УДК 342:92

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.25

Манюк Галина Василівна,
Львівське регіональне відділення
Національної школи суддів України
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0002-3306-4487

Анотація

У статті розглядаються адміністративно-правові аспекти становлення та розвитку університетів. Автор підкреслює, що світові тенденції інтеграції та глобалізації призводять до необхідності трансформації національної вищої освіти, а отже - системи та статусу університетів як його центрального елемента. Підкреслюється, що врахування існуючого світового та вітчизняного досвіду організації та функціонування університетів є запорукою успішних змін.

Визначено значення університетів для людської цивілізації та як одного з найбільш стабільних інститутів суспільства. Представлена історична ретроспектива розвитку вищих шкіл, що датується давньогрецьким та римським періодами. Проаналізовано світовий та національний досвід організації та функціонування університетів як вищих навчальних закладів. Автор акцентує увагу на історико-правових засадах становлення університетів в Україні під час проходження різних її історичних етапів. Проаналізовано закономірності розвитку вітчизняних вищих навчальних закладів університетського рівня після проголошення незалежності України. Автор представляє сучасну динаміку зменшення кількості вищих навчальних закладів України. Водночас автор зазначає, що зазначена динаміка спаду студентів є результатом еволюційного процесу. Для порівняння, у статті проаналізовано взаємозв’язок між динамікою скорочення освітніх закладів I-II та III-IV рівнів акредитації. Сучасна тенденція трансформації системи вищих навчальних закладів підкреслюється розширенням мережі вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації шляхом інтеграції по горизонталі та вертикалі. У дослідженні наголошується на місії університетів як центрів не лише освіти та науки, але й освіти.

Ключові слова: університет, освіта, вища освіта, заклад вищої освіти.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Родина Л. Л., Николаева Н. В., Пономарёв А. И. Из истории университетов. Вестник Санкт-Петербургского университета. 2015. Сер. 4. Том 2 (60). Вып. 4. С. 405-427.
2. Нагребельний В. П., Самойленко О. О., Самохвалов В. П. Університет // Юридична енциклопедія: В 6-ти тт. Т. 6: Т — Я. К., 2004. 768 с. 
3. Ісаєвич Я. Дрогобич Юрій // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К. : Наук. думка. 2004.  Т. 2 : Г - Д. С. 466.  518 с. 
4. Краткая история университетов. URL: https://postnauka.ru/lists/94846 (дата звернення: 23.12.2019).
5. Історія та сучасність університету. URL: https://www.oa.edu.ua/ua/info/history (дата звернення: 23.12.2019).
6. Король А. М. Вища освіта України: етапи розвитку. Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського. Серія «Педагогічні науки». 2016. № 1(52). С. 93–97.
7. Львівський національний університет імені Івана Франка: [довідк. вид.]: в 2 т. Т.1 : А — К / Львівський нац. ун-т ім. І. Франка; [вид. рада: І. О. Вакарчук (голова) та ін.]. Львів: Вид-во ЛНУ, 2011. 716 с.
8. Лузан П. Г., Васюк О. В. Історія педагогіки та освіти: навчальний посібник. 2-ге вид., доп. і перероб. К.: ДАКККіМ, 2010. 296 с.
9. Купрійчук В. М. Доба Директорії УНР: від мовної українізації до українознавчого змісту освіти. URL: http://academy.gov.ua › txts › Kupriychuk (дата звернення: 23.12.2019).
10. Розовик Д.Ф. Становлення національної вищої освіти і науково-дослідної праці в Україні (1917-1920 рр.). Етнічна історія народів Європи: зб. наук. пр. Вип. 8. К.: УНІСЕРВ, 2001. С. 55-58.
11. Kuraev А. А. Soviet higher education: an alternative construct to the western university paradigm. Higher Education. 2016. Volume 71. Issue 2. P. 181–193.
12. Губанова Т. О. Адміністративно-правові засади організації та функціонування коледжів: порівняльно-правове дослідження: дис. … докт. юрид. наук; ДВНЗ «Ужгородський національний університет», Запорізький національний університет. Ужгород-Запоріжжя, 2018. 415 с.
13. Про вищу освіту: Закон України від 01 липня 2014 року № 1556-VII (з наступними змінами та доповненнями) / Верховна Рада України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18 (дата звернення: 23.12.2019).
14. Заклади вищої освіти.URL: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/osv_rik/osv_u/vuz_u.html (дата звернення: 23.12.2019).
15. Гриневич: Кількість університетів залишилася на рівні 20-річної давності, а число студентів зменшилося майже вдвічі. URL: https://nv.ua/ukr/ukraine/events/skilki-vuziv-i-studentiv-v-ukrajini-komentar-golovi-minosviti-liliji-grinevich-novini-ukrajini-50036363.html (дата звернення: 23.12.2019).

