УДК 343.98:351.741

Огурченко Володимир Георгійович

кандидат юридичних наук, докторант Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0009-0008-1752-9740

Анотація

  У статті сформовано, що форми реалізації оперативно-розшукової функції як напряму адміністративної діяльності Національної поліції України поділяються на: 1) нормативні (або ж нормотворчі та нормозастосовчі), що включають видання нормативних та індивідуальних актів, укладення адміністративних договорів; 2) організаційні, що включать використання актів-планів та прийняття актів-дій; 3) інформаційно-технічні, що включать здійснення інформаційно-аналітичної діяльності та проведення матеріально-технічних операцій; 4) координаційні, що включають внутрішнє, міждержавне та міжнародне співробітництво, сприяння реалізації оперативно-розшукової функції. Всі форми реалізації оперативно-розшукової функції як напряму адміністративної діяльності Національної поліції України взаємодіють та взаємозалежать, що утворює цілісну систему, відповідно одна форма може плавно створювати наступну. Визначено, що Національна поліція України реалізує оперативно-розшукову функцію через видачу різних нормативних та індивідуальних актів, а також укладання адміністративних договорів, що визначає нормотворчу та нормозастосовчу форму як основний зовнішній вияв реалізації оперативно-розшукової функції як напряму адміністративної діяльності Національної поліції України, та є нормативним підґрунтям для здійснення повноважень Національної поліції України у цій сфері. Зазначено, що Національна поліція України впроваджує оперативно-розшукову функцію як важливий напрям адміністративної діяльності з використанням конкретних організаційних форм, які включають: 1) використання актів-планів щодо конкретних заходів реалізації оперативно-розшукової діяльності та строків таких цілей; 2) прийняття актів-дій, як управлінських та правозастосовних рішень, щодо забезпечення безпеки, охорону громадського порядку, оприлюднення інформації, пов’язаної з оперативно-розшуковою діяльністю, припинення протиправних дій шляхом вчинення конкретних актів-дій в умовах крайньої необхідності тощо. Функцію як важливий напрям адміністративної діяльності з використанням конкретних організаційних форм, які включають: 1) використання актів-планів щодо конкретних заходів реалізації оперативно-розшукової діяльності та строків таких цілей; 2) прийняття актів-дій, як управлінських та правозастосовних рішень, щодо забезпечення безпеки, охорону громадського порядку, оприлюднення інформації, пов’язаної з оперативно-розшуковою діяльністю, припинення протиправних дій шляхом вчинення конкретних актів-дій в умовах крайньої необхідності тощо.
Ключові слова: адміністративна діяльність, адміністративно-правовий механізм, адміністративно-правовий статус, гарантії законності, методи, Національна поліція України, оперативно-розшукова діяльність, повноваження, публічно-правові відносини, форми адміністративної діяльності.

Повний текст статті:

Список використаної літератури:

1. Карбовский Д. А. Формы административно-правового регулирования деятельности территориальных органов Национальной полиции Украины. Право и Закон. 2019. № 2. С. 64–69 (Кыргызская Республика).
2. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Підручник / за ред. І. П. Голосніченка, Я. Ю. Кондрат’єва. Київ: УАВС, 178 с.3.
3. Золотарьова Н. І. Форми адміністративної діяльності правоохоронних органів у сфері екологічної безпеки. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право. 2012. № 3. С. 156-161.4.
4. Мосьондз С. Які інструменти публічного адміністрування використовуються для забезпечення (захисту) прав і свобод громадян. Адміністративне право для громадян України: науково-популярне видання / за ред. В. Галунька. Київ : НДІПП. 2019. С. 58-60.5.
5. Мельник Р. Загальне адміністративне право в питаннях і відповідях: навчальний посібник. Київ: Юрінком Інтер, 2018. 308 с.6.
6. Адміністративне право України. Повний курс : підручник / Галунько В., Діхтієвський П., Джафарова О., Кузьменко О., Стеценко С. та ін. Херсон : ОЛДІ-ПЛЮС, 2018. 446 с.7.
7. Тучак М. О. Форми адміністративної діяльності дільничних інспекторів міліції. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2001. Вип. 16. С. 137-142.8.
8. Шатрава С.О. Адміністративно-правові засади діяльності спеціальних підрозділів міліції: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07. Харків, 2007. 231 с.

