УДК: 342.72

Палій Валерій Валерійович,

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-1881-2504

Анотація

Стаття присвячена висвітленню зарубіжного досвіду застосування правоохоронними органами адміністративно-правових обмежень прав і свобод людини при забезпеченні публічної безпеки.

Стаття присвячена висвітленню зарубіжного досвіду застосування правоохоронними органами адміністративно-правових обмежень прав і свобод людини при забезпеченні публічної безпеки.

Проаналізовано, досвід провідних країн світу, таких як, США, Велика Британія, Федеративна Республіка Німеччина.Визначено, що передовий досвід інших країн під час запозичення в чинне та перспективне національне законодавство має бути не тільки адаптованим, але й враховувати національні особливості, проходити обговорення в наукових колах та на громадських слуханнях.

Звернена особлива увага на чітку регламентованість діяльності правоохоронних органів, всі підзаконні акти, що регулюють їх діяльність повинні під час прийняття проходити незалежну правову та громадську експертизу.

Ключові слова: публічна безпека, права людини, обмеження, принцип законності, принцип доцільності. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Весельська Т. Адміністративне затримання особи: українські реалії та міжнародний досвід. Право України. 2010. №2. С.243-249.
2. Заросило В.О. Порівняльний аналіз адміністративної діяльності міліції України та поліції зарубіжних країн (Великобританії, США, Канади та Франції) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07. К., 2002. 19 с.
3. Конституція Республіки Молдова від 29 липня 1994 року. URL: http://lex.justice.md/
4. Методичні рекомендації для інспекторів з дотримання прав людини в ІТТ. URL: https://bit.ly/3ecAtnk
5. Про затвердження Змін до наказу МВС України від 20.01.2005 № 60 дск.: наказ МВС України від 02.11.2012 № 1002 (зі змінами та доповненнями). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1977-12#Text
6. Про затвердження Інструкції про роботу ізоляторів тимчасового тримання ОВС України та Інструкції з організації конвоювання затриманих і взятих під варту осіб в ОВС України: Наказ МВС України від 20.01.2005 р. № 60.
7. Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку в ізоляторах тимчасового тримання органів внутрішніх справ України: наказ МВС України від 02.12.2008 № 638 (зі змінами та доповненнями). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0137-09#Text
8. Про попереднє ув’язнення : Закон України від 30 червня 1993 року № 3352-XII. (Зі змінами та доповненнями). Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 35, ст.360. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3352-12#Text
9. Руслан Стефанчук: Парламент активно працює над своєю частиною євроінтеграційних завдань, аби до кінця року розпочалися перемовини про членство України в ЄС. Верховна Рада України: новини. URL: https://www.rada.gov.ua/news/Novyny/227153.html
10. Столітній А.В. Зарубіжний досвід застосування адміністративного затримання та шляхи його запозичення для України. Форум права. 2012. № 2. С. 670-678. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index.htm_2012_2_107
11. Constitution of the United States. URL: http://www.senate.gov/civics/constitution_item/constitution.htm12.
12. Grundgesetz fur die Bundesrepublik Deutschland. URL: https://www.gesetze-im-internet.de/gg/BJNR000010949.html

УДК 354.32:377

Чиж Богдан Ігорович,

аспірант Університету сучасних знань

e-mail: [email protected] 

Анотація

У даній науковій статті розкрито перспективи державно-приватного партнерства в сфері професійно-технічної освіти та наведено авторське визначення поняття «державно-приватного партнерства в сфері професійно-технічної освіти».

Автором стверджується, що об’єктом державно-приватного партнерства є суспільні відносини, що виникають в публічно-правовій сфері, тобто головною ознакою є наявність публічного інтересу відповідно до умов договору. Це може бути як управління об’єктами державної і комунальної власності, так і сфері освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального обслуговування тощо; 2. Сторони державно-приватного партнерства, з огляду на їх права та обов’язки відповідно до умов договору, можуть вносити пропозиції до законодавчих актів, яким визначено основоположні засади та принципи реалізації предмету договору державно-приватного партнерства; 3. Державно-приватне партнерство є ширшим ніж управління об’єктами державної та комунальної власності та може полягати в замовленні в державних та комунальних закладах професійно-технічної освіти щодо підготовки, перепідготовки та підвищенні кваліфікації фахівців відповідних професій та професійних якостей; 4. З огляду на предмет договору про державно-приватне партнерство його термін може бути як короткостроковим (5 років), так і довгостроковим (до 50 років); 5. Договір про фінансування може передбачати інвестування в об’єкти управління державної власності, так і в сферу надання публічних послуг; 6. Вирішення спорів із суб’єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства є публічно-правовим спором та віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Визначено, що державно-приватне партнерство в сфері професійної освіти – це договірна форма взаємодії між закладами професійно-технічної освіти та приватним сектором з метою диверсифікації джерел фінансування освіти, впровадження інновацій у систему управління закладом та здійсненні навчального процесу, покращення якості освітніх послуг та матеріально-технічної бази, підвищення якісних показників здобувачів професійної освіти тощо. 

