УДК 342.565

Беззубов Дмитро Олександрович,

професор кафедри конституційного та адміністративного права

Юридичний факультет Державний університет інфраструктури та технологій,

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0001-7183-5206

Анотація

Якість адміністративного процесу – це його нормативна (тобто, така, що визначає, як повинно бути) модель.

Пропонуємо доповнити перелік принципів адміністративного судочинства новими принципами – (8) розумність строків розгляду справи судом (9); неприпустимість зловживання процесуальними правами (10) та відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення» (11).

Після визначення усього переліку а також змісту принципів адміністративного судочинства, що містяться в КАСУ, слід проаналізувати наведені принципи і оцінити ступінь забезпечення необхідної якості судового процесу, відповідності принципів судочинства КАСУ європейським стандартам, ЄСПЛ.

Визначено, що приведення системи принципів вітчизняного судочинства, що містяться в процесуальних кодексах, КАСУ - до вимог міжнародних, принципів функціонування Європейського суду з прав людини – дозволить вдосконалити нормативну модель адміністративного судочинства, забезпечити необхідну якість судового процесу, а також одержати не тільки відповідні локальні позитивні ефекти від імплементації тих чи інших принципів в судочинство, а й забезпечити досягнення сумарного, синергетичного ефекту.

Аналіз ч. 2 ст.3 КАС України дозволяє говорити про такий принцип адміністративного судочинства як обов’язковість перевірки адміністративними судами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень що оскаржуються, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Ключові слова: публічно-правовий спір, адміністративне судочинство, адміністративна справа, конфлікт, адміністративні правовідносини, суб’єкт владних повноважень, суб’єкт, адміністративний суд, методика розмежування, об’єкт правовідносин, правова норма. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. України. 2006. № 5. С. 11–17.України. 2006. № 5. С. 11–17.
2. Административное право: учебник / под ред. Л. Л. Попова. Москва: Юристь, 2002. 699 с.
3. Безродний Є. Ф., Ковальчук Г. К., Масний О. С. Світова класична думка про державу і право: навчальний посібник. Київ: Юрінком Інтер, 1999. 400 с.
4. Безусловный доход и смертная казнь. Рецепты Савика Шустера для Украины. URL: https://www.svoboda.org/a/29268691.
5. Беркутова О. С. Административно-процедурные производства в сфере исполнительной власти: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.14. Москва, 2005. 205 с.
6. Вінник О. Кодифікація законодавства, регулюючого громадські відношення у сфері ринкової економіки. Закон & Бізнес. 1997. 13 серп. (№ 33).
7. Віхров О. П. Господарський кодекс України і теорія господарських зобов’язань. Економіка та право. 2003. № 2. С. 54–58.
8. Ковалів М. В., Стахура І. Б. Принципи адміністративного судочинства: поняття, зміст, система. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2014. № 4. С. 174–184.
9. Колодій А. М. Конституція і розвиток принципів права України (методологічні питання): дис. доктора юрид. наук. спец. 12.00.01 та 12.00.02. Київ, 1999. 523 с.

УДК 342.9

Сніжана Верба,

аспірантка кафедри безпеки та правоохоронної діяльності

Західноукраїнського національного університету

http://orcid.org/0000-0002-5676-980X

Анотація

У даній роботі розглянуто питання методології, її сутності, структури, окремих методів дослідження проблем права. Метою даної статті є аналіз і розкриття сутності та деталізація системи ключових методів наукового пізнання в сучасних наукових дослідженнях. Проведено паралель між методами та методикою. Акцентовано увагу на теоріях і понятійно-категоріальному апараті юридичної науки. Розглянуто точки зору на дану проблематику різний вчених. У висновках зазначено, що поняття та категорії юриспруденції, зафіксовані у відповідних термінах і визначеннях, є одним із головних «інструментів» наукового правового дослідження. Обґрунтування методологічних засад дослідження держави і права сприятиме оптимізації процесу наукового пізнання, підвищить рівень,
результативність і якість спланованого пошуку в цілому. Тому розробка методології даної наукової тематики є її визначальним завданням визначеного дослідження.

Методологія наукового пізнання відіграє значну роль у сприйнятті нових змін реальної соціальної дійсності, у тому числі у сфері правових відносин.. Методологія пізнання і перетворення сучасного українського права, ґрунтуючись на результатах попередніх теоретичних досліджень, дає нам новий погляд на розуміння даного явища, його реальної сутності.

