УДК 342.9

Піскунова Ольга Борисівна,

здобувач Науково-дослідного інституту
публічного права
e-mail: [email protected]

Анотація

В статті здійснено аналіз наукових положень вчених, які досліджували основні форми взаємодії правоохоронних органів та громадських інституцій щодо запобігання, виявлення та протидії корупції.

В науковій праці запропоновано визначення взаємодії уповноважених підрозділів (уповноваженої особи) з питань запобігання та виявлення корупції з іншими суб’єктами у цій сфері та громадськими інституціями. Серед основних форми взаємодії уповноважених підрозділів (уповноваженої особи) з питань запобігання та виявлення корупції з іншими суб’єктами у цій сфері та громадськими інституціями названо: 1) спільне планування та здійснення заходів щодо оцінки корупційних ризиків у діяльності відповідного органу, підготовки заходів щодо їх усунення; 2) методична та консультаційна допомога з питань додержання законодавства щодо запобігання корупції; 3) обмін інформацією про факти порушення законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 4) проведення спільних конференцій, семінарів, навчань, консультацій і нарад з питань покращення організації запобігання, виявлення та протидії корупції; 5) здійснення спільних наукових, соціологічних досліджень з питань запобігання корупції; 6) спільне вироблення пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають у сфері запобігання корупції відповідним суб’єктам права законодавчої ініціативи;7) проведення інформаційно-просвітницьких кампаній, спрямованих на підвищення обізнаності громадян про основні засади антикорупційної політики держави та заходи спрямовані на викоренення корупції у суспільстві. 8) співробітництво з міжнародними та зарубіжними організаціями, що декларують антикорупційну спрямованість.

Здійснено класифікацію основних форм взаємодії уповноважених підрозділів (уповноваженої особи) з питань запобігання та виявлення корупції з іншими суб’єктами у цій сфері та громадськими інституціями.

Ключові слова: взаємодія, форми, корупція, уповноважений підрозділ (уповноважена особа) з питань запобігання та виявлення корупції.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про засади державної антикорупційної політики на 2020–2024 роки : Пояснювальна записка до Проекту Закону України URL : https://nazk.gov.ua/wp-content/uploads/2020/-Poyasn.-zapyska_0.docx.
2. Дем’янчук В. А. Адміністративно-правові засади реалізації антикорупційної політики в Україні : дис. .. доктора юрид. наук : 12.00.07. Дніпро, 2018. 489 с.
3. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції : Міжнародний документ від 31.10.2003 URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/995_c16.
4. Участь громадськості у заходах щодо запобігання корупції як запорука успішної антикорупційної політики : Роз’яснення Мін’юсту України від 26.08.2011 URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/n0059323-11.
5. Комарова Ю.М. Адміністративно-правовий статус Національного антикорупційного бюро України : дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2018. 229 с.
6. Ростовська К.В. Адміністративно-правові основи державної антикорупційної політики в Україні : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.07. Дніпро, 2019. 504 с.
7. Жуковьска Л.А. Адміністративно-правові засади діяльності спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції в Україні : автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.07. Київ, 2020. 18 с.
8. Про затвердження Положення про Головний сервісний центр МВС : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1393 URL : https://hsc.gov.ua/wp-content/uploads/2019/02/Polozhennya-GSTS.pdf.
9. Демків Д. М. Адміністративно-правове забезпечення взаємодії Спеціалізованої антикорупційної прокуратури з іншими правоохоронними органами : автореф. дис … канд. юрид. наук : 12.00.07. Тернопіль, 2019. 23 с.
10. Скомаров О.В. Адміністративно-правові основи діяльності Національного антикорупційного бюро України : автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.07. Тернопіль, 2017. 20 с.
11. Завгородній В.А. Адміністративно-правове регулювання взаємодії органів внутрішніх справ та громадських організацій у протидії корупції : автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.07. Дніпропетровськ, 2010. 22 с.
12. Про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні : Указ Президента України від 26.02.2016 № 68/2016 URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/68/2016.

УДК: 342.95 (477)

Мельниченко Андрій Михайлович,

здобувач Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

Анотація

Аргументовано, що оптимізація системи суб’єктів протидії організованій злочинності в Україні представляє собою діяльність організаційного, економічного, управлінського та правового характеру, яка спрямована на покращення функціонування відповідної системи органів державної влади у досліджуваному напрямку. Тобто у даному контексті оптимізація представляє собою процес приведення системи суб’єктів протидії організованій злочинності у такий стан, за якого при мінімальних витратах людських, фінансових, матеріально-технічних тощо, буде максимально ефективно та якісно досягнута мета їх діяльності у вказаному напрямку.

