УДК: 323.21: 316.46

Туренко Олег Станіславович,

доктор філософських наук, доцент

Донецький державний університет внутрішніх справ

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-4635-4731

Анотація

М. Рейснер розробляв психологічну концепцію триступінчастого розвитку права: первородне інтуїтивне право, правова ідеологія, позитивне право. Завдяки практиці поєднувати в собі методи формування правової ідеології – містичний, естетико-романтичний та раціональний, право стає ключовим важелем розвитку суспільства. Держава є втіленням ідеальних уявлень в житті суспільства і наслідком психологічних чинників та виробничих компромісів. Більшовицький переворот змінив світоглядну позицію вченого. Майже всі його концепти отримують міфологічні
ознаки, а відправні ідеї психологічної теорії права – інтуїтивне право індивідів та колективістський пошук сенсів правової ідеології, нівельовані. Рейснеровські візії легітимізували право на знання більшовицької партії, виправдовували її антилюдську практику.

Ключові слова: М. Рейснер, право, держава, правова ідеологія, психологіна теорія права, більшовізм, радянське право.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Корчевна Л. О. Співвідношення моралі і права в ученні Льва Петражицького. Вісник Південного регіонального центру Національної академії правових наук України. 2014. № 2. С. 16–22.
2. Атоян О. М. Ідея інтуїтивного права в концепціїї Льва Петражицького. Юридичний вісник, 2 (15). 2010. С. 8-11.
3. Рейснер М. А. Государство. Ч. I. Идеология и метод. 2-е изд., испр. и доп. М. : Издание Социалистической Академии общественных наук, 1918. 222 с.
4. Рейснер М. А. Право. Наше право. Чужое право. Общее право. Л.-М. : Тип. рабоч. изд. «Прибой», 1925. 276 с.
5. Скибина О. А. Государство и право как идеологические форми в учении М. А. Рейснера. Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. Тамбов: Грамота, 2012. № 11 (25): в 2-х ч. Ч. II. C. 170-174.
6. Рейснер М. А. Государство. Пособие к лекциям по общему учению о государстве. Ч. 2. Государство и общество. Ч. 3. Государственные формы. М.: Тип. т-ва И. Д. Сытина, 1912. 291 с
7. Тимошенко В. И. Теория государства в политико-правовой мысли Украины и России (конец XIX – начало ХХ вв.). монография. Чернигов: Издатель Лозовой В.М., 2014. 624 с.
8. Рейснер М. А. Основные черты представительства. Конституціонное государство. С.- Петербургъ, Изданіе І. В. Гессена и прив.-доц. А.И. Каминка. 1905. С. 121-178.
9. Рейснер М. А. Русский абсолютизм и европейская реакция. СПб. : Книгоиздательство «Дело», 1906. 104 с.
10. Рейснер М. А. Основы Советской конституции. Лекции. М. : Изд. Акад. Генштаба Рабоче-Крестьской Красной Армии, 1920. 338 с.
11. Данилевская И. Л., М. А. Рейснер о правовом государстве. Труды Института государства и права РАН. 2013. № 6. С. 152-168.

УДК 343. 34

Устименко Володимир Анатолійович,

доктор юридичних наук, професор,

директор Державної установи «Інститут економіко-правових досліджень

імені В. К. Мамутова НАН України», член-кореспондент НАН України,

член-кореспондент НАПрН України, Заслужений юрист України

https://orcid.org/0000-0002-1094-422X

e-mail: [email protected]

Теремецький Владислав Іванович,

доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільного права і процесу Західноукраїнського національного університету

https://orcid.org/0000-0002-2667-5167

e-mail: [email protected]

Деревянко Богдан Володимирович,

доктор юридичних наук, професор, головний науковий співробітник

Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України

https://orcid.org/0000-0001-7408-8285

e-mail: [email protected]

Рябченко Олена Петрівна,

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри адміністративного права, процесу та митної безпеки

Університету державної фіскальної служби України

https://orcid.org/0000-0001-6631-2830

e-mail:[email protected]

Анотація

У статті досліджується поняття «ризик» та «господарський ризик» в розрізі практики укладення договорів на здійснення робіт з інжинірингу (проектування), поставки та будівництва, що розроблені Міжнародною федерацією інженерів-консультантів. Узагальнено зміст об’єктивного, суб’єктивного та дуалістичного підходу до розуміння поняття «ризик». Висвітлено законодавчий підхід до ролі ризику як невід’ємної частини підприємницької діяльності.

