УДК 340.12:342.7:303:1

Гураленко Наталія Анатоліївна,

доктор юридичних наук, доцент кафедри людських прав
Чернівецького національного університету
імені Юрія Федьковича (м. Чернівці, Україна)
https://orcid.org/0000-0003-0884-215X

Миронюк Ольга Іванівна,

кандидат юридичних наук, асистент афедри людських прав
Чернівецького національного університету
імені Юрія Федьковича (м. Чернівці, Україна)
https://orcid.org/0000-0003-0827-3719

Анотація

У публікації актуалізовано проблему універсальності прав людини у розумінні прав, якими володіє кожна людина незалежно від часово-просторових умов, національної чи регіональної специфіки, різноманітних історичних, культурних, релігійних особливостей, політичного режиму, форм державного устрою та правління, міжнародного статусу держави в якій проживає людина. Встановлено, що універсальність прав людини – це юридично зафіксований стандарт цивілізованості, що досяг всепланетного визнання.

У статті проблема універсальності прав людини висвітлюється з позиції формально-інституційної, етико-ціннісної та культурно-релятивістської гносеологічних моделей. Встановлено, що відсутність у науковій літературі єдиної позиції стосовно визначення правової природи та рольового значення ідеї універсальності прав людини викликала чималу кількість досліджень, сфера яких поширюється від культурно-релятивістских підходів, тобто констатації об’єктивної неминучості культурних відмінностей регіональних цивілізацій до етико-ціннісних точок зору згідно якими універсальність прав людини – базовий елемент єдності різних цивілізацій.

Зауважено, що якщо в межах формально-інституційного та етико-ціннісного підходів розуміння ідеї універсальності прав людини зберігає свою буттєвість через визнання мінімуму загальнолюдських вимог до правового і соціального статусу людини, то відповідно до культурно-релятивістського підходу розуміння ідеї універсальності прав людини зумовлена залежністю особливостями тієї чи іншої культури.

Осягнення суті проблеми універсалізації прав людини з використанням виключно з позиції одного із досліджених концептуальних підходів призводить лише до виокремлення та розкриття окремих пластів цього складного явища, а отримані узагальнення не можуть вважатись повними й комплексними. Зважаючи на значну амплітуду світоглядних позицій цілком припустимим і доцільним є багатовекторне пізнання цієї проблеми, при орієнтації на діалогічну взаємну адаптацію різних позицій. Відповідно до неї як не ідеалізується риторика формально-інституційного, етико-ціннісного та культурно-релятивістського підходів ідеї універсальності прав людини, так й некритично не спростовується теза про неподолану фундаментальність кожного із них.

Ключові слова: права людини, універсальність прав людини, інституціоналізація прав людини, глобалізація, правова культура, формально-інституційна гносеологічна модель розуміння універсальності прав людини, етико-ціннісна гносеологічна модель розуміння універсальності прав людини, культурно-релятивістська гносеологічна модель розуміння універсальності прав людини. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Антонович М. М. Універсальність прав людини: проблема визначення і тлумачення. Часопис Київського університету права. 2004. № 4. С. 46–51.
2. Байтива М. В. Нормативные идеи прав и свобод человека в современном обществе. Актуальные проблемы экономики и права. 2007. № 1. С. 108–112.
3. Васечко В. О. Еволюція прав людини під впливом процесів глобалізації. Форум права. 2010. № 4. С. 121–126.
4. Гудима Д. А. Права людини: антрополого-методологічні засади дослідження : монографія. Львів : Край, 2009. 292 с.
5. Добрянський С. Права людини з позицій універсалізму та релятивізму. Вісник Львівського державного університету. Серія: Юридичні науки. Вип. 40. Л. : ЛДУ, 2004. С. 3–5
6. Запащикова Л. А. Права человека: феноменологическая характеристика в контексте правовых культур современности. Вестник ЮУрГУ. Серия : Право. 2013. Т. 13. № 1. С. 14–16.
7. Калмикова О. С. Концепція універсалізації прав людини. Юридичний науковий електронний журнал. 2015. № 6. С. 224–226.
8. Ковбасюк С. В. Сучасна інтерпретація поняття «інституціоналізація». Актуальні проблеми держави і права. 2009. Вип. 40. С. 175–179.
9. Колесніченко Н. М. Універсальність прав людини: сучасні підходи до проблеми. Наукові праці Чорноморського державного університету ім. П. Могили. Серія: Політологія. 2012. Т. 178. Вип. 166. С. 31–35.
10. Кучук А. Універсальність – регіональність прав людини: правовий дискурс. Visegrad Journal on Human Rights. 2016. № 1/1. С. 127–131.
11. Лубська М. В. Культурно-антропологічне обґрунтування природи права. Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Серія : Філософія. Політологія. 2010. № 100. С. 23–26.
12. Максимов С. І. Права людини: універсальність і культурна різноманітність. Право України. 2010. № 2. С. 36–43.
13. Мережко О. Культурний релятивізм і природа фундаментальних прав людини. Український часопис прав людини. 1996. № 1. С. 54–58.
14. Честнов И. Л., Исаев Н. А. Социокультурная антропология права : монография. СПб. : Алеф-Пресс, 2015. 840 с. 

