УДК 342.9

Черкасський Руслан Анатолійович,

кандидат наук з державного управління

https://orcid.org/0000-0003-1206-7774

Анотація

 Акцентовано увагу на тому, що теоретико-юридичні джерела пропонують велику кількість інтерпретацій поняття «протидія злочинності», які варіюються від соціально орієнтованих позицій, до комплексних, в яких ця категорія охарактеризована як система заходів економічного, політичного та іншого характеру. В багатьох дефініціях вчені допускають досить суттєву помилку, вказуючи про повне або часткове співвідношення протидії із запобіганням. Підкреслено, що саме внаслідок цього існує проблема «перенасиченості» наукової літератури трактуваннями, які наділяють категорію протидії різними векторами реалізації, багато з яких їй не притаманні.

Доведено, що протидія злочинності має не соціальну, а практично-правову орієнтацію, яка передбачає роботу з особами, які причетні до злочинної діяльності та її результатами, що, в свою чергу, дає місце для використання державного примусу.

Констатовано, що згідно із широким розумінням, протидія злочинності – це діяльність уповноважених законодавством України суб’єктів, яка спрямована на припинення, боротьбу із злочинами, викриття осіб, які причетні до їх вчинення, забезпечення притягнення останніх до встановленої законом юридичної відповідальності, а також відновлення порушених суспільно-небезпечними діяннями людських прав і свобод. Аргументовано, що у вузькому розумінні протидія злочинності являє собою сукупність заходів, засобів та методів, що реалізуються в діяльності спеціально уповноважених законодавством суб’єктів з метою: припинення злочинів; викриття осіб, що їх вчиняють; притягнення таких осіб до відповідальності; виправлення негативних наслідків скоєних злочинів.

Наголошено, що запобігання та протидія злочинності є двома сторонами правоохоронного впливу, через що за своєю сутністю та змістом доповнюють одне одного і, у зв’язку з цим, мають єдину систему суб’єктів та правових засад. Адже, якісне запобігання злочинності суттєво полегшує процес протидій їй, а також забезпечення невідворотності покарання для всіх, хто причетний до скоєння суспільно-небезпечних діянь.

Ключові слова: протидія злочинності, запобігання злочинності, злочини, правоохоронна діяльність.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Курс кримінології : Загальна частина : [підручник] / за заг. ред. док. юрид. наук, проф. О. Джужи ; відп. ред. Я. Кондратьєв : у 2 кн. Кн. 1 : Заг. част. К. : Юрінком Інтер, 2001. 352 с.
2. Щедрін Н.В. Основи загальної теорії запобігання злочинності. Навчальний посібник. Красноярськ, 1999. 142 с.
3. Словник української мови : в 11 т. К. : Наукова думка, 1971. Т. 1. 799 c.
4. Толковый словарь русского языка Сост. Г.О. Винокур, Б.А. Ларин, Д.Н. Ушакова. М., Гос. ин-т “Сов. энциклопедия”, 1935. Т. 1. 1562 с.
5. Протидія корупційній злочинності в Україні: навч. посібник / [Ю.І. Дмитрик, Д.І. Йосифович, І.В. Красницький, С.І. Мельник, Є.В. Пряхін, С.В. Якимова]; за заг. ред. І.В. Красницького. Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2010. 308 с.
6. Кримінологія. Загальна частина. Навч. посібник. / Кол. авторів Блага А.Б., Богатирьов І.Г., Давиденко Л.М. та ін. за заг. ред. Бандурки О.М. Харків. Вид. ХНУВС, 2011. С. 176.
7. Бандурка О.М., Литвинов О.М. Протидія злочинності та профілактика злочинів: Монограф. Х., 2011. 342 с.
8. Воронін Ю.А., Майоров А.В. Теоретичні основи формування системи протидії злочинності у Росії // Ю.А. Воронін, А.В. Майоров / Кримінологічний журнал БДУЕП 2013. № 1. С. 7-14.
9. Пономарьов А.І. Організована злочинність: особливості протидії на федеральному та регіональному рівнях: монографія [під ред. Н.А. Лопашенка]. М.: Юрлітінформ, 2010. 184 с.
10. Кицюк В.П. Кримінологічні засади діяльності суду у сфері протидії злочинності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / В.П. Кицюк. Харків, 2013. 19 с.
11. Енікєєв З.Д. Проблеми протидії злочинності за сучасних умов: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 16-17 жовтня 2003р. Частина I. - Уфа: РІО БашГУ, 2003. 280 с
12. Лєшукова І. Кримінально-процесуальні проблеми взаємодії правоохоронних органів України з правоохоронними органами країн СНД у боротьбі зі злочинними співтовариствами // Підприємництво, господарство і право. 2003. № 3. С. 129-134.

