УДК 349.2
Куркова Ксенія Миколаївна,
доктор юридичних наук, професор
завідувач відділу науково-правових експертиз
та законопроектних робіт
Науково-дослідного інституту публічного права
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0002-4259-5511
Анотація
У статті на підставі аналізу нормативно-правової бази виокремлено адміністративні процедури у сфері технічного регулювання в діяльності Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками та визначено їх особливості. Обґрунтовано, що до адміністративних процедур у сфері технічного регулювання в діяльності Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками слід віднести такі види адміністративних процедур: процедури підтвердження відповідності; процедури державного ринкового нагляду; процедури контролю якості та безпеки лікарських засобів і медичних виробів. Встановлено, що адміністративні процедури у сфері технічного регулювання в діяльності Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками спрямовані на: реалізацію та захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб (як споживачів продукції, так і
суб’єктів господарювання) шляхом унормування діяльності Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (її посадових осіб) таким чином, щоб вона могла ефективно виконувати свої завдання та функції; забезпечення збалансованості приватних та публічних інтересів; створення умов для розвитку міжнародної торгівлі; забезпечення умов для рівноцінного рівня якості та безпечності як імпортованих, так і експортованих лікарських засобів (в тому числі імунобіологічних препаратів) і медичних виробів, їх відповідності нормативно
встановленим вимогам; мінімізацію ризиків (їх виявлення та усунення) щодо потрапляння на ринок неякісної, небезпечної та/або такої, що не відповідає нормативно встановленим вимогам продукції; забезпечення умов для розширення зовнішнього ринку лікарських засобів (в тому числі імунобіологічних препаратів) і медичних виробів шляхом підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції.
Ключові слова: Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, адміністративна процедура, органи публічної влади, лікарські засоби, медичні засоби, державний ринковий нагляд, контроль за якістю лікарських засобів
Повний текст статті:
Список використаних джерел:
1. Галіцина Н. Адміністративна процедура як інститут адміністративного процесу. Форум права. 2010. № 4. С. 163–177.
2. Кузьмина М. Правові засоби забезпечення якості інноваційної продукції: європейський досвід вирішення проблеми. Правове регулювання інноваційних відносин: монографія / кол. авторів Прилипко С., Гетьман А., Атаманова Ю. та ін. Х.: Юрайт, 2013. С. 613–630.
3. Пижик О. Гармонізація системи технічного регулювання України в процесі реалізації економічної політики євроінтеграції: дис. ... канд. екон. наук: 08.00.02. Тернопіль., 2019. 308 с.
4. Сопільник Л., Єсімов С., Ковалів, М. Правова природа технічного регулювання. Scientific Notes of Lviv University of Business and Law. 2019. Vol. 23. С. 189–194.
5. Ковалів М., Сопільник Л., Сопільник Р., Єсімов С. Технічне регулювання в системі права України. Scientific Notes of Lviv University of Business and Law. 2020. Vol. 25. С. 149–155.
6. Смерницький Д. Обов’язкові вимоги до науково-технічної продукції: адміністративно-правове регулювання. Visegrad journal on human rights. 2019. № 1. Vol. 2. С. 100–104.
7. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 18. № 19–20, № 21–22. ст. 144.
8. Лагунова І. Технічне регулювання як механізм публічного управління ризиками у будівництві: шляхи та перспективи розвитку. Державне управління. 2019. № 1. С. 90–96.
9. Луцишин З., Крачук Н., Фролова Т. Гармонізація системи технічного регулювання в Україні до вимог ЄС як складова конкурентоспроможності економіки. Інвестиції: практика та досвід: науково-
практичний журнал. 2019. № 4. С. 5–16.
10. Про технічні регламенти та оцінку відповідності: Закон України від 15 січня 2015 року № 124-VIII. Відомості Верховної Ради. 2015. № 14. ст. 96.