УДК 347.9

Рудниченко Світлана Миколаївна,

доцент кафедри адміністративного права
та адміністративного процесу
Херсонського факультету Одеського
державного університету внутрішніх справ,
кандидат юридичних наук
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0001-5259-9682 

Анотація

Сучасне вітчизняне суспільство корінним чином відрізняється від попередніх епох, оскількни основноню цінністню визнає саме Людину, її життя, здоров’я, честь, гідністнь, недоторнканність та інші права, свободи й законні інтересни невладнних фізичнинх і юридичнних осіб. З початком реформування правоохоронних органів ключовим є забезпечення ефективності діяльності національної поліції та захист прав людини і громадянина. Цей факт є важливинм кроком в будівнинцтві правовонї держави, адже правоохноронна діяльнінсть держави є провіднною гарантінєю забезпенчення принципну верховеннства права і здійснюнється через систему правоохноронних органів, на які безпосенредньо покладенно функції забезпенчення прав і свобод людини та громадяннина від найбільнших видів небезпенки, охорони громадснького порядку; попереднження, виявленння, розкритнтя та припиненння правопонрушень; надання адмініснтративних послуг. Кожен поліцейський щодня під час несення служби змушений бачити недоопрацювання в законодавчих актах. Які через швидку зміну соціальних та суспільних змін не встигає своєчасно адаптувати законодавчий органи України. Та всеодно через ряд перешкод поліцейський виконує свої службові обов'язки та служить народу України.

Ключові слова: поліція, адміністративна діяльність, права людини, закон, націонанльна поліція. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про Національну поліцію: Закон України від 5.07.2015 № 580-VIII URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19#Text
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text
3. Захаров Є. Реформування органів внутрішніх справ та права людини URL . httр://khрg.оrg/іndеx.рhр?іd=1488907079.
4. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.
5. Юшкевич О. Г. Особливості реформування поліції в Україні на шляху європейської інтеграції. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2019. № 3. С. 33-37.

УДК 342.95

Резанов Сергій Анатолійович,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри поліцейської
діяльності та публічного адміністрування
Харківського національного університету внутрішніх справ
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0002-7429-5273

Анотація

У даній статті автор досліджує класифікацію адміністративного розсуду. Розглядається суть і характерні особливості окремих його видів. Визначено зміст класифікації, виокремлено основні її ознаки. Наголошено, що існування дискреційних повноважень спрямоване на забезпечення законності, справедливості, доцільності та ефективності адміністративного регулювання. Досліджується механізм класифікації адміністративного розсуду та чинники, які її окреслюють, можливі шляхи його удосконалення для підвищення ефективності процесу захисту прав і свобод громадян від незаконних рішень посадових осіб. Акцентовано, що класифікація в юридичному аспекті виражає систему зв’язків, які складаються між галузями законодавства і права, законами і іншими нормативним актами, органами державної влади, галузями юридичної науки та освіти. Зазначено,що дискреційні повноваження це сукупність прав та обов’язків осіб, уповноважених на виконання функцій держави, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Ключові слова: класифікація, види, адміністративний розсуд, оціночні поняття, дискреційні повноваження, стадії правозастосовчого процесу, компетенція, юридичний факт. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Лазарев Б. М. Компетенция органов управления. М. : Юрид. лит., 1972. 280 с.
2. Науково-практичний коментар Закону України «Про Національну поліцію» / Кол. авт.; кер. авт. кол. д.ю.н., доц. Т.П. Мінка. Дніпро : Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ, 2017. 480 с.
3. Про Національну поліцію. Закон України від 02.07.2015 р. № 580-VIII. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/580-19/paran5#n5
4. Ткач Г. Й. Природа і види адміністративного розсуду. Право України. 2002. № 5. С. 30-33.
5. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ред. кол.: Ю. С. Шемчушенко та ін. К.: Укр. енцикл. 2002. 720 с.

