УДК 342.951:314.151.3-054.73](477)

Чумак Володимир Валентинович,

доктор юридичних наук, професор, професор

кафедри державно-правових дисциплін юридичного факультету

Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-6171-2250

Іванцов Володимир Олександрович,

кандидат юридичних наук, доцент,

заступник декана факультету № 5

Харківського національного університету внутрішніх справ

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-2904-0466

Анотація

У статті досліджено особливості правового регулювання статусу біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні. Встановлено сутність категорії «правове регулювання статусу біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні». Наголошено, що питання, пов'язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Підкреслено, що правовий інститут державної служби щодо біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту має комплексний характер і охоплює правові норми різних галузей національного права.

Ключові слова: особливості, правове регулювання, статус, захист, особи без громадянства, права біженців, судова практика, корупція, котрабанда товарів, доступ до правосуддя, Європейський суд з прав людини. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. К.: НАН Украины, Институт государства и права, 1995. 206 с.
2. Кравцова Т. Правова природа державного регулювання підприємницької діяльності. Підприємництво, господарство і право. 2003. № 8. С.3-6.
3. Даль В.И. Толковый словарь русского языка. Современная версия. М. : ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1999. 736 с.
4. Словник синонімів української мови : в 2.т. / А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк, С.І. Головощук та ін. К. : Наукова думка, 1999-2000. Т.2. 954 с.
5. Гуляєвська Г.Ю. Організаційно-правові аспекти державного регулювання нотаріальної діяльності в Україні: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. Запоріжжя: Запорізький державний університет. 2004. 205 с.
6. Добровольська В.В. Правові засади державного регулювання підприємницької діяльності в Україні: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.04. Одеса: Одеська національна юридична академія. 2007. 226 с.
7. Щебликіна І.О., Грибова Д.В. Основи менеджменту: навчальний посібник з дисципліни. Мелітополь : Вид. буд. Мелітоп. міськ. друк., 2015. 479 c.
8. Burbykaa M.M., Klochko A.N., Reznik O.N., (2016) Coordinating Activity of the Prosecutor's Office in the Sphere of Criminality Prevention of Ukraine. International Journal Of Environmental & Science Education11, (18) pp, 11931-11941.
9. Головкин Р.Б. Правовое и моральное регулирование частной жизни в современной России: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01. Нижний Новгород. 2005.
10. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. 2-е вид., переробл. і доповн. К.: Вид-во «Юридична думка», 2012. 1020 с.
11. Бевз С.І. Поняття та елементи механізму адміністративно-правового регулювання державного управління господарською діяльністю. Прикарпатський юридичний вісник. 2018. Випуск 4(25). С.43 47.
12. Алексеев С.С. Общая теория права. М.: Юр.лит-ра. 1982.
13. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : [підручник] / пер. з рос. Х. : Консум, 2001. 656 с.
14. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник. М.: Юрайт, 2000. 432 с.
15. Попов С.В. Правовий механізм реалізації конституційного права на працю в сучасних умовах: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. 2010. 416 с.
16. Лукашук И.И. Механизм международно-правового регулирования. К. : Вища школа, 1980. С. 62.
17. Дюрягин И. Я. Право и управление. М. : Юрид. лит, 1981. 168 с.
18. Подорожній Є.Ю. Особливості юридичної відповідальності у трудовому праві України: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ. 2016.426 с.
19. Вележев С.М. Нормативность и казуальность права: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01. СПб.: Санкт-Петербургский университет МВД России. 2005. 339 с.
20. Сырых В.М. Теория государства и права: Учебник. М.: «Юстицинформ», 2001. 592 с.
21. Іншин М.І. Проблеми правового регулювання праці державних службовців України: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. Одеса: Одеська національна юридична академія. 2005. 452 с.
22. Сапожников А.И. Административно-правовой режим общественной безопасности: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.07. Москва: РГБ. 2005. 198 с.
23. Нікітченко В.В. Специфіка правового регулювання діяльності адвокатури в Україні. Право і безпека. 2011. №3(40). С.100-105.
24. Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту : закон України від 08.07.2011 № 3671-VI // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#Text
25. Конвенція про статус біженців 1951 р. // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_011#Text
26. Чумак В. В. Адміністративно-правові засади діяльності поліції Грузії, країн Балтії та України: порівняльний аналіз : монографія. Харків : Константа, 2019. 490 с.

