УДК 342.729

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.27

Філоретова Марія Вікторівна,
аспірант кафедри адміністративного права
юридичного факультету
КНУ ім. Тараса Шевченка
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-3558-2103

Анотація

Проблематика правового регулювання спонтанного мирного зібрання є недостатньо вивченою, що зумовлюється відсутністю вітчизняного нормативно-правового акту щодо проведення спонтанних мирних зібрань, фактичною нерозробленістю цього поняття у законопроектах. Як наслідок, проведення спонтанних мирних зібрань з формальних підстав може бути  припинене органами державної влади, а його учасники та можливий організатор заарештовані. Зазначене сприяло визначенню мети даної статті – встановлення суттєвих ознак спонтанного мирного зібрання, розробка його авторської дефініції та пропозицій щодо правового регулювання у майбутньому законопроекті. Спонтанне мирне зібрання визначено як незаплановане мирне зібрання у публічному місці з метою з’ясування суті тієї чи іншої події (інформації), наслідки якої є важливими для його учасників та яке є засобом для врахування органами державної влади позицій громадянського суспільства з актуальних питань сьогодення.

Правове регулювання спонтанного мирного зібрання потребує чіткого встановлення того: 1) чи потрібно про його проведення завчасно повідомляти органи державної влади, 2) чи буде воно законним у разі неповідомлення про його проведення, 3) чи не є заборона проведення спонтанного мирного зібрання обмеженням права на свободу мирних зібрань.

Майбутнім нормативно-правовим актом повинно бути встановлено порядок проведення спонтанного мирного зібрання та вирішено питання щодо того, чи повинні про нього бути повідомлені органи державної влади. На наш погляд, повідомлення не може бути завчасним, якщо мова йде про спонтанне мирне зібрання. Однак, якщо йдеться про необхідність забезпечення безпеки під час його проведення, організатор зібрання повинен здійснити таке повідомлення. Проведення спонтанного мирного зібрання без повідомлення не повинно нести негативних наслідків для його учасників (розгін зібрання, арешт його найбільш активних учасників, за наявності – організатора). Спонтанне мирне зібрання є законним, якщо воно не заборонене законодавством. Заборона спонтанного мирного зібрання призводить до звуження права громадян на свободу мирних зібрань та порушення інших свобод.

Ключові слова: спонтанне мирне зібрання, свобода мирних зібрань та його гарантії, законопроект, обмежувальні заходи, органи державної влади.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Середа М. Л. Право на мирні зібрання: теоретичні, практичні та порівняльно-правові аспекти : дис.…. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.07. Київ. 2019. 204 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. К.: Ірпінь, 2004. 1440 с.
3. Шкарнега О.С. Провадження у справах щодо реалізації права на мирні зібрання: дис.…. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.07. Одеса. 2016. 239 с.
4. Куйбіда Р., Середа М., Трубенкова О. Свобода мирних зібрань в Україні: пошук оптимальної моделі регулювання. URL: https://pravo.org.ua/img/zstored/files/myrni_zibrannia_v_Ukraini.pdf (дата звернення: 25.12.2019).
5. Мельник Р.С. Право на свободу мирних зібрань: теорія і практика. К., 2015. 168 с.
6. Тиліпська О.Ю. Удосконалення адміністративно-правового забезпечення права на мирні зібрання в Україні: законодавчий складник. Право і суспільство. 2019. №2. Частина 2. С.133-139.
7. Посібник за статтею 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Свобода зібрань та об’єднання). URL: org.ua/news/5031-publikuemo-posibnik-za-statteyu-11-konvencii-pro-zahist-prav-lyudini-ta-osnovopolozhnih-svobod-svoboda-zibran-ta-ob-ednannya.html (дата звернення: 26.12.2019).
8. Палій Г.О. Щодо необхідності законодавчого врегулювання права громадян на мирні зібрання. Аналітична записка. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/gromadyanske-suspilstvo/schodo-neobkhidnosti-zakonodavchogo-vregulyuvannya-prava (дата звернення: 28.12.2019).
9. Конвенція про захист прав людини та основних свобод. URL: http://www.ombudsman.kiev.ua/vis1_03.htm (дата звернення: 29.12.2019).
10. Руководящие принципы по свободе мирных собраний (2-е изд.) / Подготовлены советом экспертов БДИПЧ ОБСЕ по вопросам свободы собраний URL: http://www.osce.org/ru/odihr/83237?download=true (дата звернення: 30.12.2019).