УДК: 657.6

Лопоносова Наталія Петрівна,

старший викладач кафедри фінансів та обліку,

Інституту економіки та менеджменту

Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0009-0009-1611-9333

Анотація

У цій статті проаналізовано особливості правового регулювання аудиторської діяльності.

Проведено дослідження в галузі аудиторської діяльності на основі наукових праць вітчизняних авторів, реалій вітчизняної практики та нормативно-правових документів.

Зазначено, що необхідність прийняття усіма суб’єктами господарювання управлінських рішень щодо укладення контрактів з контрагентами, отримання позик, здійснення інвестицій тощо обумовлює існування аудиту як способу забезпечення достовірної інформації фінансової звітності. Визнання аудиту як властивого ринковій економіці інституту має важливе значення для визначення його інституційних рамок, а також вдосконалення системи його правового регулювання.

Визначено, що аудиторська діяльність регулюється Законом України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність». Розглянуто, що аудитори та суб’єкти аудиторської діяльності провадять аудиторську діяльність відповідно до міжнародних стандартів аудиту.

Визначено права та обов’язки суб’єкта аудиторської діяльності і замовника при наданні аудиторських послуг та зазначено, що вони визначаються в договорі відповідно до вимог Закон України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» та інших нормативно-правових актів.

Наведено поняття «аудиторська діяльність» та «аудит фінансової звітності».

Ключові слова: правове регулювання, аудит фінансової звітності, аудиторська діяльність, суб’єкти аудиторської діяльності, аудиторські послуги. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Вікіпедія. Вільна енциклопедія. URL : http://uk.wikipedia.org/wiki/Нормативно-правовий_акт
2. Закон України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» від 21.12.2017 №2258-VIII. URL: https://ips.ligazakon.net/document/view/T172258?an=1
3. Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22.04.1993 № 3125-XII. URL: https://ips.ligazakon.net/document/view/T312500
4. Міжнародні стандарти контролю якості, аудиту, огляду, іншого надання впевненості та супутніх послуг. Видання 2016–2017 року. URL: https://www.apu.net.ua/1151-miznarodni-standarti-kontrolu-yakosti-2016-2017.
5. Остап’юк Н. А. Ппроблеми нормативного регулювання організації аудиторської діяльності. URL: http://pbo.ztu.edu.ua/article/view/51914/48131
6. Радська В. В. Аудит : навч. посіб. / В. В. Радська, Я. В. Петраков. К.: Центр учбової літератури, 2008. 416 с.
7. Савченко С. Б., Дроздова А. Проблеми нормативно-законодавчого регулювання аудиту в Україні. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. 2017. № 1 (72). С. 225–229.
8. Юридична консультація Толмачових. URL: https://yuristy.sumy.ua/advokatskij-ispit/usna-chastina/37-13-byudzhetne-podatkove-ta-mitne-zakonodavstvo/323-pravove-regulyuvannya-auditorskoji-diyalnosti

УДК 342.9

Черкасський Руслан Анатолійович,

кандидат наук з державного управління

https://orcid.org/0000-0003-1206-7774

Анотація

Відмічено, що категорія статусу є об’єктивним показником стану та місця, яке індивід займає в соціумі та яке визначається освітою, сферою праці, етносом, матеріальним положенням та іншими чинниками, які мають власне значення для населення кожної окремої держави. Проте, статус притаманний не тільки фізичним, але й юридичним особам, особливо органам державної влади для котрих ця категорія виступає і характеристикою, і фактором, який встановлює поле відповідної діяльності публічної структури.

Акцентовано увагу на тому, що правовий статус, як і соціальний, характеризує місце певного суб’єкта, проте, не в соціумі загалом, а у національній правовій системі. Тобто, це набір юридичних характеристик, які визначають особливості взаємодії суб’єкта із правовою реальністю та специфіку вступу у суспільно-правові відносини з іншими юридичними та фізичними особами. При цьому, варто провести паралель між соціальним та правовими статусами. Багато науковців вказують про тісний взаємозв’язок даних категорій, як частини та цілого, однак, це є помилкою. Правовий статус має схожу структуру та загальне призначення, тобто, дані категорії володіють спільною ідейною сутністю, але застосовуються цілком у різних сферах.

