УДК 342.9

Огурченко Володимир Георгійович,
кандидат юридичних наук, докторант
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0009-0008-1752-9740

Анотація

Визначено, що за функціональним критерієм виокремлюється окремий самостійний вид правоохоронної діяльності, іменований як оперативно-розшукова, що об’єктивує втілення в правореалізацію однойменної функції. Як різновид правоохоронної, оперативно-розшукова функція є конкретною і спрямовується на убезпечення держави, суспільства та окремого індивіда від потенційних загроз безпековому благополуччю, а також вирівнювання балансу справедливості у випадку порушення встановлених правил гармонійного співіснування громадян у межах певної
соціальної системи чи посягань на належний суспільний розвиток загалом. Уточнюється, що усі суб’єкти оперативно-розшукової діяльності виконують надзвичайно важливе завдання як соціального, так і процесуального характеру. Кожен з таких хоч і переслідує за мету виконання покладених на нього законодавством функціональних повноважень у конкретному напрямі, однак в цілому можна припустити про надання ними своєрідного різновиду послуг соціального обслуговування, як важливого елемента правоохоронного сервісу в рамках сервісного типу організації держави.

Враховуючи масштабність, географічну доступність, функціональні обов’язки та сформовані механізми взаємодії Національної поліції України з публічним та приватним секторами визначено, що підрозділи кримінальної та спеціальної поліції є одними з ключових суб’єктів здійснення оперативно-розшукової функції. Включаючи соціальний аспект як домінантний, кінцевим споживачем цього специфічного різновиду послуги визначено індивіда, осіб різної видової приналежності права, свободи чи інтереси яких перебувають під захистом від протиправних посягань, адже з-поміж прямої реакції на протиправні явища, належне забезпечення оперативними матеріалами зацікавлених (уповноважених) суб’єктів слугує підґрунтям для забезпечення правопорядку та підтримання необхідного рівня безпеки громадян.

Ключові слова: забезпечення правопорядку, захист, Національна поліція України, оперативно-розшукова функція, охорона, правоохоронний сервіс, сервісний тип організації держави.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Теорія держави і права : навчальний посібник; за ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. Kиїв : Юрінком Інтер, 2003. 368 с.
2. Марущак О. А. Функції держави: визначення поняття. Держава та регіони. Серія Право. 2019. №3. С. 17–21.
3. Коломоєць О. В. Функцiї держави у сучасному державознавствi: теоретичнi проблеми. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Юриспруденція. 2013. Вип. 5. С. 41–44.
4. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України : навч. посіб.; B.C. Ковальський, В.Т. Білоус, С.Е. Демський та ін.; відп. ред. Я. Ю. Кондратьев. К. : Юрінком Інтер, 2002. 320 с.
5. Братель С. Функції правоохоронної сфери. Право і суспільство. 2015. № 4. С. 63–66.
6. Кобзар О. Ф. Підходи щодо визначення поняття правоохоронної функції держави. Юридична наука. 2015. № 9. С. 7–13.
7. Шай Р. Я. Суб’єкти реалізації правоохоронних функцій держави. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Юридичні науки. 2014. № 807. С. 93–100.
8. Ботвінов Р. Реалізація правоохоронних функцій спеціалізованими видами публічної служби України. Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: Державне управління. 2017. Вип. 1. С. 55-61.
9. Гамурар І. О. Розвиток оперативно-розшукової діяльності в Україні. Правові та організаційно-тактичні засади оперативно-розшукової діяльності Національної поліції України : матеріали Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф. Одеса, 2020. С. 30–32.
10. Бандурка О. М. Оперативно-розшукова діяльність. Частина І: Підручник. Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. 244 с.
11. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 № 2135-XII. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2135-12#Text
12. Шапірко П. Юридична, правоохоронна та оперативно-розшукова діяльність: аспекти співвідношення. Юридичний вісник. 2014. № 6. С. 153–158.
13. Давидюк В.М. Окремі організаційні аспекти діяльності оперативно-розшукових сил Національної поліції у протидії злочинності. Підготовка поліцейських в умовах реформування системи МВС України. Харків, 2019. С. 38–41.
14. Халілев Р. А. Сили оперативно-розшукової діяльності ОВС у протидії злочинності на підґрунті етнічних і конфесійних суперечностей. Бюлетень обміну досвідом роботи. 2013. № 194. С. 92–101.
15. Мещан І. В. Соціальне обслуговування як складова соціального захисту населення: соціолого-управлінський аспект. Грані. 2015. №8 (24). С. 71–76.
16. Пилипів Р. Новий формат діяльності правоохоронного органу – поліції в Україні. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 6. С. 125–129.
17. Кривицький Ю. Верховенство права як принцип діяльності міліції: перспективи закріплення та реалізації в умовах реформування МВС України. Юридична Україна. 2013. № 8. С. 8–13.
18. Джафарова О.В. Щодо розуміння категорії «публічно-сервісна діяльність» Національної поліції. Безпека дорожнього руху: правові та організаційні аспекти : матеріали ХІ Міжнародної науково-практичної конференції (м. Кривий Ріг, 22 листопада 2016 р.). Кривий Ріг, 2017. С. 72-75.
https://dspace.univd.edu.ua/server/api/core/bitstreams/234028ae-82fc-4280-9597-a2971f55fc5e/content.
19. Оссе А. Принципы деятельности полиции. Методическое пособие по правам человека. Нидерланды : Amnesty International, 2006. 344 с.
20. Мартыненко О. А. Детерминация и предупреждение преступности среди персонала органов внутренних дел Украины : монографія. Х. : ХНУВС, 2005. 496 с.
21. Кріцак І. В. Правоохоронна функція держави та її вплив на формування функції надання послуг населенню органами внутрішніх справ України. Форум права. 2009. № 3. С. 365–372.
22. Криштанович М. Ф.. Функції Національної поліції України в системі забезпечення публічної безпеки й порядку в державі. Публічне управління у сфері державної безпеки та митної справи. № 2 (25). 2020. С. 192–195.
23. Саакян М. Поняття, завдання та принципи оперативно-розшукової діяльності: Лекція для студентів денної та заочної форми навчання, спеціальність 6.030401 «Правознавство»; 262 «Правоохоронна діяльність». Одеса, 2018 27 с.

