УДК 351.77

Муляр Г.В.,

кандидат історичних наук, доцент,

доцент кафедри кримінального права, процесу та криміналістики

Академії праці, соціальних відносин і туризму

https://orcid.org/0000-0003-2636-0509

[email protected]

Анотація

Стаття зосереджена на вивченні нормативно-правових актів, що регулюють ліцензування господарської діяльності на медичну практику.

Встановлено, що господарську діяльність з медичної практики можуть здійснювати медичні установи, а також підприємці. Проаналізовано підходи законодавця до теоретичного визначення поняття "медична установа"; визначено доцільність вдосконалення змісту концепції. Особлива увага приділяється тому, що підприємець в даний час є фізичною особою, яка здійснює свою діяльність без створення юридичної особи, одночасно виконуючи весь комплекс спеціальних заходів та послуг медичного характеру, притаманних закладам охорони здоров'я та створивши необхідну для цього логістичну базу, в той же час не може набути статусу, відповідного статусу медичних закладів.

Проаналізовано порядок отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики та умови ліцензування на провадження господарської діяльності з медичної практики. Визначено логічну невідповідність різних положень Умов ліцензування на провадження господарської діяльності з медичної практики, оскільки наявність чи відсутність фактичного місця проходження медичної практики не впливає на надання первинної медичної допомоги за місцем проживання (перебування) пацієнтів. Доведено, що для суб’єктів господарювання створюється непотрібне регулювання, оскільки вони повинні виконувати вимоги, не обґрунтовані з точки зору організаційних, кадрових чи технологічних потреб у наданні первинної медичної допомоги.

Автор підтримав пропозицію щодо можливості виділення фізичних осіб-підприємців в окрему категорію тих, хто шукає ліцензіатів на надання первинної медичної допомоги та виключає положення, пов’язані з вимогою надання обов'язкових даних про фактичне місце проходження медичної практики.

Ключові слова: ліцензійні умови, медична практика, заклад охорони здоров’я, приватна медична практика, анулювання ліцензії, адміністративна відповідальність.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про ліцензування видів господарської діяльності: закон України від 02.03.2015 № 222-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/222-19 (дата звернення 20.10.2019).
2. Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики: постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 285. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/285-2016-%D0%BF (дата звернення 19.10.2019).
3. Основи законодавства України про охорону здоров’я: закон України від 19.11.1992 № 2801-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 (дата звернення 21.10.2019).
4. Господарській кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15 (дата звернення 20.10.2019).
5. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 (дата звернення 21.10.2019).
6. Про затвердження правил торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах: постанова Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 № 1570. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1570-2004-%D0%BF (дата звернення 11.10.2019).
7. Кущ Л.К вопросу о понятии субъекта медицинской практики. Підприємництво, господарство і право. 2002. № 8. С. 11–14. URL: file:///C:/Users/User/Downloads/Pchdu_2013_2_11.pdf (дата звернення 19.10.2019).
8. Гладун З. Заклад охорони здоров’я: основи правового статусу. Право України. 2003. № 6. С. 100–105.
9. Пашков В.М. Еволюція правового статусу закладів охорони здоров’я. Медичне право. 2017. № 3. С. 104–110.
10. Про зайнятість населення: Закон України від 05.07.2012 № 5067-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17 (дата звернення 17.10.2019).
11. Про внесення змін у додаток 2 до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики: постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1105. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1105-2017-%D0%BF (дата звернення 11.10.2019).
12. Про внесення змін до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики: проект постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2017. URL: http://www.drs.gov.ua/wp-content/uploads/2017/05/4266-26.04.2017.pdf (дата звернення 21.10.2019).
13. Про затвердження Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження певних видів господарської діяльності в галузі охорони здоров’я, що ліцензуються: наказ Міністерства охорони здоров’я України від 10.02.2011 № 80. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0634-11 (дата звернення 17.10.2019).
14. Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики: наказ Міністерства охорони здоров’я України від 02.02.2011 № 49. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0171-11 (дата звернення 19.10.2019).
15. Про скасування деяких наказів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади: розпорядження Кабінету міністрів України від 10.03.2017 № 169-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/169-2017-%D1%80 (дата звернення 21.10.2019).
16. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: Закон України від 05.04.2007 № 877-V. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/877-16 (дата звернення 20.10.2019).
17. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон України від 07.12.1984 № 8073-X. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 (дата звернення 17.10.2019).
18. Bentley v. Bureau of Professional and Occupational Affairs State Board of Cosmetology. Available from: https://caselaw.findlaw.com/pa-commonwealth-court/1890642.html (дата звернення 17.10.2019).
19. Ohio State Board of Cosmetology – Ohio Administrative Rules. Available from: https://ohiosalonassociation.com/advocacy/rules/ (дата звернення 11.10.2019).
20. Schedule of civil penalties – cosmetologists, nail technicians, estheticians, natural hair braiders, salons. Available from: https://www.pacode.com/secure/data/049/chapter43b/s43b.5.html (дата звернення 21.10.2019).
21. Теремецький В.І., Матвійчук А.В., Музичук О.М., Щербаковський М.Г., Одерій О.В. Особливості правової охорони медичних винаходів: сучасність та перспективи. Патологія. Т. 16, № 3 (47), 2019. С. 417–423.