УДК. 342.951

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.26

Фесенко Тетяна Вікторівна,
аспірант кафедри поліцейського права,
Національної академії внутрішніх справ
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0001-6015-8566

Анотація

У статті розкрито основні питання сучасного трактування державної антикорупційної політики. Підкреслено, що з розвитком правової соціальної держави змінюється сама парадигма у системі протидії корупції.

Разом з тим, відмічається надзвичайна вразливість українського суспільства та держави до корупційних деструктивних чинників. Проаналізовано рейтингову позицію України в Барометрі Світової корупції. Розглянуто результати дослідження громадської думки, проведеного Міжнародною фундацією виборчих систем щодо віднесення корупції до переліку найбільших проблем населення. З огляду на представлені результати досліджень зроблено висновок, що в Україні по-суті поділяється суспільство на дві діаметрально протилежні групи, щодо сприйняття (несприйняття) корупції.

При цьому, зазначено, що розкриття юридичної природи «державної антикорупційної політики» повинно здійснюватися через аналіз законодавчої термінології щодо його формування та визначення. В контексті комплексного аналізу сутності зазначеної дефініції у статті розглядається тлумачення наступних понять: «антикорупційна політика», «правове регулювання», «адміністративно-правове регулювання», «корупція-антикорупційна політика».

Автором зроблено висновок, що державна антикорупційна політика як об’єкт адміністративно-правового регулювання – це узагальнююче, системне поняття (явище), що об’єднує окремі різновиди інтегрованих суспільних відносин у сфері управління, спрямованих на вироблення, формування та реалізацію комплексних заходів у сфері протидії корупційним деструктивним чинникам, здійснюється за допомогою механізму адміністративно-правого регулювання у форми, способи та засоби, властиві певній моделі й врегульовані нормами національного і міжнародного права.

Акцентується увага на тому, що антикорупційна політика має бути постійною складовою частиною діяльності держави і турботою всього суспільства на основі створення стабільних основ запобігання та протидії корупції, що розраховані на тривалу історичну перспективу.

