УДК 327

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.30

Сорока Лариса Володимирівна,
кандидат юридичних наук, доцент,
заступник директора з наукової роботи
Науково-дослідного інституту публічного права
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0002-6979-6049

Анотація

На основі аналізу чинних нормативно-правових актів України та Казахстану, що регулюють космічну діяльність, розкрито засади науково-технічного співробітництва як важливої складової міжнародних відносин сучасності. У статті аналізуються та досліджуються теоретичні і практичні аспекти розвитку відносин міжнародного науково-технічного співробітництва між Україною та Казахстаном, спрямованих на їх вдосконалення, як чинника розширення інноваційної, наукової, технічної сфер і підвищення конкурентоспроможності економік в умовах глобалізації. Систематизовані теоретико-методологічні підходи щодо організації науково-технічного співробітництва. Виявлені сучасні особливості двостороннього співробітництва та надані результати і досягнення Казахстану та України у космічній галузі. Глобалізація науково-технічних відносин, розвиток ринку «знань», як основного фактору економічного зростання країни, формування світового ринку інноваційних технологій дає підстави стверджувати про остаточне становлення новітньої форми міжнародних економічних відносин – міжнародного науково-технічного співробітництва. Підсумовуючи вказане, формується висновок, що у двосторонніх відносинах між Україною та Казахстаном відзначається розвиток позитивної динаміки співпраці в галузі ракето - і авіабудування та визначено ряд нових перспективних напрямів співробітництва: створення ракетно-космічної техніки, нових матеріалів і дистанційного зондування Землі, створення спільних підприємств в промисловій сфері на базі існуючих виробництв тощо. Встановлено, що Україна володіє значною кількістю переваг у галузі ракето- і авіабудування: для Казахстану у межах співробітництва - це можливість вийти на світовий ринок у даних галузях завдяки високим можливостям та великої кількості наявних професійних фахівців України, у той час як Казахстан – має стартову площадку «Бойконур» для розвитку космічних програм нашої країни.

Ключові слова: космос, космічна діяльність, співробітництво, двосторонні відносини, науково-технічне, Казахстан, Україна, інновації.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Дахно, І. Значення та правове регулювання міжнародного науково-технічного спіробітництва. Міжнародне економічне право. Центр учбової літератури, 2009. 304 с.
2. До парламентів та народів світу. Зврнення Верховної Ради України від 05.12.1991. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/1927-12?lang=en (дата звернення: 08.01.2020).
3. Політичне співробітництво між Україною та Казахстаном. Веб-сайт Посольства України в Республіці Казахстан, 2019. URL: https://kazakhstan.mfa.gov.ua/uk/ukraine-kz/diplomacy (дата звернення: 08.01.2020).
4. Політологія: підручник /Розенфельд Ю.М., Герасіна Л.М., Осипова Н.П., 2001. Харків: Право http://politics.ellib.org.ua/pages-2470.html (дата звернення: 08.01.2020).
5. Про проголошення незалежності України. Постанова Верховної Ради УСРР від 24.08.1991 р. № 1427-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/1427-12 (дата звернення: 08.01.2020).
6. Правова база між Україною та Казахстаном. Веб-сайт Посольства України в Республіці Казахстан, 2019. URL: https://kazakhstan.mfa.gov.ua/ru/ukraine-kz/legal-acts (дата звернення: 08.01.2020).
7. Токар, П., Рубан С. Основні напрями співпраці України та Казахстану на сучасному етапі його розвитку (2010-2016 рр.). Науковий вісник Ужгородського університету, Серія «Історія». 201 т. 2 (35).
8. Угода про принципи співробітництва Уряду України та Уряду Республіки Казахстан в здійсненні космічної діяльності від 20.01.1994. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/398_041 (дата звернення: 08.01.2020).
9. Угода між Урядом Республіки Казахстан і Урядом України про співробітництво в галузі дослідження і використання космічного простору від 14.10.1997. № 398_026. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/398_026/card2#Card (дата звернення: 09.01.2020).
10. Україна та Казахстан проведуть засідання Комісії з питань економічного співробітництва. УНН - Українські національні новини, 26 грудня 2018 р. URL: https://www.unn.com.ua/uk/news/1770062-ukrayina-ta-kazakhstan-provedut-zasidannya-komisiyi-z-ekonomichnogo-spivrobitnitstva (дата звернення: 09.01.2020).
11. Черницька Т. Міжнародне науково-технічне співробітництво в умовах глобалізації: автореф. …дис. канд. ек. н-к. 00.02 Світове господарство і міжнародні економічні відносини. Національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2009. 16 с.
12. Brzezinsk, Zbigniew. The Grand Chessboard: American Primacy and Its Geostrategic Imperatives. Basic Books, 1997. рр.224.
13. Unger, Maximilian, Wolfgang Polt. The Knowledge Triangle between Research, Education and Innovation - A Conceptual Discussion. Foresight and STI Governance, 2017. vol. 11, no 2, pp. 10-26. URL: https://doi.org/10.17323/2500-2597.2017.2.10.26 (дата звернення: 10.01.2020).
14. Zhumambaev, Amangeldy. Kazakhstan and Ukraine: to a new stage in relations. Ukrrudprom, March 6, 2008. URL: http://ukrrudprom.com/digest/dfdsfxz060308.html (дата звернення: 10.01.2020).