УДК 342.9

Огурченко Володимир Георгійович,
кандидат юридичних наук, докторант
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0009-0008-1752-9740

Анотація

Визначено, що трактування категорії «принципи адміністративної діяльності Національної поліції» може бути представленим в загальному та конкретному значенні. Зокрема узагальнено, це фундаментальна основа, що доповнюючись конкретними засадами формує ідеологічне, функціональне та організаційне підґрунтя їхньої діяльності, об’єднане єдиною концепцією забезпечення її ефективності. У конкретній інтерпретації йдеться про відображення сутності правових норм, що регулюють діяльність Національної поліції як частини державного апарату, що виконує спеціалізовані функції. Уточнюється, що принципи адміністративної діяльності Національної поліції є нормативно визначеними, що здійснено шляхом встановлення норм-принципів або виокремлення їх у спосіб логіко-семантичного аналізу конкретної норми. З’ясовано, що принципи адміністративної діяльності Національної поліції під час здійснення оперативно-розшукової діяльності об’єктивуються у межах як спеціального (функціонального) законодавства, так і конкретного (йдеться про норми Законів України «Про Національну поліцію України» та «Про оперативно-розшукову діяльність»). Втім найбільш вичерпний перелік таких принципів має відомче законодавство, зокрема акти
регламентуючого характеру щодо діяльності оперативних підрозділів Національної поліції України. Аналіз співставлення окремих з таких виявив, що нормотворці нехтують значенням означених принципів, вдаючись до номінального визначення їхньої системи (дублювання положень функціонального законодавства, що є неприпустимим з огляду на необхідність деталізації конкретних ідеологічних та процедурних правил провадження цього напряму адміністративної діяльності Національної поліції України).

У результаті аналізу думок вчених щодо системи принципів оперативно-розшукової діяльності загалом визначено, що у межах її здійснення оперативними підрозділами Національної поліції України такими є: 1) загальні (принципи верховенства права, законності та дотримання прав і свобод людини в адміністративній діяльності Національної поліції під час здійснення оперативно-розшукових заходів); 2) конкретні (a) принцип неухильного дотримання цілей поліцейської діяльності; b) принцип поважливого ставлення та захисту конституційних прав всіх членів суспільства, включно з особами, що підозрюються у вчиненні злочинів чи проступків; c) принцип мінімізації шкоди від оперативно-розшукової діяльності; d) принцип прозорості та підзвітності (з урахуванням вимог конфіденційності); e) неупередженого аналізу профілів та баз даних (уникнення дискримінаційних практик при ідентифікації підозрюваних); f) активне втручання є допустимим з мотивів крайньої необхідності; g) принцип конфіденційності; h) принцип оперативності тощо).

Ключові слова: адміністративна діяльність, забезпечення правопорядку, захист, Національна поліція України, оперативно-розшукова функція, охорона, правоохоронний сервіс, принципи.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Когут Я.М. Принципи діяльності Національної поліції в Україні. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2015. № 3. С. 132–140.
2. Чирик С. В. Окремі аспекти поняття та сутності принципів адміністративної діяльності патрульної поліції. Вісник Запорізького національного університету. Серія «Юридичні науки». 2015. № 4(1). С. 164–169.
3. Про Національну поліцію: Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19#Text
4. Карбовський Д. Принципи адміністративної діяльності територіальних органів Національної поліції України. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 4. С. 153–157.
5. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 № 2135-XII. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2135-12#Text
6. Про затвердження Положення про Департамент карного розшуку Національної поліції України: Наказ Національної поліції України від 14.11.2015 р. № 90. Національна поліція України: Офіційний вебпортал. URL: https://www.npu.gov.ua/pro-policiyu/struktura-nacionalnoyi-policiyi/departament-karnogo-rozshuku-u-skladi-kriminalnoyi-policiyi
7. Про затвердження Положення про Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України: Наказ Національної поліції України від 23.10.2019 р. № 1077. Творча майстерня. URL: http://tranzit.ltd.ua/nakaz/files/%D0%9D%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B7%20%D0%9D%D0%9F%201077%20-%2023102019%20%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%94%D0%A1%D0%A0.pdf
8. Шапірко П. М. Система принципів оперативно-розшукової діяльності: теоретичні проблеми. Право і суспільство. 2015. № 4(2). С. 217–222.
9. Шевчук О. Ю. Правова характеристика принципів оперативно-розшукової діяльності. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2013. № 1. С. 255–262.
10. Бандурка О.М. Оперативно-розшукова діяльність : підручник: у 2 ч. X. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. Ч. 1. 336 с.

