Accessibility Tools

Web Accessibility plugin by DJ-Extensions.com
pedfak_logo

Факультет педагогіки, психології та мистецтв

СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ МЕТОДОЛОГІЇ СУЧАСНОГО ПРАВОЗНАВСТВА

УДК 340.115.7

Кравцова Тетяна Миколаївна,

доктор юридичних наук,

професор кафедри правосуддя

Сумського національного аграрного університету

e-mail: [email protected]

Анотація

У статті здійснюється дослідження окремих теоретичних питань методології сучасного правознавства. У статті розглянуто різні підходи щодо поняття методології, його сутності та значення для розвитку науки, зокрема, юридичної. Встановлено, що з одного боку, методологічне дослідження в галузі науки направлене, насамперед, на сам процес наукового пізнання. А з іншого боку, прийшли до висновку, що методологію можна розподілити на суттєві складові елементи. Перший пов'язаний з науковим пізнанням, другий – з практичною науковою  діяльністю, а третій з організацією наукової діяльності. Спільність цих компонентів методології є те, що вони поєднані для  слугування реалізації означеної мети науковця, дослідника, тощо. На основі аналізу плюралізму думок вчених, встановлено, що методологія правознавства  являє собою  вчення про структуру, логічну послідовну організацію,  принципи, методи, способи та форми теоретико-практичної наукової діяльності  дослідника під час процесу пізнання правових явищ, що досліджуються.

Зазначено, що глобалізація та інтеграція є впливаючими факторами на формування методології сучасного правознавства. Вплив глобалізації позначається на  інтенсифікації досліджень не тільки національних правових систем , як об’єкту дослідження, а й  правових сімей  - типів (сімей) правових систем, їх груп та підгруп, що застосовуються в порівняльному правознавстві.

Ключові слова: методологія, методологія правознавства, право, правознавство, пізнання, діяльність, організація,  глобалізація, інтеграція, наукове дослідження, правова наука.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1. Філософський енциклопедичний словник. Київ: Абрис, 2002. 742 с.
  2. Философский словарь. М.: Политиздат, 1986. 518 с.
  3. Кельман М. Методологія сучасного правознавства: становлення та основні напрями розвитку. Психологія і суспільство. 2015. № 4. С. 33-46.
  4. Новиков А.М., Новиков Д.А. Методология научного исследования. М.: Либроком. 2010. 280 с.
  5. Хридочкин А. В., Макушев П. В. Методология современного правоведения : учебное пособие. Днепр: Издательский дом «Гельветика», 2017. 392 с.
  6. Козюбра М.І. Методологія правознавства і методологія права: співвідношення понять та їх особливості. Право України. 2014. № 1. С. 22-32.
  7. Кузьмин В. П. Место системного подхода в современном научном познании и марксистской методологии. Статья вторая. Принцип системности в методологии диалектического и исторического материализма. Вопросы философии. 1980. № 2. С. 50.
  8. Керимов Д.А. Методология права. Предмет, функции, проблемы философии права. 2-е изд. М.: Аванта, 2001. 559 с.
  9. Рабінович П. Методологія вітчизняного загальнотеоретичного праводержавознавства: деякі сучасні тенденції. Право України. 2014. №1. С. 11-21.
  10. Саїдов А. Методологічні проблеми антропології права. Право України. 2014. №1. С. 156-165.
  11. Оборотов Ю. Аспекти розгортання методології юриспруденції. Право України. 2014. №1. С. 11-21.

СУБ’ЄКТ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ОХОРОНИ ПРАВ ВЛАСНОСТІ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО

УДК 342.9

Бінько Ігор Ігорович

здобувач Науково-дослідного  інституту публічного права

Анотація

Особливістю суб’єктів публічного адміністрування охорони права власності є їх широка система, що складається з владно підпорядкованих учасників, які в межах повноважень, здійснюють публічне адміністрування охорони прав власності.

Визначено, що органами публічного адміністрування охорони права власності в Україні є: органи загальної компетенції (усі органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які опосередковано займаються охороною права власності); органи юстиції, як провідні суб’єкти публічного адміністрування; спеціалізовані органи адміністративно-правової охорони права власності (Національна поліція, антикорупційні органи тощо); інші суб’єкти, які мають делеговані повноваження щодо публічного адміністрування охорони права власності (підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, громадські організації, міжнародні організації тощо).

Обстоюється думка, що суб’єкт публічного адміністрування охорони права власності - учасник адміністративно-правових відносин, наділений владними повноваженнями, в межах яких він проводить виконавчо-розпорядчу діяльність та надає адміністративні послуги в галузі охорони прав власності, при цьому виступає самостійним суб’єктом відповідальності, а його завдання та функції, спрямовані на захист права власності як суспільного блага.