УДК 342.9

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.29 

Банах Сергій Володимирович,
кандидат юридичних наук, доцент
кафедри кримінального права та
процесу, декан юридичного факультету Тернопільського
національного економічного університету
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0002-2300-1220

 Анатомія

Досліджено міжнародні акти, що закріплюють стандарти організації та управління в органах прокуратури. Проаналізовано міжнародні етичні стандарти прокурорської діяльності. Запропоновано доктринальні підходи до тлумачення дефініції професійної етики. Проаналізовано особливості керівних вимог до етики прокурора відповідно до міжнародних актів. Зауважено, що національним втіленням міжнародних етичних стандартів прокурорської діяльності є Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури. Визначено основні моделі організації органів прокуратури в зарубіжних країнах. З’ясовано міжнародні стандарти ролі інституту прокуратури не тільки в межах кримінального переслідування, але й у загальному механізмі реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина. Акцентовано, що відмінність системи функціонування та організації органів прокуратури в зарубіжних країнах пояснюється розбіжностями соціально-економічного і політичного життя цих держав, а також тим, що подібні функції, можуть реалізовуватися через різні правові інститути і механізми відповідно до національних правових особливостей. Запропоновано напрямки реформування діяльності органів прокуратури України в контексті імплементації у національне законодавство міжнародно-правових стандартів. Автор першочерговим аспектом реформування діяльності органів прокуратури України вбачає впровадження у національне законодавство міжнародно-правових стандартів забезпечення незалежності прокуратури, порядку призначення прокурорів, підстав та процедури звільнення Генерального прокурора та інше. Автор підсумовуючи, зазначає, що неможливим швидке реформування та адаптація діяльності органів прокуратури відповідно до міжнародних стандартів, що зобов’язує вітчизняного законодавця на поступові та послідовні кроки у цьому напрямку.