11. Положення про Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2015 р. № 647. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/647-2015-%D0%BF#Text
12. Порядок проведення підтвердження відповідності умов виробництва лікарських засобів вимогам належної виробничої практики: затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 27 грудня 2012 р. № 1130. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0133-13#n14
13. Порядок проведення сертифікації підприємств, які здійснюють оптову реалізацію (дистрибуцію) лікарських засобів: затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 23 серпня 2005 р. № 421. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1013-05#Text
14. Положення про контроль за відповідністю імунобіологічних препаратів, що застосовуються в медичній практиці, вимогам державних та міжнародних стандартів: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 1996 р. № 73. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/73-96-%D0%BF#Text
15. Порядок здійснення контролю за відповідністю імунобіологічних препаратів, що застосовуються в медичній практиці, вимогам державних і міжнародних стандартів: затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 1 жовтня 2014 р. № 698). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1356-14#Text
16. Перелік видів продукції, щодо яких органи державного ринкового нагляду здійснюють державний ринковий нагляд: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 року № 1069. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1069-2016-%D0%BF#Text
17. Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції: Закон України від 2 грудня 2010 року № 2735-VI. Відомості Верховної Ради України. 2011. № 21. ст. 144.
18. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: Закон України від 5 квітня 2007 р. № 877-V. Відомості Верховної Ради України. 2007. № 29. ст. 389.
19. Порядок здійснення контролю стану виконання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 2011 року
№ 1017. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1017-2011-%D0%BF#Text
УДК 346.9
Кадала Віталій Віталійович,
кандидат юридичних наук, доцент
завідувач кафедри господарського та цивільного права
факультету № 2 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького
державного університету внутрішніх справ
Анотація
Стаття присвячена дослідженню питань пов’язаних з господарським судочинством, застосуванням альтернативного захисту, медіації, аналізу ефективності захисту прав суб’єктів господарювання тощо. Діяльність суб’єктів господарювання передбачає постійні зв’язки між собою та з іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Ці зв’язки не завжди є безконфліктними в силу різних обставин. Серед таких обставин можна виділити недобросовісність контрагентів, дію непереборної сили, діяльність органів державної влади тощо. Такі обставини, в свою чергу, викликають поставку неякісних товарів, робіт, послуг, затримку у їх поставці, несвоєчасну оплату, неправомірне використання об’єктів власності, в тому числі інтелектуальної власності тощо. Для розв’язання таких конфліктів чинне законодавство передбачає кілька шляхів, основним з яких є захист прав суб’єктів господарювання у судовому порядку. Разом з тим, цей вид захисту не завжди є прийнятним для сторін в силу тих чи інших факторів. Серед альтернативних видів захисту є досудове врегулювання між сторонами. Розвиток альтернативних видів захисту прав суб’єктів господарювання має відбувається на підставі Закону України «Про медіацію».
Встановлено, що з появою в правовому полі України нової форми позасудового розв’язання спорів виникли додаткові питання правозастосовного характеру, які пов’язані з певними вадами нового нормативно-правового акту. Вони можуть мати місце при порушенні сторонами укладеної медіаційної угоди, застосуванні відповідальності до медіатора, визначені статусу окремих осіб процедури медіації тощо. Невизначеність окреслених питань може мати цілу низку негативних наслідків для сторін, що беруть участь у процедурі медіації.
За результатами проведеного дослідження запропоновано внести зміни до проекту Закону України «Про медіацію», а суб’єктам господарювання при зверненні до процедури медіації зважати на наявну недосконалість законодавства, що її врегульовує та аналізувати додаткові засоби захисту власних прав та інтересів.
