Від службового роману до РАЦСУ
Чи існує дружба між факультетами? Звісно що так! А чи існує кохання між факультетами? На це підступне питання нам вдалося знайти відповідь. Рожевощокий, білокурий Амурчик щедро посилає стріли поєднуючи серця студентів та викладачів, створюючи неповторні союзи закоханих, непідкупні та романтичні «Lovestory».
Історія, яку я вам повідаю сталася у далекому1996 році, коли Амурчик одним пострілом поцілив у два серця. У щирому світі любові знайшлося місце новим закоханим та в майбутньому подружній парі – Баранюку Олександру Филимоновичу, кандидату технічних наук, доценту кафедри інформатики та Баранюк Ірині Григорівні, кандидату педагогічних наук, старшому викладачу кафедри педагогіки дошкільної та початкової освіти.
Таємницями власної «Love story» з нами поділилася одна із «закоханих половинок» - Ірина Григорівна.
Кор. Що для вашої пари означає слово «кохання»?
І.Г. Кохання – це жити життям своєї половинки. Ніщо не може замінити це почуття. Турбота, радість, співпереживання, розуміння – все це складові кохання, це пазли однієї великої картинки під назвою «Любов». Кожна деталь цієї картини особлива й важлива. Окремо ці деталі не мають такого значення. Нам у житті пощастило – ми зустрілися.
Кор. Як Ви зустріли свою половинку?
І.Г. Як не дивно, я не поспішала вийти заміж. Звичайно, ще зі студентських років були залицяльники, були пропозиції руки і серця, щирі одкровення. Однак ні, не хотілося, не думалося про це. А кохання прийшло неочікувано і якось дуже бажано.
Наше знайомство з Олександром відбулося у далекому 1996 році. Розпочалося все як службовий роман. Ми разом працювали в кібернетико-технічному коледжі. Він був заступником директора з наукової роботи, а я вчителем. Після закінчення університету я працювала вчителькою молодших класів. І ось одного разу з робочим питанням мене відіслали до заступника директора коледжу, до комплексу якого входила наша школа. Я зайшла до кабінету. Перша зустріч. Так, це був Він – розумний, красивий, елегантний. Промайнула думка «Мені б такого чоловіка!». Як потім з’ясувалося, він подумав: «Мені б таку дружину». На що мама моя пізніше сказала: «Вперше я почула від тебе такі слова. Мабуть, він дійсно цікавий. Можливо, це твоя доля?». Як у воду дивилася… Через деякий час на Новорічному вогнику він запросив мене на танець і… так все почалося.
О! Якби можна було описати словами ті почуття! (сміється). На жаль, я не письменниця. Однак, як це було красиво. Як це було приємно. Ми багато говорили, гуляли по місту, згадували багато чого зі свого життя – ми пізнавали один одного. Мені здавалося, що я давно його знаю, – навіть звикати до нього не довелося. Він здавався мені таким рідним.
А потім - весілля, золота обручка. Зрештою, я стала його дружиною.
Кор. Як це, працювати разом в педагогічній сфері, в одному закладі?
І.Г. Мені здається, що працювати разом в одній професії – дуже добре. Це спільні радості, спільні переживання, є багато питань для обговорення, ми можемо разом вирішувати проблеми, допомагати один одному, підказувати, співпереживати, ділитися досвідом. В решті решт, ми розуміємо і вболіваємо один за одного. А якщо врахувати, що і моя мама працювала, а батько працює і зараз в нашому університеті, то обговорення педагогічних питань для нас завжди є актуальними. Повірте, це цікаво.
Кор. Як ви проводите спільний, вільний час. Яке дозвілля є цікавим для вашого подружжя?
І.Г. Ми із сім’єю полюбляємо подорожувати. Олександр любить організовувати якісь цікаві поїздки для нас. Найбільше запам’яталася подорож Європою автомобілем. Це незабутні позитивні емоції та прекрасні враження. А які цікаві фільми Олександр підбирає, аби ми у своєму вузькому сімейному колі (з нашим сином Богданом) переглядали їх у вільні від роботи години (хоча так мало цих вільних годин!). І компанію нам завжди складає наш улюблений кіт Ромка, якого ми підібрали з вулиці – маленького, нещасного, немічного. Яке це щастя врятувати життя такій маленькій і безпомічній тваринці! Хоча зараз він «керує» нами (щасливо сміється). І, як не дивно, нам приємно виконувати всі його забаганки.
Після спілкування з Іриною Григорівною залишилися приємні спогади, заряд позитиву та гарного настрою на весь день. Адже це дійсно велике щастя кохати та бути поряд з коханою людиною не тільки в сімейному колі, мати змогу ділити маленькі та великі переживання, ділити один світ на двох, щиро та безмежно віддаватися почуттю вільного польоту на крилах кохання!
Валентин Джоган, аспірант кафедри практичної психології
факультету педагогіки та психології
Інформацію надано медіа-групою «Університетський меридіан»