Ключові слова: міжнародні стандарти, органи прокуратури, управління в органах прокуратури, прокурор, прокурорська діяльність.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про прокуратуру: Закон України від 14.10.2014 р. № 1697-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18 (дата звернення: 17.01.2020).
2. Recommendation Rec (2000)19 of the Committee of Ministers to Member States on the role of public prosecution in the criminal justice system. URL: http://cm.coe.int (дата звернення: 17.01.2020).
3. Recommendation REC 1604 (2003) of the Parliamentary Assembly on the role of the public prosecutor’s office in a democratic society governed by the rule of law. URL: https://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-DocDetails-EN.asp?FileID=17109&lang=EN (дата звернення: 17.01.2020).
4. Recommendation CM/Rec(2012)11 adopted by the Committee of Ministers of the Council of Europe on 19 September 2012 on the role of public prosecutors outside the criminal justice system. URL: https://rm.coe.int/16807096c5 (дата звернення: 17.01.2020).
5. Opinion adopted by the Consultative Council of European Prosecutors (CCPE) No. 1 (2007) on ways to improve international co-operation in the criminal justice field. URL: https://rm.coe.int/16807476a6 (дата звернення: 17.01.2020).
6. Opinion adopted by the Consultative Council of European Prosecutors (CCPE) No. 2 (2008) on alternatives to prosecution. URL: https://rm.coe.int/168074773f (дата звернення: 17.01.2020).
7. Opinion adopted by the Consultative Council of European Prosecutors (CCPE) No. 3 (2008) on the role of prosecution services outside the criminal law field. URL: https://rm.coe.int/16807474ee (дата звернення: 17.01.2020).
8. Opinion adopted by the Consultative Council of European Prosecutors (CCPE) No. 4 (2009) on the relations between Judges and Prosecutors in a democratic society. URL: https://rm.coe.int/1680747391 (дата звернення: 17.01.2020).
9. Opinion adopted by the Consultative Council of European Prosecutors (CCPE) No. 5 (2010) on the role of public prosecution and juvenile justice. URL: https://rm.coe.int/1680748228 (дата звернення: 17.01.2020).
10. Opinion adopted by the Consultative Council of European Prosecutors (CCPE) No. 6 (2011) on the relationship between prosecutors and the prison administration. URL: https://rm.coe.int/16807481c7 (дата звернення: 17.01.2020).
11. Opinion adopted by the Consultative Council of European Prosecutors (CCPE) No. 7 (2012) on the management of the means of prosecution services. URL: https://rm.coe.int/16807475b5 (дата звернення: 17.01.2020).
12. Opinion adopted by the Consultative Council of European Prosecutors (CCPE) 8 (2013) on relations between prosecutors and the media. URL: https://rm.coe.int/1680747848 (дата звернення: 17.01.2020).
13. Opinion adopted by the Consultative Council of European Prosecutors (CCPE) 9 (2014) on European norms and principles concerning prosecutors. URL: https://rm.coe.int/168074738b (дата звернення: 17.01.2020).
14. Opinion adopted by the Consultative Council of European Prosecutors (CCPE) No. 10 (2015) on the role of prosecutors in criminal investigations. URL: https://rm.coe.int/1680747720 (дата звернення: 17.01.2020).
15. Opinion adopted by the Consultative Council of European Prosecutors (CCPE) No. 11 (2016) on the quality and efficiency of the work of prosecutors, including when fighting terrorism and serious and organised crime. URL: https://rm.coe.int/16807474b9 (дата звернення: 17.01.2020).
16. Opinion adopted by the Consultative Council of European Prosecutors (CCPE) No. 12 (2017) on the role of prosecutors in relation to the rights of victims and witnesses in criminal proceedings. URL: https://rm.coe.int/opinion-no-12-on-the-role-of-prosecutors-in-relation-to-the-rights-of-/168076fd32 (дата звернення: 17.01.2020).
17. Opinion adopted by the Consultative Council of European Prosecutors (CCPE) No. 13 (2018) independence, accountability and ethics of prosecutors. URL: https://www.coe.int/en/web/ccpe/opinions/adopted-opinions (дата звернення: 17.01.2020).
18. Opinion adopted by the Consultative Council of European Prosecutors (CCPE) No. 14 (2019) the role of prosecutors in fighting corruption and related economic and financial crime. URL: https://rm.coe.int/opinion-14-ccpe-en/168099399f (дата звернення: 17.01.2020).
