УДК 342.9

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.12

Мушенок Віктор Васильович,
доктор юридичних наук, доцент,
професор кафедри загальноправових дисциплін
Київського національного торговельно-економічного університету
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-0411-7567

Анотація

Пріоритетним напрямом розвитку правової системи України є законодавче забезпечення права особи на підприємницьку діяльність та посилення ролі органів місцевого самоврядування у вирішенні соціально-економічних проблем функціонування і розвитку суб’єктів підприємництва. Однією з причин неналежного стану справ у сфері підприємництва є відсутність концептуального підходу до адміністративно-правового регулювання діяльності суб’єктів малого підприємництва у сучасному ринковому середовищі та неналежне їм сприяння з боку органів місцевого самоврядування. Спираючись на власне усвідомлення динаміки трансформації вітчизняних суспільно-економічних процесів, визначено основні причини неефективності сучасної державної політики щодо розвитку малого підприємництва. Зокрема встановлено, що Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого та середнього підприємництва» не забезпечує ефективне функціонування та розвиток суб’єктів малого підприємництва, тому що у ньому закладена тільки політика намірів, а перелік реальних дій та шляхів розвитку і стабілізації підприємництва в Україні – відсутній. Встановлено, що адміністративно-правове регулювання діяльності суб’єктів малого підприємництва органами місцевого самоврядування повинно здійснюватися шляхом затвердження регіональних (місцевих) програм підтримки. Запропоновано прийняття Кабінетом Міністрів України «Регіональної програми розвитку малого підприємництва» як локального нормативно-правового акта, що стане основою програм соціально-економічного розвитку територіальних громад, а також одним із важливих інструментів реалізації державної регуляторної політики розвитку малого підприємництва, політики зайнятості населення та інвестиційної стратегії в регіонах. Визначено напрями удосконалення системи адміністративно-правового регулювання діяльності суб’єктів малого підприємництва органами місцевого самоврядування на найближчий період.

Ключові слова: адміністративно-правове регулювання, місцеве самоврядування, право на підприємництво, суб’єкт малого підприємництва, регіональна програма, територіальні громади.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Kurylo V.I., Mushenok V. Place and the role of local taxes in the functioning of united local communities // Organizational and economic mechanisms of development of the financial system: collective monograph / edited by M. Bezpartochnyi / ISMA University/ – Riga: «Landmark» SIA. 2016. 222 p.
2. Конституція України: станом на 21 грудня 2019 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-ВР (дата звернення: 29.12.2019).
3. Про розвиток та державну підтримку малого та середнього підприємництва: Закон України 22 березня 2012. № 4618-VI. Відомості Верховної Ради України. № 3. ст. 23.
4. Воронич К.М. Міжнародний досвід організації малого бізнесу та можливість його впровадження в Україні. Науковий вісник НЛТУ України. Вип. 21.10. С.184-189.
5. Жирко С.О. Проблеми розвитку малого та середнього підприємництва в Україні. URL : http://www.kbuapa.kharkov.ua/ebook/db/2007-1-2/doc/2/25.pdf (дата звернення: 29.12.2019).
6. Космі К. Сучасні тенденції малого підприємництва в світі. URL : http://econf.at. (дата звернення: 29.12.2019).
7. Шаповал В.В. Сутнісні характеристики місцевого самоврядування. Право України. 2017. № 3. С.48–54.
8. Мушенок В.В. Акти Кабінету Міністрів України у системі фінансового регулювання заходів у сільському господарстві. Міжнародний науковий журнал «Інтернаука». Серія «Юридичні науки». № 4 (4). 2017. С. 36–39.

УДК 342.951

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.11

Кондратенко Віталій Миколайович,
доктор юридичних наук, доцент,
завідувач кафедри галузевого права та правоохоронної діяльності
Центральноукраїнського державного педагогічного  університету
імені Володимира Винниченка
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0001-6015-8326

Анотація

У статті розкрито основні питання сучасного трактування щодо ефективного функціонування правозахисного механізму держави з точки зору науки адміністративного права. Автором зазначається, що національний правозахисний механізм структурно поєднує у собі привалювання ідей верховенства права та законності із застосуванням сукупності адміністративно-правового інструментарію, за допомогою якого передбачено комплексне легітимне втручання у процеси реалізації та захисту права і свобод людини та громадянина через імперативне встановлення дозволів, зобов’язань та обмежень з метою належного втілення у життя суспільних і державних інтересів. Також у ході дослідження сформульовано поняття, характерні риси та функції адміністративно-правових засобів забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Наголошено на доцільності під такими засобами розуміти правові явища, що виражені в системі адміністративно-правового інструментарію та формалізованої діяльності суб’єктів публічної адміністрації, які спрямовані на регулювання суспільних відносин щодо створення необхідних умов реалізації прав і свобод індивідів, а також гарантування ефективного функціонування правового механізму захисту та відновлення суб’єктивних прав із можливістю застосування заходів адміністративного примусу. Автор акцентує увагу, що в умовах реформування вітчизняного адміністративного права та зміни підходів до публічного адміністрування все більша увага науковців звертається до практики широкого застосування у цих процесах засад людиноцентризму. Зроблено висновок, що подальша розбудова системи адміністративно-правових засобів забезпечення реалізації та захисту прав і свобод людини та громадяни вимагає системно послуговуватися міжнародними стандартами прав людини, дотримуватися положень зобов’язань з питань правового гарантування суб’єктивних прав індивіда, посилювати міжнародне співробітництво з прав людини.

