Одна їх посмішка варта мільйона сердець
Я, студентка 43 групи факультету педагогіки та психології КДПУ ім. Володимира Винниченка, Ловейкіна Яна Сергіївна. Проходила практику у НВК № 26 «Зорецвіт» м. Кіровограда.
5 лютого 2014 року мені вперше відкрились двері шкільного приміщення, як для справжнього вчителя. На першому тижні практики я лише знайомилась зі школою, керівництвом школи та із найголовнішими у школі – дітьми. Як це дивовижно було почути галас школярів, які збивають тебе з ніг, побачити шкільні коридори! Ще начебто зовсім недавно всі ми були таким ж маленькими, а вже зараз ми у ролі вчителів. Наступного тижня ми відчули себе справжніми педагогами, адже провели свій «Перший урок». Це було дещо незвичним, хвилюванню не було меж. Я гадаю, що ми впорались із завданням, хоч і не на всі 100 %, але старалися, щоб все вийшло так, як повинно бути.
За розподілом педагогічної практики я і Бантиш Катерина потрапили у 3 – В клас, де класним керівником була Вишняк Надія Володимирівна. Кількість учнів – 25, із яких 12 дівчаток і 13 хлопчиків. Колектив класу злагоджений, дружній, привітний, енергійний, веселий. Діти дисципліновані, творчі особистості. Класний керівник має великий педагогічний досвід – 35 років. Надія Володимирівна на час педагогічної практики намагалася за короткий проміжок часу передати нам засади своєї роботи, розкрити скарбничку педагогічної творчості, за що ми їй дуже вдячні.
Ми завдячуємо і своїм наставникам з методик викладання предметів у початковій школі, керівникам практики. Адже без їхніх настанов, підтримки, знань та контролю ми б не змогли показати сучасним дітям все те, що вже знаємо та вміємо.
Та найбільше запам’яталися безпосередні і щирі діти, їх оченята, дивні запитання і відповіді, вчинки, міркування, радість від успіхів та гіркота дитячих невдач. Все це було, все це – великий досвід у нашому житті, який залишиться назавжди у наших серцях. Ми намагалися робити все можливе, щоб тільки кожного дня чути радісний сміх, допомагати їм у складних ситуаціях, спостерігати за тим, як вони вперше виявляють симпатії і, соромлячись, дарують один одному подарунки. І по закінченню практики ми впевнились, що «Одна їх посмішка варта мільйона сердець».