УДК 342.9

Огурченко Володимир Георгійович,
кандидат юридичних наук, докторант
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0009-0008-1752-9740

Анотація

Визначено, що за функціональним критерієм виокремлюється окремий самостійний вид правоохоронної діяльності, іменований як оперативно-розшукова, що об’єктивує втілення в правореалізацію однойменної функції. Як різновид правоохоронної, оперативно-розшукова функція є конкретною і спрямовується на убезпечення держави, суспільства та окремого індивіда від потенційних загроз безпековому благополуччю, а також вирівнювання балансу справедливості у випадку порушення встановлених правил гармонійного співіснування громадян у межах певної
соціальної системи чи посягань на належний суспільний розвиток загалом. Уточнюється, що усі суб’єкти оперативно-розшукової діяльності виконують надзвичайно важливе завдання як соціального, так і процесуального характеру. Кожен з таких хоч і переслідує за мету виконання покладених на нього законодавством функціональних повноважень у конкретному напрямі, однак в цілому можна припустити про надання ними своєрідного різновиду послуг соціального обслуговування, як важливого елемента правоохоронного сервісу в рамках сервісного типу організації держави.

Враховуючи масштабність, географічну доступність, функціональні обов’язки та сформовані механізми взаємодії Національної поліції України з публічним та приватним секторами визначено, що підрозділи кримінальної та спеціальної поліції є одними з ключових суб’єктів здійснення оперативно-розшукової функції. Включаючи соціальний аспект як домінантний, кінцевим споживачем цього специфічного різновиду послуги визначено індивіда, осіб різної видової приналежності права, свободи чи інтереси яких перебувають під захистом від протиправних посягань, адже з-поміж прямої реакції на протиправні явища, належне забезпечення оперативними матеріалами зацікавлених (уповноважених) суб’єктів слугує підґрунтям для забезпечення правопорядку та підтримання необхідного рівня безпеки громадян.

Ключові слова: забезпечення правопорядку, захист, Національна поліція України, оперативно-розшукова функція, охорона, правоохоронний сервіс, сервісний тип організації держави.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Теорія держави і права : навчальний посібник; за ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. Kиїв : Юрінком Інтер, 2003. 368 с.
2. Марущак О. А. Функції держави: визначення поняття. Держава та регіони. Серія Право. 2019. №3. С. 17–21.
3. Коломоєць О. В. Функцiї держави у сучасному державознавствi: теоретичнi проблеми. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Юриспруденція. 2013. Вип. 5. С. 41–44.
4. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України : навч. посіб.; B.C. Ковальський, В.Т. Білоус, С.Е. Демський та ін.; відп. ред. Я. Ю. Кондратьев. К. : Юрінком Інтер, 2002. 320 с.
5. Братель С. Функції правоохоронної сфери. Право і суспільство. 2015. № 4. С. 63–66.
6. Кобзар О. Ф. Підходи щодо визначення поняття правоохоронної функції держави. Юридична наука. 2015. № 9. С. 7–13.
7. Шай Р. Я. Суб’єкти реалізації правоохоронних функцій держави. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Юридичні науки. 2014. № 807. С. 93–100.
8. Ботвінов Р. Реалізація правоохоронних функцій спеціалізованими видами публічної служби України. Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: Державне управління. 2017. Вип. 1. С. 55-61.
9. Гамурар І. О. Розвиток оперативно-розшукової діяльності в Україні. Правові та організаційно-тактичні засади оперативно-розшукової діяльності Національної поліції України : матеріали Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф. Одеса, 2020. С. 30–32.
10. Бандурка О. М. Оперативно-розшукова діяльність. Частина І: Підручник. Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. 244 с.
11. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 № 2135-XII. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2135-12#Text
12. Шапірко П. Юридична, правоохоронна та оперативно-розшукова діяльність: аспекти співвідношення. Юридичний вісник. 2014. № 6. С. 153–158.
13. Давидюк В.М. Окремі організаційні аспекти діяльності оперативно-розшукових сил Національної поліції у протидії злочинності. Підготовка поліцейських в умовах реформування системи МВС України. Харків, 2019. С. 38–41.
14. Халілев Р. А. Сили оперативно-розшукової діяльності ОВС у протидії злочинності на підґрунті етнічних і конфесійних суперечностей. Бюлетень обміну досвідом роботи. 2013. № 194. С. 92–101.
15. Мещан І. В. Соціальне обслуговування як складова соціального захисту населення: соціолого-управлінський аспект. Грані. 2015. №8 (24). С. 71–76.
16. Пилипів Р. Новий формат діяльності правоохоронного органу – поліції в Україні. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 6. С. 125–129.
17. Кривицький Ю. Верховенство права як принцип діяльності міліції: перспективи закріплення та реалізації в умовах реформування МВС України. Юридична Україна. 2013. № 8. С. 8–13.
18. Джафарова О.В. Щодо розуміння категорії «публічно-сервісна діяльність» Національної поліції. Безпека дорожнього руху: правові та організаційні аспекти : матеріали ХІ Міжнародної науково-практичної конференції (м. Кривий Ріг, 22 листопада 2016 р.). Кривий Ріг, 2017. С. 72-75.
https://dspace.univd.edu.ua/server/api/core/bitstreams/234028ae-82fc-4280-9597-a2971f55fc5e/content.
19. Оссе А. Принципы деятельности полиции. Методическое пособие по правам человека. Нидерланды : Amnesty International, 2006. 344 с.
20. Мартыненко О. А. Детерминация и предупреждение преступности среди персонала органов внутренних дел Украины : монографія. Х. : ХНУВС, 2005. 496 с.
21. Кріцак І. В. Правоохоронна функція держави та її вплив на формування функції надання послуг населенню органами внутрішніх справ України. Форум права. 2009. № 3. С. 365–372.
22. Криштанович М. Ф.. Функції Національної поліції України в системі забезпечення публічної безпеки й порядку в державі. Публічне управління у сфері державної безпеки та митної справи. № 2 (25). 2020. С. 192–195.
23. Саакян М. Поняття, завдання та принципи оперативно-розшукової діяльності: Лекція для студентів денної та заочної форми навчання, спеціальність 6.030401 «Правознавство»; 262 «Правоохоронна діяльність». Одеса, 2018 27 с.