УДК 34.096

Давиденко Віталій Володимирович,
доктор політичних наук, кандидат філософських наук,
доцент кафедри бізнесу і права
Вінницького соціально-економічного інституту
Університету«Україна»

Анотація

У статті досліджено явище громадського діалогу, його взаємозв’язок із соціальним діалогом. Встановлено, що громадський діалог1
- це постійна і структурована взаємодія між органами влади та організаціями громадянського суспільства, які виражають інтереси певної групи громадян. Громадський діалог може вестися багатьма каналами, за ініціативою будь-якої зі сторін, за допомогою таких засобів, як індивідуальні зустрічі, публічні слухання, обговорення, дискусії і дебатів та процедури письмових консультацій.

На рівні Європейського Союзу він існує паралельно з представницькими демократичними виборними органами (Радою та Парламентом), консультативними інституціями (Європейським економічним і соціальним комітетом) та соціальним діалогом у сфері зайнятості, який ведеться між урядом, роботодавцями та профспілками. Особливу уваги приділено консультативному органу ЄС - Європейському економічному і соціальному комітету, який є голосом організованого громадянського суспільства у Європі.

Також досліджено розвиток та форми громадського діалогу в Україні, зокрема окреслено роль Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна – ЄС та Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства. Розглянуто функції громадських рад та консультацій з громадськістю, передбачених українським законодавством в обов'язковому порядку.

Автор прийшов до розуміння, що громадський діалог є важливою складовою демократичного суспільства та має безпосередній вплив на розвиток правової держави, в якій кожен громадянин може висловлювати та відстоювати свою позицію щодо широкого спектру питань.
На думку автора, мета громадського діалогу полягає у підвищенні рівня довіри населення до органів державної влади шляхом формування почуття причетності та відповідальності за те чи інше рішення, підвищенні рівня прозорості, передбачуваності, обґрунтованості та якості рішень, що приймаються органами влади.

