ПИТАННЯ УКРАЇНІЗАЦІЇ ТА ЕСПЕРАНТИЗАЦІЇ В ІСТОРІЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ОСВІТИ (20-ті – початок 30-х років ХХ століття)

21 серпня 2019 Останнє оновлення: 21 серпня 2019

КЛИМЕНКО Юлія Анатоліївна –

кандидат педагогічних наук, доцент

кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи

Уманського державного педагогічного університету

імені Павла Тичини

Анотація

У статті розкрито питання українізації та есперантизації в історії вітчизняної освіти у 20-х – на початку 30-х років ХХ століття. Есперанто-рух – це обʼєднана спільністю цілей, духовною і матеріальною культурою група (поділена за місцем розташування і за регіонами), яка спілкується міжнародною мовою есперанто. Автором зʼясовано, що в УСРР процесів українізації стосувався і процес есперантизації. Однак не всі представники офіційних структур (також і освітянських) підтримували таку позицію про важливість та актуальність, необхідність повсюдного поширення міжнародної мови есперанто. Одним із основних аргументів такої критики – нівелювання шляхом есперантизації національних особливостей, рідної мови. Серед таких опозиціонерів був і голова Наркомосу України М. Скрипник та його секретар М. Ерстенюк. Питання українізації та есперантизації, національного та інтернаціонального постійно обговорювали прихильники обох напрямів. Як правило, обидві сторони перебільшували значення своїх позицій, не враховуючи при цьому потенціал та можливості своїх опонентів. Однак, як показала подальша історія, питання полягало не в істині і не в правомірності українізації чи есперантизації. З часом обидва напрями, які радянська влада прагнула використати як «засоби боротьби пролетаріату», переросли в окремі рухи. А тоталітарна держава просто не могла миритися з існуванням у країні якихось рухів, партій, навіть просто – груп людей, не «охоплених» системою тотального контролю і підпорядкування.

Ключові слова: есперанто, есперанто-рух, есперанто-освіта, українізація, есперантизація.

Повний текст:

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Греченко В. А. Україна у добу «раннього» тоталітаризму (20-ті роки ХХ ст.): Монографія / В. А. Греченко, О. Н. Ярмиш. – Харків : Вид-во НУВС, 2001. – 276 с.

2. Даниленко О. Микола Ерстенюк – «персональний секретар» Миколи Скрипника / О. Даниленко // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова: збірник наукових праць. Серія 6: Історичні науки, Вип. 13: Ювілейний випуск до 180-річчя НПУ імені М. П. Драгоманова. – С. 185– 190.

3. Ізгур І. Всесвітня мова Есперанто й школа / І. Ізгур. – М.–Харків (Кременчук) : Вид. «Нова Епоха» при ЦК СЕРК. Український сектор, 1926. – 32 с.

4. Книш Зиновій. Коломия – колиска українського есперанто (Фрагменти спогадів) / Зиновій Книш. – [Електронний ресурс] // http://kolomyya.org/histpub/historypub79.htm.

5. Липинський В. В. Концепція та модель освіти в УСРР у 20-ті роки // Український історичний журнал. – 1999. – № 5. – С. 3–14.

6. Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1920–1941) / В. І. Марочко, Г. Хілліг. – К.: Наук. світ, 2003. – 302 с.

7. Рубльов О. С. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції / О. С. Рубльов, Ю. А. Черченко. – К., 1994. – 349 с.

8. Солдатенко В. Ф. Скрипник Микола Олексійович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Skrypny k_M.

9. Спиридович Е. Местный национализм в борьбе против международного языка / Е. Спиридович //Международный язык. – 1933. – № 11–12. – С. 232–235.

10. Тов. Скрыпник об эсперанто // Международный язык. – 1931. – № 5. – С. 216–217.

11. Эсперантизация или украинизация? Речь тов. Скрыпника на собрании Сталинского культактива 30/V.30 г. // Международный язык. – 1930. – № 2–3. – С. 74–77.