УДК 34.096

Давиденко Віталій Володимирович,
доктор політичних наук, кандидат філософських наук,
доцент кафедри бізнесу і права
Вінницького соціально-економічного інституту
Університету«Україна»

Анотація

У статті досліджено явище громадського діалогу, його взаємозв’язок із соціальним діалогом. Встановлено, що громадський діалог1
- це постійна і структурована взаємодія між органами влади та організаціями громадянського суспільства, які виражають інтереси певної групи громадян. Громадський діалог може вестися багатьма каналами, за ініціативою будь-якої зі сторін, за допомогою таких засобів, як індивідуальні зустрічі, публічні слухання, обговорення, дискусії і дебатів та процедури письмових консультацій.

На рівні Європейського Союзу він існує паралельно з представницькими демократичними виборними органами (Радою та Парламентом), консультативними інституціями (Європейським економічним і соціальним комітетом) та соціальним діалогом у сфері зайнятості, який ведеться між урядом, роботодавцями та профспілками. Особливу уваги приділено консультативному органу ЄС - Європейському економічному і соціальному комітету, який є голосом організованого громадянського суспільства у Європі.

Також досліджено розвиток та форми громадського діалогу в Україні, зокрема окреслено роль Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна – ЄС та Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства. Розглянуто функції громадських рад та консультацій з громадськістю, передбачених українським законодавством в обов'язковому порядку.

Автор прийшов до розуміння, що громадський діалог є важливою складовою демократичного суспільства та має безпосередній вплив на розвиток правової держави, в якій кожен громадянин може висловлювати та відстоювати свою позицію щодо широкого спектру питань.
На думку автора, мета громадського діалогу полягає у підвищенні рівня довіри населення до органів державної влади шляхом формування почуття причетності та відповідальності за те чи інше рішення, підвищенні рівня прозорості, передбачуваності, обґрунтованості та якості рішень, що приймаються органами влади.