Ключові слова: корупція, антикорупційні суб’єкти, державна політика, антикорупційна політика, правове регулювання.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Заброда Д.Г. Основні моделі державних інституцій, відповідальних за реалізацію державної антикорупційної політики. Форум права. 2013. № 4. С. 121–126. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index (дата звернення: 03.01.2020).
2. Боковикова Ю.В. Механізм протидії корупції. Теорія та практика держ. упр. : зб. наук. пр. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Харків. регіон. ін-т держ. упр. Харків, 2017. Вип. 1(56). С. 92-99.
3. Юрчишин Я. Барометр світової корупції: українці дорослішають і вчаться розраховувати лише на себе. URL: http://blogs.pravda.com.ua/authors/yurchyshyn/582c2e870cbe8 (дата звернення: 03.01.2020).
4. Антикоррупционная политика : учебное пособие / под ред. Г.А.Сатарова ; Фонд ИНДЕМ. М., 2004. 368 с.
5. Кравченко С. О. Підходи до розуміння антикорупційної політики в публічному управлінні. Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія : Державне управління. 2018. Т. 29(68), № 2. С. 28-33.
6. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції: підпис. 31 жовтня 2003р., ратифікована Україною 18 жовт. 2006 р. Відом. Верхов. Ради України. 2007. № 49. С.2048
7. Заброда Д. Г. Поняття державної антикорупційної політики. Право і Безпека. 2012. № 2. С. 98-105.
8. Про затвердження Положення про Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики: Постанова Кабінету Міністрів України від 4.12.2013. № 949. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/949-2013-%D0%BF (дата звернення: 03.01.2020).
9. Про затвердження Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.11.2011. № 1240. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1240-2011-%D0%BF (дата звернення: 03.01.2020).
10. Про Національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки: Указ Президента України від 21.10.2011 № 1001/2011. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1001/2011 (дата звернення: 03.01.2020).
11. Про затвердження Державної програми щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015-2017 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 265р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2015-%D0%BF (дата звернення: 03.01.2020).
12. Про схвалення засад антикорупційної політики: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 8 груд. 2009 р. № 1688-р. Урядовий кур’єр . 2010. 19 лютого. № 32
13. Державна антикорупційна політика і запобігання та протидія корупції на публічній службі в органах державної влади і органах місцевого самоврядування: монографія / автор. кол. ; В. В. Василевич, Т. Е. Василевська, В. Ф. Нестерович, Е. В. Расюк, А. В. Савченко, В. Л. Федоренко (кер.) та ін. ; за ред. проф. Ю.В. Ковбасюка і проф. В. Л. Федоренка. Київ, 2016. 524 с.
14. Соловйов В. М. Запобігання і протидія корупції в державному управлінні України : монографія. Київ, 2012. 508 с.
15. Береза О Д. Державна антикорупційна політика: сутність та особливості реалізації в постіндустріальному суспільстві : дис... канд. наук з держ. управ.: 25.00.01. Київ, 2016. 218 с.
16. Супрун В.М. Корупційна теорія походження держави. Наукові записки: Серія право. 2019. № 7. С. 13-18.
17. Індекс сприйняття корупції. https://uk.wikipedia.org/wiki/ (дата звернення: 03.01.2020).

УДК 342:92

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.25

Манюк Галина Василівна,
Львівське регіональне відділення
Національної школи суддів України
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0002-3306-4487

Анотація

У статті розглядаються адміністративно-правові аспекти становлення та розвитку університетів. Автор підкреслює, що світові тенденції інтеграції та глобалізації призводять до необхідності трансформації національної вищої освіти, а отже - системи та статусу університетів як його центрального елемента. Підкреслюється, що врахування існуючого світового та вітчизняного досвіду організації та функціонування університетів є запорукою успішних змін.

Визначено значення університетів для людської цивілізації та як одного з найбільш стабільних інститутів суспільства. Представлена історична ретроспектива розвитку вищих шкіл, що датується давньогрецьким та римським періодами. Проаналізовано світовий та національний досвід організації та функціонування університетів як вищих навчальних закладів. Автор акцентує увагу на історико-правових засадах становлення університетів в Україні під час проходження різних її історичних етапів. Проаналізовано закономірності розвитку вітчизняних вищих навчальних закладів університетського рівня після проголошення незалежності України. Автор представляє сучасну динаміку зменшення кількості вищих навчальних закладів України. Водночас автор зазначає, що зазначена динаміка спаду студентів є результатом еволюційного процесу. Для порівняння, у статті проаналізовано взаємозв’язок між динамікою скорочення освітніх закладів I-II та III-IV рівнів акредитації. Сучасна тенденція трансформації системи вищих навчальних закладів підкреслюється розширенням мережі вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації шляхом інтеграції по горизонталі та вертикалі. У дослідженні наголошується на місії університетів як центрів не лише освіти та науки, але й освіти.