Ключові слова: господарське судочинство, альтернативний захист, медіація, захист прав суб’єктів господарювання, правосуддя
Повний текст статті:
Список використаних джерел:
1. Ірина Коваленко. Медіація в сучасному світі та перспективи її розвитку в Україні. URL: https://uz.ligazakon.ua/ua/magazine_article/EA014649
2. Марія Николаїшин. Медіація: принципи та особливості застосування URL: https://yur-gazeta.com/golovna/mediaciya-principi-ta-osoblivosti-zastosuvannya.html
3. Світлана Гудь Як працює медіація та відновне правосуддя. URL: https://www.prostir.ua/?library=yak-pratsyuje-mediatsiya-ta-vidnovne-pravosuddya
4. Вероніка Коваленко. Медіація в Україні: ефективність та майбутні перспективи розвитку. URL: https://zib.com.ua/ua/142914.html
5. Роман Антонів. Медіації в Україні бути? URL: https://golaw.ua/ua/insights/publication/mediacziyi-v-ukrayini-buti/
6. Владислав Ситюк. Медіація та правові перспективи її розвитку в Україні. URL: https://radako.com.ua/news/mediaciya-ta-pravovi-perspektivi-yiyi-rozvitku-v-ukrayini
7. Про медіацію: Проект Закону України від 17.02.2021. URL: https://zakon.rada.gov.ua/projects/card/146-20
8. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 06.11.1991, №1798-ХІІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12#Text
9. Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993, №3425-12. Відомості Верховної Ради України від 28.09.1993. № 39. ст. 383. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/3425-12
УДК 347.62 (477+4/8)
Плюшко Дмитро Сергійович,
аспірант кафедри цивільного права
Національного університету «Одеська юридична академія»
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0002-1676-5425
Анотація
У запропонованій статті визначається, що одним з важливих питань правових систем сімейного права зарубіжних країн та України визначається правове регулювання сімейних правовідносин, особливо в частині укладення та припинення шлюбу. Шлюбні правовідносини є одними з основних рушійних сил становлення та розвитку суспільства. Такої позиції дотримуються більшість науковців, які проводять дослідження в галузі сімейного права. Розірвання шлюбу призводить до його фактичного припинення, а отже й до припинення прав і обов’язків подружжя.
Однією з основних підстав припинення шлюбних відносин подружжя у правовій системі зарубіжних країн є настання смерті одного з подружжя. Разом з тим, розірвання шлюбу за життя подружжя, тобто припинення шлюбних відносин подружжя за їх бажанням, здійснюється шляхом розлучення у відповідності та у порядку до положень законодавчих актів країн, де відбувається розірвання шлюбних відносин.
Для врегулювання спорів, що виникають у процесі розірвання шлюбу зарубіжними країнами активно застосовуються процедури медіації. У цій ситуації допомога посередника або посередників здатна згладити гострі протиріччя між подружжям, виробити оптимальну модель врегулювання взаємних претензій. У вирішенні сімейних конфліктів за допомогою посередництва, останньому віддається перевага перед судовим вирішенням спору. Введення інституту обов'язкової сімейної медіації, відомого ряду країн ЄС, дозволить в деяких випадках зберегти шлюб, а в інших сприятиме «згладжуванню» негативних наслідків розпаду сім'ї як майнового характеру, так і інших, пов'язаних з вихованням та утриманням неповнолітніх дітей.
Ключові слова: цивільні відносини, шлюб, припинення шлюбу, правові наслідки припинення шлюбу, розірвання шлюбу, розлучення, сім’я, сімейні відносини, шлюбні відносини, сімейне право
Повний текст статті:
Список використаних джерел:
1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996. Відомості Верховної Ради. 1996. № 30. Ст. 141.
2. Цивільний Кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. № 40-44. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15
3. Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 р. Відомості Верховної Ради України. 2002. № 21. Ст. 135.
4. Гражданский кодекс Франции (Кодекс Наполеона) = Code civil des Français (Code Napoléon) / перевод с французкого В.Н. Захватаева. 2012. 624 с.
5. Гражданское уложение Германии: Вводный закон к Гражданскому уложению : пер. с нем. /Науч. ред. А.Л. Маковский и др. -науч. изд. М.: Волтерс Клувер, 2004. 816 с.
6. Єлісєєва, Т. С. Зарубіжний досвід правового регулювання процедури альтернативного вирішення спорів. Юридичний світ. 2015. № 6. С. 59-62.
7. Мельниченко О.В. Міжнародні договори в системі сімейного законодавства України та ЄС. Часопис Київського університету права. 2014/4. С. 317-320.
8. Підопригора О.А., Харитонов Є. О. Римське право: підручник. К.: Юрінком Інтер, 2006. 512 с. 9. Радчук О.П. Деякі питання колізійного регулювання шлюбно-сімейних відносин. Порівняльно-
аналітичне право. № 4. 2016. С. 95-99.
10. Сафончик О. І. Правові наслідки припинення шлюбно-сімейних правовідносин за законодавством України та країн Євросоюзу. Часопис цивілістики: наук.-практ. журн. НУ «Одеська юридична академія». Одеса: ПП «Фенікс», 2017. Вип. 24. С. 79–83.
11. Шинкар Т.І. Зарубіжний досвід правового забезпечення медіації та можливість його використання в Україні. Наше право. 2016. № 2. С. 54–58.