Розвиток методології – одна зі сторін розвитку науки в цілому. Будь-яке наукове відкриття має не тільки предметний, а й методологічний зміст, оскільки це пов’язано із критичним переосмисленням існуючого апарату понять, передумов і підходів до інтерпретації об’єкта, явища, що вивчається. Тому дослідження методології загалом та методології юридичної науки, зокрема, має першочергове, фундаментальне значення для наукової розробки теми наукового дослідження з проблем правового забезпечення наукової діяльності в Україні.

Ключові слова: методологія, метод, правила, прийоми, пізнання.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Костицький М.В. Деякі питання методології юридичної науки. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2013. № 1. С. 3–11.
2. Методологія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Методологія (дата звернення 17.09.2021).
3. Фурман А. Світ методології. Психологія і суспільство. 2015. № 2. С. 47-60.
4. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і доп.) [уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел]. Київ, Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. 1728 с.
5. Щедровицкий Г.П. Проблемы методологии системного исследования. Москва, 1964. 48 с.
6. Абдулаев М. И., Комаров С. И. Проблемы теории и истории государства и права: ученик. Санкт-Петербург, 2003. 576 с.
7. Марченко М. Н. Теория государства и права: учебник. 2-е изд., перераб. и доп. Москва: Велби; Проспект, 2004. 640 с.
8. Сурмін Ю.П. Сучасний тлумачний словник української мови: 6500 слів; за заг. ред. д-ра. філол. наук, проф. В.В. Дубічинського. Харків: Школа, 2006. 1008 с.
9. Економічні дослідження (методологія, інструментарій апробація): навч. посіб., за ред. А.А. Мазаракі. 2-ге вид. доп. Київ: Київ. нац. торг. ун-т, 2011. 296 с.
10.  Цехмістрова Г.С. Основи наукових досліджень: навч. посібник для студ. вищих закл. Київ. Ун-т туризму, економіки і права. К. : Слово 2003. 240 с.
11. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ – Ірпінь, 2004. 1425 с.
12. Керимов Д. А. Философские проблемы права. Москва: Мисль, 1972. 472 с.
13. Галака С. П. Ядерне нерозповсюдження у світовій практиці : автореф. дис. доктора політ. наук. Київ, 2006. 26 с.
14. Общая теория права. Учебник для юридических вузов. Под общей ред. проф. А. С. Пиголкина. 2-е издание, перераб. и доп. Москва: Издат-во МГТИ им. Н.Э. Баумана, 1996. 384 с.
15. Волинка К. Г. Теорія держави і права: навч. посіб. 2-ге видання, стереотипне. Київ, 2006. 235 с.

УДК: 323.21: 316.46

Туренко Олег Станіславович,

доктор філософських наук, доцент

Донецький державний університет внутрішніх справ

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-4635-4731

Анотація

М. Рейснер розробляв психологічну концепцію триступінчастого розвитку права: первородне інтуїтивне право, правова ідеологія, позитивне право. Завдяки практиці поєднувати в собі методи формування правової ідеології – містичний, естетико-романтичний та раціональний, право стає ключовим важелем розвитку суспільства. Держава є втіленням ідеальних уявлень в житті суспільства і наслідком психологічних чинників та виробничих компромісів. Більшовицький переворот змінив світоглядну позицію вченого. Майже всі його концепти отримують міфологічні
ознаки, а відправні ідеї психологічної теорії права – інтуїтивне право індивідів та колективістський пошук сенсів правової ідеології, нівельовані. Рейснеровські візії легітимізували право на знання більшовицької партії, виправдовували її антилюдську практику.

