УДК 343.9

Захарчук Руслан Анатолійович

e-mail: [email protected] 

Анотація

У даній науковій статті розкрито види правових заходів запобігання відмиванню коштів, одержаних злочинним шляхом.

Запропоновано під фінансовим моніторингом розуміти вид адміністративно-правового засобу, який передбачає постійне спостереження за результатами фінансової діяльності для забезпечення запобіганню легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом.

Відзначено, що відповідно, фінансовому моніторингу як виду адміністративно-правового засобу характерні: 1) наявність системи нормативно-правових актів, які встановлюють порядок його реалізації; 2) система органів державної влади та уповноважених осіб, які уповноважені здійснювати фінансовий моніторинг; 3) імперативний характер; 4) можливість, у разі необхідності, застосовувати заходи адміністративного примусу; 5) одноосібне прийняття акту за результатами фінансового моніторингу; 6) є формою державного контролю.

Фінансовий моніторинг здійснюється на рівні конкретних суб’єктів у межах первинного чи державного фінансового моніторингу.

Державний фінансовий моніторинг за грошовим обігом передбачає різні рівні контролю фінансових потоків, які дають можливість забезпечити зниження ризику втрати коштів, отриманих злочинним шляхом.

Вважаємо, що державний фінансовий моніторинг – це форма здійснення державного контролю, що здійснюється уповноваженими суб’єктами і спрямовуються на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Автором презумійовано, що проблема відмивання грошей за останні декілька десятків років набула неабияких масштабів, перетворившись в транскордонну. Найкращими умовами для відмивання грошей в наш час є країни з перехідною економікою. Міжнародні організації визначають, що цей процес, став глобальною загрозою економічній безпеці, у зв’язку з чим від різних держав потребується прийняття узгоджених заходів боротьби з цією суспільно небезпечною діяльністю як на державному так і міжнародному рівнях.

Ключові слова: відмивання коштів, одержаних злочинним шляхом, легалізація, замороження активів, фінансовий моніторинг, державний фінансовий моніторинг.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Кривонос Л.В. Досвід державних механізмів запобігання та протидії легалізації (відмивання)доходів,отриманих злочинним шляхом. Електронне наукове фахове видання "Державне управління: удосконалення та розвиток. 2014. №6. С.67-70.
2. Бормотова М. В. Дослідження сутності поняття фінансовий моніторинг. Вісник економіки транспорту і промисловості. 2015. № 2015. С. 214–217.
3. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення: Закон України від 6 грудня 2019 року № 361-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-20
4. Коломієць І. В. Державний фінансовий моніторинг в Україні : сучасний стан і шляхи вдосконалення. Форум права. 2010. № 11. С. 164-169.
5. Хмелюк А. А. Практика реалізації фінансового моніторингу в Україні. Економічний аналіз. 2015. Т. 20. С. 218 – 225.
6. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
7. Балануца О. О. Особливості формування системи фінансового моніторингу в Україні. Інвестиції : практика та досвід. 2011. № 6. С. 38-40.

УДК 342.951

Білик Максим Володимирович

e-mail: [email protected] 

Анотація

В 2018 році в Україні затверджено цілу низку державних будівельних норм, що враховують потреби людей з інвалідністю через принципи універсального дизайну та розумне пристосування. Розроблення будівельних норм ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд» та ДБН В.2.3-7:2018 «Споруди транспорту. Метрополітени» здійснювалося Мінрегіоном разом із громадськими об’єднаннями, що представляють інтереси людей з інвалідністю. Втім, актуальним на сьогодні залишається питання відповідальності суб’єктів з порушення даних норм.

Відзначимо, що склади адміністративних правопорушень, які передбачають порушення норм містобудування передбачені ст. 96-1 «Порушення законодавства під час планування і забудови територій»; ст. 188-42 «Невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду» Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За вчинення даних правопорушень передбачено застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Протоколи про адміністративні правопорушення мають право складати: особи, уповноважені на проведення перевірок під час здійснення ними архітектурно-будівельного контролю.

Відзначено, що справи про правопорушення в сфері містобудівної діяльності розглядаються: 1) виконавчими органами з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад; 2) структурними підрозділами з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; 3) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Здійснивши юридичний аналіз вищезазначених законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, варто акцентувати увагу, на наявності наступних правових прогалин, які ускладнюють, а іноді і унеможливлюють реалізацію даних норм: 1) відсутній дієвий механізм притягнення до відповідальності, в тому числі шляхом позбавлення сертифікатів проектантів, архітекторів, експертів, інженерів технічного нагляду тощо призводить до того, що наприклад, техексперти пишуть такі висновки: «оскільки технічних можливостей привести будівлю у відповідність до ДБН немає, то слід вважати її доступною»; 2) відсутній ефективний механізм впливу на власників та орендарів існуючої забудови щодо створення універсального дизайну та розумного пристосування в архітектурі. Неможливість притягнення їх до відповідальності за бар’єрність. 