УДК 343.2

Сидоренко Сергій Григорович,

здобувач наукового ступеня кандидата юридичних наук

ПНЗ «Університет сучасних знань»

Анотація

У даній статті здійснено компаративістський аналіз міжнародної практики розшуку осіб зниклих безвісти за особливих обставин.

Автором досліджено практику країн, які на своїй території мали збройні конфлікти чи війни: Німеччина, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Чорногорія, Сербія.

Акцентовано увагу, що важливе місце в здійсненні розшуку осіб зниклих безвісти за особливих умов є: створення та ефективна діяльність спеціального профільного органу в системі органів виконавчої влади, до компетенції якого безпосередньо належали б функції розшуку дано категорії осіб; міжнародної співпраці та налагодження взаємодії в системі держаних органів країни; організація та здійснення комплексу ідентифікаційних засобів тощо.

Відзначено, що влада несе основну відповідальність за з’ясування долі та місцезнаходження зниклих безвісти. Допоміжну роль в результативності заходів по розшуку зниклих безвісти осіб за особливих умов відіграють міжнародні організації, які співпрацюють з країнами та членами сімей (представниками) осіб зниклих безвісти.

Також наголошено, що в питаннях розшуку зниклих безвісти осіб за особливих умов необхідно розвивати регіональну політику.

Важливу роль відіграють міжнародні організації, які вживають наступні заходи: заохочення та допомога органам влади у встановленні долі та місця перебування людей, які вважаються зниклими безвісти, а також у діалозі та обміні інформацією; підтримка сімей зниклих безвісти осіб, головним чином шляхом допомоги їм у створенні асоціацій, розвитку їхніх комунікаційних та лобістських можливостей та надання психосоціальної допомоги; допомога органам влади у визначенні потреб сімей та вирішенні їхніх юридичних та адміністративних прав; заохочення та допомога Червоному Хресту та іншим місцевим партнерам у зміцненні їх спроможності взаємодіяти з родинами зниклих безвісти та підтримувати їх; підвищення обізнаності міжнародної спільноти з питань зниклих безвісти та права їхніх сімей знати та отримання підтримки міжнародної спільноти; надання технічних консультацій і підтримки в галузі криміналістики, управління даними про зниклих безвісти та правової бази.

Ключові слова: зникла безвісти особа, збройний конфлікт, розшук, компаративістика, міжнародний досвід, Німеччина, Чорногорія, Сербія, Косово, Боснія і Герцеговина, моніторинг, розслідування, особливі умови, військовий стан, війна. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Guiding principles for the search for disappeared persons. URL: https://www.ohchr.org/en/documents/legal-standards-and-guidelines/guiding-principles-search-disappeared-persons
2. German Red Cross under time pressure to find World War II missing. URL: https://www.aa.com.tr/en/europe/german-red-cross-under-time-pressure-to-find-world-war-ii-missing/19607132.
3. Preliminary Observations from the Official Visit to Croatia by the Special Rapporteur on the Promotion of Truth, Justice, Reparation and Guarantees of Non-Recurrence, Mr. Fabián Salvioli. URL: https://www.ohchr.org/en/taxonomy/term/986?page=1
4. Croatia, Clarifying the Fate of Missing Persons. URL: https://ihl-in-action.icrc.org/case-study/croatia-clarifying-fate-missing-persons

УДК 342.349.6

Чудненко Володимир Олександрович,

здобувач ПВНЗ «Університет сучасних знань»

Анотація

У даній статті автором акцентовано увагу на колізійності понять «навколишнє середовище», «навколишнє природнє середовище», «довкілля».

Відзначено, що сьогодні доречніше і правильніше використовувати термін «навколишнє середовище», структурною частиною якого є «навколишнє природнє середовище». Одночасно термін «довкілля», не є ширшим за термін «навколишнє середовище» і входить до синонімічного ряду термінів.