19. Керівні принципи, що стосуються ролі осіб, які здійснюють судове переслідування, прийняті восьмим Конгресом Організації Об’єднаних Націй щодо попередження злочинності та поводження з правопорушниками (м. Гавана, Куба, 27 серпня - 7 вересня 1990 р.). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_859 (дата звернення: 17.01.2020).
20. Opinion No.12 (2009) of the Consultative Council of European Judges (CCJE) and Opinion No.4 (2009) of the Consultative Council of European Prosecutors (CCPE) to the attention of the Committee of Ministers of the Council of Europe on the relations between judges and prosecutors in a democratic society. Bordeaux Declaration «Judges and prosecutors in a democratic society». URL: https://rm.coe.int/1680747391 (дата звернення: 17.01.2020).
21. European Guidelines on ethics and conduct for public prosecutors «The Budapest Guidelines», Conference of Prosecutors General of Europe, 6th Budapest, 29-31 May 2005. URL: https://rm.coe.int/conference-of-prosecutors-general-of-europe-6th-session-organised-by-t/16807204b5 (дата звернення: 17.01.2020).
22. Standards of professional responsibility and statement of the essential duties and rights of prosecutors adopted by the International Association of Prosecutors on the 23 of April 1999. URL: https://www.icj.org/wp-content/uploads/2014/03/IAP-Standards-of-professional-responsibility-duties-rights-prosecutors-instruments-1999-eng.pdf (дата звернення: 17.01.2020).
23. Рубан А.Г. Міжнародно-правові стандарти реалізації прокуратурою правоохоронної функції держави. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. 2016. Випуск 41. Том 3. С.254-258.
24. Лапкін А. В. Закон України «Про прокуратуру». Науково-практичний коментар. Харків: Право, 2015. 680 с.
25. Толочко О., Подкопаєв С. Кодекс професійної поведінки (етики) прокурора: проблеми прийняття та впровадження. Вісник прокуратури. 2006. № 4. С. 58–62.
26. Шандула О. О. Міжнародні стандарти як основа професійної етики прокурорів України. Часопис Академії адвокатури України. 2015. Том 8. № 4(29). С.152-156.
27. Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів: Затверджений Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001900-17 (дата звернення: 17.01.2020).
28. Джуманазарова В.К., Реховский А.Ф. Международные стандарты деятельности прокуратуры. Advances in law studies. 2017. Том 5. № 1. URL: https://riorpub.com/ru/nauka/article/11703/view (дата звернення: 17.01.2020).
29. Копиленко О. Міжнародні стандарти та вітчизняний досвід правового регулювання статусу прокуратури (на основі аналізу проектів законодавчих актів, внесених на розгляд Верховної Ради України шостого скликання). Вісник національної академії прокуратури України. 2011. № 2. С.35-44.
30. Скрипнюк А. В. Світовий̆ досвід функціонування органів прокуратури: порівняльно-правовий̆ аналіз. Науковий̆ вісник Херсонського державного університету. № 4. С. 290-294.
31. Озерський І. Міжнародні стандарти прокурорської діяльності. Віче. 2010. № 4. URL: http://veche.kiev.ua/journal/1871 (дата звернення: 17.01.2020).
32. Ківалов С. Перспективи реформування законодавства про прокуратуру. Вісник прокуратури України. 2007. № 3. С. 15–23.
33. Омельчук Л.В., Клітинська А.Р. Європейський досвід організації органів прокуратури. Міжнародний юридичний вісник. 2016. Вип. 1 (3). С.199-204.
34. Сурженко M.O. Структура і зміст правового статусу прокурора. Проблеми законності. 2013. Вип. 123. С. 314-322.
35. Толочко Я.М. Міжнародно-правові стандарти діяльності прокурора поза сферою кримінального провадження. Вісник Національної академії прокуратури України. 2012. № 4. С. 98-103.
36. Толпиго О.Ф., Толпиго Д.М. Досвід імплементації європейських стандартів у національну практику реформування органів прокуратури. Теорія та практика державного управління. 2017. № 3(58). С.1-7. URL: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/tpdu/2017-3/doc/5/04.pdf (дата звернення: 17.01.2020).
37. Представництво прокурором інтересів держави в суді: підруч. / кол. авт.; за ред. І.М. Козьякова, Л.С. Нецької. Київ: Національна академія прокуратури України, 2018. 292 с.