Ключові слова: особа з інвалідністю, містобудування, адміністративна відповідальність, безбарєрність, маломобільна група.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності: Закон України від 14 жовтня 1994 року № 208/94-ВР. Відомості Верховної Ради України, 1994. N 46. Ст.411. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/208/94-%D0%B2%D1%80#Text
2. Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні: Закон України від 21 березня 1991 року № 875-XII Відомості Верховної Ради УРСР, 1991. № 21. Ст.252.
3. Конвенція про права осіб з інвалідністю (Конвенція про права інвалідів) від 13.12.2006. URL. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_g71
4. Пресс-служба Департаменту містобудування та архітектури м. Івано-Франківськ. URL. http://www.mvk.if.ua/news/24651
5. ВООЗ. Обмеження життєдіяльності та здоров’я, бюлетень (листопад 2012 р.). http://www.who.int/mediacentre/factsheets/fs352/en/index.html
6. Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, зокрема в частині забезпечення умов доступності до будівель і споруд осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. URL: https://www.minregion.gov.ua/napryamki-diyalnosti/building/city-build/proektuvannya-zhitlovih-ta-gromadskih-budinkiv-i-sporud/pro-vidpovidalnist-za-pravoporushennya-u-sferi-mistobudivnoyi-diyalnosti-zokrema-v-chastini-zabezpechennya-umov-dostupnosti-do-budivel-i-sporud-osib-z-invalidnistyu-ta-inshih-malomobilnih-grup-nasel/ 

УДК 342.9 

Павловська Наталія Володимирівна
кандидат юридичних наук, доцент доцент кафедри теорії та історії права
ДВНЗ «Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана»
https://orcid.org/0000-0003-3311-0364

Анотація

У даній статті здійснено загальну характеристику законодавчих актів в галузі ветеринарної справи в Україні. Законодавець по-різному підходить до розуміння поняття «аквакультура», що на нашу думку, обумовлено обсягом діяльності суб’єкта в сфері аквакультури та спрямованістю. Так, в Законі України «Про аквакультуру» поняття «аквакультура» охоплює весь цикл господарської діяльності пов’язаної з аквакультурою, включаючи штучне розведення, утримання, вирощування об'єктів аквакультури, виробництво кормів, відтворення біоресурсів, селекційно-племінну роботу, інтродукцію, переселення, акліматизацію та реакліматизацію гідробіонтів, а також збереження біорізноманіття та надання рекреаційних послуг. Тобто, воно охоплює весь цикл діяльності, пов'язаний із розведенням та управлінням аквакультурною продукцією. Натомість, в Законі України «Про ветеринарну медицину» мова йде лише про «утримання водних тварин у власності фізичних чи юридичних осіб протягом стадії вирощування або культивування до їх збору включно». Тобто, воно обмежується періодом вирощування або культивування водних тварин.
Громадський контроль у сфері ветеринарної медицини та благополуччя тварин має важливе значення з кількох причин: 1) громадський контроль допомагає виявляти випадки тортур і зловживань з тваринами, а також невідповідність стандартам догляду та утримання. Громадські організації та активісти можуть стежити за умовами утримання тварин у фермерських господарствах, зоопарках, тваринних притулках тощо; 2) громадські організації можуть відстежувати та контролювати проведення ветеринарних процедур, таких як вакцинація, обрізування, кастрація тощо, щоб переконатися, що вони виконуються належним чином та без зловживань; 3) сприяння виявленню епідемій та хвороб, адже, громадський контроль може допомогти виявити випадки епідемій серед тварин, що може запобігти їх поширенню та захистити громадське здоров'я. Здійснивши аналіз положень Закону України «Про ветеринарну медицину», що визначають юридичну відповідальність за порушення норм в галузі ветеринарної медицини слід відзначити, що вони визначають суб’єкта відповідальності власника тварин, суб’єкта, який здійснює державну реєстрацію чи має право провадження господарської діяльності в досліджуваній галузі. Разом з тим, жодним чином не визначено відповідальність, наприклад, державного ветеринарного інспектора чи спеціаліст ветеринарної медицини. Відзначено, що питання юридичної відповідальності повинно бути чітко закріплено в відповідній статті Закону України «Про ветеринарну медицину».

Ключові слова: ветеринарна медицина, норма права, закон, правове регулювання, законодавство України в галузі ветеринарної медицини.