Ключові слова: університет, освіта, вища освіта, заклад вищої освіти.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Родина Л. Л., Николаева Н. В., Пономарёв А. И. Из истории университетов. Вестник Санкт-Петербургского университета. 2015. Сер. 4. Том 2 (60). Вып. 4. С. 405-427.
2. Нагребельний В. П., Самойленко О. О., Самохвалов В. П. Університет // Юридична енциклопедія: В 6-ти тт. Т. 6: Т — Я. К., 2004. 768 с. 
3. Ісаєвич Я. Дрогобич Юрій // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К. : Наук. думка. 2004.  Т. 2 : Г - Д. С. 466.  518 с. 
4. Краткая история университетов. URL: https://postnauka.ru/lists/94846 (дата звернення: 23.12.2019).
5. Історія та сучасність університету. URL: https://www.oa.edu.ua/ua/info/history (дата звернення: 23.12.2019).
6. Король А. М. Вища освіта України: етапи розвитку. Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського. Серія «Педагогічні науки». 2016. № 1(52). С. 93–97.
7. Львівський національний університет імені Івана Франка: [довідк. вид.]: в 2 т. Т.1 : А — К / Львівський нац. ун-т ім. І. Франка; [вид. рада: І. О. Вакарчук (голова) та ін.]. Львів: Вид-во ЛНУ, 2011. 716 с.
8. Лузан П. Г., Васюк О. В. Історія педагогіки та освіти: навчальний посібник. 2-ге вид., доп. і перероб. К.: ДАКККіМ, 2010. 296 с.
9. Купрійчук В. М. Доба Директорії УНР: від мовної українізації до українознавчого змісту освіти. URL: http://academy.gov.ua › txts › Kupriychuk (дата звернення: 23.12.2019).
10. Розовик Д.Ф. Становлення національної вищої освіти і науково-дослідної праці в Україні (1917-1920 рр.). Етнічна історія народів Європи: зб. наук. пр. Вип. 8. К.: УНІСЕРВ, 2001. С. 55-58.
11. Kuraev А. А. Soviet higher education: an alternative construct to the western university paradigm. Higher Education. 2016. Volume 71. Issue 2. P. 181–193.
12. Губанова Т. О. Адміністративно-правові засади організації та функціонування коледжів: порівняльно-правове дослідження: дис. … докт. юрид. наук; ДВНЗ «Ужгородський національний університет», Запорізький національний університет. Ужгород-Запоріжжя, 2018. 415 с.
13. Про вищу освіту: Закон України від 01 липня 2014 року № 1556-VII (з наступними змінами та доповненнями) / Верховна Рада України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18 (дата звернення: 23.12.2019).
14. Заклади вищої освіти.URL: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/osv_rik/osv_u/vuz_u.html (дата звернення: 23.12.2019).
15. Гриневич: Кількість університетів залишилася на рівні 20-річної давності, а число студентів зменшилося майже вдвічі. URL: https://nv.ua/ukr/ukraine/events/skilki-vuziv-i-studentiv-v-ukrajini-komentar-golovi-minosviti-liliji-grinevich-novini-ukrajini-50036363.html (дата звернення: 23.12.2019).

УДК 347.471:342.9

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.24

Левченко Діана Сергіївна,
аспірант Науково-дослідного інституту публічного права
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0001-8343-2260

 Анотація

Роль громадськості в публічному адмініструванні в Україні є недостатньо сформованою проблемою, чим і зумовлена тема й мета даної статті – визначити та охарактеризувати принципи участі громадськості в публічному адмініструванні в Україні, а також відобразити деякі проблеми недотримання цих засад в українському суспільстві. Принципи участі громадськості в публічному адмініструванні розкрито як основні засади формування, функціонування та впливу громадськості в публічному адмініструванні, що включають в себе особливості відносин між органами влади, та існують для оптимального та ефективного функціонування механізму публічного адміністрування і задоволення усіх інтересів суспільства. Встановлено, що в сучасному публічному адмініструванні громадськість повинна брати участь з дотриманням таких принципів: - незалежності (громадськість не повинна піддаватися жодному незаконному тиску з боку органів влади; громадськість є вільною, самостійною та незалежною структурою держави, з гарантованим правом участі у її функціонуванні); - відповідальності (до юридичної відповідальності за правопорушення у сфері публічного управління можуть бути притягнені як суб’єкти громадськості, так і органи влади, які не виконують або неналежно виконують повноваження щодо забезпечення доступу громадськості до публічного адміністрування або за здійснення незаконного впливу у цій сфері); - прозорості (на ідеї «максимальної прозорості» будується весь механізм участі громадськості в публічному адмініструванні, оскільки, діяльність органів влади повинна бути відкритою для суспільства, відповідно громадськість реагує на надану владою відкриту інформацію та приймає участь  в адмініструванні); - доступності (цей принцип полягає у тому, що держава повинна забезпечити доступ громадськості до публічного адміністрування, в певних законних межах для створення партнерських взаємовідносин); - ефективності (діяльність громадськості завжди повинна бути спрямована на досягнення позитивного результату для суспільства, при цьому, взаємодіючи з органами влади та здійснюючи реальний вплив на суспільні відносини); - інклюзивності (держава повинна формувати, вдосконалювати та використовувати механізм залучення громадян до участі у публічному адміністрування); - звітності (як органи влади, так і громадські організації повинні повідомляти суспільство про результати діяльності у публічному адмініструванні); - взаємодії (держава та громадськість повинні розвивати свої взаємовідносини, використовуючи різні  способи – комунікація, діалог, що в цілому забезпечують розвиток партнерських відносин між владою та громадськістю).