УДК. 342.951

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.28

Шутак Таміла Георгіївна,
здобувач Науково-дослідного інституту
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0001-5600-8632

Анотація

У статті відповідно до положень чинного вітчизняного законодавства розкрито основні форми транскордонного співробітництва, окреслено головні умови та підстави адміністративно-правового впливу у цій сфері. Автором зауважено, однією із ключових організаційних форм транскордонного співробітництва є укладення міжнародних угод загального характеру й в окремих галузях, де співпадають публічні та суспільні інтереси суб’єктів взаємодії. Визначено та охарактеризовано національний та загальний рівень угод про транскордонне співробітництво, що передбачають створення фундаменту з питань налагодження добросусідських відносин прикордонних територій, тоді як спеціальний рівень – визначає та реалізує конкретні та найбільш актуальні державні та суспільні інтереси. Акцентовано на високій гнучкості сукупності правових засобів для здійснення транскордонного співробітництва, які охоплюють певні програми, які дозволяють реалізувати спільні суспільні інтереси України та сусідніх держав. Розкрито специфіку найбільш поширеної форми транскордонного співробітництва – єврорегіони. Вони сприяють зміцненню транскордонних зв’язків між прикордонними регіонами у соціально-культурній, екологічній та економічній сферах діяльності. Виокремлено ключові особливості єврорегіонів з адміністративно-правової точки зору. Акцентовано увагу на те, що об’єднання єврорегіонального співробітництва й єврорегіони, функціонують у досить стійкій та безперервній взаємодії. Зазначено, що основну масу нормативно-правових актів з питань діяльності єврорегіонів утворюють угоди з транскордонного співробітництва, статути та положення об’єднань єврорегіонального співробітництва, низка відомчих та індивідуальних управлінських актів. Автором констатовано, що транскордонне співробітництво слугує важливим чинником налагодження міжнародної взаємодії прикордонних регіонів України та країн ЄС.

Ключові слова: адміністративно-правове регулювання, єврорегіон, прикордонні регіони, суб’єкти публічної адміністрації, транскордонне співробітництво

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про транскордонне співробітництво: Закон України від 24.06.2004 № 1861-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1861-15 (дата звернення: 15.12.2019).
2. Про міжнародні договори України : Закон України від 29.06.2004 № 1906-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1906-15 (дата звернення: 15.12.2019).
3. Про затвердження Типової форми угоди про транскордонне співробітництво : наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.06.2019 № 140. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0784-19 (дата звернення: 15.12.2019).
4. Посібник для заявників в рамках другого конкурсу проектних заявок: Програма транскордонного співробітництва Європейського інструменту сусідства Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна 2014-2020. URL: https://guidelines-for-applicants2nd-callfinal-ua.pdf (дата звернення: 15.12.2019).
5. Про затвердження Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2011-2015 роки : постанова Кабінету Міністрів України від 01.12.2010 № 1088. URL: https://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1088-2010-%EF) (дата звернення: 15.12.2019).
6. Мікула Н. А., Калат Я. Я. Єврорегіональне співробітництво в системі транскордонної співпраці. Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. 2014. Вип. 4. С. 28-38.

УДК 342.729

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.27

Філоретова Марія Вікторівна,
аспірант кафедри адміністративного права
юридичного факультету
КНУ ім. Тараса Шевченка
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-3558-2103

Анотація

Проблематика правового регулювання спонтанного мирного зібрання є недостатньо вивченою, що зумовлюється відсутністю вітчизняного нормативно-правового акту щодо проведення спонтанних мирних зібрань, фактичною нерозробленістю цього поняття у законопроектах. Як наслідок, проведення спонтанних мирних зібрань з формальних підстав може бути  припинене органами державної влади, а його учасники та можливий організатор заарештовані. Зазначене сприяло визначенню мети даної статті – встановлення суттєвих ознак спонтанного мирного зібрання, розробка його авторської дефініції та пропозицій щодо правового регулювання у майбутньому законопроекті. Спонтанне мирне зібрання визначено як незаплановане мирне зібрання у публічному місці з метою з’ясування суті тієї чи іншої події (інформації), наслідки якої є важливими для його учасників та яке є засобом для врахування органами державної влади позицій громадянського суспільства з актуальних питань сьогодення.

Правове регулювання спонтанного мирного зібрання потребує чіткого встановлення того: 1) чи потрібно про його проведення завчасно повідомляти органи державної влади, 2) чи буде воно законним у разі неповідомлення про його проведення, 3) чи не є заборона проведення спонтанного мирного зібрання обмеженням права на свободу мирних зібрань.