Ключові слова: адміністративно-правові засоби, міжнародні стандарти, права і свободи, правозахисна діяльність, суб’єкти публічної адміністрації.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Комзюк  В. Т. Адміністративно-правові засоби здійснення митної справи : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07. Нац. ун-т внут. спр. Х., 2003. 191 с.
2. Куций О. А. Адміністративно-правові засоби забезпечення прав фізичних осіб у податкових правовідносинах : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07. Од. нац. юрид. акад. О., 2004. 192 с.
3. Бєлкін  М. Л. Єдність принципів застосування адміністративно-правових засобів у сфері публічного адміністрування. Часопис Академії адвокатури України. 2012. № 2. С. 1–10.

УДК 351.74+342.922

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.10

Джафарова Олена В’ячеславівна,
доктор юридичних наук, професор,
професор кафедри поліцейської діяльності та
публічного адміністрування Харківського
національного університету внутрішніх справ
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-4201-0218

Мозговий Олександр Олександрович,
кандидат юридичних наук, адвокат
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-2836-7595

 Анотація

Питання ефективності правового регулювання відносин щодо надання публічних послуг сервісними центрами МВС є на сьогодні актуальною та одним із напрямків започаткованих Президентом України реформ, спрямованих на демократизацію суспільних відносин, подальше впровадження концепції «сервісної держави», а також запобігання та протидії корупції у сфері надання публічних послуг. З метою досягнення високої якості та доступності публічних послуг в діяльності сервісних центрів МВС України наголошено на необхідності здійснити такі кроки: упровадження публічно-сервісного підходу в діяльності сервісних центрів МВС України; зменшення адміністративних бар’єрів та спрощення процедури отримання публічних послуг, а також застосування критеріїв, які визначають доступність та якість публічних послуг, які надаються фізичним та юридичним особам; постійний моніторинг за якістю та доступністю надання публічних послуг сервісними центрами МВС України, що сприятиме підвищенню прозорості та зрозумілості діяльності цих органів; надання публічних послуг сервісними центрами МВС України за принципом «єдиного вікна» у форматі відкритого офісу; включення до переліку послуг, які надаються сервісними центрами МВС України; послуг, які надаються на сьогодні Національною поліцією та Державною службою надзвичайних ситуацій України, а за останніми інституціями залишити лише контрольні повноваження; запровадження дозвільних, реєстраційних, експертних та інформаційних послуг за допомогою мережі «Інтернет» з використанням електронного підпису шляхом залучення широких верств населення до їх отримання; створення системи постійного обміну інформацією між суб’єктами, які відповідають за введення та заповнення бази даних, що пов’язані з об’єктами підвищеної небезпеки; унеможливлення корупційної складової при наданні публічних послуг сервісними центрами МВС шляхом здійснення антикорупційних заходів.

Ключові слова: сервісний центр МВС, публічно-сервісна діяльність, правове регулювання, публічні послуги, процедури.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, іншої сторони : постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2017 № 1106. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/1106-2017-%D0%BF. (дата звернення: 18.01.2020).
2. Директива Європейського Парламенту і Ради 2006/126/ЄС від 20 грудня 2006 року про посвідчення водія від 20.12.2006 № 2006/126/ЄС. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/984_002-06. (дата звернення: 18.01.2020).
3. Про дорожній рух : Закон України від 30.06.1993 № 3353-XII. URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/3353-12. (дата звернення: 18.01.2020).
4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо імплементації законодавства та визначення переліку адміністративних послуг, що надаються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України) : пояснювальна записка до проекту Закону України. URL: https://mvs.gov.ua/upload/file/poyasnyuvalna_mplementac_ya_drs.docx. (дата звернення: 18.01.2020).
5. Питання використання спеціальних звукових та світлових сигнальних пристроїв на транспортних засобах : постанова Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 № 176. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/176-2017-%D0%BF. (дата звернення: 18.01.2020).
6. Про заходи щодо впорядкування використання спеціальних світлових і звукових сигнальних пристроїв та номерних знаків на службових транспортних засобах : Указ Президента України від 30.03.2005 № 567/2005. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/567/2005. (дата звернення: 18.01.2020).
7. Деякі питання реалізації Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні : розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.09.2016 № 688-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/688-2016-%D1%80. (дата звернення: 18.01.2020).
8. Деякі питання реформування державного управління України : розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 474-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/474-2016-%D1%80. (дата звернення: 18.01.2020).
9. Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів: постанова Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/1388-98-%D0%BF. (дата звернення: 18.01.2020).
10. Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами : постанова Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/340-93-%D0%BF. (дата звернення: 18.01.2020).
11. Стратегія розвитку органів системи Міністерства внутрішніх справ на період до 2020 року: розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.11.2017 № 1023-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-2017-%D1%80. (дата звернення: 18.01.2020).