Ключові слова: громадський діалог, громадянське суспільство, організації громадянського суспільства, соціальний діалог, консультаціїх з громадськістю, громадські ради.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Городецька С.Л. Громадянський діалог: витоки, структура та проблематика дослідження. 2013. URL: https://sociology.knu.ua/sites/default/files/library/elopen/aktprob.19.91.pdf
2. Письменний І.В., Липовська Н.А. Громадянський діалог як форма взаємодії між владою та суспільством. Аспекти публічного управління. № 9 (23). 2015. URL: https://core.ac.uk/reader/233892980
3. Висновок Економічно-соціального комітету щодо ролі та внеску організацій громадянського суспільства в розбудову Європи, OJ C329, 17.11.99 p.30. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX%3A51999IE0851
4. Nahtigal N. Institutionalising Civil Dialogue – Overview of existing Policy measures, Sept. 2010
5. Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: постанова Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-%D0%BF#Text
6. Бондар В.Т. Залучення інституттів громадянського суспільства до платформи як соціально-комунікаційної форми впровадження публічної політики в Україні. URL: https://ojs.ukrlogos.in.ua/index.php/grail-of-science/article/view/9089/8840
7. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, від 27.06.2014. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011#Text
8. Офіційний сайт - Українська сторона Платформи громадянського суспільства Україна – ЄС. URL: https://eu-ua-csp.org.ua/
9. Офіційний сайт - Українська національна платформа Форуму громадянського суспільства Східного партнерства. URL: http://eap-csf.org.ua/
10. Соломенна Т., Супрун О. Українська національна платформа Форуму громадянського суспільства Східного партнерства: створення та діяльність. URL: http://surl.li/jmskx
11. Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: указ Президента України від 31.07.2004 № 854. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/854/2004#Text

УДК 342.95

Шпенова Поліна Юріївна,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри галузевого права та
загально-правових дисциплін Інституту
права та суспільних відносин Відкритого
міжнародного університету розвитку людини «Україна»

Анотація

У статті сформовано вплив міжнародного співтовариства на адаптацію законодавства України у сфері інтелектуальної власності до міжнародних норм. Зазначено, що подальше просування України на шляху до повноправного членства в ЄС вимагає всеосяжної трансформації усіх сфер життя з метою реалізації в законодавстві та на практиці принципів та правил Європейського Союзу, спрямованих на захист та зростання добробуту кожного громадянина.

Встановлено, що побудова надійної системи інтелектуальної власності в Україні та її інтеграція в загальноєвропейську систему – це найкращий спосіб реалізувати творчий потенціал і дати можливість інноваційним підприємствам розвиватися. Без захисту ідей підприємства окремі особи не зможуть отримати повну вигоду від своїх винаходів чи результатів творчої праці і будуть приділяли менше уваги дослідженням та розробкам.
Доведено, що оцінку виконання Україною міжнародних зобов’язань у сфері інтелектуальної власності можна відслідкувати з двох протилежних джерел: власна звітність Уряду України про вжиті кроки та зовнішня оцінка Єврокомісії проробленої роботи.

На думку автора, наша країна активно рухається шляхом модернізації нормативно-правової бази у сфері інтелектуальної власності, а у процесі провадженні якісної державної політики у сфері інтелектуальної власності задіяні усі суб’єкти публічного адміністрування. Українська нація завжди славилася своєю винахідливістю та креативністю, а тому цей потенціал стане незамінним на шляху інтеграції України у європейське співтовариство.

Ключові слова: ВОІВ, зобов’язання за міжнародним договором, інновації, інтелектуальна власність, міжнародний договір, право інтелектуальної власності, Угода ТРІПС.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Communication from the commission to the european parliament, the council, the european economic and social committee and the committee of the regions. Brussels, 25.11.2020. URL: https://cutt.ly/HwQCqIpj
2. Офіційний сайт – Постійне представництво України при відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві. Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ). URL: https://geneva.mfa.gov.ua/posolstvo/2610-wipo
3. Wipo-administered treaties. URL: https://cutt.ly/cwQCte4Y
4. Офіційний сайт – Державна система правової охорони інтелектуальної власності. URL: http://surl.li/fbsei
5. Офіційний сайт – World Trade Organization. URL: https://www.wto.org/index.htm
6. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності від 15.04.1994. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/981_018#Text
7. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011#Text 236
8. Угода про політичне співробітництво, вільну торгівлю і стратегічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Угоді про вільну торгівлю між Україною та Канадою від 08.10.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/826_001-20#Text
9. Офіційний сайт – Європейського Союзу. URL: URL: https://single-market-economy.ec.europa.eu/industry/strategy/intellectual-property_en