Ключові слова: юрисдикційна діяльність, орган виконавчої влади, охорона прав власності.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96 ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254
  2. Плавич В. Проблеми входження України до європейського правового простору. Юридична Україна. 2003. № 5. С. 24-27.
  3. Авер’янов В. Б. Оновлення доктринальних засад українського адміністративного права у світлі євроінтеграційних вимог. Юридична Україна. 2010. № 3. С. 4-10.
  4. Мармазов В. Є. Україна в політико-правовому просторі Ради Європи: досвід і проблеми / Мармазов В. Є., Піляєв І. С. К.: Вентурі, 1999. 370 с.
  5. Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / Авер’янов В. Б., Дерець В. А., Школик А. М. та ін.; [за заг. ред. Авер’янова В. Б.]. К.: Юстініан, 2007. 288 с.
  6. Європейські принципи державного управління / [пер. Куленкова О. Ю.]. К.: Вид-во УАДУ, 2000. С. 5-16.
  7. Міхровська М. Державне управління та публічна адміністрація: шлях до демократії. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. № 88. С. 90-93.
  8. Санченко А. Є. Європейський адміністративний простір на захисті демократичних цінностей у сфері державного управління. Університетські наукові записки. 2005. № 4 (16). C. 203-211.
  9. Білозерська Т. О. Адміністративно-правові засади співробітництва України та Європейського Союзу в сучасних умовах : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.07. К., 2009. 283 с.
  10. Авер’янов В. Б. Реформування українського адміністративного права: ґрунтовний привід для теоретичної дискусії. Право України. 2003. № 5. C. 117-122.
  11. Білозерська Т. О. Реформування публічної адміністрації в Україні як крок до європейської інтеграції. Форум права. 2007. № 2. C. 11-19. // URL: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-2/07btodei.
  12. Кравцова Т. М. Поняття та принципи діяльності публічної адміністрації. Форум права. № 4. С. 522-525. URL: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-4/10ktmdpa.
  13. Свистович Р. С. Суб’єкти публічної адміністрації: сучасний вимір. Міжнародний науковий журнал «Інтернаука». Серія: Юридичні науки. 2017. № 3, с. 39-43.
  14. Сукманова О. В. Поняття та система суб’єктів публічного адміністрування охорони права власності в Україні. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: юриспруденція. 2018. Випуск 33. С. 102-105.
  15. Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії. Електронна стаття. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki.
  16. Шинкарук В. І., Озадовська Л. В., Поліщук Н. П. Філософський енциклопедичний словник. Київ : Абрис, 2002. 742 с.
  17. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: підручник. Київ: Правова єдність, 2014. 524 с.
  18. Алексеев С. С. Самое святое, что есть у Бога на земле. Иммануил Кант и проблемы права в современную епоху. Москва: Норма, 1998. 409 с.
  19. Авер’янов В. Б. Адміністративне право України. Академічний курс: підручник у двох томах. Том 1: Загальна частина. Київ: Юридична думка, 2007. 592 с.
  20. Старилов Ю. Н. Курс общего административного права : учебник: в 2-х т. Т. 1: История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты. Москва: Норма, 2002. 728 с.
  21. Галунько В., Діхтієвський П., Кузьменко О., Стеценко С. та ін. Адміністративне право України. Повний курс: підручник. Херсон: Олді-плюс, 2018, 446 с.
  22. Єщук О. М. Адміністративно-правова охорона: теорія, практика та перспективи розвитку: дис. ... докт. юрид. наук : 12.00.07. Київ: Університет «Україна», 2017. 464 с.
  23. Максіменцева Н. О. Публічне адміністрування у галузі використання і охорони надр в Україні: дис ... докт. юрид. наук. 12.00.07. Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Харків, 2018. 608 с.
  24. Про Національний банк України. Закон України від 20.05.1999 № 679-XIV. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, № 29, ст.238.
  25. Про Службу безпеки України. Закон України від 25.03.1992 № 2229-XII. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 27, ст.382.
  26. Карабін Т. О. Проблеми визначення суб’єктного складу публічної адміністрації. Прикарпатський юридичний вісник. 2015. Вип. 3. С. 164-169.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРАВА В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

УДК 339.9

Фомічов Костянтин Сергійович,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри

міжнародних економічних відносин

Центральноукраїнського національного

технічного університету

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0003-2062-6441

Анотація

Стаття присвячена дослідженню сучасних тенденцій міжнародного економічного права в умовах глобального розвитку. Встановлено, що процес інтернаціоналізації національних економік викликане, серед усього іншого, подвійний лібералізацією правового режиму – в сфері міжнародного товарообміну (це істотно підштовхнуло розвиток торгівлі) та в області допуску прямих іноземних інвестицій, що у свою чергу, призвело до помітної транснаціоналізації великих підприємств). Визначено, що міжнародне економічне право – це сукупність норм, що регулюють різні за своєю природою суб'єкти у сфері міжнародних економічних відносин: держави, міжнародні організації, багатонаціональні підприємства, юридичні та фізичні особи різних держав. Акцентовано увагу, що глобалізація має комплексний характер, що відповідно має враховуватись при розробці внутрішньої правової політики держави, так і зовнішньої.