УДК 347.471:342.9

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.24

Левченко Діана Сергіївна,
аспірант Науково-дослідного інституту публічного права
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0001-8343-2260

 Анотація

Роль громадськості в публічному адмініструванні в Україні є недостатньо сформованою проблемою, чим і зумовлена тема й мета даної статті – визначити та охарактеризувати принципи участі громадськості в публічному адмініструванні в Україні, а також відобразити деякі проблеми недотримання цих засад в українському суспільстві. Принципи участі громадськості в публічному адмініструванні розкрито як основні засади формування, функціонування та впливу громадськості в публічному адмініструванні, що включають в себе особливості відносин між органами влади, та існують для оптимального та ефективного функціонування механізму публічного адміністрування і задоволення усіх інтересів суспільства. Встановлено, що в сучасному публічному адмініструванні громадськість повинна брати участь з дотриманням таких принципів: - незалежності (громадськість не повинна піддаватися жодному незаконному тиску з боку органів влади; громадськість є вільною, самостійною та незалежною структурою держави, з гарантованим правом участі у її функціонуванні); - відповідальності (до юридичної відповідальності за правопорушення у сфері публічного управління можуть бути притягнені як суб’єкти громадськості, так і органи влади, які не виконують або неналежно виконують повноваження щодо забезпечення доступу громадськості до публічного адміністрування або за здійснення незаконного впливу у цій сфері); - прозорості (на ідеї «максимальної прозорості» будується весь механізм участі громадськості в публічному адмініструванні, оскільки, діяльність органів влади повинна бути відкритою для суспільства, відповідно громадськість реагує на надану владою відкриту інформацію та приймає участь  в адмініструванні); - доступності (цей принцип полягає у тому, що держава повинна забезпечити доступ громадськості до публічного адміністрування, в певних законних межах для створення партнерських взаємовідносин); - ефективності (діяльність громадськості завжди повинна бути спрямована на досягнення позитивного результату для суспільства, при цьому, взаємодіючи з органами влади та здійснюючи реальний вплив на суспільні відносини); - інклюзивності (держава повинна формувати, вдосконалювати та використовувати механізм залучення громадян до участі у публічному адміністрування); - звітності (як органи влади, так і громадські організації повинні повідомляти суспільство про результати діяльності у публічному адмініструванні); - взаємодії (держава та громадськість повинні розвивати свої взаємовідносини, використовуючи різні  способи – комунікація, діалог, що в цілому забезпечують розвиток партнерських відносин між владою та громадськістю).

Ключові слова: громадськість, інклюзивність, незалежність, органи влади, принципи, прозорість, публічне адміністрування.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про громадські об'єднання: Закон України від 22.03.2012 № 4572-VI. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 1. Ст. 1. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17/paran160 (accessed: 16.01.2020). 
2. Телешун С. О., Пухкал О.Г., Карлова В.В. та ін. Інструменти та механізми вироблення й впровадження публічної політики в Україні. Укрінформ: інформаційний веб-сайт. 2019. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-other_news/2713805-instrumenti-ta-mehanizmi-viroblenna-j-vprovadzenna-publicnoi-politiki-v-ukraini.html (дата звернення: 16.01.2020).
3. Участь громадськості в процесі прийняття рішень. Огляд стандартів та практик у країнах-членах Ради Європи. м. Страсбург, травень 2016 року. Європейський центр некомерційного права. 2019. URL: http://ecnl.org/wp-content/uploads/2016/08/Overview-of-participation-standards_Ukr.pdf (дата звернення: 16.01.2020).
4. Чернов С.І. Текст лекцій з дисципліни «Публічне адміністрування» (для студентів всіх форм навчання). Харк. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О.М. Бекетова. Харків: ХНУМГ, 2014. 97 с.

УДК 342.59

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.23

Даниленко Анна Олександрівна,
здобувач Науково-дослідного інституту публічного права
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0001-8263-1364

 Анотація

Після розпаду Радянського Союзу Україна мала всі правові, інституційні та політично волові передумови для декларування державної незалежності. З моменту проголошення відповідного Акту пройшло 28 років. Україна за цей час пройшла тяжкий шлях становлення, однак все ще залишається прикладом держави, яка з моменту досягнення територіальної незалежності знаходиться у пошуку своєї самобутності. У всіх сенсах значення цього слова.

