Адміністративне право України. Академічний курс:Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер'янов (голова). К,: Видавництво «Юридична думка», 2004. 584 с.
12. Советское административное право: Учебник / Под ред. Р. С. Павловского. - К.: Вища шк., 1986. 416 с.
13. Адміністративне право України: Підручник. К.: Юрінком Інтер, 2005. С. 170.
14. Колпаков В. К, Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. К.: Юрінком Інтер, 2003. 544 с.
15. Лук'янець Д. М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку: монографія. К.: ін-т держави і права, 2001. 220 с.
