До дня народження Тараса Шевченка
Традиційно на початку березня факультет філології та журналістики відзначає Шевченківські дні.
Погортавши вже вкотре шкільні підручники з української літератури, можна помітити, на скільки вже заяложеною стало ім’я і літературна постать Тараса Шевченка. Сухі, академічні відомості, пропоновані шкільною програмою, не роблять його постать привабливою і, зрештою, не дають усвідомлення його величі. Та й ми самі найчастіше згадуємо про нього лише у Шевченківські дні, проводячи якісь заходи (часто формальні) та витираючи пилюку з томів Шевченка. Можливо, варто частіше говорити про нього не лише як про революціонера, але і як людину, у котрої були почуття, ніжність, кохання …були свої людські, земні бажання, емоції. Вчителеві варто добирати матеріали, які нагадують деякі маловідомі факти з його біографії чи, навіть, народні перекази, котрі, може, і не претендують та стовідсоткову достовірність, але допомагають наблизитися до розуміння його як особистості.
Письменство чи малярство
Художник Сошенко, відомий тим, що перший помітив мистецький хист молодого кріпака Шевченка, а згодом став його добрим приятелем, любив пізніше розповідати про те, що перешкоджало Тарасові Григоровичу швидко набути слави художника:
- Прийдеш, бувало, до нього: стоїть на пюпітрі розпочата ним картина в такому ж стані, як і тиждень тому, а він скоренько заховує у шухлядку папір із своїми віршами.
«Що це ти, Тарасе, робиш? Усе свої вірші складаєш замість того, щоб кінчати картину. Коли взявся учитись малювати, то й працюй постійно, а не уривками».
«Та що ж робити, коли світла мало у вашому Петербурзі: поки розведеш на палітрі фарби та розпочнеш малювати, вже й темно, пора й пензлі мити!»
Отак, бувало, відбріхується. А якби менше писав свої «Катерини» та «Наймички», добрий би з нього маляр був.
Тарасові музи
Більшість біографів-шевченкознавців основну увагу приділяють творчості поета, акцентуючи на роках кріпацтва, заслання. І мало написано про його душевні почуття, зокрема про його кохання. Адже він, крім усього, що стосується його геніальності, був ще йпривабливим чоловіком.
Будучи емоційною і чутливою натурою, Т.Шевченко, як і кожен поет, закохувався часто. Однак лиха недоля переслідувала його все життя, не даючи йому щастя жити у шлюбі, у любові з дружиною, про яку мріяв, особливо в останні роки свого життя.
То хто ж вони були, ті музи, які надихали поета, які давали йому втіху і навівали смуток, які любили його, яких любив він? Їх було чимало, але зупинимося на трьох жіночих постатях: княжна Варвара МиколаївнаРепніна, Марія Василівна Максимович, Ликера Іванівна Полусмакова.
Книга сучасного американського шевченкознавеця Григорія Грабовича «Шевченко, якого ми не знаємо» (Київ, 2000) – це дослідження теми любові в житті Тараса Григоровича та певна спроба подальшого прочинення дверей до складної і своєрідної душі поета. З одного боку. А з другого, відкриваючи в Шевченкові все більше земного, людяного, ми дедалі більше осягаємо його геніальність, наближаємося до пізнання філософії його впливу на долю України.
Детальніше ознайомитись з матеріалами можна у методичному кабінеті, ауд 309.
Завідувач методичного кабінету Н.О.Камшиленко