УДК 001:342.9

Куркова К.М.,

кандидат юридичних наук, старший дослідник

завідувач відділу науково-правових експертиз

та законопроектних робіт

Науково-дослідного інституту публічного права

https://orcid.org/0000-0002-4259-5511

[email protected]

Анотація

У статті здійснено аналіз розвитку і становлення науки як засобу, завдяки якому здійснюється якісна перебудова нашої цивілізації, створюються передумови для правильного та ефективного використання науки в інтересах як держави і суспільства, так і окремої людини. Акцентується увага, що у сучасному світі завданням науки є не тільки пізнання дійсності, акумуляція та систематизація об’єктивних знань про неї, а й забезпечення сталого розвитку суспільства, створення умов для покращення загального добробуту. Наука в цілому, враховуючи науку адміністративного права, є дієвим інструментом, головним завданням якого є сприяння перебудові суспільного буття, створення гідних умов життя людини. Підкреслюється важливість історії наукової думки з метою розуміння загального процесу інтелектуального та культурного розвитку людини та цивілізації в цілому, критичного аналізу та переоцінки існуючих наукових доктрин, концепцій, гіпотез, моделей, розуміння їх впливу на формування сучасної наукової картини світу. Розвиток науки, в першу чергу, залежить від ставлення держави (посадових осіб органів державної влади) до науки в цілому та членів наукового співтовариства, зокрема. Основним завданням адміністративного права, як невід’ємної складової правової системи України, є створення належних організаційних умов для реалізації проголошених Конституцією України гарантій, що стосуються загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України. Окреслено цілі та завдання представників органів державної влади, на яких відповідно до конституційних приписів покладено обов’язок опікуватися суспільними справами, зокрема наукою.

Ключові слова: наука, наукове пізнання, історія науки, адміністративне право, представники органів державної влади, обов’язки, відповідальність.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Петрушина Т.О. Стан науки в Україні (за оцінками вітчизняних та зарубіжних експертів). Вісник Національної академії наук України. 2017. № 11. С. 66-80.
2. Бернал Дж. Наука в истории общества. Москва: Издательство иностранной литературы. 1956. 735 с.
3. Аристотель. Сочинения: Т. 4. М.: «Мысль», 1983. 830 с.
4. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. М.: Наука. 1988. 520 с.
5. Вернадский В.И. Труды по всеобщей истории науки. Москва: «Наука». 1988. 332 с.
6. Вернадский В.И. Научная мысль как планетное явление. М.: Наука, 1991. 271 с.
7. Вернадский В.И. Биогеохимические очерки. 1922-1932 гг. Москва; Ленинград: Изд-во АН СССР. 1940. 249 с.
8. Хайек Ф. Право, законодательство и свобода: Современное понимание либеральных принципов справедливости и политики. М.: «ИРИСЭН». 2006. 644 с.
9. Брэбан Г. Французское административное право. М.: «Прогресс», 1988. 488 с.
10. Борхардт Ю. Экономическая история Германии. Ч. 2. Ленинград: Издательское товарищество «Книга». 1924. 270 с.
11. Гурней Б.  Введение в науку управления. М.: Прогресс.  1969. 430 с.
12. Авер’янов В.Б., Додін Є.В., Ківалов С.В. Адміністративне право України. Одеса: «Юридична література». 2003. 887 с.
13. Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф., Битяк Ю. П. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: Том I. Загальна частина. К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. 584 с.
14. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. доповн. та CD). уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. К.: ВТФ «Перун», 2007. 1736 с.
15. Файоль А. Общее и промышленное управление. М.: Журнал «Контроллинг», 1992. 151 с.
16. Ллойд Д. Идея права. М. :«ЮГОНА». 2002. 416 с.