Ключові слова: професійна освіта, дуальна професійна освіта, фахівець, публічна адміністрація, децентралізована модель управління професійною освітою.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 1 липня 2010 року № 2404-VI. Відомості Верховної Ради України, 2010. № 40. Ст.524.
2. Москвічова О.С. Державно-приватне партнерство у сфері професійно-технічної та вищої освіти. Економіка і організація управління. 2016. №2. С.291-299. URL: https://jeou.donnu.edu.ua/article/view/4822
3. Радкевич, В. О., Бородієнко, В. О., & Кравець, С. Г. Професійна (професійнотехнічна) освіта України в контексті євроінтеграційних процесів (порівняльний аналіз із країнами Європейського Союзу): науково-аналітичні матеріали. Київ: ТОВ «ТРОПЕА».
4. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 6 липня 2005 року № 2747-IV. Відомості Верховної Ради України, 2005. № 35-36, № 37. Ст.446.
5. Державно-приватне партнерство. URL: https://mon.gov.ua/ua/osvita/profesijno-tehnichna-osvita/reforma-profesijnoyi-osviti/derzhavno-privatne-partnerstvo-ta-dualna-osvita/derzhavno-privatne-partnerstvo

УДК 349.42

Талдонова Карина Геннадіївна,

аспірант Київського національного

економічного університету імені Вадима Гетьмана 

Анотація

У статті аналізуються правові засади аквакультури, охорони водних біоресурсів у сфері аквакультури, визначається, в яких межах має здійснюватися охорона водних біоресурсів, звертається увага на форми власності об’єктів аквакультури, визначається особливості перебування в оренді об’єктів аквакультури, а також формуються висновки, засновані на положеннях наукової доктрини та чинного законодавства України.

Досліджуються питання раціонального користуванню водним об’єктом, земельною ділянкою під водоймою або гідротехнічними спорудами цієї водойми, що перебувають у користуванні на умовах оренди. 

Основними питаннями сучасного етапу розвитку аквакультури є нарощування обсягів виробництва риби, розширення асортименту та поліпшення якості товарів, а на цій основі – забезпечення раціонального споживання рибної продукції населенням, створення сприятливих умов для виробників, поліпшення соціального розвитку села, позбавлення залежності країни від імпортних поставок. Незаперечна роль аквакультури полягає у підвищенні життєвого рівня населення і відповідно спонукає до опрацювання концептуальних засад її становлення й переходу до динамічного розвитку в сучасних умовах.

Об’єкти аквакультури можуть надаватися в оренду користувачам (відповідно до договору оренди), і відповідно оренда водних об’єктів є різновидом права спеціального водокористування.

Рибогосподарський водний об’єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України. Частини рибогосподарського водного об’єкта надаються в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі органами, які здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, лише для розміщення плавучих рибницьких садків. У такому разі межі наданої в користування частини рибогосподарського водного об’єкта визначаються координатами відведеної акваторії. Відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюються. Рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди землі (земель водного фонду).

Ключові слова: аквакультура, рибництво, гідробіонти, промисловість, народне господарство.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Водний кодекс України від 06.06.1995 р. № 213/95-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 24. Ст. 189.
2. Про аквакультуру : Закон України від 18.09.2012 р. № 5293-VI. Відомості Верховної Ради України. 2012. № 79. Ст. 3193.
3. Про затвердження Переліку річок та водойм, що віднесені до водних об’єктів місцевого значення : наказ Держводгоспу України від 03.06.1997 р. № 41. Офіц. вісн. України. 1998. № 2. Ст. 60.
4. Про затвердження Типового договору оренди водних об’єктів : постанова Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 р. № 420. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/420-2013-п.
5. Про затвердження Порядку розроблення паспорта водного об’єкта : наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.03.2013 р. № 99. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0775-13.
6. Гордєєв С. В. Новели законодавства щодо оренди водних об’єктів : зб. матеріалів круглого столу (24.05.2013 р.) «Сучасні досягнення наук земельного, аграрного та екологічного права» / за ред. М. В. Шульги. Х. : НУ «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», 2013. 157 с.
7. Інтенсивні технології в аквакультурі: навч. посіб. / [Р. В. Кононенко, П. Г. Шевченко, В. М. Кондратюк, І. С. Кононенко]. К. : «Центр учбової літератури», 2016. 410 с.
8. Клименко О. Наукові роздуми у розвиток правової теорії власності. Наукові записки Ін-ту законодавства Верховної Ради України. 2013. № 4. С. 55–60.
9. Стовпець О. В. Філософсько-правові аспекти сучасної концепції інтелектуальної власності. Часопис Київського університету права. 2014. № 2. С. 237-242.