Ключові слова: громадський діалог, громадянське суспільство, організації громадянського суспільства, соціальний діалог, консультаціїх з громадськістю, громадські ради.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Городецька С.Л. Громадянський діалог: витоки, структура та проблематика дослідження. 2013. URL: https://sociology.knu.ua/sites/default/files/library/elopen/aktprob.19.91.pdf
2. Письменний І.В., Липовська Н.А. Громадянський діалог як форма взаємодії між владою та суспільством. Аспекти публічного управління. № 9 (23). 2015. URL: https://core.ac.uk/reader/233892980
3. Висновок Економічно-соціального комітету щодо ролі та внеску організацій громадянського суспільства в розбудову Європи, OJ C329, 17.11.99 p.30. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX%3A51999IE0851
4. Nahtigal N. Institutionalising Civil Dialogue – Overview of existing Policy measures, Sept. 2010
5. Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: постанова Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-%D0%BF#Text
6. Бондар В.Т. Залучення інституттів громадянського суспільства до платформи як соціально-комунікаційної форми впровадження публічної політики в Україні. URL: https://ojs.ukrlogos.in.ua/index.php/grail-of-science/article/view/9089/8840
7. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, від 27.06.2014. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011#Text
8. Офіційний сайт - Українська сторона Платформи громадянського суспільства Україна – ЄС. URL: https://eu-ua-csp.org.ua/
9. Офіційний сайт - Українська національна платформа Форуму громадянського суспільства Східного партнерства. URL: http://eap-csf.org.ua/
10. Соломенна Т., Супрун О. Українська національна платформа Форуму громадянського суспільства Східного партнерства: створення та діяльність. URL: http://surl.li/jmskx
11. Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: указ Президента України від 31.07.2004 № 854. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/854/2004#Text

УДК 342.95

Шпенова Поліна Юріївна,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри галузевого права та
загально-правових дисциплін Інституту
права та суспільних відносин Відкритого
міжнародного університету розвитку людини «Україна»

Анотація

У статті сформовано вплив міжнародного співтовариства на адаптацію законодавства України у сфері інтелектуальної власності до міжнародних норм. Зазначено, що подальше просування України на шляху до повноправного членства в ЄС вимагає всеосяжної трансформації усіх сфер життя з метою реалізації в законодавстві та на практиці принципів та правил Європейського Союзу, спрямованих на захист та зростання добробуту кожного громадянина.

Встановлено, що побудова надійної системи інтелектуальної власності в Україні та її інтеграція в загальноєвропейську систему – це найкращий спосіб реалізувати творчий потенціал і дати можливість інноваційним підприємствам розвиватися. Без захисту ідей підприємства окремі особи не зможуть отримати повну вигоду від своїх винаходів чи результатів творчої праці і будуть приділяли менше уваги дослідженням та розробкам.
Доведено, що оцінку виконання Україною міжнародних зобов’язань у сфері інтелектуальної власності можна відслідкувати з двох протилежних джерел: власна звітність Уряду України про вжиті кроки та зовнішня оцінка Єврокомісії проробленої роботи.

На думку автора, наша країна активно рухається шляхом модернізації нормативно-правової бази у сфері інтелектуальної власності, а у процесі провадженні якісної державної політики у сфері інтелектуальної власності задіяні усі суб’єкти публічного адміністрування. Українська нація завжди славилася своєю винахідливістю та креативністю, а тому цей потенціал стане незамінним на шляху інтеграції України у європейське співтовариство.

Ключові слова: ВОІВ, зобов’язання за міжнародним договором, інновації, інтелектуальна власність, міжнародний договір, право інтелектуальної власності, Угода ТРІПС.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Communication from the commission to the european parliament, the council, the european economic and social committee and the committee of the regions. Brussels, 25.11.2020. URL: https://cutt.ly/HwQCqIpj
2. Офіційний сайт – Постійне представництво України при відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві. Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ). URL: https://geneva.mfa.gov.ua/posolstvo/2610-wipo
3. Wipo-administered treaties. URL: https://cutt.ly/cwQCte4Y
4. Офіційний сайт – Державна система правової охорони інтелектуальної власності. URL: http://surl.li/fbsei
5. Офіційний сайт – World Trade Organization. URL: https://www.wto.org/index.htm
6. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності від 15.04.1994. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/981_018#Text
7. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011#Text 236
8. Угода про політичне співробітництво, вільну торгівлю і стратегічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Угоді про вільну торгівлю між Україною та Канадою від 08.10.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/826_001-20#Text
9. Офіційний сайт – Європейського Союзу. URL: URL: https://single-market-economy.ec.europa.eu/industry/strategy/intellectual-property_en

УДК 349.2

Куркова Ксенія Миколаївна,
доктор юридичних наук, професор
завідувач відділу науково-правових експертиз
та законопроектних робіт
Науково-дослідного інституту публічного права
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0002-4259-5511