Авторами проаналізовано наявні напрацювання вчених-практиків щодо підходів до справедливого розподілу ризиків за будівельними контрактами. Підкреслено визначальну роль принципів Абрахамсона у формуванні «Золотих принципів FIDIC», що були розроблені як рекомендації, яких мають дотримуватись договірні сторони, задля здійснення справедливого і збалансованого розподілу ризиків, зокрема і при укладенні ЕРС-контрактів. Додатково досліджено новели Н. Банні щодо удосконалених принципів Абрахамсона.

З’ясовано, що у зв’язку з наявною геополітичною ситуацією, необхідність страхування політичних ризиків є не примхою, а нагальною потребою, адже договірні сторони на сучасному та майбутньому етапах розвитку української економіки повинні враховувати також настання неконтрольованих ризиків. Наголошено на необхідності здійснення санкційного контролю та управління санаційними ризиками, що можуть унеможливити реалізацію проектів будівництва за ЕРС-контрактами.

Дослідженням договірного розподілу ризиків, зокрема і в будівельній галузі займались такі науковці як Д.О.Беззубов, К.А.Возняковська, Н.І. Красноярова, І.В. Сухоставець, Н. Банні, М. Абрахамсон та інші. Однак наявні підходи не враховували випадки настання військових конфліктів, активних воєнних дій та санкційну політику міжнародної спільноти.

Ключові слова: ЕРС-контракт, FIDIC, договірний ризик, принципи Абрахамсона, страхування ризиків, політичний ризик.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Arent van Wassenaer. In Search of the Holy Grail: Taking the Abrahamson Principles Further. Construction Law International: веб-сайт. URL: https://heinonline.org/HOL/LandingPage?handle=hein.journals/cnstrcnl1&div=34&id=&page= (дата звернення: 09.04.2021).
2. Nael G. Bunni. The four criteria of risk allocation in construction. International Construction Law Review: веб-сайт. URL: https://www.i-law.com/ilaw/doc/view.htm?id=208142 (дата звернення: 09.04.2021).
3. Возняковська К. А Ризик у господарському договірному праві. Право та державне управління. 2015. № 2. С. 77–81.
4. Сухоставець І.В. Контракти FIDIC в Україні – вже невідворотний процес. Юридична газета. 2021. № 7 (737). URL: https://yur-gazeta.com/interview/kontrakti-fidic-v-ukrayini--vzhe-nevidvorotniy-proces.html (дата звернення: 09.04.2021).
5. FIDIC 2017…Там, де закінчується Веселка? Міжнародна Гільдія Інженерів Консультантів: веб-сайт. URL: https://iceg.com.ua/fidic-2017-tam-de-zakinchuyetsya-veselka/ (дата звернення: 09.04.2021).
6. Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 436-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/436-15 (дата звернення: 09.14.2021).
7. Братусь С. Н. Спорные вопросы теории юридической ответственности. Советское государство и право. 1973. № 4. С. 34–39.
8. Харитонов Е. О. Очерки сравнительного правоведения: традиции частного (гражданского) права в Европе. Одесса: Феникс, 2013. 639 с.
9. Воловик О. А. Еволюція мети договірного права крізь призму економічного підходу:(історія та сучасні тенденції). Вісник Вищої ради юстиції. 2013. № 2 (14). С. 125–138.
10. Килимник І. І., Висоцька В. Г. Використання будівельних контрактів ФІДІК під час впровадження інфраструктурних проектів у будівництві в Україні. Інтернет – конференції ХНУМГ ім. О.М. Бекетова: економіко-правові засади формування та розвитку регіональної інфраструктури в умовах децентралізації економіки України. 2018. С. 155–158. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/162019567.pdf (дата звернення: 09.04.2021).
11. The meaning and contestability of fair risk allocation in commercial contracting. BELL GULLY. Legal 500: веб-сайт. URL: https://www.legal500.com/developments/thought-leadership/the-meaning-and-contestability-of-fair-risk-allocation-in-commercial-contracting/ (дата звернення: 09.04.2021).
12. Nael G. Bunni. Biography. International Arbitration Institute: веб-сайт. URL: https://www.iaiparis.com/profile/nael.bunni (дата звернення: 09.04.2021).