УДК 349.2

Шевченко Любов Василівна,

доцент кафедри адміністративного та фінансового права

ДВНЗ «Київський національний економічнийуніверситет імені Вадима Гетьмана»,

кандидат юридичних наук

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0003-2188-1735

Шевченко Денис Сергійович,

аспірант Науково-дослідного інституту публічного права

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0003-0102-7515 

Анотація

Стаття присвячена вивченню досвіду США щодо сприяння соціальній адаптації засуджених жінок різними засобами професійної підготовки та навчання. Проаналізовано процес залучення засуджених жінок до праці на прикладі країни із розвиненою пенітенціарною системою та виокремити шляхи вирішення їхньої трудової зайнятості під час відбування покарання. Зазначено, що освіта засуджених, зокрема жінок є ефективним способом зниження рівня рецидивної злочинності, та дає змогу скоротити витрати на утримання правопорушників, засуджених за повторні злочини.

Визначено, що особливий інтерес із досвіду США становить така форма існування виправних установ, як приватизація в’язниць. Приватні в’язниці США гарантовано отримують грошову компенсацію на утримання одного ув’язненого, незалежно від витрат, таким чином прибутковість досягається за рахунок кількості осіб, що перебуває за ґратами.

Автором зазначається, що практика приватних в’язниць неоднозначна і суперечлива, однак, ефективність будь-якого проекту можливо перевірити лише на практиці, а для цього потрібно створити хоча б одну приватну в’язницю. І, хоча концепція приватних в’язниць у нашій державі на законодавчому рівні поки що не врегульована, водночас, ідея створення таких в’язниць в Україні, може стати гарною альтернативою чинній системі, що дозволило б у рази зменшити витрати на утримання засуджених та загалом зменшити економічне навантаження на державні пенітенціарні установи.

Також, як показує міжнародний досвід, приватні в’язниці можуть не тільки покращити стан пенітенціарної системи, а й принести в державний бюджет додаткові кошти шляхом залучення приватних інвесторів до пенітенціарної системи. Існує декілька форм залучення приватних інвесторів до пенітенціарної системи: приватні підприємці надають послуги в сфері харчування, освіти, медицини; будівництво в’язниці приватною компанією та управління державними органами пенітенціарної служби; управління в’язницею передається повністю приватній особі; приватний інвестор проектує, будує та керує в’язницею на умовах лізингу, по закінченню терміну договору в’язниця переходить у власність держави.

Необхідним вбачається розроблення суворих правил тримання засуджених у приватизованих в’язницях і здійснювати повний і суворий контроль за їх виконанням, для забезпечення безпеки засуджених у приватизованих в’язницях у цілому, і жінок-засуджених зокрема, щоб прагнення отримати прибуток не затьмарило потреб у освіті, професійній підготовці та оплачуваній праці.

Ключові слова: пенітенціарна установа, засуджені жінки, професійна підготовка, соціальна адаптація, ресоціалізація, навчання. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Пенитенциарная система США. Преступление и наказание. 2008. № 2, 384 с.
2. Киреев Ю. А., Транчук Л. И., Хруев В. В. Обеспечение трудовой занятости осужденных к лишению свободы в зарубежных странах: Пособие. М: ВНИИ МВД России, 1998. 84 с.
3. Греков М. Л. Тюремные системы: состояние, перспективы: автореф. дис ... канд. юрид. наук. Краснодар, 2000. 195 с.
4. Доклад Специального докладчика г-жи Радхики Кумарасвами по вопросу о насилии в отношении женщин, его причинах и последствиях на 57 й сессии Комиссии ООН по правам человека (2001), E/CN.4/2001/73. URL: http://hrlibrary.umn.edu/russian/-commission/Rviolenceagainstwomenreport2001.html.
5. Градецький А. В. Особливості карально-виховного впливу на засуджених, колишніх суддів та співробітників правоохоронних органів, які відбувають покарання у виді позбавлення волі: дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.08. Запоріжжя: Класичний приватний університет, 2010. 228 с.
6. Официальный сайт Федерального бюро тюрем США The Federal Bureau of Prisons. URL: https://www.bop.gov.
7. Жизнь в женской тюрьме США, 2014. URL: http://www.yaplakal.com/-forum2/topic725472.html.
8. Тюгаева Н.А. Образовательные программы исправления осужденных: Монография. Рязань: Ин-т права и экономики МВД России, 1997. 108 с.