УДК 342.9

Іщук Д.О.,

кандидат юридичних наук.

докторант Науково-дослідного інституту публічного права

 Анотація

Стаття присвячена характеристиці актуальних питань щодо стану протидії корупції в Україні. У статті, на основі аналізу наукових поглядів вчених обґрунтовано, що поняття «протидії корупції» є вужчим аніж «запобігання корупції». Відзначено, що протидія охоплює менше коло суб’єктів та, традиційно, представлена спеціальними органами державної влади, дослідженню адміністративно-правового статусу.

У статті досліджено на підставі аналізу наукової літератури та статистичних даних те, що Україна займає одне із провідних міст у Світовому антирейтингу за рівнем корупції. Доведено, що вже протягом багатьох останніх років законодавець постійно проголошує різні концепції та стратегії, які спрямовані на протидію корупції, окрім того, у більшості передвиборних агітаціях саме протидія корупції є одним із перших лозунгів. Однак, при цьому автором наголошено, що реальних позитивних зрушень у цьому контексті ще й досі не має. Зауважено, що існує широке і вузьке розуміння терміна «протидія корупції». Із змісту антикорупційного законодавства зроблено висновок, що законодавець також не ставить знак рівності між «запобіганням» і «протидією», а навпаки, розмежовує їх у часі та за суб’єктами на два самостійні терміни. Серед причин підвищення рівня корупції автором зауважено недосконалість нормативного забезпечення антикорупційної діяльності; вибіркове застосування антикорупційних норм; низький рівень соціальної культури; наявне корупційне середовище тощо. Автор підкреслює, що підвищення кримінальної відповідальності за корупційні дії не є вирішенням проблеми корупції та акцентує, що результативними шляхами боротьби з корупцією є її профілактика та адміністративні методи, які є більш дієвими.

Ключові слова: корупція, протидія корупції, запобігання корупції, законодавство, державна Стратегія.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3-х кн. Київ: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2007. Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. 424 с.
2. Михайленко Д.Г. Концепція кримінально-правової протидії корупційним злочинам в Україні: дис. на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю: 12.00.08. Одеса, 2018. 505 с.
3. Изотов М.О. Коррупция в современной России: социокультурные основания и формы проявления: автореф. дисс. … канд. филос. наук: спец. 09.00.11. Иваново, 2012. 21 с.
4. Литвиненко В.І. Концепція адміністративно-правового забезпечення протидії корупції в Україні : дис. … докт. юрид. наук : спец. 12.00.07. Київ. 2016. 485 с.
5. Бусол О.Ю. Протидія корупційній злочинності в Україні у контексті сучасної Антикорупційної стратегії : автореф. дис. … докт. юр. наук : спец. 12.00.08. Київ. 2015. 479 с.
6. Мельник М.І. Корупція – корозія влади (соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії): монографія. Київ : Юрид. думка, 2004. 400 с.
7. Голіна В.В. Державне програмування і регіональне планування заходів запобігання злочинності в Україні / [В.В. Голіна, С.Ю. Лукашевич, М.Г. Колодяжний; [за заг. ред. В.В. Голіни]]. Харків. Право, 2012. 304 с.
8. Українська правда. Українці хочуть асоціюватися із заможною країною – опитування (назва з екрена). URL: https://life.pravda.com.ua/society/2015/08/21/198947/
9. Прес-реліз. Ризики, що пов'язані з шахрайством та корупцією, стримують розвиток компаній на міжнародному ринку; прагнення до збільшення виручки і доходів призводить до протиправної поведінки. Ernst & Young LLC. https://eba.com.ua/static/members_reviews/EY-Press-release-Global-Fraud-2015-Ukr_20052015.pdf
10. В Україні за 2 роки значно погіршилася ситуація з корупцією – E&Y. Українська правда. URL: https://www.pravda.com.ua/news/2017/04/10/7140803/
11. Індекс сприйняття корупції-2019. Трансперенсі Інтернешнл Україна. URL: https://ti-ukraine.org/research/indeks-spryjnyattya-koruptsiyi-2019/
12. Костенко О. Щодо антикорупційного потенціалу «людського фактору», або про «камінь, яким зневажили будівничі». Право України. 2015. №12. С. 14–21.
13. Костенко О. Корупція в Україні у світлі політичної кримінології. Політичний менеджмент: Український науковий журнал. № 1. С. 49–54.
14. Гусаров С.М. Кримінально-правовий вимір протидії корупції: доцільність, ефективність, досконалість. Кримінально-правові та кримінологічні засади протидії корупції: збірник матеріалів ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків 3 квіт. 2015 р.) / МВС України; Харківський нац. ун-т внутрішніх справ; Кримінол. асоц. України. Харків, 2015. С. 12–17.
15. Вітвіцька В.В. Корупція як відображення стану соціальної системи України. Кримінально-правові та кримінологічні засади протидії корупції в Україні: матеріали наук.-практ. конф (19 квітня 2013 року, м. Харків)/ ХНУВС. Харків.: Золота миля, 2013. 322 с.
16. Живко З.Б. Корупція: теоретико-методологічні засади дослідження: монографія. Львів: ЛьвДУВС, 2011. 220 с.