Сучасний стан публічного адміністрування в країні є незадовільним, про що свідчить чисельне коло факторів, які репрезентують неефективну модель адміністративної, соціальної, економічної, культурної, духовної, наукової політики держави. Системна криза усіх соціально-економічних процесів в Україні вимагає перегляду чинних орієнтирів динамічного зростання, проведення кардинальних реформ та громадського переосмислення ролі державного апарату у процесі прийняття соціально значимих рішень.

Питання теорії, практики та актуальні проблеми публічного адміністрування вже були предметом дослідження вітчизняних та іноземних вчених, однак сучасні тенденції розвитку сектора публічного адміністрування недостатньо науково вивчені та обґрунтовані, а тому – є сенс стверджувати про необхідність подальшого дослідження заявленої до розгляду проблематики. Виходячи із зазначеного, основну мету дослідження становить вивчення та опис сучасних тенденцій розвитку сектора публічного адміністрування.

Проведений аналіз свідчить, що саме сервісізація є сучасною тенденцію розвитку сектора публічного адміністрування. Концепція сервісного публічного адміністрування охоплює теоретико-концептуальну ідеологію як нового державного менеджменту, так і «активізуючої» й «електронної» держави та передбачає реформування системи публічного адміністрування на якісно-нових засадах взаємодії громадського суспільства та держави, де потреби кожної особистості враховуються під час надання публічних послуг, надається можливість двостороннього контракту на основі раціонального використання і розподілення бюджетних коштів.

Ключові слова: активізуюча держава, електронний уряд та урядування, новий публічний менеджмент, публічна адміністрація, публічні послуги, публічне адміністрування, сервісізація.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Кульчицький С. Кому маємо дякувати за незалежність України? Україна Incognita. 2011. URL: http://incognita.day.kyiv.ua/komu-mayemo-dyakuvati-za-nezalezhnist-ukrayini.html (дата звернення: 14.01.2020).
2. Про державний суверенітет України: Декларація Верховна Рада УРСР від 16.07.1990 № 55-XII. Відомості Верховної Ради УРСР. 1990 р. № 31. стаття 429.
3. Дацюк С. Суверенітет над майбутнім. Українська правда. 2018. URL: https://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/5bb4683e7a8ea/ (дата звернення: 14.01.2020).
4. Панич О. Абсолютний суверенітет держави неможливий і навіть шкідливий. Громадське радіо. 2016. URL: https://hromadske.radio/podcasts/hromadska-hvylya/absolyutnyy-suverenitet-derzhavy-nemozhlyvyy-i-navit-shkidlyvyy-panych (дата звернення: 14.01.2020).
5. Сиволапенко Т. Л. Основні підходи до визначення поняття механізмів сервісно-орієнтованої держави. Молодий вчений. 2018. № 2(1). С. 355-358.
6. Козак В. І. Модернізація публічного управління в Україні на засадах сервісної моделі. Публічне адміністрування: теорія та практика. 2017.Вип. 2.
7. Карловская Е. А. Методология организации предоставления государственных услуг на основе субъектно-ориентированного подхода : автореферат  диссертации ... доктора экономических наук : 08.00.05; Тихоокеан. гос. ун-т. Хабаровск, 2013. 47 с.
8. Клімушин П.С., Спасібов Д.В. Концепція сервісно орієнтованої держави в контексті модернізації публічного управління. Теорія та практика державного управління : зб. наук. пр.(м. Харків). 2017. Вип. 2 (57). C. 21-28.
9. Головін Р. Адміністративні реформи провідних країн світу як механізм державного антикризового управління. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 2013. № 1. С. 89-96.
10. Соловйов В. М. Новий державний менеджмент: визначення, сутність і ґенеза поняття. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Державне управління. 2014. Вип. 1. С. 80-83.
11. Погребняк І. Є. Електронний уряд (e-government) і електронне урядування (e-governance): поняття та принципи функціонування. Право та інновації. 2014. № 3. С. 26-35.
12. Гаман-Голутвина О. Меняющаяся роль государства в контексте реформ государственного управления: отечественный и зарубежный опыт. Полис. 2007. № 4. С. 46–58.
13. Бережний В. О. Сучасні концепції публічного управління. Актуальні проблеми державного управління. 2013. № 2. С. 31-38.
14. Аубакирова И. У. Современная евразийская концепция государственного управления: (теоретико-правовое исследование на материалах России и Казахстана) : автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук : специальность 12.00.01; Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова (юрид. фак.). Москва, 2016. 46 с.
15. Замрига А.В. «Адміністративна сервісність» як ознака діяльності публічної адміністрації в сфері адміністративно-правового забезпечення господарської діяльності в Україні. Правова позиція. 2019. № 3(24). С. 31-36.
16. Величкина Е. А. Гражданско-правовое регулирование обязательств по оказанию публичных услуг: автореферат диссертации ... кандидата юридических наук : 12.00.03; Волгогр. гос. ун-т. Волгоград, 2010. 33с.
17. Паламарчук М. Держава — це сервіс? Ні. Скоріше, щось середнє між "спільною справою" і "прирученим бандитом". Тексти. 2019. URL: http://texty.org.ua/pg/article/Oximets/read/95177/Derzhava__ce_servis_Ni_Skorishe_shhos?a_srt=2 (дата звернення: 14.01.2020).