УДК 340.11

Татарова Тетяна Олександрівна,

кандидат юридичних наук,

докторантка Науково-дослідного інституту публічного права

Анотація

Визначено, що в межах реалізації окремої функції держави відбувається не лише управління суспільством; на нашу думку, процес реалізації кожної окремої функції держави характеризується значною кількістю управлінських процесів, лише частина з яких належить управлінню суспільством, інша ж частина притаманна процедурам організації діяльності окремих органів державної влади та їх посадових осіб.

Сформувано об’єктивне уявлення про функції держави, зокрема останні охарактеризовані як такі, що: є частиною управлінської діяльності держави, її реакцією на існуючі актуальні виклики, завдання, що постають перед державою, та потреби суспільства; уособлюють основні напрями діяльності держави, причому необхідно розуміти, що такі напрями повинні бути глобальними та суттєвими, адже не можна ототожнювати функції з діяльністю держави; розкривають суть і призначення держави, відображають її ретроспективні та перспективні напрями розвитку; мають соціальне, економічне та політичне значення, незалежно від виду функцій, оскільки сама по собі держава у процесі своєї діяльності не може бути аполітичною (нею буквально керують ті чи інші політичні сили), асоціальною (бо вся її діяльність спрямована на забезпечення належного рівня функціонування населення на її території), а також не враховувати економічні умови, оскільки саме за допомогою економічної сфери держава має ресурси для реалізації власних функцій; всі функції держави мають ґрунтовну законодавчу регламентацію, а засади їх реалізації закріплені в Основному законі держави, державних, регіональних і локальних програмах розвитку; є стабільними, тому що тісно пов’язані із завданнями держави, більшість яких, наприклад, забезпечення прав і свобод громадян, є незмінними; мають власну структуру, що складається з мети, функцій, її предмета, методів і засобів, за допомогою яких вона реалізується та форм, тобто їх зовнішнього вираження.

Визначено, що функції держави є стабільною категорією, їх стабільність не є безумовною, вони здатні змінюватись, відповідно до цілей, які постають перед державою в конкретний часовий проміжок, а тому для повного розуміння функцій держави та визначення місця фіскальної функції в їх системі необхідно розглянути доктринальні класифікації функцій держави.

Ключові слова: контроль, функція держави, держава, управління, фіскальна функція. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Алексеев С. С. Государство и право : учеб. пособ. М. : Проспект, 2010. 152 с.
2. Краткий словарь иностранных слов / под ред. С. М. Локшина. М. : Рус. яз., 1985. 352 с.
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови : 250000 слів / [уклад. та голов. ред. В. Т. Бусел.]. Київ ; Ірпінь : Перун, 2005. 1728 c.
4. Андрусенко О. М. До питання про зовнішні функції сучасної держави. Наукові записки НаУКМА. Серія : Юридичні науки. 2006. Т. 53. С. 43–46.
5. Марущак О. А. Формування та становлення наукової категорії «функції держави». Форум права. 2019. № 55 (2). С. 59–69. DOI: http://doi.org/10.5281/zenodo.2635565.
6. Кельман М. С., Мурашин О. Г, Хома Н. М. Загальна теорія держави і права : підручник. Львів : Новий світ-2000, 2011. 584 с.
7. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс) : підручник. Харків : Еспада, 2006. 776 с.
8. Безпалова О. І. Адміністративно-правовий механізм реалізації правоохоронної функції держави : монографія / МВС України ; Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків : НікаНова, 2014. 544 с.
9. Теория государства и права : учебник / [А. И. Денисов, В. Е. Гулиев, В. Д. Зорькин и др.] ; под ред. А. И. Денисова. М. : МГУ, 1972. 520 с.
10. Теория государства и права : курс лекций / под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. [2-е изд., перераб. и доп.]. М. : Юристъ, 2000. 772 с.
11. Лощихін О. М. Теоретико-правові характеристики економічної функції сучасної держави : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.01. Київ, 2010. 32 с. 91
12. Машков А. Д. Теорія держави і права : підручник. Київ : Дакор, 2014. 492 с.
13. Бабаев С. В. Теория функций современного российского государства : автореф. дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.01. Нижний Новгород, 2001. 25 с.
14. Актуальные проблемы теории государства и права : учеб. пособ. / Р. В. Шагиева, Л. А. Букалеров, В. В. Виноградов, М. А. Горбунов ; отв. ред. Р. В. Шагиева М. : Норма ; ИНФРА-М, 2011. 576 с.
15. Шай Р. Я. Принципи та форми реалізації функцій держави. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія : Юридичні науки. 2014. № 810. С. 116–123.
16. Коломоєць О. В. Функції держави у сучасному державознавстві: теоретичні проблеми. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія : Юриспруденція. 2013. Вип. 5. С. 41–44.