Констатовано, що адміністративно-правовий статус Державної митної служби України слід тлумачити як визначений нормами чинного законодавства перелік елементів, які характеризують місце даного центрального органу виконавчої влади у системі інших органів державної влади. Саме адміністративно-правовий статус визначає місце та роль Держмитслужби у певних адміністративних правовідносинах, а також встановлює рівень адміністративної влади відомства та масив можливих до використання в роботі механізмів та інструментів владно-управлінського впливу.

Ключові слова: статус, правовий статус, адміністративно-правовий статус, Державна митна служба. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Білодід І.К. Словник української мови: в 11 томах. Том 9, 1978. 671 с.
2. Малый академический словарь. М.: Институт русского языка Академии наук СССР Евгеньева А. П. 1957. 1984 с.
3. Чудинов А.Н. Словарь иностранных слова вошедших в состав русского языка. В.И. Губинский. 1894. 989 с.
4. Вербець В.В. Соціологія: навчальний посібник / В.В. Вербець, О.А. Субот, Т.А. Христюк. К.: КОНДОР. 2009. 55 с.
5. Литвин І.І. Сутність поняття правового статусу. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2016. С.18–21.
6. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. Ю.П. Сурмін, В.Д. Бакуменко, А.М. Михненко та інші. К.: НАДУ. 2010. 820 с.
7. Примуш М.В. Загальна соціологія: навчальний посібник. К. : Професіонал, 2004. 590 с.
8. Ринажевський Б.М. Адміністративно-правове регулювання діяльності військової служби правопорядку у Збройних Силах України: дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ. 2010. 339 с.
9. Общая теория государства и права / отв.ред. М. Н. Марченко. М.: Зерцало, 2000. 416 с
10. Ляхович У. І. Організаційно-правове забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця: дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. К., 2008. 198 с.
11. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. М., 1985. 176 с.
12. Белькова О.В. Правовий статус свідка в кримінальному процесі України: дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ. 2005. 223 с.
13. Нерсесянц В.С. роблемы общей теории права и государства: учебник для вузов. М.: Норма. 2004. 832 с.
14. Колодій А. Права, свободи і обов’язки громадян в Україні: підручник. Київ: Правова єдність. 2008. 129 с.
15. Панчишин А. Поняття, ознаки та структура категорії «правовий статус». Часопис Київського університету права. 2010. С.95–98.
16. Еременко Ю. П. Предмет российского конституционного права / Ю. П. Еременко. Ростов н/Д, 1996. 50 с.
17. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. Харьков: Консум; Университет внутренних дел, 2000. 704 с.
18. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. М.М. Рассолова, В.О. Лучина, Б.С. Эбзеева. М.: ЮНИТИ ДАНА, Закон и право, 2001. 640 с.
19. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. К.: Юрінком Інтер, 2008. 688 с.
20. Сучасні технології роботи з персона- лом : наук. розробка / авт. кол. : С. М. Серьогін, І. В. Шпекторенко, Н. А. Липовська та ін. К. : НАДУ, 2010. 48 с.
21. Тихомирова Т.О. Реалізація державної політики охорони здоров’я в системі МВС України: адміністративно-правовий аспект: дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. Київ: Відкритий міжнародний
    університет розвитку людини «Україна». 2010. 278 с.
22. Круглов О.М. Доказування і докази у справах про адміністративні правопорушення посадових осіб: дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. Харків: Запорізький юридичний інституту МВС України. 2003. 222 с.
23. Фелик В.І. Адміністратинво-правове разебпзечення профілактичної діяльності Національної поліції України: дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ. 2017. 479 с.
24. Алфьоров С.М., Ващенко С.В., Долгополова М.М., Купін А.П. Адміністративне право. Загальна частина. Навч. посіб. К.: Центр учбової літератури, 2011. 216 с.
25. Теория государства и права: [учеб. для вузов] / под. ред. проф. В.М. Корельского и проф. В.Д.Перевалова. [2-е изд., изм. и допол.]. М.: Изд-во «Норма» (Издат. группа НОРМА- ИНФРА-М), 2002. 616 с.