Ключові слова: громадськість, інклюзивність, незалежність, органи влади, принципи, прозорість, публічне адміністрування.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про громадські об'єднання: Закон України від 22.03.2012 № 4572-VI. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 1. Ст. 1. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17/paran160 (accessed: 16.01.2020). 
2. Телешун С. О., Пухкал О.Г., Карлова В.В. та ін. Інструменти та механізми вироблення й впровадження публічної політики в Україні. Укрінформ: інформаційний веб-сайт. 2019. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-other_news/2713805-instrumenti-ta-mehanizmi-viroblenna-j-vprovadzenna-publicnoi-politiki-v-ukraini.html (дата звернення: 16.01.2020).
3. Участь громадськості в процесі прийняття рішень. Огляд стандартів та практик у країнах-членах Ради Європи. м. Страсбург, травень 2016 року. Європейський центр некомерційного права. 2019. URL: http://ecnl.org/wp-content/uploads/2016/08/Overview-of-participation-standards_Ukr.pdf (дата звернення: 16.01.2020).
4. Чернов С.І. Текст лекцій з дисципліни «Публічне адміністрування» (для студентів всіх форм навчання). Харк. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О.М. Бекетова. Харків: ХНУМГ, 2014. 97 с.

УДК 342.59

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.23

Даниленко Анна Олександрівна,
здобувач Науково-дослідного інституту публічного права
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0001-8263-1364

 Анотація

Після розпаду Радянського Союзу Україна мала всі правові, інституційні та політично волові передумови для декларування державної незалежності. З моменту проголошення відповідного Акту пройшло 28 років. Україна за цей час пройшла тяжкий шлях становлення, однак все ще залишається прикладом держави, яка з моменту досягнення територіальної незалежності знаходиться у пошуку своєї самобутності. У всіх сенсах значення цього слова.

Сучасний стан публічного адміністрування в країні є незадовільним, про що свідчить чисельне коло факторів, які репрезентують неефективну модель адміністративної, соціальної, економічної, культурної, духовної, наукової політики держави. Системна криза усіх соціально-економічних процесів в Україні вимагає перегляду чинних орієнтирів динамічного зростання, проведення кардинальних реформ та громадського переосмислення ролі державного апарату у процесі прийняття соціально значимих рішень.

Питання теорії, практики та актуальні проблеми публічного адміністрування вже були предметом дослідження вітчизняних та іноземних вчених, однак сучасні тенденції розвитку сектора публічного адміністрування недостатньо науково вивчені та обґрунтовані, а тому – є сенс стверджувати про необхідність подальшого дослідження заявленої до розгляду проблематики. Виходячи із зазначеного, основну мету дослідження становить вивчення та опис сучасних тенденцій розвитку сектора публічного адміністрування.

Проведений аналіз свідчить, що саме сервісізація є сучасною тенденцію розвитку сектора публічного адміністрування. Концепція сервісного публічного адміністрування охоплює теоретико-концептуальну ідеологію як нового державного менеджменту, так і «активізуючої» й «електронної» держави та передбачає реформування системи публічного адміністрування на якісно-нових засадах взаємодії громадського суспільства та держави, де потреби кожної особистості враховуються під час надання публічних послуг, надається можливість двостороннього контракту на основі раціонального використання і розподілення бюджетних коштів.