УДК 342.34

Титикало Роман Сергійович,

асистент кафедри менеджменту охорони здоров’я

Інституту післядипломної освіти НМУ імені О.О. Богомольця,

кандидат юридичних наук, адвокат

https://orcid.org/0000-0002-6406-8800

Анотація

У даній статті здійснено дослідження місця та ролі органів місцевого самоврядування в системі органів державної влади.

Зазначено, що публічній владі приманні ряд особливостей. Зокрема, легітимність публічної влади; функціональність спрямованість публічної влади; організуючий вплив; об’єктом публічної влади є публічно-правові суспільні відносини; наявність владних та підвладних суб’єктів влади. В системі публічної влади роль кожного з елементів системи влади не є стабільною, й окремі з них залежно від обставин можуть займати положення домінуючих ланок у цій структурі; можливість владного суб’єкта застосовувати заходи впливу.

Під місцевим самоврядуванням автор запропонував розуміти нормативно регламентована діяльність представницьких органів місцевого самоврядування, виконавчих органів рад, органів самоорганізації населення, яка спрямована на врегулювання, управління та вирішення питань в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці в інтересах відповідної територіальної громади. 

Визначено, що місце місцевого самоврядування в системі публічної влади зумовлено наступним: 1) є особливою гілкою публічної влади, якій не властива ієрархієзованість; 2) є формою волевиявлення організованої громадськості, що направляє свої зусилля на розвиток бізнесу, охорони здоров’я, освіти, культури, жкх та інших сфер на місцевому рівні; 3) не дивлячись на відсутність ієрархічного підпорядкування органам державної влади, контроль за своєчасним виконанням ними дій та рішень здійснюють органи публічної адміністрації; 4) свої повноваження здійснює в межах певної адміністративно-територіальної одиниці; 5) поява місцевого самоврядування спричинена прагненням суспільства оптимізувати модель публічної влади в умовах децентралізації; 6) є вираженням приватної волі індивіда в публічно-правовій сфері; 7) є наслідком взаємодії та зближення держави та суспільства; 8) наявна певна автономія в межах делегованих повноважень; 9) поєднуються самоврядні і державницькі засади, що співіснують між собою, доповнюючи одна одну; 10) має матеріальну і фінансову автономію, що представлено у наявності органів місцевого самоврядування рухомого і нерухомого майна, доходів місцевих бюджетів, інших коштів, землі, природних ресурсів, як власності територіальних громад, а також об’єктів спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, формування місцевими радами органів виконавчої влади та власних контрольних органів).Визначено, що місце місцевого самоврядування в системі публічної влади зумовлено наступним: 1) є особливою гілкою публічної влади, якій не властива ієрархієзованість; 2) є формою волевиявлення організованої громадськості, що направляє свої зусилля на розвиток бізнесу, охорони здоров’я, освіти, культури, жкх та інших сфер на місцевому рівні; 3) не дивлячись на відсутність ієрархічного підпорядкування органам державної влади, контроль за своєчасним виконанням ними дій та рішень здійснюють органи публічної адміністрації; 4) свої повноваження здійснює в межах певної адміністративно-територіальної одиниці; 5) поява місцевого самоврядування спричинена прагненням суспільства оптимізувати модель публічної влади в умовах децентралізації; 6) є вираженням приватної волі індивіда в публічно-правовій сфері; 7) є наслідком взаємодії та зближення держави та суспільства; 8) наявна певна автономія в межах делегованих повноважень; 9) поєднуються самоврядні і державницькі засади, що співіснують між собою, доповнюючи одна одну; 10) має матеріальну і фінансову автономію, що представлено у наявності органів місцевого самоврядування рухомого і нерухомого майна, доходів місцевих бюджетів, інших коштів, землі, природних ресурсів, як власності територіальних громад, а також об’єктів спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, формування місцевими радами органів виконавчої влади та власних контрольних органів).