Майбутнім нормативно-правовим актом повинно бути встановлено порядок проведення спонтанного мирного зібрання та вирішено питання щодо того, чи повинні про нього бути повідомлені органи державної влади. На наш погляд, повідомлення не може бути завчасним, якщо мова йде про спонтанне мирне зібрання. Однак, якщо йдеться про необхідність забезпечення безпеки під час його проведення, організатор зібрання повинен здійснити таке повідомлення. Проведення спонтанного мирного зібрання без повідомлення не повинно нести негативних наслідків для його учасників (розгін зібрання, арешт його найбільш активних учасників, за наявності – організатора). Спонтанне мирне зібрання є законним, якщо воно не заборонене законодавством. Заборона спонтанного мирного зібрання призводить до звуження права громадян на свободу мирних зібрань та порушення інших свобод.

Ключові слова: спонтанне мирне зібрання, свобода мирних зібрань та його гарантії, законопроект, обмежувальні заходи, органи державної влади.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Середа М. Л. Право на мирні зібрання: теоретичні, практичні та порівняльно-правові аспекти : дис.…. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.07. Київ. 2019. 204 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. К.: Ірпінь, 2004. 1440 с.
3. Шкарнега О.С. Провадження у справах щодо реалізації права на мирні зібрання: дис.…. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.07. Одеса. 2016. 239 с.
4. Куйбіда Р., Середа М., Трубенкова О. Свобода мирних зібрань в Україні: пошук оптимальної моделі регулювання. URL: https://pravo.org.ua/img/zstored/files/myrni_zibrannia_v_Ukraini.pdf (дата звернення: 25.12.2019).
5. Мельник Р.С. Право на свободу мирних зібрань: теорія і практика. К., 2015. 168 с.
6. Тиліпська О.Ю. Удосконалення адміністративно-правового забезпечення права на мирні зібрання в Україні: законодавчий складник. Право і суспільство. 2019. №2. Частина 2. С.133-139.
7. Посібник за статтею 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Свобода зібрань та об’єднання). URL: org.ua/news/5031-publikuemo-posibnik-za-statteyu-11-konvencii-pro-zahist-prav-lyudini-ta-osnovopolozhnih-svobod-svoboda-zibran-ta-ob-ednannya.html (дата звернення: 26.12.2019).
8. Палій Г.О. Щодо необхідності законодавчого врегулювання права громадян на мирні зібрання. Аналітична записка. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/gromadyanske-suspilstvo/schodo-neobkhidnosti-zakonodavchogo-vregulyuvannya-prava (дата звернення: 28.12.2019).
9. Конвенція про захист прав людини та основних свобод. URL: http://www.ombudsman.kiev.ua/vis1_03.htm (дата звернення: 29.12.2019).
10. Руководящие принципы по свободе мирных собраний (2-е изд.) / Подготовлены советом экспертов БДИПЧ ОБСЕ по вопросам свободы собраний URL: http://www.osce.org/ru/odihr/83237?download=true (дата звернення: 30.12.2019).

УДК. 342.951

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.26

Фесенко Тетяна Вікторівна,
аспірант кафедри поліцейського права,
Національної академії внутрішніх справ
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0001-6015-8566

Анотація

У статті розкрито основні питання сучасного трактування державної антикорупційної політики. Підкреслено, що з розвитком правової соціальної держави змінюється сама парадигма у системі протидії корупції.

Разом з тим, відмічається надзвичайна вразливість українського суспільства та держави до корупційних деструктивних чинників. Проаналізовано рейтингову позицію України в Барометрі Світової корупції. Розглянуто результати дослідження громадської думки, проведеного Міжнародною фундацією виборчих систем щодо віднесення корупції до переліку найбільших проблем населення. З огляду на представлені результати досліджень зроблено висновок, що в Україні по-суті поділяється суспільство на дві діаметрально протилежні групи, щодо сприйняття (несприйняття) корупції.

При цьому, зазначено, що розкриття юридичної природи «державної антикорупційної політики» повинно здійснюватися через аналіз законодавчої термінології щодо його формування та визначення. В контексті комплексного аналізу сутності зазначеної дефініції у статті розглядається тлумачення наступних понять: «антикорупційна політика», «правове регулювання», «адміністративно-правове регулювання», «корупція-антикорупційна політика».