УДК 342.6

Журавель Я.В.,

кандидат юридичних наук, доцент,

декан юридичного факультету

Академії праці, соціальних відносин і туризму

https://orcid.org/0000-0001-8508-5530

[email protected]

Анотація

Автором статті проаналізувано питання повноважень та компетенції органів виконавчої влади в Україні в межах їх адміністративно-правового статусу з урахуванням обсягу та характеру адміністративної правосуб'єктності та адміністративно-диспозитивної правоздатності суб'єктів державного управління. Доведено, що процес децентралізації влади в Україні – це стратегічна реформа, яка фактично повинна здійснювати розподіл (перерозподіл) певних повноважень чи повноважень між органами виконавчої влади України у межах визначеного адміністративно-правового статусу .

Проаналізовано рівень наукових розробок адміністративно-правового статусу органів виконавчої влади України; визначено зміст поняття "адміністративно-правовий статус", його місце в понятійному апараті юриспруденції та державного управління. Автор підкреслив необхідність перегляду меж правового статусу органів державної влади (державних повноважень) на рівні центральних органів виконавчої влади України, оскільки децентралізація влади повинна охоплювати всю територію України з подальшим перенесенням управлінських функцій на рівень територіальних громад, де місцеві бюджети та адміністративно-правовий статус цих громад були б поєднані.

Доведено, що органи виконавчої влади в Україні характеризуються загальними ознаками, такими як: адміністративна договірна дієздатність та адміністративно-диспозитивна правоздатність, діяльність яких пов'язана із здійсненням повноважень юридично-авторитетного характеру, як органи державного управління.

Проаналізовано норми чинного законодавства України з точки зору визначення елементів правового статусу деяких органів виконавчої влади в системі управління. Автор визначив повноваження та компетенцію органів виконавчої влади, реалізація якої забезпечує виконання основних виконавчих функцій у процесі децентралізації влади.