УДК 349.2

Осіпов Юрій Володимирович,

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0009-0002-6082-8494

Анотація

Узагальнено, що сутність механізму реалізації права на звернення до адміністративного суду можна розглядати у вузькому та широкому розумінні. Зокрема широкий підхід передбачає, що державою створено та забезпечено всі умови для активізації судових механізмів захисту прав, свобод чи інтересів осіб, які в практичній площині є дієвими та ефективними. У цьому контексті визначальне значення мають усі його складові, як такі, що в єдності забезпечують справедливий, неупереджений та процедурний розгляд конкретної адміністративної справи. Своєю чергою, формальний підхід об’єктивує наявність чітких законодавчо визначених правил вчинення конкретної процесуальної дії щодо залучення судової системи до вирішення публічно-правового спору, а дотримання яких є обов’язковим для виникнення підстав активізації інших механізмів забезпечення права особи на судовий захист. Тобто йдеться про взаємопоглинання окремих механізмів, які в єдності забезпечують гарантії дотримання основоположних конституційних прав, свобод та інтересів особи.

Уточнено, що підтримання чи визнання лиш одного із запропонованих підходів не є помилковим, адже базовим є врахування таких положень: механізм реалізації права на звернення до адміністративного суду є сукупністю юридичних засобів, покликаних забезпечити ефективне застосування правових норм щодо безперешкодної можливості особи бути ініціатором виникнення адміністративно-процесуальних відносин захисного об’єктного спрямування; його активізація безпосередньо пов’язана з порушенням конкретного права особи (публічного інтересу), що перебуває під захистом держави, а функціонування – сприяє зміцненню інституту захисту прав особи та розвитку правової держави загалом.

Ключові слова: адміністративний суд, механізм забезпечення реалізації прав, механізм реалізації прав, механізм реалізації права на звернення до адміністративного суду, публічно-правовий спір, судовий захист, сутність механізму. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Карташов М. Проблеми реалізації права на звернення до суду. Підприємництво, господарство і право, 2019. №5. С. 20–23.
2. Борякіна В. Гарантії доступу до адміністративного судочинства. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «ПРАВО». Випуск 30, 2020. С. 70–77.
3. Француз Т. Роль і місце судової влади в процесі захисту прав людини і громадянина. Держава і право, 2001. Вип. 9. С. 179–185.
4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 7 травня 2002 р. № 8-рп/2002. Верховна Рада України: URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v008p710-02#Text.
5. Новіков В., Боровікова В. Про механізм реалізації прав і свобод людини. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ, 2018. № 3. С. 45–56.
6. Тарахович Т. Механізм дії права, механізм правового регулювання, механізм реалізації права: особливості взаємодії. Держава і право, 2010. Вип. 50. С. 12–18.
7. Олькіна О. Поняття та механізм реалізації права особи на захист та правову допомогу. Актуальні проблеми держави і права, 2017. Вип. 67. С. 242–248.
8. Кривицький Ю. Механізм регулювання в сучасній теорії права. Часопис Київського університету права, 2009. № 4. С. 74–79.
9. Куракін О. Структура механізму правового регулювання. Науковий вісник Ужгородського Національного університету: серія: Право, 2015. Т.1. Вип. 35, ч. 2. С. 46–49.
10. Джафарова О.В. Дозвільна діяльність органів публічної адміністрації в Україні: питання теорії та практики: моногр. Харків : Диса плюс, 2016. 688 с. URI: http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/7754
11. Чуйко З. Конституційно-правовий механізм забезпечення національної безпеки України. Бюлетень Міністерства юстиції України, 2006. № 8. С. 81–89.
12. Демків Р. Правове регулювання як юридичне явище: окремі аспекти розуміння. Науковий вісник Ужгородського національного університету: серія право, 2015. Випуск 34. Том 1. С. 19–22.
13. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами». Рішення Конституційного суду України від 09.09.2010 № 19-рп/2010. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v019p710-10#Text.

