УДК 342.951

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.15 

Дракохруст Тетяна Вікторівна,
кандидат наук з державного управління, доцент,
завідувач кафедри міжнародного права та міграційної політики
Тернопільського національного економічного університету
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0002-4761-7943

Анотація

У статті розглядаються умови активізації договірного процесу між Україною і ЄС. Автор робить акцент на тому, що перспективи входження України в площину правової системи Євросоюзу, в контексті регулювання міграційних процесів, потребує розгляду двох векторів цього процесу, зокрема, пов’язаного з «вимірами» готовності Євросоюзу і держав-членів відкрити доступ на свою територію з метою переміщення та здійснення законної економічної діяльності громадян України, а також пов’язаного з готовністю і спроможністю міграційного, економічного та інших галузей законодавства України узгоджуватися з правовою системою Євросоюзу, що регулює міграційні процеси, та потребами членства в ЄС у цілому. Автор зазначає, що гармонізація міграційного законодавства України у правову систему Євросоюзу безпосередньо пов’язана з умовами відповідності внутрішнього законодавства в цілому правовому полю Співтовариства, що є одним з головних критеріїв членства КЦСЄ у Євросоюзі. для України, цими найбільш загальними і водночас імперативними критеріями членства в Євросоюзу є стабільні інститути, що гарантують демократію, верховенство права, права людини та захист меншин (політичні критерії членства); наявність функціонуючої ринкової економіки та спроможність витримати тиск конкуренції та ринкових сил у межах ЄС (економічні критерії); здатність взяти на себе зобов’язання, що випливають із членства в ЄС. Автор приходить до висновку, що особливості і тенденції подальшого розвитку сучасної міграційної політики України визначаються двома основними тенденціями: з одного боку, це тенденція до адаптації міжнародного досвіду з урегулювання міграційних проблем до міграційного законодавства та практики його застосування на території України, тобто тенденція до універсалізації/інтернаціоналізації внутрішнього міграційного права; з другого, це тенденція до регіоналізації та локалізації міграційної політики, її пристосування до національних потреб, тобто, умовно кажучи, тенденція до доместикації міграційної політики та її правового регулювання. Особливістю міграційної політики України є «нерівний», нестабільний, дещо хаотичний розвиток процесів регулювання та існує у вигляді майже виключно указів та постанов (що знижує юридичну силу міграційних норм й уповільнює процес кодифікації міграційного права України) в останні роки.

Ключові слова: міграційна політика, адміністративно-правове регулювання, Європейський союз, міграційне законодавство, угоди.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Алфьоров С. Адміністративно-правове регулювання міграційних процесів. Х.: Право. 2013. 278с.
2. Agenda 2000, European Commission, Press release IP/97/660, 16.7.97.
3. Address to the European Parliament by Mr. J. Santer, President of the European Commission, Speech 97/161, 16.7.97.
4. Managing Migration in the Baltic States in the Framework of the EU Enlargement Process // IOM.2000. 49-149.
5. Treaty of Amsterdam amending the Treaty on European Union, the Treaties establishing the European communities and related acts. Official Journal C 340, 10 November 1997. URL: http://europa.int/eurlex/lex/en/treaties/dat/11997D/htm/11997D.html. (дата звернення: 13.01.2020).
6. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України. Відомості Верховної Ради. 2004. №29. ст. 367.

УДК 351:328.185

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.14

Гречанюк Роксолана Володимирівна,
кандидат юридичних наук,
старший науковий співробітник
Національної академії прокуратури України)
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-0566-6365

 Анотація

Статтю присвячено організаційно-правовим заходам протидії корупції в Україні в контексті досвіду зарубіжних країн. Відзначено, що головнимиперевагами дієвості заходів із боротьби з корупцією є розвинене громадянське суспільство й високий ступінь участі громадян в антикорупційній політиці. Зазначено, що корупція істотно підриває авторитет держави, дезорганізує сфери життя суспільства. Багаторічне існування корупції в Україні виключає можливість швидкого її подолання. Корупція є явищем динамічним, має високий рівень латентності, прояви корупції та їх значне поширення залежать від соціальних умов у суспільстві, тому боротьба з корупційними проявами в Україні повинна ґрунтуватися на результатах регулярних досліджень та об’єктивних оцінках ситуації, з урахуванням яких визначатимуться подальші антикорупційні реформи, а стратегії зниження рівня корупції необхідно розраховувати на тривалий період.У контексті проведеного дослідження встановлено, що організаційно-правові заходи протидії корупції в Україні ефективні лише в комплексі та на основі загальнодержавної антикорупційної політики, що полягає в цілеспрямованому застосуванні державою та суспільством налагоджених способів ліквідації причин і умов, що формують корупцію в різних сферах життя. Доведено, що корупція пронизує всі сфери життя в багатьох зарубіжних державах, загальновизнаний її міжнародний характер. Світова спільнота прагне до об’єднання зусиль у справі попередження і припинення корупції. Довгі роки вона веде боротьбу з корупційними проявами в багатьох сферах життя суспільства, приймаючи міжнародні правові акти, що регламентують порядок покарання за отримання неправомірної вигоди. Підкреслено, що масштаби корупції оцінити важко, оскільки велика частина корупційних правопорушень залишаються виявленими і не покараними. Саме через свою високу латентність корупція є дуже небезпечним різновидом економічної злочинності. У процесі аналізу організаційно-правових заходів протидії корупції в зарубіжних країнах автор доходить висновку, що у своїй сукупності ці заходи утворюють комплекс ефективних методів, що сприяють зниженню відсотка корупції в державі.

