УДК 342.56:35

Cоболь Євген Юрійович,

доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри права та правоохоронної діяльності

Центральноукраїнського державного педагогічного університетуімені Володимира Винниченка

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-0804-8354

Анотація

У статті досліджено публічне адміністрування в діяльності апарату суду при реалізації правосуддя. Запропоновано, під публічним адмініструванням в діяльності апарату суду розуміти сукупність владно уповноважених суб’єктів на яких державою покладено обов’язок забезпечувати належну діяльність судової влади, здійснювати виконавчо-розпорядчі функції в системі судової влади і у порядку визначеному законодавством здійснювати організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, надання фізичним і юридичним особам адміністративних послуг, а також забезпечення законних інтересів держави та суспільства загалом.

Наголошено, що судове адміністрування стосується безпосередньо організаційної, координаційної і практичної діяльності осіб, які здійснюють адміністративні повноваження спрямовані на належне забезпечення функціонування суду .Визначено, що до уповноважених суб’єктів на яких державою покладено обов’язок забезпечувати належну діяльність судової влади входять: Президент України, органи законодавчої та виконавчої влади, органи суддівського самоврядування та представники системи правосуддя, адміністрацій та менеджерів місцевих судів й в окремих випадках – інституції громадянського суспільства.Зазначено, що головна мета судового адміністрування безпосередньо полягає в забезпеченні належних умов для справедливого відправлення правосуддя.

Ключові слова: публічне адміністрування, діяльність апарату суду, правосуддя, судова влада, судочинство, забезпечення, судове адміністрування, функціонування суду, органи суддівського самоврядування.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Білодід І. Словник української мови : в 11 томах. Том 7. Київ, 1976. С. 168.
2. Глосарій Програми розвитку ООН. URL: http://www.unpan.org/Directories/UNPublicAdministration
3. Pollitt C. Bouckaert G. Public Management Reform: A Comparative Analysis. Oxford: University Press, 2004. 240 p.
4. Бакуменко В.Д. Надолішній П.І. Теоретичні та організаційні засади державного управління: навч. посіб. К.: Міленіум, 2003. 256 с.
5. Саленко О. В. Судове адміністрування в Україні крізь призму міжнародних стандартів. Прикарпатський юридичний вісник. 2017. Вип. 3. С. 132–137.
6. Федорченко А. Понятийная составляющая концепта «публичное администрирование деятельности местных судов в Украине». Право и Закон. 2020. № 2. С. 173–177.
7. Судове адміністрування. Навчальна програма дистанційного курсу (в режимі онлайн). К., 2016. 300 с. URL: https://newjustice.org.ua/wp-content/uploads/2020/02/Court_Admin_website1-1.pdf
8. Голосніченко І. П. Сучасне управління в суді : навчальний посібник. Київ: Юрінком Інтер, 2010. 230 с.
9. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02.06. 2016 р. № 1402-VIII. Відомості Верховної Ради. 2016. № 31. Ст. 545.

УДК 341.215

Шипко Станіслав Олегович,

аспірант кафедри міжнародного та європейського права

Національний університет «Одеська юридична академія»

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0003-0826-7992

Анотація

Стаття присвячена аналізу особливостей правового регулювання питання діяльності транснаціональних корпорацій. Діяльність транснаціональних корпорацій на сьогодні врегульовані нормами як міжнародного, так і національного законодавства окремих держав або ж групами держав. Загальним положенням є принцип, закріплений у Хартії економічних прав та обов’язків держав, попри те що, транснаціональні компанії мають міжнародний характер діяльності, є юридичними особами, але порядок створення та діяльність яких регулюється національним законодавством кожної країни. У статті встановлено, що в даний час цього єдиного нормативного акта прийнято не було. Існує малочисленна кількість міжнародно-правових документів, зміст норм яких має не імперативний, а рекомендаційний характер. Автором визначено, що для ефективного функціонування механізму діяльності ТНК необхідний відповідний правовий вплив на їх діяльність з боку держави. Законодавцю в цьому випадку слід звернути увагу на доктринальні положення щодо діяльності транснаціональних компаній, а також безпосередньо поняття цього інституту. У статті представлено класифікацію, за якою виокремлено три рівні нормативно-правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій, а саме внутрішнє законодавство, двосторонні та багатосторонні угоди. Встановлено превалюючу роль Хартії економічних прав і обов’язків держав, прийнятої в 1974 р. Генеральною Асамблеєю ООН. Крім того, автором у статті зауважено, що серед основних завдань національної політики України як країни-реципієнта у міжнародній торгівлі є послідовне створення інституційного середовища, сприятливого для розвитку національних компаній, їх взаємодії із зарубіжними ТНК та самостійного виходу на міжнародний ринок.