Вважаємо, що в основі терміну адміністративно-правова охорона навколишнього природного середовища лежить зміст та призначення «охорона», під якою розуміється комплекс заходів, здійснюваних з метою збереження навколишнього природнього середовища. Для досягнення мети охорони, відповідна система суб’єктів, в межах компетенцій та визначених повноважень, використовує систему засобів та способів. Все це урегульовано правовими нормами і підкріплено засобами державного примусу.

Право людини на безпечне навколишнє природне середовище являє собою юридичну можливість проживати в навколишньому природному середовищі, яке не заподіює шкоди її здоров'ю і життю, а у випадку порушення цього права - вимагати його захисту у встановленому законодавством порядку.

Визначено, що охорона навколишнього природнього середовища – система заходів, що закріплені в правових нормах, котрі застосовуються органами публічного адміністрування з метою забезпечення належного рівня якості навколишнього природного середовища, усунення негативних наслідків, що сприяють знищенню флори та фауни, застосування заходів відповідальності, за порушення норм, якими захищається навколишнє природнє середовище. До заходів охорони навколишнього середовища слід віднести: заходи адміністративного забезпечення; заходи адміністративного переконання; заходи примусу та відновлювальні заходи.

Поняття охорони навколишнього природнього середовища за змістом ширше, ніж природоохоронна діяльність.

Сучасна дійсність вимагає нових підходів до розуміння охорони навколишнього природнього середовища в умовах особливого періоду та вироблення нового змісту заходів, що будуть використовуватися публічною адміністрацією у післявоєнний період.

Ключові слова: природнє середовище, навколишнє природнє середовище, довкілля, природні ресурси, адміністративно-правова охорона, адміністративно-правовий захист, державний примус, адміністративно-правове регулювання, адміністративна відповідальність. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Науково-практичний коментар до статті 293 Цивільного кодексу України URL: https://ips.ligazakon.net/document/KK000388
2. Костицький В.В. Десять тез про юридичну відповідальність за екологічні правопорушення. URL: http://www.kostytsky.com.ua/upload/doc/vidp.pdf 
3. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 р. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25-26. Ст.131.
4. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Науково-практичний коментар / за заг. ред. А.С. Васильєва, О.І. Миколенка. Харьків: ТОВ «Одіссей», 2010. 1024 с.
5. Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 травня 2020 р. № 425 URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/deyaki-pitannya-optimizaciyi-sistemi-centralnih-organiv-vikonavchoyi-t270520
6. Коломоєць Т.О., Колпаков В.К., Легеза Ю.О. Довкілля як об’єкт адміністративно-правової охорони. Юридичний науковий електронний журнал. 2020. №1. С.300-304.
7. Микієвич М.М., Андрусевич Н.І., Будякова Т.О. Європейське право навколишнього середовища. Навчальний посібник. Львів, 2004. 256 с.
8. Сливка М.М. Взаємодія суб’єктів охорони навколишнього природного середовища (адміністративно-правовий аспект): дис…канд. юр. наук за спеціальністю 12.00.07. НУ «Львівська політехніка», Львів, 2018. 214 с.
9. Андрейцев В. І. Охорона навколишнього природного середовища. Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. Т. 14 : Екологічне право / Редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова), А. П. Гетьман (заст. голови) та ін. Харків : Право, 2018. С. 569–570.
10. Самолюк В. Й. Регулювання природоохоронної діяльності в регіоні на основі системної оцінки її інтенсивності : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.08.01. Львів, 2002. 19 с.
11. Шматько В. Г., Нікітін Ю. В. Екологія і організація природоохоронної діяльності : навч. посіб. 2-ге вид., стер. Київ : КНТ, 2008. 304 с.
12. Гаврильців М. Т. Адміністративно-правові засади діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення природоохоронної функції держави : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07. Львів, 2011. 20 с.
13. Природа — тлумачення URL: https://goroh.pp.ua/
14. Коваленко Л. П. Види об'єктів. адміністративно-правової охорони навколишнього природного середовища. Проблеми законності. 2011. Вип.76. С.87-95.
15. Святохо Н. В. Оцінка ефективності витрат на природоохоронну діяльність промислового підприємства : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.04. Луганськ, 2010. 19 с.
16. Жарова Л. В. Природоохоронна діяльність: питання теорії та методології впровадження. Продуктивні сили України. 2009. № 1. С. 73–82. 16. Совгіра С. В. Методологія природоохоронної діяльності. Вісник Черкаського університету. Серія: Педагогічні науки. 2011. № 196. Ч. ІІ. С. 158– 161.
17. Совгіра С. В., Гончаренко Г. Є., Люленко С. О. Технологія та організація природоохоронних робіт : підручник. Київ : Науковий світ, 2011. 319 с.
18. Самолюк В. Й. Регулювання природоохоронної діяльності в регіоні на основі системної оцінки її інтенсивності : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.08.01. Львів, 2002. 19 с.
19. Хіміч О. М. Забезпечення екологічної безпеки адміністративно-правовими заходами, які застосовуються міліцією : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07. К., 2005. 175 с.