Ключові слова: М. Рейснер, право, держава, правова ідеологія, психологіна теорія права, більшовізм, радянське право.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Корчевна Л. О. Співвідношення моралі і права в ученні Льва Петражицького. Вісник Південного регіонального центру Національної академії правових наук України. 2014. № 2. С. 16–22.
2. Атоян О. М. Ідея інтуїтивного права в концепціїї Льва Петражицького. Юридичний вісник, 2 (15). 2010. С. 8-11.
3. Рейснер М. А. Государство. Ч. I. Идеология и метод. 2-е изд., испр. и доп. М. : Издание Социалистической Академии общественных наук, 1918. 222 с.
4. Рейснер М. А. Право. Наше право. Чужое право. Общее право. Л.-М. : Тип. рабоч. изд. «Прибой», 1925. 276 с.
5. Скибина О. А. Государство и право как идеологические форми в учении М. А. Рейснера. Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. Тамбов: Грамота, 2012. № 11 (25): в 2-х ч. Ч. II. C. 170-174.
6. Рейснер М. А. Государство. Пособие к лекциям по общему учению о государстве. Ч. 2. Государство и общество. Ч. 3. Государственные формы. М.: Тип. т-ва И. Д. Сытина, 1912. 291 с
7. Тимошенко В. И. Теория государства в политико-правовой мысли Украины и России (конец XIX – начало ХХ вв.). монография. Чернигов: Издатель Лозовой В.М., 2014. 624 с.
8. Рейснер М. А. Основные черты представительства. Конституціонное государство. С.- Петербургъ, Изданіе І. В. Гессена и прив.-доц. А.И. Каминка. 1905. С. 121-178.
9. Рейснер М. А. Русский абсолютизм и европейская реакция. СПб. : Книгоиздательство «Дело», 1906. 104 с.
10. Рейснер М. А. Основы Советской конституции. Лекции. М. : Изд. Акад. Генштаба Рабоче-Крестьской Красной Армии, 1920. 338 с.
11. Данилевская И. Л., М. А. Рейснер о правовом государстве. Труды Института государства и права РАН. 2013. № 6. С. 152-168.

УДК 343. 34

Устименко Володимир Анатолійович,

доктор юридичних наук, професор,

директор Державної установи «Інститут економіко-правових досліджень

імені В. К. Мамутова НАН України», член-кореспондент НАН України,

член-кореспондент НАПрН України, Заслужений юрист України

https://orcid.org/0000-0002-1094-422X

e-mail: [email protected]

Теремецький Владислав Іванович,

доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільного права і процесу Західноукраїнського національного університету

https://orcid.org/0000-0002-2667-5167

e-mail: [email protected]

Деревянко Богдан Володимирович,

доктор юридичних наук, професор, головний науковий співробітник

Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України

https://orcid.org/0000-0001-7408-8285

e-mail: [email protected]

Рябченко Олена Петрівна,

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри адміністративного права, процесу та митної безпеки

Університету державної фіскальної служби України

https://orcid.org/0000-0001-6631-2830

e-mail:[email protected]

Анотація

У статті досліджується поняття «ризик» та «господарський ризик» в розрізі практики укладення договорів на здійснення робіт з інжинірингу (проектування), поставки та будівництва, що розроблені Міжнародною федерацією інженерів-консультантів. Узагальнено зміст об’єктивного, суб’єктивного та дуалістичного підходу до розуміння поняття «ризик». Висвітлено законодавчий підхід до ролі ризику як невід’ємної частини підприємницької діяльності.

Авторами проаналізовано наявні напрацювання вчених-практиків щодо підходів до справедливого розподілу ризиків за будівельними контрактами. Підкреслено визначальну роль принципів Абрахамсона у формуванні «Золотих принципів FIDIC», що були розроблені як рекомендації, яких мають дотримуватись договірні сторони, задля здійснення справедливого і збалансованого розподілу ризиків, зокрема і при укладенні ЕРС-контрактів. Додатково досліджено новели Н. Банні щодо удосконалених принципів Абрахамсона.

З’ясовано, що у зв’язку з наявною геополітичною ситуацією, необхідність страхування політичних ризиків є не примхою, а нагальною потребою, адже договірні сторони на сучасному та майбутньому етапах розвитку української економіки повинні враховувати також настання неконтрольованих ризиків. Наголошено на необхідності здійснення санкційного контролю та управління санаційними ризиками, що можуть унеможливити реалізацію проектів будівництва за ЕРС-контрактами.

Дослідженням договірного розподілу ризиків, зокрема і в будівельній галузі займались такі науковці як Д.О.Беззубов, К.А.Возняковська, Н.І. Красноярова, І.В. Сухоставець, Н. Банні, М. Абрахамсон та інші. Однак наявні підходи не враховували випадки настання військових конфліктів, активних воєнних дій та санкційну політику міжнародної спільноти.