Ключові слова: правове регулювання транснаціональних компаній, міжнародне право, договірне регулювання, Хартії економічних прав і обов’язків держав, національний механізм. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. The Economist. January 8th., 2000. Р. 85. URL: http://www.economist.com/
2. Вельяминов Г.М. Международное экономическое право и процесс: акад. курс: учебник. М.: Волтерс Клувер, 2004. С. 384
3. Дмитриева Г. К. Международное частное право: действующие нормативные акты. М.: Юрайт, 1999. 321 с. URL: http://refdb.ru/look/1381356.html
4. Мовсесян А., Огнівцев С. Транснаціональний капітал та національні держави. Світова економіка та міжнародні відносини. 1999. №6. С. 56
5. Погрібний Д. І. Особливості правового забезпечення діяльності транснаціональних корпорацій. Право та інновації. № 1 (9). 2015. C. 75-79 URL: https://ndipzir.org.ua/wp-content/uploads/2016/06/Pogribnyy9.pdf
6. Проект Закону про ратифікацію Угоди (у формі обміну листами) між Урядом України та Організацією економічного співробітництва та розвитку щодо приєднання до Декларації про міжнародні інвестиції і багатонаціональні підприємства, відповідних Рекомендацій та процедурних Рішень Ради Організації економічного співробітництва та розвитку від 27.12.2019 № 0026 URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=6779
7. Про подання на ратифікацію Верховною Радою України Угоди (у формі обміну листами) між Урядом України та Організацією економічного співробітництва та розвитку щодо приєднання до Декларації про міжнародні інвестиції і багатонаціональні підприємства, відповідних Рекомендацій та процедурних Рішень Ради Організації економічного співробітництва та розвитку: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.06.2020 № 757-р URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/757-2020-%D1%80#Text
8. Хартія економічних прав і обов’язків держав: Міжнародний документ від 12.12.1974 URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_077.

УДК 342.951

Волченко Михайло Вікторович,

аспірант кафедри публічного та міжнародного права

ЮІ КНЕУ імені Вадима Гетьмана

Анотація

У даній статті розглянуто адміністративні санкції за правопорушення в галузі тваринного світу.

Автором визначено, що адміністративна відповідальність в галузі тваринного світу – це застосування до осіб, які вчинила правопорушення, що пов’язані з охороною, використанням та відтворенням об’єктів тваринного світу з боку держави в особі її компетентних органів, з додержанням встановленої процедури заходів адміністративного примусу, які містяться в адміністративно-правових санкціях.

Адміністративна відповідальність в галузі тваринного світу України, як видовий структурний елемент адміністративної відповідальності, вважаємо, має власні специфічні ознаки, що її характеризують: – регулюється правовими актами різної юридичної сили, зокрема Кодексом України про адміністративні правопорушення та окремими законодавчими актами в галузі тваринного світу України, норми яких не включено до Кодексу України про адміністративні правопорушення, наприклад, Закони України «Про тваринний світ», «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», «Про мисливське господарство та полювання», «Про охорону навколишнього природного середовища» та інші; – накладається на суб’єктів, якими виступають фізичні особи, у тому числі посадові та службові, та юридичні особи, які здійснюють діяльність в галузі тваринного світу; – накладається відповідними суб’єктами юрисдикції, межі компетенції яких поширюються на тваринний світ України, та/або їх посадовими особами, у межах визначених повноважень, наданих відповідними законодавчими актами; – виявляється в накладенні на порушників певних видів адміністративних санкцій за вчинення адміністративного проступку в сфері мисливського господарства та полювання, рибного господарства тощо; – характеризується застосування відповідних видів адміністративних санкцій за проступки, якими є: 1) попередження; 2) штрафи; 3) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 4) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права полювання); 5) зупинення дії або анулювання ліцензії (дозволу) на здійснення певного виду діяльності, наданої юридичній особі.

Зазначено, що хоча інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб ще перебуває на стадії становлення та оформлення, наявність адміністративної відповідальності юридичних осіб за проступки в галузі тваринного світу у законодавстві України є ефективним засобом забезпечення дотримання всіма учасниками правовідносин приписів правових норм у цій сфері.