Наголошено, що на сьогоднішній день і на законодавчому, і на науковому рівнях робиться досить багато для вирішення проблем у сфері протидії організованій злочинності, а також розвитку системи суб’єктів, що уповноважені здійснювати свою діяльність у відповідному напрямку. Разом з тим, незважаючи на чималу кількість кроків, у вказаній сфері залишається чимала кількість проблем, які потребують свого негайного вирішення.

Обґрунтовано, що напрямками оптимізації системи суб’єктів протидії організованій злочинності в Україні є наступні: а) слід прискорити передачу ряду правоохоронних функцій держави (в тому числі і у сфері протидії організованій злочинності) від СБУ до органів Національної поліції України; б) покращення потребують організаційні та правові засади взаємодії між суб’єктами протидії організованій злочинності; в) варто посилити діяльність досліджуваних суб’єктів у напрямку протидії кіберзлочинності; г) доцільно покращити роботу з громадськістю, зокрема у напрямку посилення інформаційно-роз’яснювальної роботи з населенням; ґ) необхідним є посилення науково-дослідної роботи у відповідному напрямку. Зокрема, вбачається доцільним посилити роботу у напрямку дослідження зарубіжного досвіду протидії організованій злочинності.

Ключові слова: оптимізація, система, суб’єкт, протидія, організована злочинність, законодавство.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про Концепцію державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю: Указ Президента України від 21.10.2011 № 1000/2011 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1000/2011/conv#Text
2. Федосова О. В., Михайлова Ю.О. Шляхи вдосконалення державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю. Науковий вісник публічного та приватного права. 2016. Вип. 6, т.2. С. 190-195.
3. Стратегії кібербезпеки України: Указ Президента України від 15 березня 2016 року № 96/2016 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/96/2016/conv#Text
4. Бугайчук К.Л. Концептуальні засади здійснення державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю. Протидія злочинності: теорія та практика: матеріали VII Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Київ, 19 жовт. 2016 р.) / Ген. прокуратура України, Нац. акад. прокуратури України, НДІ вивчення проблем злочинності ім. акад. В.В. Сташиса, НАПрН України, Союз юристів України. Київ, 2016. C. 143-146.
5. Ткаченко М. Оптимізація системи правоохоронних органів як суб’єктів протидії корупційним правопорушенням. Вісник Пенітенціарної асоціації України. (3), 2019. С. 178-185 URL: https://doi.org/10.34015/2523-4552.2019.3.15

УДК: 342.95 (477)

Невядовський Владислав Олегович,

кандидат юридичних наук,
заступник декана з навчально-методичної роботи
факультету № 1 Харківського національного університету внутрішніх справ
https://orcid.org/0000-0002-3107-1464
e-mail: [email protected]

Анотація

Констатовано, що суб’єктів контролю за якістю вищої освіти в Україні слід розглядати з двох позицій: по-перше, як сукупність уповноважених органів державної влади, які відповідно до норм чинного законодавства наділені владними повноваженнями, що дають змогу здійснювати контрольну діяльність у відповідному напрямку; по-друге, як систему структурних підрозділів відповідних закладів вищої освіти, до компетенції яких входить здійснення самоврядного контролю за якістю вищої освіти.

Доведено, що суб’єктів контролю за якістю вищої освіти слід об’єднати у п’ять великих груп. 1) вищі органи державної влади (Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України), які в своїй діяльності формують засади контрольної діяльності в цілому та засади якості освіти, тобто, основи того на що контроль спрямовано, а також встановлюють вектор державної політики в галузі вищої освіти; 2) друга група представлена єдиним центральним органом виконавчої влади – Міністерством освіти і науки України; 3) цільові суб’єкти контролю, до яких відноситься Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, галузеві експертні ради Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та незалежні установи оцінювання та забезпечення якості вищої освіти; 4) самоврядні суб’єкти контролю, зокрема: заклади вищої освіти, які реалізують окремий набір форм та методів контролю, але при цьому вони не наділені владними повноваженнями; 5) суб’єкти міжнародного права – особливі учасники контролю за якістю вищої освіти, діяльність яких має специфічний характер, у порівнянні з іншими суб’єктами, адже регламентована не лише національним законодавством, але й актами міжнародного права.

Ключові слова: контроль, якість вищої освіти, суб’єкти контролю, класифікація, правове регулювання. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Радугин A.A. Філософія: курс лекцій.Москва: Центр, 1997. 272 с.
2. Невмержицький Олександр. Особливості правового статусу суб’єктів правовідносин під час здійснення контролю за наданням адміністративних послуг у сфері земельних відносин. Держ. упр. та місц. самоврядування: зб. наук. пр. / Дніпропетр. регіон. ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. Дніпро, 2019. Вип. 1 (40). С. 82-89.
3. Ожегов С.І. Тлумачний словник російської мови: [80 000 слів і фразеологічних виразів] / С.І. Ожегов, Н. Ю. Шведова; Російська академія наук. інститут російської мови імені В. В. Виноградова. [4-е изд., Доповнене]. М.: Азбуковник, 1999. 944 с.
4. Тарасов А.М. Державний контроль в Росії. Монографія. М.: ЗАТ «Видавництво« КОНТИНЕНТ », 2008. 672 с.
5. Дрозд І.К., Шевчук В.О. Державний фінансовий контроль. Навчальний посібник. К.: ТОВ «Імекс-ЛТД», 2007. 304 с.
6. Шалімова Н.С. Суб’єкти контролю якості аудиту в Україні. Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки. 2009. Вип. 16(2). С. 300-309.
7. Дорошенко О.О. Класифікація суб’єктів контролю фінансово-господарської діяльності бюджетних установ. Економіка та підприємництво : зб. наук. пр. молодих учених та аспірантів / М-во освіти і науки України, ДВНЗ "Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана" ; відп. ред. І. В. Луняк. Київ: КНЕУ, 2010. Вип. 24. С. 297–303.
8. Соломатина Н.А. Контроль как функция государственного управления. Вестник Московского университета МВД России. 2015. №6. С.154 159.
9. Собакарь А.О. Інституційні засади державного контролю за безпекою дорожнього руху в Україні. Науковий вісник Національного університету ДПС України. Серія «Економіка, право». 2013. № 2 (61). С. 15–22.
10. Про утворення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти: постанова, статут від 15.04.2015 №244. Офіційний вісник України. 2015. №36. ст.1070.
11. Про вищу освіту: закон від 01.07.2014 №1556-VIІ. Відомості Верховної Ради України. 2014. №37-38.
12. Конституція України: закон від 28.06.1996 №254к/96-В. Офіційний вісник України. 2010. №72/1. ст.2598.
13. Про Кабінет Міністрів України: закон від 27.02.2014 №794-VII. Відомості Верховної Ради України. 2014. №13. ст.828.
14. Про затвердження Положення про Міністерство освіти і науки України: положення від 16.10.2014 №630. Офіційний вісник України. 2014. №95. ст.17.

УДК 342.98(477)

Василенко Віктор,

заступник декана факультету № 5
Харківського національного університету
внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, узагальнено зарубіжний досвід діяльності поліцейських органів та окремі аспекти їх взаємодії із громадськістю. Висвітлено зарубіжні моделі організації та забезпечення ефективного громадського контролю за діяльністю поліцейських органів. Виокремлено найбільш позитивний зарубіжний досвід та виділено можливі шляхи його імплементації в межах сучасних національних правових реалій.

Ключові слова: громадський контроль, зарубіжний досвід, громадський контроль поліції, діяльність поліції зарубіжних країн. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Гула С. Здійснення громадського контролю у зарубіжних країнах. Юридична Україна. 2014. №1. С. 20–24.
2. Наливайко Л., Орєшкова А. Взаємодія інститутів громадянського суспільства та Національної поліції України: теоретико-правовий аспект. Evropsky politicky a pravni diskurz. 2016. Т. 3. Вип. 6. С. 81–86.
3. Ткаченко Р.О. Міжнародний досвід громадського контролю за діяльністю органів поліції. Науковий вісник публічного та приватного права. 2018. Випуск 4. Том 2. С.201-206.
4. Зарубіжний досвід організації взаємодії поліції з органами місцевого самоврядування в контексті децентралізації державної влади : наук.-метод. рек. / К.Л. Бугайчук, В.А.Гузь, І.О.Святокум, В.В.Чумак. Харків : Харк. нац. ун-т. внутр. справ. 2015. 44 с.
5. Раевский П.А., Пархоменко С.А. Организация правоохранительной системы в некоторых федеративных странах мира / Информационно-справачные материалы // Комитет гражданских инициатив. Фонд ИНДЕМ URL: https://komitetgi.ru/upload/iblock/538/538b9dcf40eca849375fa5f15da10d26.pdf
6. Об органах внутренних дел Республики Казахстан: закон от 23.04.2014 №1999-V. Официальный веб-портал законодательства Республики Казахстан. URL: https://online.zakon.kz/Document/?doc_id=31538985#pos=448;-16.
7. Об общественных советах: закон от 02.11.2015 №383-V // Официальный веб-портал законодательства Республики Казахстан. URL: https://online.zakon.kz/Document/?doc_id=36800092#pos=82;-39.
8. О полиции: федеральный закон от 07.02.2011 №3-ФЗ // Официальный веб-портал законодательства Российской Федерации «Консультант Плюс». URL: http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_110165/30d69a5f02dbc3803e311488adfb5e2562169aa0/.