УДК 342.9
Фомічов Костянтин Сергійович,
кандидат юридичних наук, доцент,
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-2062-6441
Анотація
У статті досліджено окремі проблемні аспекти розвитку адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю.
Вказано що сучасний період розвитку Української держави як соціальної та правової тісно пов'язаний з постійним безперервним реформуванням всіх сфер суспільного життя, в тому числі спрямованим на оновлення та упорядкування адміністративно-правового регулювання у сфері формування та реалізації державної політики у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю.
Констатовано що державою постійно розробляються національні стратегії, програми, концепції, тощо, які спрямовані на визначення напрямків удосконалення забезпечення реалізації прав і задоволення потреб осіб з інвалідністю.
З’ясовано загальний стан сучасного правового регулювання захисту прав осіб з інвалідністю. Окреслено причини та умови існування проблем такого регулювання. Зокрема, сьогодні соціальна сфера України має низку невирішених проблем, спричинених внаслідок відсутності чітких напрямів соціальної політики та економічно-політичної стабільності. Як результат спостерігається безробіття, глибоке соціальне розшарування, погіршення демографічної ситуації та умов життя населення загалом.
Визначено що розвиток адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю об’єктивно пов’язаний із розвитком як інших галузей права, так й інших галузей науки в цілому – медицини, техніки, архітектури, психології, інформаційних технологій, тощо. Зазначене обумовлює необхідність дослідження не лише правових, але й неправових явищ у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, що є однією із ознак її розвитку.
Вказано на необхідність створення дієвої публічної системи відповідних суб’єктів, що здатні належним чином формувати та реалізовувати державну політику у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю.
Звернуто увагу на необхідність кодифікації законодавства у сфері соціального захисту прав осіб з інвалідністю. Розкрито напрямки за якими повинно здійснюватися удосконалення адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю.
Ключові слова: удосконалення, правове регулювання, державна політика у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, особи з інвалідністю.
Повний текст статті:
Список використаних джерел:
1. Оксьом І.Г. Правове регулювання соціальної сфери: сучасний стан та напрями удосконалення. Публічне право. 2015. № 4 (20). С. 246-253.
2. Яковюк І.В. Соціальна держава: питання теорії і шляхи її становлення: дис. канд. юрид. наук. Х., 2000. С. 6-12.
3. Коханчук С.С. Адміністративно-правові засади взаємодії органів публічної адміністрації щодо забезпечення прав інвалідів: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. ТНЕУ. Тернопіль. 2018. 265 с.
4. Мельник Л.М. Сутність та перспективи розвитку системи надання соціальних послуг малозахищеним верствам населення в Україні. Соціальна робота в Україні: основні напрями, проблеми та
перспективи розвитку: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Дніпропетровськ, 28 квітня 2016 р.). Д. ДНУ. 2016. С. 120–124.
5. Поспєлова Т.В., Орлова Н.С. Програмно-цільовий механізм державного регулювання соціальної сфери. Державне управління. Наукові праці. 2017. Вип. 278. Т. 290. С. 108–113.
6. Стеценко С.Г., Стеценко В.Ю., Сенюта І.Я. Медичне право України: підручник /за заг. ред. д. ю. н., проф. С.Г. Стеценка. К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність». 2008. 507 с.
7. Тарахонич Т.І. Ефективність правового регулювання (питання теорії). Часопис Київського університету права. 2010. № 2. С. 11–13.
8. Мельник В.П. Розвиток законодавства про соціальний захист осіб з інвалідністю в умовах незалежної української держави. Публічне право. 2015. № 2. С. 260-266.
9. Капітан О.І. Законодавче гарантування соціальних прав людини як основа формування правової держави. Європейські перспективи. 2018. № 1. С. 197–200.
10. Паровишнік О.В. Адміністративно-правовий статус інваліда. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2014. Серія Право. Випуск 27. Том 2. С. 169-173.
11. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 21.03.2014 р. URL: https://cutt.ly/XwjVhNfA
12. Крюков О.І. Соціальна забезпеченість населення як чинник побудови соціальної держави: Україна та європейський досвід. Державне будівництво. 2009. № 2. С. 5-9.