Ключові слова: природні ресурси, тваринний світ, навколишнє природнє середовище, адміністративна відповідальність, адміністративне правопорушення, тварини, адміністративно-правова охорона. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Адміністративне право України. Академічний курс : [підруч. : у 2 т.] / [ред. колегія : В. Б. Авер’янов (голова) та ін.]. К. : Юрид. думка, 2004. Т. 1. Загальна частина. 2004. 584 с.
2. Коломоєць Т. О. Адміністративна відповідальність : навч. посіб. К. : Iстина, 2011. 10 с.
3. Адміністративна відповідальність в Україні : навч. посіб. / [Комзюк А. Т., Гуменюк В. А., Синьов О. В. та ін.] ; за заг.ред. А. Т. Комзюка. [2-ге вид., виправ. і допов.]. Х. : Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2001. 112 с.
4. Адміністративне право України : конспект лекцій / [В. К. Шкарупа, М. В. Коваль, О. П. Савчук та ін.]. Ірпінь : Нац. акад. ДПС України, 2005. 248 с.
5. Мартьянов И. В. Административная ответственность по советскому законодательству. К. : Вища школа, 1985. 56 с.
6. Лазарев В. В. Теория государства и права / В. В. Лазарев, С. В. Липень М. : Изд-во “Спартак”, 1998. 418 с.
7. Лейст О. Э. Санкции в советском праве. М. : Госюриздат, 1962. 238 с.
8. Стрельников А. В. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про рекламу : дис. … кандидата юрид. наук : спец. 12.00.07. Одеса, 2004. 198 с.
9. Шкарупа В. К. Адміністративне право України : [конспект лекцій] / В. К. Шкарупа, М. В. Коваль, О. П. Савчук та ін.]. Ірпінь : Нац. акад. ДПС України, 2005. 248 с.
10. Хабибуллин Т. Ф. О понятии административной ответственности / Т. Ф. Хабибуллин. Труды Высшей следственной школы МВД СССР. Волгоград, 1986. С. 102-114.
11. Адміністративне право України : підруч. [для юрид. вузів і ф-тів]. / [Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький, В. М. Гаращук та ін.] ; за ред. Ю. П. Битяка. Х. : Право, 2000. 520 с.
12. Тихомиров С. В. Административное право Российской Федерации : [Учебное пособие] / С. В. Тихомиров. М. : Издательство “Юрлитинформ”, 2003. 608 с.
13. Ґалаґан И. А. Теоретические проблемы административной ответственности по советскому праву : автореф. дис. на соискание ученой степени доктора. юрид. наук. К., 1971. С. 10.
14. Колпаков В.К. Адміністративна відповідальність (адмінстративно-деліктне право) : навч. посіб. К. : Юрінком Інтер, 2008. 256 с.
15. Гладун З. С. Адміністративне право України : [навч. посіб.]. Тернопіль : Карт-бланш, 2004. 579 с.

УДК 347.9

Падалка Марія Анатоліївна,

Юрисконсульт юридичного відділу

ДВНЗ «Київський національний економічнийуніверситет імені Вадима Гетьмана»

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-2036-6072

Анотація

У даній статті розкрито питання медіації в міжнародному праві Автором акцентовано увагу на перевагах даного інституту. Визначено поняття «медіації», виокремлено її види.

Особливу увагу приділено розкриттю питання медіації в міжнародному законодавстві та міжнародній правозастосовній практиці.

Автором запропоновано під медіацією розуміти спосіб позасудового урегулювання спору, що виникає між сторонами конфлікту, використовуючи всі можливі юридичні інструменти з метою знаходження компромісі між його сторонами для вирішення предмету міжнародного спору.

До видів медіації віднесено: від характеру – владна (імперативна) та консультативна (догорівна); залежно від масштабів: внутрішня та міжнародна; залежно від сторін спору: суб’єкти нерезиденти, юридичні особи, держави; залежно від статусу медіатора: фізична особа, політичний діяч, держави; залежно від кількості медіаторів при вирішенні міжнародного спору: одноособові та колективні.

Медіація як інституціональне поняття складається з чотирьох основних сегментів: медіатор, сторони міжнародного конфлікту, предмет міжнародного спору та результати, тобто юридичне оформлення домовленостей у формі мирного договору між сторонами міжнародного конфлікту.

Процес медіації зазвичай проходить у три фази. На етапі вступу медіатор і сторони встановлюють основні правила процесу, а сторони викладають свої вимоги та точки зору. На другому етапі медіатор і залучені сторони поглиблено обговорюють проблему та намагаються знайти її рішення. Потім є третій завершальний етап, на якому сторони приймають рішення щодо рішення, погоджуються з ним, і для цього складається проект резолюції із зазначенням результатів медіації. Медіація може допомогти залагодити суперечки та зменшити агресію та ворожнечу між залученими сторонами. Медіатори можуть відігравати неоціненну роль, якщо сторони бажають прийняти рішення шляхом переговорів. Медіація є гнучкою та консенсусною технікою, за якої нейтральний механізм допомагає сторонам досягти врегулювання спору шляхом переговорів. Сторони контролюють рішення про врегулювання спору та умови укладання мирного договору.