УДК 341.6

Галіахметов Ігор Абзалович,

кандидат юридичних наук, доцентдоцент кафедри приватного права

Юридичного інститутуКиївського національного економічногоуніверситету імені Вадима Гетьмана

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-0431-0394

Анотація

В даній статті розкрито способи мирного вирішення міжнародних конфліктів.

Визначено, що залежно від способу вирішення міжнародного конфлікту засоби (способи) вирішення міжнародних суперечок прийнято поділяти на дві групи. Перша група – дипломатичні способи. До них науковці відносять: переговори, посередництво, розслідування та примирення, оскільки сторони зберігають контроль над суперечкою і можуть прийняти або відхилити запропоноване врегулювання, як вони вважають за потрібне. Друга група – судові способи урегулювання міжнародних конфліктів, тобто способи, які передбачають залучення юрисдикційного суб’єкта. До них належать: арбітраж і судове врегулювання. Судове врегулювання передбачає передачу спору до Міжнародного суду чи іншого постійно діючого трибуналу, наприклад, Європейського суду з прав людини.В даній статті розкрито способи мирного вирішення міжнародних конфліктів. Визначено, що залежно від способу вирішення міжнародного конфлікту засоби (способи) вирішення міжнародних суперечок прийнято поділяти на дві групи. Перша група – дипломатичні способи. До них науковці відносять: переговори, посередництво, розслідування та примирення, оскільки сторони зберігають контроль над суперечкою і можуть прийняти або відхилити запропоноване врегулювання, як вони вважають за потрібне. Друга група – судові способи урегулювання міжнародних конфліктів, тобто способи, які передбачають залучення юрисдикційного суб’єкта. До них належать: арбітраж і судове врегулювання. Судове врегулювання передбачає передачу спору до Міжнародного суду чи іншого постійно діючого трибуналу, наприклад, Європейського суду з прав людини.

Особливу увагу акцентовано на ролі медіатора при вирішенні міжнародних конфліктів.

Головним принципом міжнародної медіації є «Нічого про нас, без нас» стало гаслом для забезпечення того, щоб усі питання зацікавлених сторін були розглянуті. Заохочення широких груп громадянського суспільства до підтримки мирного процесу створює сприятливе середовище та зазвичай призводить до більш стійкого результату.

Зазначається, що медіаторству як способу вирішення міжнародних конфліктів притаманні наступні особливості: 1) третя сторона повинна характеризуватися набором компетентністних, комунікаційних, психологічних, авторитетних ознак; 2) є економічно ефективнішим як по часу так і по фінансовим, людським ресурсам; 3) може розглядатися як дисципліна чи професія в наукових колах і приватному секторі; 4) обмежене коло суб’єктів, які мають вплив на сторони конфлікту.

Завдання медіатора полягає в тому, щоб перетворити цей змагальний процес на процес вирішення проблем. У нашій звичайній практиці посередник стає співрозмовником із кожною стороною, щоб зрозуміти її основні інтереси та занепокоєння та допомогти їй відійти від укорінених позицій для вивчення інноваційних варіантів, які можуть задовольнити її інтереси, а також інтереси іншої сторони.