Ключові слова: публічна влада, механізм держави, місцеве самоврядування, публічно-правова сфера, публічне адміністрування.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Белых А.К. Управление и самоуправление. Л.: Изд-во “Наука”, 1972. 208 с.1. Белых А.К. Управление и самоуправление. Л.: Изд-во “Наука”, 1972. 208 с.
2. Мушкин А.Е. Государство и право – исторические разновидности органов и норм управления обществом. Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1969. 78 с.
3. Тихомиров Ю.А. Власть и управление в социалистическом обществе. М.: Юрид. лит., 1968. 199 с.
4. Державне управління: теорія та практика / За заг. ред. докт. юрид. наук, проф. Авер’янова В.Б. Київ: Юрінком Інтер, 1998. 432 с.
5. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Відом. Верхов. Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
6. Цейтлин С.Т. Об основных элементах государственной власти в СССР. Вестник Ленингр. ун-та. Серия экономики, философии и права. Вып. 1. 1958. № 5. с. 85-91.
7. Чиркин В.Е. Государственная власть в развивающихся странах. М.: Наука, 1990. 238 с.
8. Конституційне право України / За ред. доктора юридичних наук, професора В.Ф. Погорілка. К.: Наукова думка, 1999. 734 с.
9. Черданцев А.Ф. Теория государства и права. М.: Юрайт, 1999. 432 с.
10. Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемчушенко (відп. ред.) та ін. К.: “Укр. енцикл.”, 1998. Т.1 : А-Г. 672 с.
11. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. Харків: Право, 2002. 432 с
12. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). М.: Аванта+, 2000. 560 с.
13. Батанов О.В. Деякі теоретичні проблеми співвідношення місцевого самоврядування та державної влади. Часопис Київського університету права. 2002. №2. С.21-30.
14.  Баймуратов М.А., Григорьев В.А. Муниципальная власть: актуальные проблемы становления и развития в Украине: Монография. Одесса: «Юридична література”, 2003. 248 с.
15. Щебетун И.С. Организационно-правовые гарантии местного самоуправления в Украине: Монография. Донецк.: Дельта, 2002. 208 с.
16. Трачук П. А. Місцеве самоврядування у системі публічної влади України. Закарпатські правові читання. Том 1. С. 176-180. URL: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/13600/1/%D0%9C%D0%86%D0%A1%D0%A6%D0%95%D0%92%D0%95%20%D0%A1%D0%90%D0%9C%D0%9E%D0%92%D0%A0%D0%AF%D0%94%D0%A3%D0%92%D0%90%D0%9D%D0%9D%D0%AF.pdf
17. Костицький В. Місцеве самоврядування як окрема гілка публічної влади. Вісник АПСВТ. 2018. №1. С.48-50. URL: https://www.socosvita.kiev.ua/sites/default/files/Visnyk_1_2018-48-50.pdf

УДК: 342.72

Палій Валерій Валерійович,

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-1881-2504

Анотація

Стаття присвячена висвітленню зарубіжного досвіду застосування правоохоронними органами адміністративно-правових обмежень прав і свобод людини при забезпеченні публічної безпеки.

Стаття присвячена висвітленню зарубіжного досвіду застосування правоохоронними органами адміністративно-правових обмежень прав і свобод людини при забезпеченні публічної безпеки.

Проаналізовано, досвід провідних країн світу, таких як, США, Велика Британія, Федеративна Республіка Німеччина.Визначено, що передовий досвід інших країн під час запозичення в чинне та перспективне національне законодавство має бути не тільки адаптованим, але й враховувати національні особливості, проходити обговорення в наукових колах та на громадських слуханнях.

Звернена особлива увага на чітку регламентованість діяльності правоохоронних органів, всі підзаконні акти, що регулюють їх діяльність повинні під час прийняття проходити незалежну правову та громадську експертизу.