Ключові слова: медіація, міжнародний спір, мирний договір, міжнародне право, міжнародні відносини.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Статут Організації Об’єднаних Націй був підписаний 26 червня 1945 року в Сан-Франциско на заключному засіданні Конференції Об’єднаних Націй зі створення Міжнародної Організації та набув чинності 24 жовтня 1945 року. URL: https://unic.un.org/aroundworld/unics/common/documents/publications/uncharter/UN%20Charter_Ukrainian.pdf
2. Christian Djeffa Mediation in international law: mapping its specifics for comparison. URL: https://mediatum.ub.tum.de/doc/1584500/1584500.pdf
3. Loraleigh Keashly and Ronald J Fisher, ‘A Contingency Perspective on Conflict Interventions: Theoretical and Practical Considerations’ in Jacob Bercovitch (ed), Resolving international conflicts: The theory and practice of mediation (Lynne Rienner Publishers 1996) 241.
4. International Relations. URL: https://www.britannica.com/topic/mediation-international-relations
5. Jacob Bercovitch, ‘Mediation and Conflict Resolution’ in Jacob Bercovitch, Victor Kremenyuk and William Zartman I (eds), The Sage Handbook of conflict resolution (SAGE 2007). Р. 347.
6. Role of mediation in international disputes. URL: https://blog.ipleaders.in/role-of-mediation-in-international-disputes/
7. Bercovitch, J., Anagnoson, J.T., Wille, D., ‘Some Conceptual Issues and Empirical Trends in the Study of Successful Mediation in International Relations.
8. Maria Carmelina Londoño Lazaro The effectiveness of international mediation - The current debate. URL: https://www.redalyc.org/pdf/824/82400210.pdf

 УДК 343.627:347 (477)

Манжула Андрій Анатолійович,

доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри права та правоохоронної діяльності

Центральноукраїнського державного педагогічногоуніверситету імені Володимира Винниченка

https://orcid.org/0000-0003-4662-9376

Анотація

У статті досліджено проблеми визначення суб’єктів адміністративно-правового реагування на вчинення домашнього насильства. Узагальнені результати теоретичних досліджень щодо суб’єктів адміністративного права у сфері протидії домашнього насильства. Наголошено, що суб’єкт адміністративного права у сфері протидії домашнього насильства – це фізична чи юридична особа, яка наділена сукупністю адміністративних прав і обов’язків, що зафіксовані в адміністративно-правових нормах, володіє правосуб’єктністю у сфері захисту прав та відстоювання інтересів осіб, які страждають або можуть постраждати від цього негативного соціального явища.

Зазначено, що законодавець відносить до кола суб’єктів, здійснюючих заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насиллю: спеціально уповноважені органи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; інші органи та установи, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; загальні та спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб; громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах.

Визначено, що механізм взаємодії уповноважених суб'єктів у сфері протидії домашньому насильству спрямований на забезпечення комплексного інтегрованого підходу до подолання насильства та сприяння реалізації прав осіб, постраждалих від домашнього насильства, насильству за ознакою статі шляхом запобігання насильству, ефективне реагування на факти насильства, надання допомоги та захисту постраждалим особам, забезпечення відшкодування заподіяної шкоди, належного розслідування фактів насильства та притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності.

Ключові слова: домашнє насильство, протидія, суб'єкти, заходи протидії, запобігання, місцеве самоврядування, публічна адміністрація 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Мацелик Т.О. Суб’єкти адміністративного права: поняття та система. Видавництво Національного університету державної податкової служби України, 2013. 342 с.
2. Легенька М. Суб’єкти адміністративно-правового реагування на вчинення домашнього насильства та їх повноваження. Підприємництво, господарство і право. 2019/1. № 3. С. 153–159.
3. Про запобігання та протидію домашньому насильству: Закон України від 07.12.2017 № 2229-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19
4. Horbach-Kudria I. The entities authorized to apply special measures to prevent domestic violence. Державне регулювання суспільних відносин: розвиток законодавства та проблеми правозастосування : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 8–9 лип. 2016 р.). Київ, 2016. С. 98–101.
5. Про Національну поліцію України : Закон України від 2 лип. 2015 р. № 580-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-196.
6. Про затвердження Порядку взаємодії суб‟єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі : постанова Кабінету Міністрів України від 22 серп. 2018 р. № 658. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/658-2018-%D0%BF#Text7.
7. Про затвердження Порядку взяття на профілактичний облік, проведення профілактичної роботи та зняття з профілактичного обліку кривдника уповноваженим підрозділом органу Національної поліції України : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 25 лют. 2019 р. № 124. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0270-19.8.
8. Про затвердження Порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства : наказ Міністерства соціальної політики України та Міністерства внутрішніх справ України від 13 берез. 2019 р. № 369/180. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0333-19.9.
9. Гусєва К. А., Горбач-Кудря І. А. Особливості кваліфікації психологічного домашнього насильства у практичній діяльності превентивних підрозділів Національної поліції України. Часопис Київського університету права. 2019. № 1. С. 233–236