УДК 342.733

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.22

Горбань Євген Анатолійович,
аспірант юридичного факультету
 Державного університету інфраструктури технологій
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-2998-7788

Анотація

Спершу слід зробити такі висновки: під правовою основою розуміти правовий документ, що характеризує певну поведінку суб'єкта господарської діяльності, як протиправний та передбачає його форму та розмір відповідальності, а саме: закон та договір. Ця підстава складається з чотирьох елементів – умов господарської юридичної відповідальності: а) факт господарського правопорушення, тобто порушення закону, умов договору, урядового договору тощо, що спричиняє збитки чи іншу шкоду на майнові права та інтереси потерпілого (кредитора). Господарське порушення є наслідком протиправної поведінки правопорушника. Це може бути дія чи бездіяльність, яка порушує правову норму, заплановане завдання, договір тощо; б) збитки, спричинені порушенням господарських зобов’язань або встановленими вимогами щодо провадження господарської діяльності; в) причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою злочинця та шкодою, заподіяною жертвою. Це повинно бути причинно-наслідковим зв’язком, коли протиправне діяння або бездіяльність є об'єктивною причиною такого впливу, як шкода чи інша шкода, яку зазнав потерпілий (кредитор); г) вина правопорушника - учасника господарських відносин. По-друге: це негативне суб'єктивне ставлення злочинця до прав та законних інтересів потерпілого. Слід мати на увазі застереження закону, згідно з яким учасник економічних відносин несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання або порушення правил провадження господарської діяльності, якщо не буде застосовано, що він використав усі залежні від нього заходи щодо запобігання економічному правопорушенню. Якщо інше не передбачено законом чи договором, суб'єкт господарювання несе відповідальність за економічне порушення господарського зобов’язання, якщо він не підтвердить, що належне виконання зобов'язання було неможливим через форс-мажор, тобто надзвичайні та неминучі обставини даних умови господарської діяльності. Не враховуються такі обставини, зокрема порушення зобов’язань контрагентами порушника, відсутність необхідних товарів для виконання зобов’язань на ринку, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 ЦК). Автор пропонує розглянути фактичні життєві ситуації, які характеризуються законом чи договором як протиправні. Перш за все, фактичні підстави для господарської відповідальності слід розрізняти за предметом та об’єктом.

Ключові слова: законодаство, відповідальність, функції, господарсько-правові санкції, публічне адміністрування.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Щербини; КНУТШ. Київ : Юрінком Інтер, 2012. 528 с.
2. Вінник О.М. Господарське право : навчальний посібник; МОНУ. 2-ге вид., змінене та доп. Київ : Правова єдність, 2009. 768 с.
3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права : підручник; пер. з рос. Харків : Консум, 2006. 656 с.
4. Господарський кодекс України. Офіційний вісник України. 2003. № 11. С. 303.
5. Вінник О.М. Господарське право : навчальний посібник; МОНУ. 2-ге вид., змінене та доп. Київ : Правова єдність, 2009. 768 с.
6. Новошицкий А.Н. Эффективность выполнения системой санкций компенсационной функции / А.Н. Новошицкий. Донецк, 1975. 23 с.
7. Господарський кодекс України. Офіційний вісник України. 2003. № 11. С. 303.
8. Господарське право: підручник / [Ю. Є. Атаманова та ін]; за заг. ред. Д.В.Задихайла, В.М.Пашкова; Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого». Х. : Право, 2012. 693 с.
9. Щербина В.С. Господарське право: Підручник. К.: Юрінком інтер, 2003. 480 с.
10. Вінник О.М. Господарське право : навчальний посібник; МОНУ. 2-ге вид., змінене та доп. Київ : Правова єдність, 2009. 768 с.
11. Беззубов Д. О., Бухер М.О. Завдання системи забезпечення захисту підприємництва в Україні. Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. 2017. № 3. С. 108-113.
12. Армаш Н.О., Слінько І.В. Методика отримання, перевірки та реалізації інформації щодо корупційних діянь. Держава та регіони (Серія «Право»). 2006.  № 1. С. 7-14.
13. Хозяйственное право : Учебник / Ин-тут экономико-правовых исследований НАН Украины; Авт.:В.К.Мамутов, Г.Г.Знаменский и др.;Под ред. Мамутова В.К. Киев : Юринком-Интер, 2002. 912 с.