Повний текст статті:

Список використаної літератури:

1.Сухонос В. В. Теорія держави і права: підручник. Суми: Університетська книга, 2014. 544 с.
2. Битяк Ю. П. Адміністративне право України К. : Юрінком Інтер, 2006. 543
3. Колпаков В. К. Адміністративне право України. К. : Юрінком Інтер, 736 с.
4. Берлач А. І. Адміністративне право України. К. : Україна, 2005. 472 с.
5. Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин: Закон України від 18 травня 2017 року № 2042-VIII. Відомості Верховної Ради, 2017. № 31. Ст.343. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2042-19#Text 6. Про аквакультуру: Закон України від 18 вересня 2012 року № 5293-VI. Відомості Верховної Ради, 2013. № 43, ст.616. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5293-17#Text
7. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. К.: Наукова думка, 1970-1980. Т. 10. 1085 с.
8. Великий тлумачний словник сучасної мови. URL: https://slovnyk.me/dict/vts/%D1%81%D0%B2%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9

УДК 351.74

Марченко Микола Юрійович,
здобувач Науково-дослідного інституту публічного права
[email protected]

Анотація

Наукову статтю присвячено визначенню поняття та змісту адміністративного нагляду Національної поліції України, як превентивної діяльності, виділення його елементів. З метою реалізації поставленого завдання проаналізовано публікації науковців-адміністративістів, які здійснювали досліджували окресленої проблеми. Приділяється увага аналізу норми чинних законодавчих актів, які направлено не регулювання наглядової діяльності Національної поліції. За результатами дослідження сформовано поняття адміністративного нагляду, як виду превентивної діяльності Національної поліції та виділено його елементи, що визначають умови її реалізації.

Ключові слова: адміністративний нагляд, Національна поліція, превентивна діяльність, наглядова діяльність, правомірна поведінка. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Закон України від 05.04.2007 № 877-V. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 29, ст.389. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/877-16#Text
2. Про Національну поліцію. Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 40-41, ст.379. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19#Text
3. Бахрах Д. Н., Россинский Б. В., Старилов Ю. Н. Административное право: учебник для вузов. 3-е изд., пересмотр. и доп. М.: Норма, 2007. 816 с.
4. Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі. Закон України від 01.12.1994 № 264/94-ВР. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, № 52, ст.455. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-%D0%B2%D1%80#Text
5. Словарь административного права / И. Л. Бачило, Т. М. Гандилов, А. А. Гришковец и др. М.: Прав. культура, 1999.
6. Разаренов Ф.С., Котюргин С.И. Административный надзор советской милиции: учебное пособие. Москва: «Юридическая литература», 1979. 71 с.
7. Цвігун Д. П. Співвідношення контрольної та адміністративно-наглядової діяльності. Бюлетень з обміну досвідом роботи. № 140. С. 37–39.
8. Ярмакі Х. П. Адміністративно-наглядова діяльність міліції в Україні : монографія. Одеса : Юрид. літ., 2006.
9. Коміссаров С. А. Адміністративна діяльність Національної поліції України щодо запобігання проступкам у сфері публічного порядку в умовах АТО. Правовий часопис Донбасу. 2018. № 2 (63). С. 66–71. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pppd_2018_2_13
10. Гаращук В. М. Контроль та нагляд у державному управлінні: монографія. Харків: Фоліо, 2002.
11. Адміністративна діяльність органів поліції України : підручник / О. І. Безпалова, О. В. Джафарова, В. А. Троян та ін. ; за заг. ред. і передм. В. В. Сокуренка ; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків, 2017. 432 с. URL: http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/2508

УДК 351.745

Роїк Владислав Артурович,

аспірант кафедри публічного управління та адміністрування

Національної академії внутрішніх справ 

Анотація

Стаття присвячена ролі у протидії масовим заворушенням Департамента захисту інтересів суспільства і держави Національної поліції, який регулює публічну безпеку та контролює проведення мирних демонстрацій, зібрань, масових культурних і спортивних заходів, концертів і видовищ. Важливе завдання департаменту – тримати ситуацію під контролем, щоб масові заходи проходили мирно і безпечно для громадян. Для досягнення цього, поліцейські повинні виявляти і затримувати правопорушників, вилучати в них заборонену літературу, знищувати радянську, російську і нацистську символіку, плакати що місять заклики до повалення державної влади, а також здійснювати вилучення вибухових та отруйних речовин, недопущення застосування холодної та вогнепальної зброї проти мирних громадян з боку агресивних підбурювачів і криміналітету, який закликає до беззаконня та анархії.

Встановлено, що взаємодія між правоохоронними органами дозволяє швидше розслідувати злочини та правопорушення, притягати винних до відповідальності. Варто відмітити, що під час масових заворушень скоординовані дії підрозділів Національної поліції України (Служба безпеки України, Кримінальна поліція, Кіберполіція, Патрульна поліція, слідчі управління, Поліція охорони, патрульна служба поліції особливого призначення, спецпідрозділи КОРД і ППОП ГУНП), а також Національної гвардії України та інших спецпідрозділів дозволяють уникнути неконтрольованих агресивних дій натовпу, підпалів і погромів.