Підкреслено, що на міжнародне економічне право як на галузь міжнародного права поширюються основні принципи міжнародного права. Зауважено, що вони визначають загальні норми взаємин держав і конкретизуються відповідно до економічної сфери міжнародних відносин. Такими принципами, визнаними більшістю держав, є принцип невід'ємного суверенітету держав над їх багатствами і природними ресурсами; принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв'язків; принцип економічної недискримінації; принцип рівності і взаємної вигоди держав в міжнародних економічних відносинах; принцип розвитку взаємовигідного співробітництва в галузі торгівлі, економіки, науки і техніки. У статті автор звертає увагу на комплекс правових документів, що чітко формулюють норми-принципи міжнародної торгівлі, визнані сторонами міжнародної торгівлі в якості норм права, що діють в цьому сегменті світової економіки. Зокрема, серед них розглянуто принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА; принципи Європейського договірного права; звід принципів, правил і стандартів Lex mercatoria.

Ключові слова: міжнародне економічне право, глобалізація, норми-принципи, договірне право, транснаціоналізація.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1. Алєксєєнко І. Г. Особливості та істотні умови принципів європейського договірного права. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. № 6. 2015. URL: http://apnl.dnu.in.ua/6_2015/19.pdf
  2. Ахаимова Е. А. Lex mercatoria в практике арбитражных судов: вопросы применения и признания решений. Пробелы в российском законодательстве. № 4. С. 168-172.
  3. Бірюков Р. М. Глобалізація та її вплив на правову сферу. Українсько грецький міжнародний науковий юридичний журнал «Порівняльно правові дослідження». № 2. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/18375/06-Biryukov.pdf
  4. Войтович Р.В. Вплив глобалізації на систему державного управління (теоретико-методологічний аналіз): Монографія / За заг. ред. д-ра філос. наук, проф. В.М.Князєва. К.: Вид-во НАДУ, 2007. 680 с.
  5. Грабинський М. І. Міжнародне публічне економічне право та міжнародне приватне економічне право: порівняльно-правова характеристика. Порівняльно-аналітичне право. № 3. 2015. С. 257-259. URL: https://intrel.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2017/09/75.pdf
  6. Михайлов А.К. Щодо концепції Lex Marcatoria та її ролі у міжнародному приватному праві. Юридичний науковий електронний журнал. № 6. 2018. URL: http://www.lsej.org.ua/6_2018/117.pdf
  7. Принципи європейського договірного права. Коментарі та рекомендації / [пер. з англійської ТОВ «Асоціація експортерів і імпортерів «ЗЕД»]. К.: Асоціація «ЗЕД», 2013. 304 с.
  8. Принципи міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА (UNIDROIT): Міжнародний документ від 01.01.1994 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_920#Text
  9. Саакадзе Л. Формування системи взаємодії міжнародних фінансових інститутів в умовах глобалізації. К.: Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, 2007. С. 101-105.
  10. Тичина В. П. Роль організації економічного співробітництва та розвитку в умовах глобалізації міжнародних економічних відносин. Право і суспільство. № 5. 2016. С. 209- 214. URL: http://pravoisuspilstvo.org.ua/archive/2016/5_2016/part_1/40.pdf
  11. Чубарєв В.Л. Мiжнародне економiчне право : підруч. К. : Юрiнком Iнтер, 2009. 368 с.
  12. Rivkin D.W. Enforceability of Arbitral Awards based on Lex Mercatoria. Arbitration International. Vol. 9, №. 1 1993.

ДО ПИТАННЯ ПРО ФІЛОСОФСЬКІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

УДК 340.12:343.242

Романюк Валерій Миколайович,

адвокат

Анотація

У статті досліджуються філософські підходи до розуміння кримінальної відповідальності. Автор наголошує, що історична ретроспектива філософських поглядів на кримінальну відповідальність дає підстави до висновку, що в різні періоди різними науковими школами підстави, значення і соціальна роль кримінальної відповідальності оцінювалися неоднозначно, інколи протилежно. Неоднозначність поглядів доцільно пояснити «кризою покарання», зміною вектору мети відповідальності з відплати на відновлення, а покарання з карального ефекту та виправний.

У дослідженні автором вказується, що сутність кримінальної відповідальності в переважній більшості випадків розкривалася через призму реакції держави на порушення встановлених заборон, і як наслідок знаходило своє втілення у формі осуду особи, яка вчинила злочин, і осуду її поведінки. Основною такої ідеї є відплатність (кара) особи, яка вчинила злочин, за допомогою державного примусу, оскільки покарання є не стільки примусовим заходом, скільки карою і відплатою за вчинення злочину.