Ключові слова: активізуюча держава, електронний уряд та урядування, новий публічний менеджмент, публічна адміністрація, публічні послуги, публічне адміністрування, сервісізація.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Кульчицький С. Кому маємо дякувати за незалежність України? Україна Incognita. 2011. URL: http://incognita.day.kyiv.ua/komu-mayemo-dyakuvati-za-nezalezhnist-ukrayini.html (дата звернення: 14.01.2020).
2. Про державний суверенітет України: Декларація Верховна Рада УРСР від 16.07.1990 № 55-XII. Відомості Верховної Ради УРСР. 1990 р. № 31. стаття 429.
3. Дацюк С. Суверенітет над майбутнім. Українська правда. 2018. URL: https://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/5bb4683e7a8ea/ (дата звернення: 14.01.2020).
4. Панич О. Абсолютний суверенітет держави неможливий і навіть шкідливий. Громадське радіо. 2016. URL: https://hromadske.radio/podcasts/hromadska-hvylya/absolyutnyy-suverenitet-derzhavy-nemozhlyvyy-i-navit-shkidlyvyy-panych (дата звернення: 14.01.2020).
5. Сиволапенко Т. Л. Основні підходи до визначення поняття механізмів сервісно-орієнтованої держави. Молодий вчений. 2018. № 2(1). С. 355-358.
6. Козак В. І. Модернізація публічного управління в Україні на засадах сервісної моделі. Публічне адміністрування: теорія та практика. 2017.Вип. 2.
7. Карловская Е. А. Методология организации предоставления государственных услуг на основе субъектно-ориентированного подхода : автореферат  диссертации ... доктора экономических наук : 08.00.05; Тихоокеан. гос. ун-т. Хабаровск, 2013. 47 с.
8. Клімушин П.С., Спасібов Д.В. Концепція сервісно орієнтованої держави в контексті модернізації публічного управління. Теорія та практика державного управління : зб. наук. пр.(м. Харків). 2017. Вип. 2 (57). C. 21-28.
9. Головін Р. Адміністративні реформи провідних країн світу як механізм державного антикризового управління. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 2013. № 1. С. 89-96.
10. Соловйов В. М. Новий державний менеджмент: визначення, сутність і ґенеза поняття. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Державне управління. 2014. Вип. 1. С. 80-83.
11. Погребняк І. Є. Електронний уряд (e-government) і електронне урядування (e-governance): поняття та принципи функціонування. Право та інновації. 2014. № 3. С. 26-35.
12. Гаман-Голутвина О. Меняющаяся роль государства в контексте реформ государственного управления: отечественный и зарубежный опыт. Полис. 2007. № 4. С. 46–58.
13. Бережний В. О. Сучасні концепції публічного управління. Актуальні проблеми державного управління. 2013. № 2. С. 31-38.
14. Аубакирова И. У. Современная евразийская концепция государственного управления: (теоретико-правовое исследование на материалах России и Казахстана) : автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук : специальность 12.00.01; Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова (юрид. фак.). Москва, 2016. 46 с.
15. Замрига А.В. «Адміністративна сервісність» як ознака діяльності публічної адміністрації в сфері адміністративно-правового забезпечення господарської діяльності в Україні. Правова позиція. 2019. № 3(24). С. 31-36.
16. Величкина Е. А. Гражданско-правовое регулирование обязательств по оказанию публичных услуг: автореферат диссертации ... кандидата юридических наук : 12.00.03; Волгогр. гос. ун-т. Волгоград, 2010. 33с.
17. Паламарчук М. Держава — це сервіс? Ні. Скоріше, щось середнє між "спільною справою" і "прирученим бандитом". Тексти. 2019. URL: http://texty.org.ua/pg/article/Oximets/read/95177/Derzhava__ce_servis_Ni_Skorishe_shhos?a_srt=2 (дата звернення: 14.01.2020).