УДК 349.2

Осіпов Юрій Володимирович,

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0009-0002-6082-8494

Анотація

Стаття присвячена визначенню особливостей реалізації права на звернення до адміністративного суду за суб’єктним критерієм. Визначено, що фізичні та юридичні особи приватноправової приналежності як суб’єкти реалізації права на звернення до адміністративного суду характеризуються обсягом необхідної правосуб’єктності, що надає їм можливість реалізовувати таке право. Зокрема загальна правосуб’єктність таких осіб передбачає можливість бути учасником публічно-правових відносин, а процесуальна – у межах публічно-правового спору, що передається на розгляд адміністративного суду. Причому для окремого суб’єкта може бути властивою спеціальна адміністративно-процесуальна правосуб’єктність, особливості якої зумовлюються предметним полем спірних відносин. У статті наводяться загальні та спеціальні умови для ініціації активізації механізму реалізації права на звернення до адміністративного суду. Автором визначено, що підставою для реалізації такого права є наявність доказової бази задля підтвердження реального порушення прав, свобод або законних інтересів особи з боку суб’єкта виконання управлінських функцій. Доведено, що суб’єкти владних повноважень як суб’єкти реалізації права на звернення до
адміністративного суду є специфічною його групою, що наділені спеціальною адміністративною правосуб’єктністю, яка наділяє їх можливістю на законних підставах активізовувати судові механізми захисту публічного інтересу. Своєю чергою, підставою для реалізації такого права є законодавче закріплення за суб’єктом владних повноважень відповідних прав та обов’язків, що забезпечують йому можливість бути стороною конкретної адміністративної справи.

Ключові слова: адміністративні суди, захист публічного інтересу, право на звернення до адміністративного суду, публічно-правовий спір, реалізація права, суб’єкт владних повноважень, суб’єктивні права та обов’язки, юрисдикція адміністративних судів. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1.  Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
2. Джафарова М. Представництво в адміністративному судочинстві України. Форум права. 2010. № 2. С. 115–120.
3. Мазурик Н. Суб’єкти права на доступ до адміністративно- юрисдикційного захисту. Актуальні проблеми правознавства, 2017. №1. Т. 2. С. 25-37.
4. Берназюк Я. Звернення суб’єкта владних повноважень з позовом до адміністративного суду: виняток чи необхідність? Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: юридичні науки, 2020. Том 31
   (70) Ч. 2 № 2. С. 20-27.
5. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 06.07.2005 р. № 2747-IV. Верховна Рада України: офіційний сайт. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text.
6. Постанова Великої Палати Верховного Суду по справі № 914/2006/17 від 23 травня 2018 року. Система пошуку та аналізу судових рішень. URL: https://verdictum.ligazakon.net/document/74506084.
7. Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України: Постанова Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 р. № 280. Верховна Рада України офіційний сайт. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280-2014-%D0%BF#Text.
8. Про затвердження Положення про Міністерство оборони України: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. № 671. Верховна Рада України: офіційний сайт. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/671-2014-%D0%BF#Text.
9. Про затвердження Положення про Національну поліцію: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 р. № 877. Верховна Рада України: офіційний сайт. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/877-2015-%D0%BF#Text.
10. Постанова Великої Палати Верховного Суду по справі № 915/478/18 від 26.02.2019 р. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/81329465.
11. Постанова Верховного Суду по справі № 160/11892/20 від 23 вересня 2021 року.URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/99834564.
12. Постанова Верховного Суду по справі № 826/10972/16 від 06 грудня 2021 року. URL: https://reyestr.court. gov.ua/Review/101698229.
13. Постанова Верховного Суду по справі №540/2804/19 від 13 квітня 2021 року. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96220005?fbclid=IwAR0hU9SJl0GbT7zqQccfMHkYrAWollW03hO_UhYU_Y3gnlTvy7henJQxxNk.
14. Кобилянський М.Г. Компетенційний спір як предмет юрисдикції адміністративних судів : дис. канд. юрид. наук : 12.00.07. Київ, 2014. 210 с.
15. Постанова Великої Палати Верховного Суду по справі № 826/3115/17 від 13 листопада 2019 року. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/85776336.
16. Джафарова О. В., Синицька Я. П. Судові рішення в адміністративному судочинстві : питання теорії та практики : монографія. Харків: ХНУВС, 2014. 238 c. https://dspace.univd.edu.ua/handle/123456789/17191.
17. Ухвала Верховного Суд по справі №9901/411/19 від 24 грудня 2019 року. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86717421.
18. Окрема думка судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Берназюка Я.О. на ухвалу Верховного Суду від 24 грудня 2019 року в адміністративній справі за позовом Соснівської міської ради до Верховної Ради України про визнання протиправною та нечинною постанови Верховної Ради України «Про зміни в адміністративно-територіальному устрої Львівської області і встановлення меж Сокальського району Львівської області» №2749-VIII від 06.06.2019. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86828275.