УДК 342.9

Хайдер Саід Джіхад Аль-Саеді,

адвокат,
Місан, Республіка Ірак

Анотація

В даній науковій статті доводиться, що інститут дисциплінарної відповідальності державних службовців є самостійним інститутом права, що підтверджується наявність окремих ознакам правового інституту: однорідність фактичного змісту; юридична єдність (комплексність) норм; законодавча відособленість. Дисциплінарна відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності є важливим елементом у структурі правової системи країни, важливим чинником забезпечення трудової дисципліни та правопорядку.

Визначено, що інститут дисциплінарної відповідальності державних службовців – це відокремлена група правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини, що виникають в процесі притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності.

Автором аргументовано, що дисциплінарна відповідальність державних службовців є саме інститутом адміністративного права з наступних підстав: 1) є елементом адміністративно-юрисдикційного процесу; 2) є видом адміністративно-юрисдикційної діяльності компетентного суб’єкта публічної влади; 3) такі відносини урегульовані спеціальними нормами адміністративного законодавства; 4) склад дисциплінарного проступку має особливості, що вказують на управлінську складову; 5) у процесі дисциплінарного провадження вирішуються індивідуальні адміністративні справи; 6) під час дисциплінарного провадження може бути проведено низку юрисдикційних процедур: збір доказів, їх оцінка, фіксування порушень трудової дисципліни, проведення адміністративного розслідування тощо; 7) дисциплінарне провадження може бути пов’язане із застосуванням заходів адміністративного примусу та оформленням юрисдикційного акту; 8) носить публічно-правовий характер; 9) нормативною підставою є законодавство про державну службу; 10) характеризується спеціальним суб’єктом адміністративної відповідальності – державний службовець; 11) має особливий порядок реалізації дисциплінарного провадження державних службовців; 12) об’єктивною стороною дисциплінарного проступку є невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків або вчинення корупційного діяння.

Ключові слова: державний службовець, дисциплінарна відповідальність, дисциплінарний проступок, дисциплінарне стягнення, інститут адміністративного права.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник / За ред. В. В Копєйчикова. К.: Юрінком, 1997.
2. Нерсесянц В. С. Общая теорія права и государства: ученик. М.: Норма: Инфра. М., 2010.
3. Енгибарян Р. В., Краснов Ю. К. Теория государства и права. Учебное пособие, 2-е изд. , пересмотр. и доп. М.: Норма, 2010.
4. Алексеев С. С. Проблемы теории права. Основные вопросы общей теории социалистического права. Курс лекций в 2-х томах. Т. 1. Свердловск: Свердловский юридический институт, 1972. С. 139–140.
5. Гафурова О.В. Теоретико-правові підходи до визначення інституту соціального розвитку села. Часопис Київського університету права. 2012. № 2. С. 277-281.
6. Янюк Н. Дисциплінарна відповідальність державних службовців за Законом України «Про державну службу» (2015): правовий аналіз. Вісник Львівського університету. 2015. Вип. 62. С. 138–147.
7. Ківалов С.В., Біла-Тіунова Л.Р., Корнута Л.М. Адміністративна відповідальність державного службовця в Україні: питання теорії і правового регулювання : монографія. Одеса : Фенікс, 2013. 274 с.
8. Остапенко Л. О. Стан адміністративної відповідальності за порушення законодавства в галузі охорони праці в Україні. Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія: юридичні науки. 2015. № 824. С. 77–84.
9. Швець Н.О., Промський Є.І. Дисциплінарна відповідальність працівника за проектом Трудового кодексу України. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 12. С. 126-131.
10. Корнута Л.М. Дисциплінарна відповідальність державного службовця в Україні : автореф. дис. … канд. юрид. наук. Одеса, 2013. 23 с.
11. Вапнярчук Н. М. Правове регулювання дисциплінарної відповідальності державних службовців в Україні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.05; Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля. Луганськ, 2010. 18 с.
12. Костюк В. Л. Стадії застосування дисциплінарної відповідальності: теоретико-правовий аспект. Часопис Національного університету "Острозька академія". Серія "Право". 2016. №1(13). URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/11328/Kostiuk_Stadii_zastosuvannia_dystsyplinarnoi_vidpovidalnosti.pdf?sequence=1&isAllowed=y
13. Павлович-Сенета Я.П., Леміш Н.Я. Теоретико-правова характеристика дисциплінарної відповідальності як різновиду юридичної відповідальності в Україні. The Journal of Eastern European Law / Журнал східноєвропейського права. 2019. № 63. С. 115-124. URL: http://dspace.lvduvs.edu.ua/bitstream/1234567890/2977/1/pavlovych-seneta_lepish_63.pdf
14. Панова И.В. Юридический процесс: монография / науч. ред. Н.М. Конин. Саратов, 1998. 117 с.
15. Застрожная O.K. Советский административный процесс. Воронеж: ВГУ, 1985. 100 с.