Така, як є, справжня…
На питання, як Ви увійшли в літературу, вона
відповіла: «…Я не увійшла. Туди увійти неможливо. Література увійшла і
залишилась у мені, як хвиля, як хвороба… Хвороба «висловитися» – ось що має бути в середині того, хто стає на
шлях слова… Я просто пишу для людей, бо не можу не говорити!..».
Ірен Роздобудько – сучасна
письменниця, журналістка, кіносценарист. Не буду писати, що пані Ірен – автор
понад двадцяти книг для дорослих і дітей, лауреат багатьох конкурсів і премій,
зокрема «Коронації слова», Міжнародного конкурсу дитячої літератури «Портал», а
у 2012 році нагороджена відзнакою «Золотий письменник України». Крім усього
вище «ненаписаного», вона людина з твердим, загартованим характером і виразним
словом на літературній мапі сучасної літератури. Так, її творчість – різна, багатогранна,
вільна в жанрах, стилях, але не «жіноча», ні; як говорить пані Ірен,
«література поділяється на цікаву/нецікаву, але не на чоловічу/жіночу» – це
лише примітивний стереотип. Варто ширше пізнавати автора, не зважати лише на
стать… Література – жіночого роду, слово – середнього, час – чоловічого, але
воєдино – це сила, що наповнює духовне життя людства…
Минулого тижня у стінах нашого
університету відбулася зустріч з Ірен Роздобудько. Як говорив професор Григорій
Клочек, кожна така зустріч з письменником – особлива: надважливо вести діалог.
Дійсно, для когось – перше
знайомство, для інших – тепла довгоочікувана розмова, адже це таке щастя почути
живе слово того, чиї твори читаєш для душі.
Студентам презентувалися книги
«Ліцей слухняних дружин», «Гра в пацьорки», «Дві хвилини правди», «Перейти
темряву» та «Зроби це ніжно…». Остання збірка новел по-особливому припала до
душі… Із анотації до книги: «Що можна зробити «ніжно»? Аж ніяк те, про що ви
подумали у першу чергу, беручи до рук цю книгу! Ніжно дорослий світ карає
дітей. Ніжно і непередбачувано ми заганяємо свого ближнього у глухий кут. Ніжно
вбиваємо те, що могло б стати сенсом життя. І так само лагідно прощаємося з мрією,
коли вона майорить на горизонті.
Але є й інші люди… Кожен обирає для
себе: стояти на місці чи йти; думати, як усі, чи зробити власний вибір; служити
високій меті – чи заснути у небутті, так нічого і не зробивши…»
Письменниця відверта з нами, зі
своїми читачами, а ще із тими, хто починає писати: «Якщо запитують, варто писати
чи ні? – Ні, не треба. Письменство – це важкий шлях, де поруч зазвичай
самотність. Треба знати, для чого ти хочеш стати письменником – гроші чи
самовираження?»
Але не варто боятися починати, коли
починати нема з чого. Будь-який крок – завжди крок уперед.
Не народилася пані Ірен із
двадцятьма успішними книгами в руках. Ні, життя – учитель. Життя – клубочок, що
намотує ниточки досвіду, так, різного – привітного і не дуже, щасливого і гіркого.
Перед тим, як твердо стати на
письменницьку стежину, Ірен Роздобудько спробувала себе як конферансьє
(або шпрехшталмейстер), побувала у сфері кулінарії як кухар та офіціант,
працювала відеоінженером і навіть знайшлось їй місце на металургійному заводі. «Екзотично»,
чи не так?
«Звідки взялися ці книжки, я й не знаю, – жартома сказала письменниця. – Багато книжок, бо я не можу не говорити». На думку пані Ірен, чим більше ти робиш, тим більше встигаєш. Ти взяв одну висоту, потім береш планку вище на один сантиметр і досягаєш-таки бажаного. Я зможу – я зроблю!
Письменник не має право писати про те, що він не знає чи не бачив, – Ірен Роздобудько знає про що і для кого пише. Така, як є, справжня…