Доведено, що співпраця Департаменту захисту інтересів суспільства і держави з іншими структурними підрозділами Національної поліції щодо запобіганням масовим заворушенням і противоправним діям, які посягають на громадський порядок, сприятиме повною мірою реалізації правоохоронних функцій, щодо публічної безпеки, відкриває широкі можливості для виховання правової культури громадян.

Запропоновано авторське визначення поняттю «взаємодія Департаменту захисту інтересів суспільства і держави з іншими структурними підрозділами Національної поліції» - як скоординована добровільна співпраця між незалежними правоохоронними структурами щодо розкриття, припинення, попередження, профілактики адміністративних та кримінальних правопорушень у сфері захисту прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Встановлено, що взаємодія Департаменту захисту інтересів суспільства і держави Національної поліції з іншими правоохоронними органами (Служба безпеки України, Кримінальна поліція, Кіберполіція, Патрульна поліція, слідчі управління, Поліція охорони, патрульна служба поліції особливого призначення, спецпідрозділи КОРД і ППОП ГУНП), є необхідною і доцільною, оскільки забезпечуватиме більш ефективну протидію масовим заворушенням, реалізовуватиме публічну безпеку та контроль проведення мирних демонстрацій, зібрань, масових культурних і спортивних заходів, концертів і видовищ.

Виділено і охарактеризовано основні форми взаємодії Департаменту захисту інтересів суспільства і держави з іншими структурними підрозділами Національної поліції України щодо запобіганням масовим заворушенням і противоправним діям, які посягають на громадський порядок: адміністративно-управлінська; слідча та оперативно-розшукова; профілактична; форма забезпечення громадського порядку і безпеки.

Перспективами подальших розвідок може стати вивчення адміністративно-правових аспектів удосконалення діяльності департаменту захисту інтересів суспільства і держави національної поліції з  протидії масовим заворушенням.

Ключові слова: Департамент захисту інтересів суспільства і держави, масові заворушення, взаємодія, Національна поліція, громадський порядок та безпека, права. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Братков С. І. Поняття та види масових заходів, правова основа їх проведення. Правоохоронна діяльність: конституційні та адміністративно-правові аспекти : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (25 жовтня 2013 р.). Львів : ЛьвДУВС, 2013. С. 26-29.
2. Грібов М.Л., Пустовий О.О. Заходи оперативних підрозділів з протидії масовим заворушенням. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. № 2 (14). С. 231–246.
3. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, № 35-36, № 37, ст. 446. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text
4. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text
5. Малюткин В. А. Организация взаимодействия подразделений органов внутренних дел в осуществлении профилактики преступлений. Лекция № 13 / под ред. Г. А. Аванесова. Москва. : РИО МВД СССР, 1976. 447 с.
6. Організація охорони публічного порядку : навчальний посібник / Андреєв Д.В., Братель С.Г., Ваньчик Ю.А., Золотарьова Н.І., Кобзар К.П., Корж Є.М., Костюк В.Л., Кудря В.О., Мотиль В.І., Радзівон С.М., Саковський А.А., Федоровська Н.В. / за ред. Кулікова В.А. Київ : ФОП Маслаков, 2019. 164 с.
7. Плішкін В. М. Теорія управління органами внутрішніх справ: підручник / за заг. ред. к.ю.н. Ю.Ф. Кравченка. Київ : НАВСУ, 1999. 702 с.
8. Про затвердження Порядку організації діяльності та взаємодії Національної гвардії з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування з припинення масових заворушень : Постанова Кабінету міністрів України від 20 серпня 2021 р. № 894. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/894-2021-п#Text
9. Про Національну Поліцію : Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VIII / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19#Text
10. Про охоронну діяльність : Закон України від 03 липня 2020 р. № 4616-VI / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4616-17#Text
11. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. Київ : Наукова думка, 1970-1980. 789 с.
12. Черепненко О. Я. Взаємодія підрозділів ОВС з іншими силовими структурами, державними та громадськими організаціями при ліквідації масових заворушень. Форум права. 2011. № 2. С. 957–962. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index.htm_2011_2_157
13. Чернявський С. С., Грібов М. Л., Корзун А. С. Використання в Україні зарубіжного досвіду протидії масовим заворушенням. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2021. № 1. С. 8-23. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvknuvs_2021_1_3
14. Шмаков О. М., Лавніченко О. В. Повноваження суб’єктів сфери безпеки України з припинення масових заворушень. Честь і закон. 2016. № 4 (59). С. 26-33.