Ключові слова: корупція, протидія корупції, антикорупційні заходи, антикорупційна політика, антикорупційні органи.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції : прийнята резолюцією 58/4 Генеральної Асамблеї від 31 жовтня 2003 року. URL: https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_c16. (дата звернення: 23.12.2019).
2. Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією від 4 листопада 1999 року. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_102. (дата звернення: 23.12.2019).
3. Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією від 27 січня 1999 року. Відомості Верховної Ради України. 2007.№ 47-48. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_101. (дата звернення: 23.12.2019).
4. Лунеев В. В. Политические и правове проблемы коррупции. Коррупция в органах государственной власти: природа, меры противодействия, международное сотрудничество: сб. статей. Н. Новгород, 2001. С. 20-24.
5. Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки: Закон України від 14 жовтня 2014 року. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 46. Ст.2047.
6. Про затвердження Державної програми щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015-2017 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 265. URL: https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/265-2015-п (дата звернення: 23.12.2019).
7. Корупція підсилює кризу демократії в світі – Transparency International. URL: https: //ti-ukraine.org/news/koruptsiya-pidsylyuye-kryzu-demokratiyi-v-sviti-transparency-international. (дата звернення: 25.12.2019).
8. Козлов Т. Л. Проблемы профілактики коррупционных правонарушений в государственных и муниципальных органах: монография. Москва: Юрлитинформ, 2012. 192 с.
9. Кримінальний кодекс Данії від 15 квітня 1930 року. URL: http: //law.edu.ru/norm/norm.asp?normID=1241524&subID=100096345,100096366,100096649,100096912#text. (дата звернення: 25.12.2019).
10. Новая Зеландия: проблемы коррупции. URL: https: //prezi.com/tsbyilxry46d/transparencyinternational. (дата звернення: 25.12.2019).
11. Бочарников И. В. Зарубежный опыт противодействия коррупции. Аналитический вестник. 2008. №6(351). С. 56-63.
12. Кримінальний кодекс Фінляндії від 19 грудня 1889 року. URL: http://www.finlex.fi/en/laki/kaannokset/1889/en18890039.pdf. (дата звернення: 25.12.2019).
13. Смирнова Т. С. Особенности организации антикоррупционной деятельности в органах местного самоуправления зарубежных государств (на примере Швеции). Вестник Марийского государственного университета. Сер. Юридические науки. 2015. № 1. С. 100-103.
14. Уголовное уложение (Уголовный кодекс) Федеративной республіки Германия: текст и научно-практ. комментарий / под ред. А. И. Рарога. Москва: Проспект, 2010. 280 с.
15. Пархоменко-Куцевіл О. І. Розвиток системи антикорупційних інституцій в Україні. Державне управління та місцеве самоврядування. 2018. Вип. 3(38). С. 33-38.
16. Макряшина А. ФБР подставило производителей оружия. URL: https://www.infox.ru/news/164/38438-fbr-podstavilo-proizvoditelej-oruzia. (дата звернення: 25.12.2019).

УДК 342.951

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.13

Тильчик Ольга Віталіївна,
професор кафедри адміністративного права і процесу
та митної безпеки Університету ДФС України,
 доктор юридичних наук, професор

Романовська Людмила Антонівна,
Директор Дирекції незалежних фахових експертиз
Торгово-промислової палати України,
кандидат юридичних наук

Тильчик В’ячеслав В’ячеславович,
професор кафедри адміністративного права і процесу
та митної безпеки Університету ДФС України,
кандидат юридичних наук, доцент
[email protected]
https://orcid.org/0000-0001-5964-3439

 Анотація

У статті аналізуються положення чинних національних нормативно-правових актів, зокрема окремих положень класифікатора УКТ ЗЕД. Наявне нормативно-правове регулювання та особливості правореалізації таких норм на практиці в Україні свідчить про необхідність пошуку ефективних способів запобігання спорам, пов’язаним із правозастосуванням на окремих стадій митного оформлення товарів (зокрема, транспортних засобів), їх подальшої сертифікації, що потребують теоретичного осмислення і формування пропозицій щодо їх застосування.