УДК 681.3.06

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.21

Буран Олександр Андрійович,
аспірант кафедри державно-правових дисциплін
та адміністративного права
Центральноукраїнського державного педагогічного університету
імені Володимира Винниченка
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-3066-4425

Анотація

У статті проведено дослідження шляхів використання спеціальних інформаційних технологій в духовно-релігійному житті держави, як загроза для національної безпеки України. Розглянуто основні напрями національної безпеки через призму духовно-релігійної складової та визначено їх основні об’єкти. Автором звернуто увагу на духовно-релігійний суверенітет нації та зроблено висновок, що посягання на державний суверенітет у духовно-релігійній сфері призводить до загальної дестабілізації в країні.

Акцентовано особливу увагу на міжконфесійних конфліктах як значної загрози духовно-релігійної складової національної безпеки держави та проаналізовано причини цих конфліктів. Встановлено, що  значний вплив на духовно-релігійну складову національної безпеки держави здійснює деструктивна діяльність закордонних клерикальних центів, що являють собою іноземні релігійні об’єднання, діяльність яких супроводжується розробкою механізму неправомірного втручання у внутрішні справи держави. Визначено та проаналізовано основні загрози, які потенційно можуть становити деструктивну діяльність закордонних клерикальних центрів.

З’ясовано, що на сьогодні в Україні набрав сили бурхливий процес творення нової моделі релігійно-церковного буття та акцентовано увагу на інтеграцію України у світовий соціокультурний простір. Встановлено, що особливу небезпеку для національної державності України становить активне використання осередків неокультів спецслужбами іноземних держав та іншими закордонними організаціями для створення механізму втручання у справи нашої держави. У зв’язку з цим розглянуто  основні загрози національній безпеці України від деструктивної діяльності неокультів та здійснено аналіз світового досвіду державно-церковних відносин. Зроблено висновок, що для України найбільш корисним є досвід державно-церковних відносин таких іноземних держав як: Німеччина, Австрія, Італія, Іспанія, Бельгія, Литва та інші.

Ключові слова: духовно-релігійна сфера, нетрадиційні релігійні культи, неокульт, міжконфесійний конфлікт, національна безпека.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Петрик В.М. Державно-церковні відносини у контексті національної безпеки України: Зб. наук. пр. Української Академії при Президентові України. «Реформування державної служби в Україні: стан, проблеми, перспективи». К.: Вид-во УАДУ, 1998. Вип. 2. Ч. 2. С. 95-97.
2. Остроухов В.В., Петрик В.М, Присяжнюк М.М. Інформаційна безпека (соціально-правові аспекти): Підручник за ред. Є.Д. Скулиша. К.: КНТ, 2010. 776 с.
3. Сьомій С.В. Міжнародні християнські організації і безпека України: Монографія. К., 1999. 267 с.
4. Петрик В. М., Сьомій С. В. та ін. Нетрадиційні релігійні та містичні культи України: Навчальний посібник / За заг. ред. В. В. Остроухова. К: Росава, 2003. 336 с.
5. Петрик В.М., Ліхтенштейн Є.В., Сьомін С.В. та ін. Новітні та нетрадиційні релігії, містичні рухи у суспільно-політичній сфері України: Монографія / За заг. ред. З.І. Тимошенко. К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. 331 с.
6. Петрик В.М., Остроухов В.В. Порівняльний аналіз законодавства Європи в контексті захисту духовно-релігійної безпеки держави, суспільства та окремих громадян від деструктивного впливу неокультів. Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони. №2. С. 88-92.
7. Сьомій С.В., Петрик В.М. Деякі шляхи вдосконалення державно-церковних відносин із застосуванням європейського досвіду. Збірник наукових праць Донецької державної академії управління. Серія: «Державне управління». 2003. Т. 4. Вип. 21. «Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами». С. 296-306.