Ключові слова: міжнародний конфлікт, вирішення міжнародного спору, медіатор, міжнародний арбітраж, способи мирного вирішення міжнародних конфліктів.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Merrills J. G. International Dispute Settlement. Cambridge University Press, June 2012. DOI: https://doi.org/10.1017/CBO97811391654881.
2. Report of the Secretary-General on enhancing mediation and its support activities. Distr.: General 8 April 2009. URL: https://peacemaker.un.org/sites/peacemaker.un.org/files/SGReport_EnhancingMediation_S2009189%28english%29.pdf

УДК 342.95

Кузьменко Оксана Володимирівна,

доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки,

завідувач кафедри адміністративного та фінансового права

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-0830-766X

Чорна Вікторія Григорівна,

доктор юридичних наук, професор,професор кафедри адміністративного та фінансового права

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-6072-0283

Анотація

В даній науковій статті розглянуто особливості правового регулювання надання інклюзивної освіти.

Акцентовано увагу, що серед пріоритетів розвитку освіти осіб з особливими потребами в Україні є визначення основних напрямів та засобів перетворення її на соціальний ліфт, зокрема: створення умов для реалізації державної політики щодо забезпечення особам з особливими потребами конституційних прав та всіх прав, задекларованих в міжнародних документах у сфері освіти та соціального захисту і ратифікованих нашою державою; оптимізація існуючої системи спеціальної освіти осіб з особливими потребами через розширення її функцій та удосконалення структури для забезпечення доступної та якісної освіти упродовж життя; поширення практики інклюзивного навчання, що забезпечує соціальну інтеграцію осіб з особливими потребами; модернізація системи навчання осіб з особливими потребами шляхом впровадження інноваційних технологій для забезпечення максимально можливого особистісного розвитку таких учнів, відповідно до їхніх індивідуальних потреб і здібностей, інтеграції в соціум на основі самоактуалізації, що забезпечить всім без винятку випускникам можливість досягнути загальновизнаного мінімально-необхідного рівня знань і кваліфікації, сприятиме вирівнюванню шансів для розвитку здібностей молоді з особливими потребами, що уможливить їхню конкурентоспроможність на ринку праці та свідому й активну участь в усіх сферах суспільного життя; поширення підтримуючого навчання як концептуального підходу, що має місце в умовах запровадження парадигми особистісно орієнтованого та компетентністного навчання, й реалізується в процесі застосування новітніх технологій викладання та супроводу, орієнтованих на індивідуалізацію та потреби учнів в інклюзивному середовищі; якісна реорганізація компетентністно зорієнтованої фахової підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів, підвищення професіоналізму педагогів та освітніх менеджерів, обґрунтування критеріїв добору педагогічних працівників, що має забезпечити новий статус та фаховий рівень кадрів в сфері освіти, їх особисту відповідальність за знання і компетентності учнів.забезпечити новий статус та фаховий рівень кадрів в сфері освіти, їх особисту відповідальність за знання і компетентності учнів.

Ключові слова: інклюзія, особа з обмеженими потребами, освіта, інклюзивна освіта, інклюзивне навчання, вища освіта, інклюзивне середовище.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Колупаєва А.А., Таранченко О.М. «Інклюзивна освіта: від основ до практики»: [монографія]. К. : ТОВ «АТОПОЛ», 2016. 152 с.
2. Інклюзивна освіта: що це і як вона працює? https://almaua.com/uk/blog/novini/inklyuzivna-osvita-ssho-ce-i-yak-vona-pracyuye
3. Харицька С.В. Інтенсифікація концепції інклюзії в сучасних соціально-педагогічних доктринах та літературних студіях дизабілит. URL: https://dspace.nau.edu.ua/
4. Про освіту. Закон України від 23 травня 1991 року № 1060-XII. Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. № 34. Ст. 451
5. Про освіту. Закон України від 5 вересня 2017 року № 2145-VIII . Відомості Верховної Ради. 2017. № 38-39. Ст.380
6. Інклюзивне навчання URL: https://mon.gov.ua/ua/tag/inklyuzivne-navchannya