Ключові слова: публічна безпека, права людини, обмеження, принцип законності, принцип доцільності. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Весельська Т. Адміністративне затримання особи: українські реалії та міжнародний досвід. Право України. 2010. №2. С.243-249.
2. Заросило В.О. Порівняльний аналіз адміністративної діяльності міліції України та поліції зарубіжних країн (Великобританії, США, Канади та Франції) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07. К., 2002. 19 с.
3. Конституція Республіки Молдова від 29 липня 1994 року. URL: http://lex.justice.md/
4. Методичні рекомендації для інспекторів з дотримання прав людини в ІТТ. URL: https://bit.ly/3ecAtnk
5. Про затвердження Змін до наказу МВС України від 20.01.2005 № 60 дск.: наказ МВС України від 02.11.2012 № 1002 (зі змінами та доповненнями). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1977-12#Text
6. Про затвердження Інструкції про роботу ізоляторів тимчасового тримання ОВС України та Інструкції з організації конвоювання затриманих і взятих під варту осіб в ОВС України: Наказ МВС України від 20.01.2005 р. № 60.
7. Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку в ізоляторах тимчасового тримання органів внутрішніх справ України: наказ МВС України від 02.12.2008 № 638 (зі змінами та доповненнями). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0137-09#Text
8. Про попереднє ув’язнення : Закон України від 30 червня 1993 року № 3352-XII. (Зі змінами та доповненнями). Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 35, ст.360. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3352-12#Text
9. Руслан Стефанчук: Парламент активно працює над своєю частиною євроінтеграційних завдань, аби до кінця року розпочалися перемовини про членство України в ЄС. Верховна Рада України: новини. URL: https://www.rada.gov.ua/news/Novyny/227153.html
10. Столітній А.В. Зарубіжний досвід застосування адміністративного затримання та шляхи його запозичення для України. Форум права. 2012. № 2. С. 670-678. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index.htm_2012_2_107
11. Constitution of the United States. URL: http://www.senate.gov/civics/constitution_item/constitution.htm12.
12. Grundgesetz fur die Bundesrepublik Deutschland. URL: https://www.gesetze-im-internet.de/gg/BJNR000010949.html

УДК 354.32:377

Чиж Богдан Ігорович,

аспірант Університету сучасних знань

e-mail: [email protected] 

Анотація

У даній науковій статті розкрито перспективи державно-приватного партнерства в сфері професійно-технічної освіти та наведено авторське визначення поняття «державно-приватного партнерства в сфері професійно-технічної освіти».

Автором стверджується, що об’єктом державно-приватного партнерства є суспільні відносини, що виникають в публічно-правовій сфері, тобто головною ознакою є наявність публічного інтересу відповідно до умов договору. Це може бути як управління об’єктами державної і комунальної власності, так і сфері освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального обслуговування тощо; 2. Сторони державно-приватного партнерства, з огляду на їх права та обов’язки відповідно до умов договору, можуть вносити пропозиції до законодавчих актів, яким визначено основоположні засади та принципи реалізації предмету договору державно-приватного партнерства; 3. Державно-приватне партнерство є ширшим ніж управління об’єктами державної та комунальної власності та може полягати в замовленні в державних та комунальних закладах професійно-технічної освіти щодо підготовки, перепідготовки та підвищенні кваліфікації фахівців відповідних професій та професійних якостей; 4. З огляду на предмет договору про державно-приватне партнерство його термін може бути як короткостроковим (5 років), так і довгостроковим (до 50 років); 5. Договір про фінансування може передбачати інвестування в об’єкти управління державної власності, так і в сферу надання публічних послуг; 6. Вирішення спорів із суб’єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства є публічно-правовим спором та віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Визначено, що державно-приватне партнерство в сфері професійної освіти – це договірна форма взаємодії між закладами професійно-технічної освіти та приватним сектором з метою диверсифікації джерел фінансування освіти, впровадження інновацій у систему управління закладом та здійсненні навчального процесу, покращення якості освітніх послуг та матеріально-технічної бази, підвищення якісних показників здобувачів професійної освіти тощо. 

Ключові слова: професійна освіта, дуальна професійна освіта, фахівець, публічна адміністрація, децентралізована модель управління професійною освітою.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 1 липня 2010 року № 2404-VI. Відомості Верховної Ради України, 2010. № 40. Ст.524.
2. Москвічова О.С. Державно-приватне партнерство у сфері професійно-технічної та вищої освіти. Економіка і організація управління. 2016. №2. С.291-299. URL: https://jeou.donnu.edu.ua/article/view/4822
3. Радкевич, В. О., Бородієнко, В. О., & Кравець, С. Г. Професійна (професійнотехнічна) освіта України в контексті євроінтеграційних процесів (порівняльний аналіз із країнами Європейського Союзу): науково-аналітичні матеріали. Київ: ТОВ «ТРОПЕА».
4. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 6 липня 2005 року № 2747-IV. Відомості Верховної Ради України, 2005. № 35-36, № 37. Ст.446.
5. Державно-приватне партнерство. URL: https://mon.gov.ua/ua/osvita/profesijno-tehnichna-osvita/reforma-profesijnoyi-osviti/derzhavno-privatne-partnerstvo-ta-dualna-osvita/derzhavno-privatne-partnerstvo