УДК 342.9.

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.9                                                        

Гриценко Володимир Григорович,
доктор юридичних наук, професор,
професор кафедри галузевого права та правоохоронної діяльності
Центральноукраїнського державного педагогічного університету
імені Володимира Винниченка
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-4813-6153

Вставська Тетяна Василівна,
аспірантка кафедри державно-правових
дисциплін та адміністративного права
Центральноукраїнського державного педагогічного університету
імені Володимира Винниченка
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0001-7490-7607

Анотація

Стаття присвячена системному аналізу адміністративно-правового регулювання статусу учасників бойових дій, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції. Автором констатується, що за останні п’ять років в Україні фактично сформувались основоположні засади адміністративно-правового регулювання статусу учасників бойових дій, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції. У статті також розглянуто та охарактеризовано останні зміни до вітчизняного законодавства у зазначеній сфері суспільних відносин. Зокрема, у статті проаналізовано законопроект № 2191 від 30 вересня 2019 року про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Звернуто увагу на запропоновані зміни в частині введення нових правових статусів, а саме: «ветеран посмертно», «сім’я ветерана», «сім’я загиблого ветерана», «сім’я померлого ветерана». У дослідженні зазначено, що серед основних змін 2019 року є створення єдиного державного реєстру ветеранів війни, який представляє собою єдину державну інформаційно-телекомунікаційну систему, призначену для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, захисту та знеособлення інформації про ветеранів війни, зокрема, учасників бойових дій АТО. Надано визначення адміністративно-правового регулювання статусу учасників бойових дій АТО, враховуючи актуальні зміни до вітчизняних нормативно-правових актів України у цій сфері. Окрім того, розглянуто законодавчі аспекти регулювання адміністративно-правового статусу центрального органу виконавчої влади у цій сфері – Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. Автор підсумовує тенденцію позитивних зрушень у цій сфері, зокрема зазначаючи серед таких – впровадження єдиного реєстру ветеранів війни та створення Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України.

Ключові слова: адміністративно-правове регулювання, антитерористична операція, правовий статус, учасник бойових дій.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Аналітичний звіт «Що зробила Верховна Рада 8 скликання для ветеранів та військовослужбовців за 5 років?»: Громадська організація «Всеукраїнська правозахисна організація «Юридична сотня», 2019 р. URL: https://legal100.org.ua/wp-content/uploads/2019/08/Verkhovna-Rada-Zvit.pdf (дата звернення: 03.01.2020).
2. Інформація Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України станом на 01 липня 2019 року. URL: http://dsvv.gov.ua/dostup-do-publichnoji-informatsiji/informatsiya-schodo-nadannya-statusu-uchasnyka-bojovyh-dij.html(дата звернення: 03.01.2020).
3. Коротун О. Адміністративно-правове регулювання охорони засобів індивідуалізації учасників господарського обороту та послуг. Підприємництво, господарство і право. 2019. № C. 151–154.
4. Галунько В. В. Теорія держави та права : конспект лекцій / В.В.Галунько, Г.О.Пономаренко, В.К. Шкарупа; за заг. ред. В. К. Шкарупи. Херсон, 2008. 280 с.
5. Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту: Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/3551-12/page3. (дата звернення: 03.01.2020).
6. Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/413-2014-%D0%BF (дата звернення: 04.01.2020).
7. Про внесення зміни до статті 3-1Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо Єдиного державного реєстру ветеранів війни: Закон України від 07 лютого 2019 року № 2684-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2684-19#n2 (дата звернення: 04.01.2020).
8. Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2019 року № 829. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/829-2019-%D0%BF (дата звернення: 04.01.2020).
9. Положення «Про Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України»: Постанова Кабінету Міністрів України в редакції від 16 жовтня 2019 року № 887. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/1175-2018-%D0%BF (дата звернення: 04.01.2020).
10. Матеріали ГО «Юридична сотня» при робочій групі Комітету у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю. Київ. 2018 р. URL: http://legal100.org.ua/wp-content/uploads/ 2018/07/MV_YS_ua_rozshyrena.pdf (дата звернення: 05.01.2020).
11. Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо актуалізації статусів та пільг ветеранів війни та членів їх сімей від 30 вересня 2019 року № 2191. URL: http://wc1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=66966 (дата звернення: 05.01.2020).