Автором вказується, що все виразнішою стає позиція про недосяжність цілей покарання, виправлення і перевиховання засудженого, досягнення соціальної справедливості, оскільки зведення реалізації кримінальної відповідальності тільки до призначення і реального виконання покарання (особливо у вигляді позбавлення волі) вже показало свою неефективність і соціальну небезпеку.

Автор приходить до висновку, що реакція держави у вигляді призначеного покарання повинна бути не тільки невідворотною і доцільною, але й досить гнучкою, щоб невідворотність кримінально-правового впливу і його інституційна доцільність не призводили до надмірності кримінальної репресії, необгрунтованого обмеження прав і законних інтересів осіб.

Ключові слова: кримінальна відповідальність, покарання, злочин, кара, осуд, потерпілий, мета покарання.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1. Панов М.І. Кримінальна відповідальність та її підстава. Вісник Національної академії прокуратури України. 2010. № 4. С. 45–52.
  2. Коржанський М.Й. Презумпція невинуватості і презумпція вини : монографія. К. : Атіка, 2004. 216 с.
  3. Богатирьов І. , Савченко А. Кримінальна відповідальність як сучасна проблема кримінального права України. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 2. С. 133-137.
  4. Головін А.С. Кримінальна відповідальність в контексті сучасних тенденцій відправлення правосуддя. Основні напрями розвитку кримінального права та шляхи вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність : матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Харків, 11–12 жовтня 2012 р.) / редкол. : В.Я. Тацій (голов. ред.), В.І. Борисов (заст. голов. ред.) та ін. Х. : Право, 2012. C. 14–25.
  5. Грищук В.К. Поняття, види, підстави і форми реалізації кримінальної відповідальності. Вісник Асоціації кримінального права України. 2013. № 1 (1). С. 50–65.
  6. Уткин В.А. Проблемы теории уголовных наказаний : курс лекций. Томск : Издательский Дом Томского государственного университета. 2018. 240 с.
  7. Фойницкий И.Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением. М. : Городец, 2000. 464 c.
  8. Рагимов И.М. Философия преступления и наказания. СПб., 2013. 290 с.
  9. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. М. : Инфра-М, 2004. 184 c.
  10. Уголовная ответственность и ее реализация в деятельности органов внутренних дел. Учебное пособие/ Под ред. Н.И. Загородникова. М., 1987. 198 c.
  11. Бавсун М.В. Уголовно-правовое воздействие: идеология, цели и средства реализации: автореф. дис.… д-ра юрид. наук. Омск, 2013. 43 с.
  12. Лихтер П.Л. Влияние консеквенциализма и этики долга на формирование конституционно-правовых институтов в эпоху потребления. Актуальные проблемы российского права. 2020. Том 15, №9. С. 11-18.

 ПОЗАСУДОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПОРІВ

УДК 378.147

Шевчук Олександр,

суддя Хмельницького

окружного адміністративного суду

Анотація

Сучасна демократизація відносин, що виникають між суспільством й владою переорієнтувала завдання більшості державних і муніципальних інституцій, що стало чинником створення підґрунтя для виникнення багатьох спорів, в яких адміністративне судочинство є найбільш прийнятним способом розв’язання. Сьогодні адміністративні суди отримують величезну кількість заяв, які необхідно розглянути у стислі строки, що позначається на якості їх розгляду та результативності  прийнятих судових рішень. Тому проблема ефективного і швидкого вирішення конфліктів у сфері адміністративно-правових відносин є надзвичайно гострою.

Одним із напрямів вдосконалення порядку вирішення адміністративно-правових спорів є запровадження альтернативних способів врегулювання конфліктів між учасниками даних відносин. Тому сьогодні виникає необхідність створення системи інститутів позасудового вирішення спорів, що уже давно ефективно функціонують в західних правових системах. Формами альтернативного вирішення адміністративного спору є: досудові, позасудові, недержавні, неюрисдикційні, доюрисдикційні, претензійні, погоджувальні, неформальні, квазіюридичні форми. Під час їх застосування необхідним є, як правило, залучення третьої особи, що має повноваження винесення рішення щодо даного спору і для оскарження якого законодавством передбачена спеціальна процедура.

У даній статті пропонуємо дослідити поняття та зміст позасудового врегулювання адміністративно-правових спорів, визначити основні  способи такого врегулювання, з’ясувати недоліки правового регулювання у даній сфері  та запропонувати шляхи їх вирішення.

Ключові слова: адміністративно-правові спори, позасудове врегулювання спорів, альтернативні способи вирішення адміністративних конфліктів.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел: