Accessibility Tools

pedfak_logo

Факультет педагогіки, психології та мистецтв

ОСОБЛИВОСТІ ПРОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ПЕРСОНАЛОМ ДИПЛОМАТИЧНИХ УСТАНОВ УКРАЇНИ ЗА КОРДОНОМ

УДК 342.951

Маркарян Марина Валеріївна

старший викладач кафедри теорії та історії права
ДВНЗ «Київський національний економічний
університет імені Вадима Гетьмана»

Анотація

В даній науковій статті розкрито особливості проходження державної служби персоналом дипломатичних установ України за кордоном.

Визначено, що проходження державної служби персоналом дипломатичних установ України за кордоном характеризується наступними особливостями: 1) нормативно-правовою основою урегулювання суспільних відносин щодо предмету дослідження є закони України «Про державну службу» та «Про дипломатичну службу»; 2) дипломатична служба є підвидом спеціальної цивільної служби, тобто належить до публічної служби; 3) при визначенні особливостей проходження державної служби персоналом дипломатичних установ України за кордоном потрібно відмежовувати такі поняття як: адміністративний службовець та дипломатичний службовець; 4) під час проходження дипломатичної служби персоналом дипломатичних установ України за кордоном відбувається періодична ротація, тобто планове заміщення посад дипломатичної служби в органах дипломатичної служби посадовими особами дипломатичної служби.

Ранги дипломатичних службовців є видом спеціальних звань. Встановлюється дев’ять рангів дипломатичних службовців, які співвідносяться між рангами державних службовців і дипломатичними рангами наступним чином (ранг дипломатичного службовця : ранг державної служби): Надзвичайний і Повноважний Посол: 1; Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу : 2; Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу : 3; Радник першого класу : 4; Радник другого класу : 5; Перший секретар (перший секретар першого класу, перший секретар другого класу) : 6; Перший секретар другого класу : 6; Другий секретар (другий секретар першого класу, другий секретар другого класу) : 7; Другий секретар другого класу :7; Третій секретар : 8; Аташе : 9.

Процедура проходження державної служби персоналом дипломатичних установ України за кордоном включає такі етапи: вступ на дипломатичну службу; проходження дипломатичної служби, ротація посадових осіб дипломатичної служби; припинення дипломатичної служби як на загальних підставах, так і у відповідності до Закону України «Про дипломатичну службу».

Ключові слова: державна служба, дипломатична служба, дипломатичний службовець, ранг дипломатичної служби, ротація.

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. Відомості Верховної Ради України. 2005. № 35–36, № 37. Ст. 446.
  2. Кузьменко О.В. Курс адміністративного права України. Підручник / за заг. ред. Колпакова В.К., Кузьменко О.В., Пастуха І.Д. К. : Юринком Інтер, 2013. 912 с.
  3. Про державну службу. Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3723-12.
  4. Про дипломатичну службу: Закон України від 7 червня 2018 року № 2449-VIII. Відомості Верховної Ради, 2018. № 26. Ст.219.
  5. Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями : затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 р. № 306. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/306-2016-%D0%BF#n53 

ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ МЕТИ, ПРИНЦИПІВ ТА ЗАВДАНЬ ВЗАЄМОДІЇ СУДОВО-ЕКСПЕРТНИХ УСТАНОВ З ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ

УДК: 342.95 (477)

Полянський Антон Олександрович

кандидат юридичних наук,
здобувач Університету сучасних знань

Анотація

Здійснено аналіз наукових підходів до тлумачення понять «мета» і «завдання». Окреслено наукові тлумачення мети та завдань феномену взаємодії в межах діяльності держави. Визначено мету і завдання взаємодії правоохоронних органів та судово-експертних установ. Проаналізовано загально-наукові та загально-юридичні тлумачення принципів. Наведено тлумачення та класифікацію принципів взаємодії судово-експертних установ та правоохоронних органів.

Ключові слова: мета, завдання, взаємодія, принципи, правоохоронні органи, судово-експертні установи.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1. Словарь философских терминов / Научная редакция профессора В.Г. Кузнецова. М.: ИНФРА-М. 2005. XVI. 731 с.
  2. Словарь русского языка / С.И. Ожегов; под ред. Н.Ю. Шведовой. М. 1994.
  3. Лютіков П.С. Державний контроль у галузі чорної металургії в Україні: організаційно-правовий аспект: дисертація. Запоріжжя: Запорізький національний університет Міністерства освіти і науки України. 2009. 212 с.
  4. Шкільний етимологічний словник російської мови: походження слів / Н.М. Шанський, Т.А.Боброва. 4-е вид., стереотип. М.: Дрофа, 2001. 400 с.
  5. Голованов В.Н. Закони в системі науково знання. М.: Мисль, 1970. 231 с.
  6. Поляничко А. О. Принципи права: сучасний загальнотеоретичний погляд. Університетські наукові записки. 2013. № 3. С. 55-60.
  7. Музичук О.М. Організаційно-правові основи участі громадян в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями: дисертація. Х. 2003. 193 с.
  8. Загорный А. В. Координация деятельности органов внутренних дел с другими государственными органами и общественными организациями в предупреждении правонарушений и укреплении общественного порядка : учеб. пособие. М.: Академия МВД СССР, 1981. 68 с.
  9. Субота С.І. Принципи взаємодії національної поліції і громадськості. Порівняльно-аналітичне право. 2018. №1. С.32-34.
  10. Козюбра M. Принципи права: методологічні підходи до розуміння природи та класифікації в умовах сучасних глобалізаційних трансформацій. Право України. 2017. № 11. С. 142-164.
  11. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посіб. Вид. 9-те зі змінами. Львів : Край, 2007. 192 с.
  12. Яковлев Я.М. Формализация показателей эффективности судебно-экспертной деятельности. Проблемы теории судебной экспертизы. Сб. науч. тр. М.: ВНИИСЭ, 1980. Вып. 44. С. 129–136.
  13. Завальний М.В. Принципи взаємодії державних та недержавних суб’єктів правоохорони в Україні. Правовий часопис Донбасу. 2018. №1(62). С.114-119.
  14. Субота С.І. Принципи взаємодії національної поліції і громадськості. Порівняльно-аналітичне право. 2018. №1. С.32-34.
  15. Конституція України: закон від 28.06.1996 №254к/96-ВР Офіційний вісник України. 2010. №72/1. ст.2598.

ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА СУДОВО-ЕКСПЕРТНИХ УСТАНОВ ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

УДК 342.95 (477)

Полянський Антон Олександрович

кандидат юридичних наук,
здобувач Університету сучасних знань
https://orcid.org/0000-0003-3005-8206

Анотація

У статті проаналізовано наукові підходи до змісту поняття «правоохоронні органи» на основі яких сформульовано авторське розуміння останніх, а також побудовано теоретичну обґрунтований погляд щодо їх структури. Звертається увага на визначення судово-експертних установ та наукові оцінки особливостей даних органів. Сформульовано тлумачення судово-експертних установ, а також наведено їх систему.