УДК 342.9
Фомічов Костянтин Сергійович,
кандидат юридичних наук, доцент
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-2062-6441
Анотація
У статті досліджено міжнародні стандарти соціального захисту осіб з інвалідністю. Актуалізовано питання адаптації міжнародних стандартів їх соціального захисту у національну правову
систему.
Розкрито поняття та ознаки таких стандартів. З’ясовано загальний стан сучасного правового регулювання захисту прав осіб з інвалідністю. Досліджено загальні міжнародні ати у сфері прав людини в частині закріплення прав осіб з інвалідністю. Проаналізовано зміст основних спеціальних міжнародних актів у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю.
Констатовано, що важливим інструментом забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю є наявність належного правового регулювання.
Вказано що міжнародні стандарти соціального захисту осіб з інвалідністю пройшли тривалий шлях розвитку, і навіть сьогодні міжнародно-правові акти підкреслюють динамічний характер вимог до соціального захисту таких осіб. Загальність та універсальність правових вимог міжнародних стандартів соціального захисту осіб з інвалідністю не є їх недоліком, а означає їх всеосяжний та всеохоплюючий характер, що вимагає від держав належної їх конкретизації у національному законодавстві.
Розкрито напрямки за якими повинно здійснюватися удосконалення адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю.
Визначено що Адміністративно-правове регулювання державної політики у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю в Україні ввійшло в новий етап свого розвитку, який пов'язаний з новим соціогуманним поглядом на осіб з інвалідності. Наявні проблемні аспекти в такому регулюванні існують внаслідок невідповідності декларативних принципів державної політики у цій сфері реальному їх втіленню у життя. Українській державі ще потрібно змінити підходи до визначення адміністративно-правового регулювання у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю в таких
напрямках як: забезпечення належного рівня соціального добробуту людей; зміна концепції соціального захисту осіб з інвалідності саме в гуманістичному руслі, що закріплено у відповідних міжнародних правових документах.
Ключові слова: міжнародні стандарти, удосконалення, правове регулювання, державна політика у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, особи з інвалідністю.
Повний текст статті:
Список використаних джерел:
1. Оксьом І.Г. Правове регулювання соціальної сфери: сучасний стан та напрями удосконалення. Публічне право. 2015. № 4 (20). С. 246-253.
2. Коханчук С.С. Адміністративно-правові засади взаємодії органів публічної адміністрації щодо забезпечення прав інвалідів: дис. … канд.. юрид. наук: 12.00.07. ТНЕУ. Тернопіль. 2018. 265 с.
3. Кондратєв Я.Ю., Римаренко Ю.І. Приватне життя і поліція. Концептуальні підходи. Теорія та практика: [довідникове видання]. К. КНТ. 2006. 740 с.
4. Рабінович П., Венецька О. Міжнародні стандарти прав людини: загальні ознаки, класифікація. Вісник Академії правових наук України. 2012. № 4. С. 18-28.
5. Кондратенко В.М. Міжнародні стандарти у сфері державного забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю. Альманах міжнародного права. 2017. Вип. 15. С. 51-57.
6. Маринець В.С. Конвенція ООН про права інвалідів та її вплив на українське законодавство у сфері соціального захисту осіб з порушенням слуху. Держава і право. 2012. Вип. 56. С. 506-515.
7. Конвенція про права осіб з інвалідністю (Конвенція про права інвалідів) ООН 13.12.2006 року. URL: https://cutt.ly/ZwjC8nwh
8. Іпатов А.В., Ханюкова І.Я. Поняття інвалідності і аспекті сучасного міжнародного права. Український вісник медико-соціальної експертизи. № 3. 2015. С. 15-21.
9. Мельник Л.М. Сутність та перспективи розвитку системи надання соціальних послуг малозахищеним верствам населення в Україні. Соціальна робота в Україні: основні напрями, проблеми та
перспективи розвитку: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Дніпропетровськ, 28 квітня 2016 р.). Д. ДНУ. 2016. С. 120–124.
10. Тарахонич Т.І. Ефективність правового регулювання (питання теорії). Часопис Київського університету права. 2010. № 2. С. 11-13.
11. Крюков О.І. Соціальна забезпеченість населення як чинник побудови соціальної держави: Україна та європейський досвід. Державне будівництво. 2009. № 2. С. 5-9.