Анотація

У статті на підставі аналізу нормативно-правової бази виокремлено адміністративні процедури у сфері технічного регулювання в діяльності Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками та визначено їх особливості. Обґрунтовано, що до адміністративних процедур у сфері технічного регулювання в діяльності Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками слід віднести такі види адміністративних процедур: процедури підтвердження відповідності; процедури державного ринкового нагляду; процедури контролю якості та безпеки лікарських засобів і медичних виробів. Встановлено, що адміністративні процедури у сфері технічного регулювання в діяльності Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками спрямовані на: реалізацію та захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб (як споживачів продукції, так і
суб’єктів господарювання) шляхом унормування діяльності Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (її посадових осіб) таким чином, щоб вона могла ефективно виконувати свої завдання та функції; забезпечення збалансованості приватних та публічних інтересів; створення умов для розвитку міжнародної торгівлі; забезпечення умов для рівноцінного рівня якості та безпечності як імпортованих, так і експортованих лікарських засобів (в тому числі імунобіологічних препаратів) і медичних виробів, їх відповідності нормативно
встановленим вимогам; мінімізацію ризиків (їх виявлення та усунення) щодо потрапляння на ринок неякісної, небезпечної та/або такої, що не відповідає нормативно встановленим вимогам продукції; забезпечення умов для розширення зовнішнього ринку лікарських засобів (в тому числі імунобіологічних препаратів) і медичних виробів шляхом підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

Ключові слова: Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, адміністративна процедура, органи публічної влади, лікарські засоби, медичні засоби, державний ринковий нагляд, контроль за якістю лікарських засобів

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Галіцина Н. Адміністративна процедура як інститут адміністративного процесу. Форум права. 2010. № 4. С. 163–177.

2. Кузьмина М. Правові засоби забезпечення якості інноваційної продукції: європейський досвід вирішення проблеми. Правове регулювання інноваційних відносин: монографія / кол. авторів Прилипко С., Гетьман А., Атаманова Ю. та ін. Х.: Юрайт, 2013. С. 613–630.

3. Пижик О. Гармонізація системи технічного регулювання України в процесі реалізації економічної політики євроінтеграції: дис. ... канд. екон. наук: 08.00.02. Тернопіль., 2019. 308 с.

4. Сопільник Л., Єсімов С., Ковалів, М. Правова природа технічного регулювання. Scientific Notes of Lviv University of Business and Law. 2019. Vol. 23. С. 189–194.

5. Ковалів М., Сопільник Л., Сопільник Р., Єсімов С. Технічне регулювання в системі права України. Scientific Notes of Lviv University of Business and Law. 2020. Vol. 25. С. 149–155.

6. Смерницький Д. Обов’язкові вимоги до науково-технічної продукції: адміністративно-правове регулювання. Visegrad journal on human rights. 2019. № 1. Vol. 2. С. 100–104.

7. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 18. № 19–20, № 21–22. ст. 144.

8. Лагунова І. Технічне регулювання як механізм публічного управління ризиками у будівництві: шляхи та перспективи розвитку. Державне управління. 2019. № 1. С. 90–96.

9. Луцишин З., Крачук Н., Фролова Т. Гармонізація системи технічного регулювання в Україні до вимог ЄС як складова конкурентоспроможності економіки. Інвестиції: практика та досвід: науково-
практичний журнал. 2019. № 4. С. 5–16.

10. Про технічні регламенти та оцінку відповідності: Закон України від 15 січня 2015 року № 124-VIII. Відомості Верховної Ради. 2015. № 14. ст. 96.

11. Положення про Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2015 р. № 647. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/647-2015-%D0%BF#Text

12. Порядок проведення підтвердження відповідності умов виробництва лікарських засобів вимогам належної виробничої практики: затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 27 грудня 2012 р. № 1130. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0133-13#n14

13. Порядок проведення сертифікації підприємств, які здійснюють оптову реалізацію (дистрибуцію) лікарських засобів: затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 23 серпня 2005 р. № 421. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1013-05#Text

14. Положення про контроль за відповідністю імунобіологічних препаратів, що застосовуються в медичній практиці, вимогам державних та міжнародних стандартів: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 1996 р. № 73. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/73-96-%D0%BF#Text

15. Порядок здійснення контролю за відповідністю імунобіологічних препаратів, що застосовуються в медичній практиці, вимогам державних і міжнародних стандартів: затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 1 жовтня 2014 р. № 698). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1356-14#Text

16. Перелік видів продукції, щодо яких органи державного ринкового нагляду здійснюють державний ринковий нагляд: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 року № 1069. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1069-2016-%D0%BF#Text

17. Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції: Закон України від 2 грудня 2010 року № 2735-VI. Відомості Верховної Ради України. 2011. № 21. ст. 144.

18. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: Закон України від 5 квітня 2007 р. № 877-V. Відомості Верховної Ради України. 2007. № 29. ст. 389.

19. Порядок здійснення контролю стану виконання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 2011 року
№ 1017. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1017-2011-%D0%BF#Text

УДК 346.9

Кадала Віталій Віталійович,
кандидат юридичних наук, доцент
завідувач кафедри господарського та цивільного права
факультету № 2 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького
державного університету внутрішніх справ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню питань пов’язаних з господарським судочинством, застосуванням альтернативного захисту, медіації, аналізу ефективності захисту прав суб’єктів господарювання тощо. Діяльність суб’єктів господарювання передбачає постійні зв’язки між собою та з іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Ці зв’язки не завжди є безконфліктними в силу різних обставин. Серед таких обставин можна виділити недобросовісність контрагентів, дію непереборної сили, діяльність органів державної влади тощо. Такі обставини, в свою чергу, викликають поставку неякісних товарів, робіт, послуг, затримку у їх поставці, несвоєчасну оплату, неправомірне використання об’єктів власності, в тому числі інтелектуальної власності тощо. Для розв’язання таких конфліктів чинне законодавство передбачає кілька шляхів, основним з яких є захист прав суб’єктів господарювання у судовому порядку. Разом з тим, цей вид захисту не завжди є прийнятним для сторін в силу тих чи інших факторів. Серед альтернативних видів захисту є досудове врегулювання між сторонами. Розвиток альтернативних видів захисту прав суб’єктів господарювання має відбувається на підставі Закону України «Про медіацію».

Встановлено, що з появою в правовому полі України нової форми позасудового розв’язання спорів виникли додаткові питання правозастосовного характеру, які пов’язані з певними вадами нового нормативно-правового акту. Вони можуть мати місце при порушенні сторонами укладеної медіаційної угоди, застосуванні відповідальності до медіатора, визначені статусу окремих осіб процедури медіації тощо. Невизначеність окреслених питань може мати цілу низку негативних наслідків для сторін, що беруть участь у процедурі медіації.

За результатами проведеного дослідження запропоновано внести зміни до проекту Закону України «Про медіацію», а суб’єктам господарювання при зверненні до процедури медіації зважати на наявну недосконалість законодавства, що її врегульовує та аналізувати додаткові засоби захисту власних прав та інтересів.

Ключові слова: господарське судочинство, альтернативний захист, медіація, захист прав суб’єктів господарювання, правосуддя

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Ірина Коваленко. Медіація в сучасному світі та перспективи її розвитку в Україні. URL: https://uz.ligazakon.ua/ua/magazine_article/EA014649

2. Марія Николаїшин. Медіація: принципи та особливості застосування URL: https://yur-gazeta.com/golovna/mediaciya-principi-ta-osoblivosti-zastosuvannya.html

3. Світлана Гудь Як працює медіація та відновне правосуддя. URL: https://www.prostir.ua/?library=yak-pratsyuje-mediatsiya-ta-vidnovne-pravosuddya
4. Вероніка Коваленко. Медіація в Україні: ефективність та майбутні перспективи розвитку. URL: https://zib.com.ua/ua/142914.html

5. Роман Антонів. Медіації в Україні бути? URL: https://golaw.ua/ua/insights/publication/mediacziyi-v-ukrayini-buti/

6. Владислав Ситюк. Медіація та правові перспективи її розвитку в Україні. URL: https://radako.com.ua/news/mediaciya-ta-pravovi-perspektivi-yiyi-rozvitku-v-ukrayini

7. Про медіацію: Проект Закону України від 17.02.2021. URL: https://zakon.rada.gov.ua/projects/card/146-20

8. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 06.11.1991, №1798-ХІІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12#Text

9. Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993, №3425-12. Відомості Верховної Ради України від 28.09.1993. № 39. ст. 383. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/3425-12