Авторами наголошено та тому, що широкий спектр предметів правового регулювання, їх рухливий характер, що віддзеркалює інтенсивний інформаційний та технологічний розвиток, необхідність врахування приписів значної кількості міжнародних угод, що призвело з одного боку, до формування такого масиву нормативно-правових актів, у яких досить важко зорієнтуватися. З іншого боку, чинні нормативно-правові акти містять прогалини, які виявляє практика, що призводить до численних спорів, пов’язаних із запобіганням порушенням прав та свобод громадян на різних стадіях митного оформлення. Наведена у дослідженні категорія спорів опосередкована «розмиванням» маж адміністративного та господарського судочинства. Зокрема, увагу привертає проведення перевірки відповідності опису товару його найменуванню та коду за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності.

Предметом даної публікації виступає практична ситуація, обумовлена проблемами правореалізації митного законодавства, зокрема варто констатувати, що нині існує підстава для механічного застосування норм зазначеного Закону до класифікації за кодом УКТ ЗЕД. Проте, як зазначає автор, вказані механізми помилково підлягають вимогам сертифікації відповідно до екологічних норм не нижче Євро-5, оскільки класифікуються у товарній позиції за іншим кодом без урахування призначення та характеристик.

Ключові слова: спори у сфері публічно-правових відносин, експертна діяльність, сертифікація, стандартизація, митне оформлення, митні формальності.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Pashko P., Tylchyk O., Kotukha O. Оntology of scientific cognition of shadow economy and economic shading. Baltic Journal of Economic Studies. №2. 2018. 151-158.
2. Гуд А.М. Організація митно-правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. Х., 2017. 241 с.
3. Про митний тариф України : Закон України від 02.02.1997 р. №671/97-ВР URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/584-18 (дата звернення: 15.01.2020).
4. Про затвердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України : Постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 року URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/428-2 (дата звернення: 15.01.2020).
5. Про затвердження Пояснень до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності : Наказ ДФС України від 11.01.2019 року № 20. URL: http://sfs.gov.ua/baneryi/mitne-oformlennya/subektam-zed/klasifikatsiya-tovariv/73142.html (дата звернення: 15.01.2020).
6. Про затвердження Порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання та Порядку ведення реєстру сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання і виданих виробниками сертифікатів відповідності транспортних засобів або обладнання від 17.08.2012  № 521. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1586-12 (дата звернення: 16.01.2020).

УДК 342.9

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.12

Мушенок Віктор Васильович,
доктор юридичних наук, доцент,
професор кафедри загальноправових дисциплін
Київського національного торговельно-економічного університету
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-0411-7567

Анотація

Пріоритетним напрямом розвитку правової системи України є законодавче забезпечення права особи на підприємницьку діяльність та посилення ролі органів місцевого самоврядування у вирішенні соціально-економічних проблем функціонування і розвитку суб’єктів підприємництва. Однією з причин неналежного стану справ у сфері підприємництва є відсутність концептуального підходу до адміністративно-правового регулювання діяльності суб’єктів малого підприємництва у сучасному ринковому середовищі та неналежне їм сприяння з боку органів місцевого самоврядування. Спираючись на власне усвідомлення динаміки трансформації вітчизняних суспільно-економічних процесів, визначено основні причини неефективності сучасної державної політики щодо розвитку малого підприємництва. Зокрема встановлено, що Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого та середнього підприємництва» не забезпечує ефективне функціонування та розвиток суб’єктів малого підприємництва, тому що у ньому закладена тільки політика намірів, а перелік реальних дій та шляхів розвитку і стабілізації підприємництва в Україні – відсутній. Встановлено, що адміністративно-правове регулювання діяльності суб’єктів малого підприємництва органами місцевого самоврядування повинно здійснюватися шляхом затвердження регіональних (місцевих) програм підтримки. Запропоновано прийняття Кабінетом Міністрів України «Регіональної програми розвитку малого підприємництва» як локального нормативно-правового акта, що стане основою програм соціально-економічного розвитку територіальних громад, а також одним із важливих інструментів реалізації державної регуляторної політики розвитку малого підприємництва, політики зайнятості населення та інвестиційної стратегії в регіонах. Визначено напрями удосконалення системи адміністративно-правового регулювання діяльності суб’єктів малого підприємництва органами місцевого самоврядування на найближчий період.