Ключові слова: адміністративно-правовий статус, адміністративна правоздатність, адміністративна дієздатність, адміністративні обов’язки і права, компетенція, органи державного управління, повноваження.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Малый энциклопедический словар Брокгауза и Ефрона: в 4 т. СПб., 1907-1909. URL https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%81 (дата звернення 10.10.2019).
2. Юридична енциклопедія: В 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемчушенко (голова редкол.) та ін. К.: Укр. Енцикл., 1998. Т. 5: П.-С. 2003. 736 с.
3. Адміністративне право України: підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.; за ред. Ю.П. Битяка. К.: Юрінком Інтер, 2006. 544 с.
4. Про громадянство України: Закон України від 18.01.2001. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 13. Ст. 65.
5. Теремецький В.І. Особливості адміністративно-правового статусу державної податкової служби України. Право і безпека. 2012. № 2. С. 82–88.
6. Основи правознавства: навч. посіб. С.В. Ківалов, М.О. Баймуратов, Л.Р. Біла, Ю.Є. Полянський, Є.В. Додін; за ред. С.В. Ківалова, М.П. Орзіха. 2-ге вид. і доп. К.: Знання. 2001. С. 82–94.
7. Виконавча влада і адміністративне право / В.Б Авер’янов, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяк, Н.В. Кізіма, В.Л. Коваленко; за ред. В.Б Авер’янов. К.: ІнЮре. 2002. 668 с.
8. Адміністративне право України: навчальний посібник / за заг. ред. Т.О. Коломоєць. Г.Ю. Гулевської. К.: Істина. 2007. 216 с.
9. Адміністративне право України: підручник. Вид. 2, змін і доп. / за заг. ред. Т.О. Коломоєць. К.: Істина. 2012. 528 с.
10. Бахрах Д.Н. Административное право: учебник для вузов. М.: БЕК, 1996. 368 с.
11. Адміністративне право України. Повний курс: підручник / Галунько В., Діхтієвський П., Кузьменко О., Стеценко С. та ін. Херсон: ОЛДІ-ПЛЮС, 2018. 446 с.
12. Положення про Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України: постанова Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459 (в ред. від 11.09.2019 № 838). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/838-2019-%D0%BF (дата звернення 12.10.2019).
13. Кодекс України про адміністративні правопорушення: чинне законодавство із змінами та допов. на 24 березня 2017 року. Офіц. текст. К.: Алерта. 256 с.
14. Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру: постанова Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/15-2015-%D0%BF (дата звернення 08.10.2019).
15. Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру: постанова Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/15-2015-%D0%BF (дата звернення 11.2019).
16. Положення про Державну службу експортного контролю України: постанова Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 № 159. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/159-2015-%D0%BF (дата звернення 10.10.2019).
17. Положення про Державне агентство резерву України: постанова Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 517. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/517-2014-%D0%BF (дата звернення 08.10.2019).
18. Про державний матеріальний резерв: Закон України від 24.01.1997 № 51/97-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/51/97-%D0%B2%D1%80 (дата звернення 10.10.2019).
19. Положення про Державне космічне агентство України: постанова Кабінету міністрів України від 14.05.2015 № 281. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/281-2015-%D0%BF (дата звернення 12.10.2019).
20. Про космічну діяльність: Закон України від 15.11.1996 № 502/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/502/96-%D0%B2%D1%80 (дата звернення 10.10.2019).
21. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 878. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/878-2015-%D0%BF (дата звернення 12.10.2019).
22. Управління в органах виконавчої влади України: навч. посіб. / В.Л. Ортинський, З.Р. Кісіль, М.В. Ковалів. К.: Центр учбової літератури. 2008. 296 с.

УДК 351.811.122.3

Басс В.О.,

кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри поліцейського права Національної академії внутрішніх справ

Аганін Б.Ю.,

начальник відділу упровадження систем

автоматичної фіксації порушень правил дорожнього руху

управління безпеки дорожнього руху Департаменту патрульної поліції

Анотація

Стаття присвячена проблемним питанням притягнення до адміністративної відповідальності у сфері безпеки дорожнього руху. Проаналізовано загальні питання відповідальності за порушення законодавства про дорожній рух. Автором на підставі актуальних статистичних даних констатовано, що для покращення ситуації щодо підвищення безпеки дорожнього руху дуже важливо приділяти увагу заходам, направленим на усунення виявлених домінуючих факторів ризику, що сприяють виникненню аварійності і впливають на тяжкість наслідків ДТП та передбачати в планах роботи щодо моніторингу аварійності та надання рекомендацій щодо місць концентрації ДТП та належного механізму притягнення винних до адміністративної відповідальності. Визначено проблемні питання за запропоновані механізми їх вирішення. Акцентовано, що суб'єкти адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дорожнього руху мають відмінні риси, як за видами, так і за порядком притягнення їх до відповідальності. Автором відповідно до законодавства, визначено делікти, за які наступає адміністративна відповідальність в сфері безпеки дорожнього руху. У статті встановлено, що контроль за дотриманням правил дорожнього руху і прийняття управлінських рішень за їх порушення покладається на органи та підрозділи Національної поліції. Автором акцентується нагальна необхідність запровадження надійного механізму функціонування процесуальних засобів, що унеможливлять незаконне (необґрунтоване) застосування адміністративно-правових санкцій.

Ключові слова: адміністративна відповідальність; дорожньо-транспортна пригода; причини дорожньо-транспортних пригод;суб’єкти відповідальності;стягнення.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Дані статистики Державного підприємства «Державний дорожній науково-дослідний інститут імені М.П.Шульгiна». URL: http://dorndi.org.ua/ua/statistika-avariynosti-za-2018-rik.
2. Адміністративне право України : навчальний посібник / [Галунько В.В., Пихтін М.П. та ін.] : у 2-х т. ; за заг. ред. В.В. Галунька. Херсон 2011. Т. 1 : Загальне адміністративне право. 320 с.
3. Про дорожній рух: Закон України від 30 червня 1993 року № 3353-XII URL: https://ips.ligazakon.net/document/T335300?an=383.
4. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073-X URL: https://ips.ligazakon.net/document/kd0005?an=982232&ed=2017_12_15