Ключові слова: правоохоронні органи, судово-експертні установи, система правоохоронних органів, структура судово-експертних установ.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1.  Мельник М. І Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність : [навч. посібн.] / М. І. Мельник, М. І. Хавралюк. К. : Атіка, 2002. 576 с.
  2. Денисюк С.Ф. Громадський контроль за правоохоронною діяльністю в Україні: адміністративно-правові засади: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. Київ: Київський міжнародний університет. 2010. 393 с.
  3. Котляренко О. Військова служба правопорядку суб’єкт реалізації правоохоронної функції держави. Вісник Національної академії прокуратури України. 2013. №1. С. 116-121.
  4. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. К.: Юри_ дична думка, 2007. 992 с.
  5. Нагорна В.В. Щодо проблеми визначення поняття «правоохоронні органи» у правовій науці та законодавстві України. Юридичний науковий електронний журнал. №6/2018. С. 44-48.
  6. Бандурка А. Н. Судебные и правоохранительные органы Украины. Х.: Университет внутренних дел, 1999. 350 с.
  7. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: закон від 23.12.1993 №3781-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1994. №11. ст.50.
  8. Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України: постанова від 06.03.2019 №227. Офіційний вісник України. 2019. №26. ст.900.
  9. Про Національне антикорупційне бюро України: Закон від 14.10.2014 № 1698-VII. Відомості Верховної Ради України. 2014, № 47, ст. 2051.
  10. Про Національне антикорупційне бюро України: Закон від 14.10.2014 №1698-VII. Відомості Верховної Ради України. 2014. №47. ст.2051.
  11. Про Службу безпеки України: закон від 25.03.1992 №2229-ХІІ. Відомості Верховної ради України. 1992. №27. ст.382.
  12. Про Національну гвардію України: закон від 13.03.2014 №876-VII. Відомості Верховної Ради України. 2014. №17. ст.1216.
  13. Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України: закон від 07.03.2002 №3099-ІІІ./ Відомості Верховної Ради України. 2002. №32. ст.225.
  14. Уголовно-процессуальный кодекс Украины: науч.-практ. комментарий / под общ. ред. В. Т. Маляренко, Ю. П. Аленина. Харків, 2005. 968 с.
  15. Дудіч А.В. Поняття судового експерта як учасника кримінального провадження. Кримінальне право, кримінальний процес та криміналістика. Наше право. 2014. № 6. С.139-140.
  16. Тертышник В.М., Слинько С.В. Теория доказательств: учебное издание. Арис. 1998. 256 с.
  17. Про судову експертизу: закон від 25.02.1994 №4038-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1994. №28. ст.232.

РОЛЬ ПРОКУРОРА В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

УДК 342.98

Звенигородська Оксана Вадимівна

Заступник начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях
слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Кіровоградської обласної прокуратури
[email protected]

Анотація

Стаття присвячена дослідженню ролі прокурора в адміністративному процесі. В сучасних умовах здійснюється активна робота по вдосконаленню законодавства, приведення його у відповідність з міжнародними стандартами, відпрацювання належних механізмів взаємодії держави, його органів з громадянами. Дієвість цього механізму, безумовно, залежить від рівня правової регламентації такої важливої сфери правового регулювання, як сфера адміністративного процесу. Належна реалізація в цій сфері прав і свобод громадян, дотримання балансу між інтересами конкретної людини і держави багато в чому залежить від чіткого регулювання правового статусу всіх суб’єктів адміністративно процесуальної діяльності.

При цьому однією з найважливіших є проблема вдосконалення юридичних гарантій забезпечення і реалізації прав і свобод громадян в їх відносинах з органами держави. Особливе місце в юридичному механізмі забезпечення прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу займає прокуратура. Протягом десятиліть цей важливий державний орган був і залишається дієвим важелем дотримання законності в діяльності органів виконавчої влади, посадових осіб всіх рівнів, забезпечення правової захищеності громадян і налагодження належного функціонування всіх ланок державного механізму. Практика показує, що сьогодні порушення прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу є явищем досить поширеним.

Встановлено, що проблематика захисту прокурором інтересів громадянина або держави в адміністративному судочинстві є новою для вітчизняної юридичної науки, зокрема теорії організації і діяльності органів прокуратури, і вимагає спеціального дослідження, оскільки влада завжди має можливість застосовувати примус щодо членів суспільства, фізичних осіб, які виступають суб’єктами адміністративного процесу. Наукове осмислення цих питань має також важливе практичне значення. Це необхідно для ефективного здійснення покладених на прокуратуру функцій представницького напрямку, завданням яких є забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Ключові слова: адміністративний процес, судочинство, прокурор, представництво прокурором інтересів громадян реалізація прокурором представницьких повноважень 