Ключові слова: ЕРС-контракт, FIDIC, договірний ризик, принципи Абрахамсона, страхування ризиків, політичний ризик.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Arent van Wassenaer. In Search of the Holy Grail: Taking the Abrahamson Principles Further. Construction Law International: веб-сайт. URL: https://heinonline.org/HOL/LandingPage?handle=hein.journals/cnstrcnl1&div=34&id=&page= (дата звернення: 09.04.2021).
2. Nael G. Bunni. The four criteria of risk allocation in construction. International Construction Law Review: веб-сайт. URL: https://www.i-law.com/ilaw/doc/view.htm?id=208142 (дата звернення: 09.04.2021).
3. Возняковська К. А Ризик у господарському договірному праві. Право та державне управління. 2015. № 2. С. 77–81.
4. Сухоставець І.В. Контракти FIDIC в Україні – вже невідворотний процес. Юридична газета. 2021. № 7 (737). URL: https://yur-gazeta.com/interview/kontrakti-fidic-v-ukrayini--vzhe-nevidvorotniy-proces.html (дата звернення: 09.04.2021).
5. FIDIC 2017…Там, де закінчується Веселка? Міжнародна Гільдія Інженерів Консультантів: веб-сайт. URL: https://iceg.com.ua/fidic-2017-tam-de-zakinchuyetsya-veselka/ (дата звернення: 09.04.2021).
6. Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 436-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/436-15 (дата звернення: 09.14.2021).
7. Братусь С. Н. Спорные вопросы теории юридической ответственности. Советское государство и право. 1973. № 4. С. 34–39.
8. Харитонов Е. О. Очерки сравнительного правоведения: традиции частного (гражданского) права в Европе. Одесса: Феникс, 2013. 639 с.
9. Воловик О. А. Еволюція мети договірного права крізь призму економічного підходу:(історія та сучасні тенденції). Вісник Вищої ради юстиції. 2013. № 2 (14). С. 125–138.
10. Килимник І. І., Висоцька В. Г. Використання будівельних контрактів ФІДІК під час впровадження інфраструктурних проектів у будівництві в Україні. Інтернет – конференції ХНУМГ ім. О.М. Бекетова: економіко-правові засади формування та розвитку регіональної інфраструктури в умовах децентралізації економіки України. 2018. С. 155–158. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/162019567.pdf (дата звернення: 09.04.2021).
11. The meaning and contestability of fair risk allocation in commercial contracting. BELL GULLY. Legal 500: веб-сайт. URL: https://www.legal500.com/developments/thought-leadership/the-meaning-and-contestability-of-fair-risk-allocation-in-commercial-contracting/ (дата звернення: 09.04.2021).
12. Nael G. Bunni. Biography. International Arbitration Institute: веб-сайт. URL: https://www.iaiparis.com/profile/nael.bunni (дата звернення: 09.04.2021).

УДК 342.34

Титикало Роман Сергійович,

асистент кафедри менеджменту охорони здоров’я

Інституту післядипломної освіти НМУ імені О.О. Богомольця,

кандидат юридичних наук, адвокат

https://orcid.org/0000-0002-6406-8800

Анотація

У даній статті здійснено дослідження місця та ролі органів місцевого самоврядування в системі органів державної влади.

Зазначено, що публічній владі приманні ряд особливостей. Зокрема, легітимність публічної влади; функціональність спрямованість публічної влади; організуючий вплив; об’єктом публічної влади є публічно-правові суспільні відносини; наявність владних та підвладних суб’єктів влади. В системі публічної влади роль кожного з елементів системи влади не є стабільною, й окремі з них залежно від обставин можуть займати положення домінуючих ланок у цій структурі; можливість владного суб’єкта застосовувати заходи впливу.

Під місцевим самоврядуванням автор запропонував розуміти нормативно регламентована діяльність представницьких органів місцевого самоврядування, виконавчих органів рад, органів самоорганізації населення, яка спрямована на врегулювання, управління та вирішення питань в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці в інтересах відповідної територіальної громади. 