УДК 328.74.15

DOI https://doi.org/10.36550/2522-9230.2020.8.8

Соболь Євген Юрійович,
завідувач кафедри державно-правових дисциплін
та адміністративного права,
доктор юридичних наук, професор
Центральноукраїнський державний педагогічний університету
імені Володимира Винниченка
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0002-0804-8354

Михайлов Олександр Васильович,
кандидат педагогічних наук, доцент,
професор кафедри права та правового регулювання авіаційної діяльності
Льотної академії Національного авіаційного університету
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0001-9129-1971

 Анотація

У статті досліджено основні напрями удосконалення вітчизняного законодавства. Зазначено, що головним критерієм об’єднання адміністративно-правових норм та їхнього розподілу по структурних частинах є предмет правового регулювання. Відповідно до цього, побудована система передбачає виокремлення правових інститутів, що об’єднуються в загальну, особливу та спеціальну частини адміністративного права.

Визначено наукові погляди щодо внутрішнього структурування адміністративного права як галузі права, через формування складових загальної, особливої та спеціальної частини.

Акцентовано увагу на пріоритетності систематизації в структуруванні законодавства. Зазначено, що робота має вестись у двох напрямах: зовнішнє і внутрішнє структурування законодавства. Зовнішнє структурування законодавства полягає у приведенні до логічної побудови галузей законодавства та гармонізація національного законодавства з міжнародним правом. Вагоме значення у цьому напрямі відводиться поняттю та змістовному наповненні «трансферу норм», шляхом переміщення правової норми або групи правових норм з одного нормативно-правового акту до іншого відповідно до предмету правового регулювання.

Внутрішне структурування законодавства має йти шляхом виокремлення тричленної побудови норми права (гіпотеза, диспозиція, санкція), єдності та взаємодії їх частин. Конструювання норм права має йти шляхом обов’язкової наявності всіх трьох елементів в одному нормативно-правовому акті, комунікативному кодексі.

Комунікативний кодекс за своєю структурою має складатись з наступних частин: загальна частина (загальні положення – терміни що використовуються, правила поведінки у суспільно-економічній сфері); особлива  частина  (матеріальні  норми –  проступки  та санкції за їх вчинення); спеціальна частина (особливості провадження у справах про проступки саме в суспільно-економічній сфері, що регулюється даним комунікативним кодексом).

Ключові слова: трансфер, кодекс, комунікативний кодекс, структура, правове регулювання, система, агропромисловий комплекс.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Митний кодекс України від 13 березня 2012 року № 4495-VI. Відомості Верховної Ради України. 2012. № 44-45, № 46-47, № 48. Ст. 552.
2. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III // Відомості Верховної Ради України. 2002.  № 3-4. Ст. 27.
3. Водний кодекс України від 6 червня 1995 року № 213/95-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 24. Ст. 189.
4. Повітряний кодекс України від 19 травня 2011 року № 3393-VI. Відомості Верховної Ради України. 2011. № 48-49. Ст. 536.
5. Коломоєць Т.О. Адміністративне право України. Академічний курс: підруч. К.: Юрінком Інтер, 2011. 576 с.
6. Пєтков С.В., Армаш Н.О., Соболь Є.Ю. Адміністративна  діяльність  органів публічної влади:  сучасний стан та перспективи розвитку: навч. посіб.  К. : КНТ, 2015. 207 с.
7. Адміністративна деліктологія: сучасна модель відповідальності по- садових осіб органів публічної влади: навч. посіб. / С.В. Пєтков, Н.О. Армаш, Є.Ю. Соболь. К. : КНТ, 2015. 153 с.
8. Пєтков С.В., Армаш Н.О., Соболь Є.Ю. Адміністративне право: актуальні питання та інноваційні ідеї: навч. посіб. К.: КНТ, 2015. 148 с.
9. Пєтков  С.В.  Теорія  адміністративного  права:  навч.  посіб. К.: КНТ, 2014. 304 с.
10. Остапенко О.І. Адміністративне право: навч. посіб. / О.І. Остапенко, З.Р. Кісіль та ін. К.: Правова Єдність, 2008. 536 с.
11. Васильев А.С. Административное право Украины: (Общая часть ): учеб.пособ. 2-е изд . Х.: Одиссей, 2001. 287 с.
12. Про проголошення незалежності України : Постанова Верховної Ради Української РСР URL: http://gska2.rada.gov.ua/ (дата звернення: 19.01.2020).
13. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. 1996. №30. Ст. 141.