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1. Про прокуратуру: Закон України від 14.10.2014 року. № 1697-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18/card2#Card
  2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073-Х URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text
  3. Чи допоможе обов’язкова участь прокурора у правосудді подолати корупцію? Судебно-юридическая газета: веб-сайт URL: https://sud.ua/ru/news/blog/115199-chi-dopomozhe-obovyazkova-uchast-prokurora-u-pravosuddi-podolati-koruptsiyu
  4. Дмирто Нікіфоров Чи може прокурор оскаржити постанову про корупційне правопорушення? Ліга: веб-сайт URL: https://blog.liga.net/user/dnikiforov/article/29731
  5. Повноваження прокурора при оскарженні постанови місцевого суду хочуть розширити. Київський районний суд міста Одеса: веб-сайт URL:https://kievskiysud.od.ua/press-department/all-news/3633-povnovazhennya-prokurora-pri-oskarzhenni-postanovi-mistsevogo-sudu-khochut-rozshiriti
  6. Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення: Постанова пленуму вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 11 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011740-14#Text

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПІДХОДИ ВИЗНАЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ САНКЦІЙ

УДК 342.9

Павловська Наталія Володимирівна

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри теорії та історії права
ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Анотація

В статті досліджуються та порівнюються такі дефініції адміністративного права як адміністративно-правові санкції. Проведено аналіз застосування санкцій та встановлено, що адміністративні стягнення є самостійною мірою відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень.

Відзначено, що санкція як негативна реакція держави на порушення правової норми виникає при наявності протиправної поведінки або невідповідного виконання загально встановлених правил. Державний примус, як відомо, реалізується в багатьох формах, які охоплюють і санкції. Тому примус може застосовуватися не тільки у вигляді санкцій в результаті порушення правової норми, але й як відповідна реакція уповноважених органів. Слід зазначити, що дефініції «санкція» і «адміністративне стягнення» мають певні відмінності. Адміністративне стягнення є каральними, «штрафними» санкціями, які виявляються в позбавленні винного певних прав та привілеїв. У такий спосіб досягається мета – стягнення з правопорушника. За вчинений проступок він позбавляється якогось суб’єктивного права, обмежується його правосуб’єктність та на нього накладаються певні «штрафні» обов’язки. Крім втрат та обмежень, адміністративне стягнення тягне за собою ще й стан певної «адміністративної караності». Зазначена караність діє впродовж року з дня винесення покарання.

Адміністративні стягнення мають репресивний, виховний та попереджувальний характер, оскільки в результаті їх застосування виникають негативні юридичні наслідки у вигляді покарання за порушення певних суспільних відносин у сфері громадського порядку та громадської безпеки, право власності, встановленого поряду управління тощо. Адміністративні стягнення є одним із видів адміністративного примусу і мають всі ознаки, притаманні адміністративному примусу. У цьому випадку спостерігається їх діалектичний взаємозв’язок як окремого та загального; загальне охоплює всі окремі предмети, а окреме не повно входить до загального.

Стверджується, що адміністративно-правові санкції є самостійним інститутом адміністративного права. Дефініція «санкція» є більш широкою, і вона застосовується не тільки в адміністративному праві. Застосування адміністративно-правових санкцій і порядок їх регламентації заслуговує на подальше вивчення та наукове осмислення.

Ключові слова: адміністративні санкції, адміністративно-правова відповідальність, адміністративні стягнення, заходи впливу.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1. ВеремеенкоИ.И. Административно-правовые санкции. М.: Юридическая литература, 1975. 180 с.
  2. ЛейстО.Э. Санкциии ответственность по советскому праву. М.: МГУ, 1981. 61 с.
  3. Гончарук С.Т. Адміністративні стягнення (в запитаннях і відповідях). К.: КМУЦА, 1998. 40 с.
  4. Матіос А.В. Адміністративна відповідальність посадових осіб. К.: Знання, 2007. 223 с.
  5. Адміністративне право України. Повний курс: підручник / Галунько В., Діхтієвський П., Кузьменко О., Стеценко С. та ін. Херсон: ОЛДІ-ПЛЮС, 2018. 446 с.
  6. Кузьменко О.В. Адміністративна відповідальність та провадження в справах про адміністративні правопорушення: навч. посібник / О.В. Кузьменко. К.: ТОВ «Видавництво «Центр учбової літератури», 2017. 387 с.
  7. Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення / Пєтков С.В. К.: Юрінком Інтер, 2017. 544 с.
  8. Колпаков В.К. Адміністративне право України: підручник. К.: Юрінком Інтер, 1999. 736 с.