Любиш Авраменка критикувати – люби і параграфи підручників писати!, або Як студенти-філологи готуються до шкільної практики
9 грудня на онлайн-платформі Google Meet студенти третього курсу факультету української філології, іноземних мов та соціальних комунікацій захищали свої проєкти з курсу «Шкільний курс української мови», що його викладає доцент кафедри української мови та журналістики Г.В. Волчанська.
Своїми враженнями про проєкт ділиться третьокурсниця Єлизавета Єрещенко.
«Любиш Авраменка критикувати – люби і параграфи підручників писати!» — це про шкільний курс української мови, або про те, як повернутися назад до школи із місією «переосмислити».
Тепер, якщо учні колись запитають мене: «А ви самі ці вправи робили, що нам задаєте?», то вони почують у відповідь: «Не лише робила, але й аналізувала, чому саме такі вправи пропонують автори підручників учням, чи відповідають вони програмі, чи не занадто важкі, чи зможуть учні виконати їх самостійно, чи…. чи…».
Ми виконали понад сто вправ, перегорнули тисячі сторінок підручників, повторили теоретичний матеріал, іноді дивувалися, що «це» вивчають у школі.
Пригадую, як спочатку, починаючи з Ганною Василівною курс чотири місяці тому, аналізуючи ту чи ту тему, порівнюючи декілька варіантів тлумачення мовного матеріалу, ми постійно сперечалися з авторами, плутали їхні прізвища, але тепер майже ніколи не називаємо прізвищ — тільки ім'я й по батькові: у підручнику Олександри Павлівни, як зазначає Олена Миколаївна, так рекомендує Олександр Миколайович, як написано у Світлани Яківни…
І ось, за завданням Ганни Василівни, ми спробували самі написати параграф підручника. Тему обирали так: ту, яку будуть учні вивчати під час нашої педагогічної практики, або ту, яку погано знаємо. Виконали самостійну роботу, захистили її і зрозуміли, що писати підручник – це дуже відповідальна й важка робота.
Це було справжнє «методичне» хрещення третьокурсників-авторів параграфів для підручників з української мови для 5-9 класів. Ми входили в проєкт, як у води Йордану (у захистах інколи справді було багато «води»), але все-таки вийшли звідти сухими і дуже собою гордими!
Після 9 грудня нас можна сміливо називати на ім'я і по батькові.