УДК 351.74

Рудниченко Світлана Миколаївна

доцент кафедри адміністративного права
та адміністративного процесу
Херсонського факультету Одеського
державного університету внутрішніх справ,
кандидат юридичних наук
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0001-5259-9682

Анотація

Адміністративне право- це специфічна галузь права. Вона охоплює більшу частину правового поля та має більше точок дотику із кожним громадянином нашої держави. Адже ми постійно живемо та співвідносимось із державними органами у площині адміністративного права. А сучасне вітчизняне суспільство корінним чином відрізняється від попередніх епох, оскільки основною цінністю визнає саме Людину, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність та інші права, свободи й законні інтереси невладних фізичних і юридичних осіб. Для ефективного забезпечення прав людини в сфері адміністративного права функціонують правоохоронні органи правоохоронні органи, які покликані мають здійснювати захист громадян від найбільш значних видів небезпеки. Європейська інтеграція України зобов’язує нашу державу забезпечити ефективне функціонування інститутів, які гарантуватимуть верховенство права, додержання прав і свобод людини і громадянина, їх ефективний захист.

Ключові слова: права людини, інтеграція, національна поліція, адміністративне право, проблеми адміністративного права.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Длігач А. Інтеграційне середовище України. одно- та багатовекторність інтеграційного розвитку. URL: httр://раndіа.ru/tеxt/78/168/3404.рhр
2. Про національну безпеку України: Закон України выд 21.06.2018 № 2469-VIII URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text.
3. Авер’янов В. Б. Нові риси предмета українського адміністративного права. Журнал Персонал. № 4. 2005. С.76 - 81.
4. Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Урядовий портал. URL: httр://www.kmu.gоv.uа/соntrоl/рublіsh/аrtісlе?аrt_іd=248387631
5. Братель С.Г. Шляхи реформування правоохоронної системи України. Роль правоохоронних органів у формуванні правової держави в умовах євроінтеграції України URL: https://shortest.link/33Fc
6. Коруля І.В. Роль правоохоронних органів у формуванні правової держави в умовах євроінтеграції України: матеріали Всеукр. підсумк. наук.-практ. конф. URL: https://shortest.link/3cV6
7. Волинка К. Проблема збереження прав і свобод особи в Україні. Людина і політика. 2000. No 1. С. 64–68.
8. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22.06.2000 № 1835-III URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1835-14#Text.
9. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.
10. Гуцаленко Л. В. Державний фінансовий контроль: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Київ. Центр учбової літератури, 2009. 424 с.
11. Лазур Я.В. Забезпечення прав і свобод громадян в сфері публічного управління. автореф. дис ... д-ра юрид. наук: 12.00.07. Київ. 2011. 41 с.
12. Аверянов В.Б. Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту. монографія Дніпропетровськ. Дніпроп. держ. ун-т внутр. Справ. Ліра ЛТД. 2008. 588 с.
13. Захаров Є. Реформування органів внутрішніх справ та права людини URІ . httр://khрg.оrg/іndеx.рhр?іd=1488907079.

УДК 342.95

Резанов Сергій Анатолійович,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри поліцейської
діяльності та публічного адміністрування
Харківського національного університету внутрішніх справ
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0002-7429-5273

Анотація

У статті досліджуються форми закріплення адміністративного розсуду. Розглядається суть і характерні особливості оціночних понять. Визначено зміст оціночних понять, виокремлено їх основні ознаки. Наголошено, що дискреційне право спрямовано на забезпечення законності, справедливості, доцільності та ефективності адміністративного регулювання. Зазначено, що юридична наука характеризує оціночні поняття як визначені поняття, зміст яких визначається тільки з урахуванням конкретної ситуації, обставин аналізованої справи. Досліджується механізм використання оціночних понять та чинники, які їх обмежують, можливі шляхи його удосконалення для підвищення ефективності процесу захисту прав і свобод громадян від незаконних рішень посадових осіб. Акцентовано, що критерії оцінки фактів і явищ, позначених оціночними поняттями, дає практика, їх можна знайти, лише знаючи умови конкретної ситуації. Оціночні поняття дають правозастосувачу в межах, що припускаються законом, можливість адміністративного розсуду, вільної оцінки фактів.

Ключові слова: форми, оціночні поняття, адміністративний розсуд, межі, класифікація, дискреційні повноваження, компетенція, юридичний факт. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Вильнянский С. И. Применение норм советского права. Ученые записки Харьковского юридического института. X., 1956. Вып. 7. С.12-17.
2. Жеребкин В. Е. Оценочные понятия праван. Харьков. 1976. 231 с.
3. Жеребкин В. Е. Логический анализ понятий права. К. 1976. 215 с.
4. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. / В. К. Колпаков. К.: Юрінком Інтер, 1999. 736 с.
5. Коренев А. П. Нормы административного права и их применение. М.: Юрид. лит., 1978. 265 с.
6. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ред. кол.: Ю. С. Шемчушенко (гол. ред. кол.) та ін. К.: Укр. енцикл. 2002. 720 с.