Ключові слова: адміністративно-правове регулювання, місцеве самоврядування, право на підприємництво, суб’єкт малого підприємництва, регіональна програма, територіальні громади.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Kurylo V.I., Mushenok V. Place and the role of local taxes in the functioning of united local communities // Organizational and economic mechanisms of development of the financial system: collective monograph / edited by M. Bezpartochnyi / ISMA University/ – Riga: «Landmark» SIA. 2016. 222 p.
2. Конституція України: станом на 21 грудня 2019 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-ВР (дата звернення: 29.12.2019).
3. Про розвиток та державну підтримку малого та середнього підприємництва: Закон України 22 березня 2012. № 4618-VI. Відомості Верховної Ради України. № 3. ст. 23.
4. Воронич К.М. Міжнародний досвід організації малого бізнесу та можливість його впровадження в Україні. Науковий вісник НЛТУ України. Вип. 21.10. С.184-189.
5. Жирко С.О. Проблеми розвитку малого та середнього підприємництва в Україні. URL : http://www.kbuapa.kharkov.ua/ebook/db/2007-1-2/doc/2/25.pdf (дата звернення: 29.12.2019).
6. Космі К. Сучасні тенденції малого підприємництва в світі. URL : http://econf.at. (дата звернення: 29.12.2019).
7. Шаповал В.В. Сутнісні характеристики місцевого самоврядування. Право України. 2017. № 3. С.48–54.
8. Мушенок В.В. Акти Кабінету Міністрів України у системі фінансового регулювання заходів у сільському господарстві. Міжнародний науковий журнал «Інтернаука». Серія «Юридичні науки». № 4 (4). 2017. С. 36–39.

УДК 342.951

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.11

Кондратенко Віталій Миколайович,
доктор юридичних наук, доцент,
завідувач кафедри галузевого права та правоохоронної діяльності
Центральноукраїнського державного педагогічного  університету
імені Володимира Винниченка
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0001-6015-8326

Анотація

У статті розкрито основні питання сучасного трактування щодо ефективного функціонування правозахисного механізму держави з точки зору науки адміністративного права. Автором зазначається, що національний правозахисний механізм структурно поєднує у собі привалювання ідей верховенства права та законності із застосуванням сукупності адміністративно-правового інструментарію, за допомогою якого передбачено комплексне легітимне втручання у процеси реалізації та захисту права і свобод людини та громадянина через імперативне встановлення дозволів, зобов’язань та обмежень з метою належного втілення у життя суспільних і державних інтересів. Також у ході дослідження сформульовано поняття, характерні риси та функції адміністративно-правових засобів забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Наголошено на доцільності під такими засобами розуміти правові явища, що виражені в системі адміністративно-правового інструментарію та формалізованої діяльності суб’єктів публічної адміністрації, які спрямовані на регулювання суспільних відносин щодо створення необхідних умов реалізації прав і свобод індивідів, а також гарантування ефективного функціонування правового механізму захисту та відновлення суб’єктивних прав із можливістю застосування заходів адміністративного примусу. Автор акцентує увагу, що в умовах реформування вітчизняного адміністративного права та зміни підходів до публічного адміністрування все більша увага науковців звертається до практики широкого застосування у цих процесах засад людиноцентризму. Зроблено висновок, що подальша розбудова системи адміністративно-правових засобів забезпечення реалізації та захисту прав і свобод людини та громадяни вимагає системно послуговуватися міжнародними стандартами прав людини, дотримуватися положень зобов’язань з питань правового гарантування суб’єктивних прав індивіда, посилювати міжнародне співробітництво з прав людини.

Ключові слова: адміністративно-правові засоби, міжнародні стандарти, права і свободи, правозахисна діяльність, суб’єкти публічної адміністрації.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Комзюк  В. Т. Адміністративно-правові засоби здійснення митної справи : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07. Нац. ун-т внут. спр. Х., 2003. 191 с.
2. Куций О. А. Адміністративно-правові засоби забезпечення прав фізичних осіб у податкових правовідносинах : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07. Од. нац. юрид. акад. О., 2004. 192 с.
3. Бєлкін  М. Л. Єдність принципів застосування адміністративно-правових засобів у сфері публічного адміністрування. Часопис Академії адвокатури України. 2012. № 2. С. 1–10.