Автором зроблено висновок, що державна антикорупційна політика як об’єкт адміністративно-правового регулювання – це узагальнююче, системне поняття (явище), що об’єднує окремі різновиди інтегрованих суспільних відносин у сфері управління, спрямованих на вироблення, формування та реалізацію комплексних заходів у сфері протидії корупційним деструктивним чинникам, здійснюється за допомогою механізму адміністративно-правого регулювання у форми, способи та засоби, властиві певній моделі й врегульовані нормами національного і міжнародного права.

Акцентується увага на тому, що антикорупційна політика має бути постійною складовою частиною діяльності держави і турботою всього суспільства на основі створення стабільних основ запобігання та протидії корупції, що розраховані на тривалу історичну перспективу.

Ключові слова: корупція, антикорупційні суб’єкти, державна політика, антикорупційна політика, правове регулювання.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Заброда Д.Г. Основні моделі державних інституцій, відповідальних за реалізацію державної антикорупційної політики. Форум права. 2013. № 4. С. 121–126. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index (дата звернення: 03.01.2020).
2. Боковикова Ю.В. Механізм протидії корупції. Теорія та практика держ. упр. : зб. наук. пр. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Харків. регіон. ін-т держ. упр. Харків, 2017. Вип. 1(56). С. 92-99.
3. Юрчишин Я. Барометр світової корупції: українці дорослішають і вчаться розраховувати лише на себе. URL: http://blogs.pravda.com.ua/authors/yurchyshyn/582c2e870cbe8 (дата звернення: 03.01.2020).
4. Антикоррупционная политика : учебное пособие / под ред. Г.А.Сатарова ; Фонд ИНДЕМ. М., 2004. 368 с.
5. Кравченко С. О. Підходи до розуміння антикорупційної політики в публічному управлінні. Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія : Державне управління. 2018. Т. 29(68), № 2. С. 28-33.
6. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції: підпис. 31 жовтня 2003р., ратифікована Україною 18 жовт. 2006 р. Відом. Верхов. Ради України. 2007. № 49. С.2048
7. Заброда Д. Г. Поняття державної антикорупційної політики. Право і Безпека. 2012. № 2. С. 98-105.
8. Про затвердження Положення про Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики: Постанова Кабінету Міністрів України від 4.12.2013. № 949. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/949-2013-%D0%BF (дата звернення: 03.01.2020).
9. Про затвердження Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.11.2011. № 1240. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1240-2011-%D0%BF (дата звернення: 03.01.2020).
10. Про Національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки: Указ Президента України від 21.10.2011 № 1001/2011. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1001/2011 (дата звернення: 03.01.2020).
11. Про затвердження Державної програми щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015-2017 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 265р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2015-%D0%BF (дата звернення: 03.01.2020).
12. Про схвалення засад антикорупційної політики: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 8 груд. 2009 р. № 1688-р. Урядовий кур’єр . 2010. 19 лютого. № 32
13. Державна антикорупційна політика і запобігання та протидія корупції на публічній службі в органах державної влади і органах місцевого самоврядування: монографія / автор. кол. ; В. В. Василевич, Т. Е. Василевська, В. Ф. Нестерович, Е. В. Расюк, А. В. Савченко, В. Л. Федоренко (кер.) та ін. ; за ред. проф. Ю.В. Ковбасюка і проф. В. Л. Федоренка. Київ, 2016. 524 с.
14. Соловйов В. М. Запобігання і протидія корупції в державному управлінні України : монографія. Київ, 2012. 508 с.
15. Береза О Д. Державна антикорупційна політика: сутність та особливості реалізації в постіндустріальному суспільстві : дис... канд. наук з держ. управ.: 25.00.01. Київ, 2016. 218 с.
16. Супрун В.М. Корупційна теорія походження держави. Наукові записки: Серія право. 2019. № 7. С. 13-18.
17. Індекс сприйняття корупції. https://uk.wikipedia.org/wiki/ (дата звернення: 03.01.2020).