Подих сивої давнини

Кожного дня середньостатистичний студент під час навчального року у будні виконує такі дії: вранці піднімається, щось нашвидкуруч з’їдає, потім, як завжди, поспішає на пари і трошки запізнюється, потім знов щось нашвидкуруч з’їдає, йде десь там погуляти, ввечері дуже сонний намагається «може там ще щось зробити з домашнього завдання». Іноді цей коктейль розбавляється сесією, іноді якимись там невеличкими канікулами. І все це продовжується день у день, цілий рік, а може, хтось хоче щось змінити?
Майже всі хочуть змінити це саме «щось», і взагалі-то це можливо, але треба тільки трошки попітніти…
Ранок, сьома година, голос із «матюгальника» намагається розбудити всіх, хто вчора трошки перевоював, або перевідпочивав. Ти вилазиш зі свого намету, перед тобою розкинулися Кримські гори безмежною грядою, чисте гірське повітря наповнює твої легені, тріск висохлої трави під ногами здається найприємнішою музикою, тебе з усіх сторін захищають кам’яні мури давньої фортеці, захищають від буденності, від сірості, від такого звичного сучасного світу. Через декілька годин ти вже стоїш у сталевих обладунках під 40 кг, піт заливає тобі очі, а ти стискаєш щосили сокиру і готуєшся прийняти на шолом удар алебарди, щоб потім відповісти градом вже своїх ударів, збити алебардиста з ніг і кинутися на іншого. Навкруги вирує бій, десятки, сотні лицарів б’ють один одного, строєм, без строю, один на всіх, всі на одного. І ти, тут, перед лицем воїна, який в два рази тебе важчий і на півтори голови вищий, відчуваєш спокій, якого ніколи не відчував там, за мурами фортеці, в своєму буденному сучасному світі…

Уже пройшло багато років, як на Україні з’явилися перші клуби історичного фехтування та реконструкцій. Вони, зазвичай, виходили з так званих «толкіністських» клубів, у яких спочатку гралися в ельфів та орків, потім з них виділявся основний «бойовий склад», який починав робити обладунки та пробувати битися в них, а вже тільки потім ці люди, зазвичай, починали займатися повною реконструкцією середньовічного побуту, обладунків, стилю життя. Приблизно з 1995 року почали проходити перші турніри, бійці починали змагатися, хто кращий у своїй категорії (меч – меч, щит – меч, нестандарт із сокирами та алебардами), згодом почали з’являтися бугурти (тобто масові бої), де можна було відчути, що таке справжній бій проти цілого війська. Історичне фехтування розвивалося поволі, нікуди не поспішаючи, але до наших днів розвинулося до такого ступеню, що на території СНД вже майже неможливо знайти місто, в якому б не було свого клубу. Зазвичай, такі клуби представляються собою об’єднання людей до 30 чоловік, в які можуть входити особи будь-якого віку. Жінки, зазвичай, займаються реконструкцією одягу (хоча є і такі, що воюють, причому дуже успішно), чоловіки займаються ковальством і власне фехтуванням. У нашому маленькому місті теж є такий клуб під назвою «Хижак», який займається реконструкцією обладунків і побуту Великого Князівства Литовського періоду з 1380 по 1425 рік. По всій Україні в період з травня по жовтень майже кожного тижня в якомусь місті (зазвичай тому, яке має давню історію та давні історичні пам’ятки) проводиться фестиваль історичних реконструкцій, а простіше кажучи – лицарський турнір. Воїни старанно готуються до таких турнірів: покращують свої бойові навички, роблять гарні обладунки та зброю, дехто навіть робить історичні зачіски, відрощує бороду. І що найважливіше – на таких турнірах завжди дружня атмосфера, ті, хто вдень воювали один проти одного, ввечері будуть разом сидіти за столом та розказувати якійсь турнірні байки, потім через кілька днів роз’їдуться по різних містах, не будуть бачитися кілька місяців, а може й рік, а потім знов зустрінуться в бою і привітають ударом сокири, або меча. А ввечері будуть знов сидіти і розказувати турнірні байки.
Тож якщо комусь життя здається трохи буденним і хочеться чогось цікавого, то спробуйте включити в свій життєвий цикл на рівні з сесією, стипендією, Днем студента, днем народження та Новим Роком ще кілька лицарських турнірів. І повірте, в вашому житті багато чого зміниться…

Ігор Омельянчук, студент 5 курсу