День неформальних субкультур
День четверга став дещо незвичайним, не тільки для студентів 26-ї групи, але для всього університету взагалі. Ви запитаєте: «Чому?». Бо саме тому, що студенти, отримавши напередодні досить цікаве завдання з соціальної психології від викладача Куліша В. І, «прогулювалися» по університету в незвичному одязі, макіяжі та з дивними предметами. Викладачі та студенти спостерігали чи то з острахом чи сміхом, а чи просто зі здивуванням і нерозумінням подій.
Що ж це було!? Для того щоб краще дізнатись про життя-буття людей, які входять до субкультур і може, навіть, в деякій мірі зрозуміти, чим вони їх приваблюють, студенти повинні були розповісти про певну субкультуру та відтворити її образ на самому собі. Вийшло досить цікаво, лячно, несподівано... Безліч епітетів можна дібрати до побаченого та ще більше, напевно, до відчуттів, які виникають, коли на тебе зглядаються всі оточуючі з очима по п’ять копійок або тримають вказівний палець біля скроні. Студентами гр. 26 були представлені такі субкультури: рокери – любителі мототранспорту, шкіряного одягу та рок-музики; готи – гуляки по кладовищах, прихильники всього чорного; хіпі – так зване «покоління квітів», так називають себе самі учасники субкультури; емо – поціновувачі глибоких почуттів, без масок і гри на публіку, та любителі чорно-рожевого ансамблю в одязі; металісти – одягають шкіряний одяг, особлива увага зосереджена на музиці; фріки – субкультура для творчих особистостей будь-якого віку; гопники – особи, які живуть «по понятиям» и нікуди не виходять без насіння; музична субкультура хіп хоп; ванільки – любителі солодкого та депресивно-романтичного настрою. Як бачите досить різностороннє представлення. Трішки здивування ми побачили і в очах викладача, який сам і дав нам таке завдання, але, напевно, не чекав, що все вийде аж так…
Пара закінчилася, всі представили свою субкультуру та швиденько побігли змивати та знімати все «незвичне» з себе, а то ще хтось на вулиці побачить. Ми ж ті, які були в ролі емо вирішили трішки поексперементувати і прогулятися містом (що нам по правді втрачати?). Та й жаль було не використати такий шанс, адже скільки зусиль у нас пішло на створення образів! Багато чого цікавого ми відкрили для себе цією прогулянкою, а може, навіть, це щось змінило в нас. Як це було в подробицях читайте в статті «Один емо-день».
А Вам я хочу побажати впевненості та не боятися сторонніх поглядів та осудів оточуючих, адже яка вам різниця до інших, якщо це щось – неприйнятне і незрозуміле всім їм, Вас робить щасливими!
Колєва Катерина