Визначено, що місце місцевого самоврядування в системі публічної влади зумовлено наступним: 1) є особливою гілкою публічної влади, якій не властива ієрархієзованість; 2) є формою волевиявлення організованої громадськості, що направляє свої зусилля на розвиток бізнесу, охорони здоров’я, освіти, культури, жкх та інших сфер на місцевому рівні; 3) не дивлячись на відсутність ієрархічного підпорядкування органам державної влади, контроль за своєчасним виконанням ними дій та рішень здійснюють органи публічної адміністрації; 4) свої повноваження здійснює в межах певної адміністративно-територіальної одиниці; 5) поява місцевого самоврядування спричинена прагненням суспільства оптимізувати модель публічної влади в умовах децентралізації; 6) є вираженням приватної волі індивіда в публічно-правовій сфері; 7) є наслідком взаємодії та зближення держави та суспільства; 8) наявна певна автономія в межах делегованих повноважень; 9) поєднуються самоврядні і державницькі засади, що співіснують між собою, доповнюючи одна одну; 10) має матеріальну і фінансову автономію, що представлено у наявності органів місцевого самоврядування рухомого і нерухомого майна, доходів місцевих бюджетів, інших коштів, землі, природних ресурсів, як власності територіальних громад, а також об’єктів спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, формування місцевими радами органів виконавчої влади та власних контрольних органів).Визначено, що місце місцевого самоврядування в системі публічної влади зумовлено наступним: 1) є особливою гілкою публічної влади, якій не властива ієрархієзованість; 2) є формою волевиявлення організованої громадськості, що направляє свої зусилля на розвиток бізнесу, охорони здоров’я, освіти, культури, жкх та інших сфер на місцевому рівні; 3) не дивлячись на відсутність ієрархічного підпорядкування органам державної влади, контроль за своєчасним виконанням ними дій та рішень здійснюють органи публічної адміністрації; 4) свої повноваження здійснює в межах певної адміністративно-територіальної одиниці; 5) поява місцевого самоврядування спричинена прагненням суспільства оптимізувати модель публічної влади в умовах децентралізації; 6) є вираженням приватної волі індивіда в публічно-правовій сфері; 7) є наслідком взаємодії та зближення держави та суспільства; 8) наявна певна автономія в межах делегованих повноважень; 9) поєднуються самоврядні і державницькі засади, що співіснують між собою, доповнюючи одна одну; 10) має матеріальну і фінансову автономію, що представлено у наявності органів місцевого самоврядування рухомого і нерухомого майна, доходів місцевих бюджетів, інших коштів, землі, природних ресурсів, як власності територіальних громад, а також об’єктів спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, формування місцевими радами органів виконавчої влади та власних контрольних органів).

Ключові слова: публічна влада, механізм держави, місцеве самоврядування, публічно-правова сфера, публічне адміністрування.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Белых А.К. Управление и самоуправление. Л.: Изд-во “Наука”, 1972. 208 с.1. Белых А.К. Управление и самоуправление. Л.: Изд-во “Наука”, 1972. 208 с.
2. Мушкин А.Е. Государство и право – исторические разновидности органов и норм управления обществом. Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1969. 78 с.
3. Тихомиров Ю.А. Власть и управление в социалистическом обществе. М.: Юрид. лит., 1968. 199 с.
4. Державне управління: теорія та практика / За заг. ред. докт. юрид. наук, проф. Авер’янова В.Б. Київ: Юрінком Інтер, 1998. 432 с.
5. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Відом. Верхов. Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
6. Цейтлин С.Т. Об основных элементах государственной власти в СССР. Вестник Ленингр. ун-та. Серия экономики, философии и права. Вып. 1. 1958. № 5. с. 85-91.
7. Чиркин В.Е. Государственная власть в развивающихся странах. М.: Наука, 1990. 238 с.
8. Конституційне право України / За ред. доктора юридичних наук, професора В.Ф. Погорілка. К.: Наукова думка, 1999. 734 с.
9. Черданцев А.Ф. Теория государства и права. М.: Юрайт, 1999. 432 с.
10. Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемчушенко (відп. ред.) та ін. К.: “Укр. енцикл.”, 1998. Т.1 : А-Г. 672 с.
11. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. Харків: Право, 2002. 432 с
12. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). М.: Аванта+, 2000. 560 с.
13. Батанов О.В. Деякі теоретичні проблеми співвідношення місцевого самоврядування та державної влади. Часопис Київського університету права. 2002. №2. С.21-30.
14.  Баймуратов М.А., Григорьев В.А. Муниципальная власть: актуальные проблемы становления и развития в Украине: Монография. Одесса: «Юридична література”, 2003. 248 с.
15. Щебетун И.С. Организационно-правовые гарантии местного самоуправления в Украине: Монография. Донецк.: Дельта, 2002. 208 с.
16. Трачук П. А. Місцеве самоврядування у системі публічної влади України. Закарпатські правові читання. Том 1. С. 176-180. URL: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/13600/1/%D0%9C%D0%86%D0%A1%D0%A6%D0%95%D0%92%D0%95%20%D0%A1%D0%90%D0%9C%D0%9E%D0%92%D0%A0%D0%AF%D0%94%D0%A3%D0%92%D0%90%D0%9D%D0%9D%D0%AF.pdf
17. Костицький В. Місцеве самоврядування як окрема гілка публічної влади. Вісник АПСВТ. 2018. №1. С.48-50. URL: https://www.socosvita.kiev.ua/sites/default/files/Visnyk_1_2018-48-50.pdf